Реферат на теему:
Зміст та структура соціальної компетентності
В умовах перехідного періоду перед соціальними педагогами та
психологами постає складне завдання формування соціальної компетентності
наступного покоління. Проблема формування соціальної компетентності
акумулює в собі багато значних та вагомих питань, характерних не лише
для переходного періоду розвитку України, а й для реформування системи
освіти та виховання, де компетентнісний підхід стає дедалі актуальним.
Метою написання даної статті є аналіз структури та змісту соціальної
компетентності, а також наукових поглядів щодо цієї проблеми.
Питання сутності, змісту та структури соціальної компетентності є не
достатньо розробленими у вітчизняній науці. В країнах західного світу,
де соціальна компетентність, на противагу від країн пострадянського
простору, досліджується вже кілька десятиріч, також не існує єдиного
усталеного погляду щодо цього поняття. На пострадянському просторі
проблема соціальної компетентності з кін. ХХ ст. стає дедалі актуальною,
особливо в РФ, де склалась вітчизняна наукова школа під керівництвом
Маслєннікової В.М. та на сьогодні досліджнення соціальної компетентності
має міждисциплінарний характер (Шабатура Л., Бахтєєва С., Гиндина О.,
Єгоров Д., Цвєтков В. тощо).
В Україні коло досліджень, присвячених проблемі структури та змісту
соціальної компетентності досить обмежене. Наших співвітчизників, як і
російських, більш приваблює професійна та комунікативна компетентності
(Макаренко С.С., Полуніна О.В., Онкович А.Д., Козак С.В., Демченко С.О.,
Елькін М.В., Завіниченко Н.Б. тощо). Не дослідженими в українському
науковому просторі є соціальна, моральна, громадянська, особистісна,
екстремальна види компетентностей.
Українські дослідники Лєпіхова Л., Сохань Л., Єрмаков І. більше уваги
приділяють відповідно соціально-психологічній компетентності вчителя та
життєвій компетентності особистості; Радул В.В., Михайлов О.В. –
соціальній зрілості. Гончарова-Горянська М. аналізує роботи зарубіжних
авторів, присвячених проблемі структури та змісту соціальної
компетентності, завдяки чому зарубіжний досвід став трохи більш
освітленим. Тому, звичайно, проблема змісту та структури соціальної
компетентності потребує подальшого вивчення.
В основі терміну «компетентність» є вихідна основа «compete», що означає
«знати», «досягати», «вміти», «відповідати». Ці визначення, на погляд
Бахтєєвої С.С., висловлюють сутність соціальної компетентності у
загальному вигляді:
– «знати» – знання, необхідні для здійснення соціальних технологій;
цінності, які скеровують використання знань та вмінь;
– «вміти» – означає не лише способи реалізації знань, а й вміння
особистості вільного та свідомого самовизначення як у внутрішньому
духовному досвіді, так і у зовнішній соціальній дійсності;
– «досягати» – вміння здійснювати поставлені цілі в рамках закону,
моралі, культури;
– «відповідати» – діяльність та поведінка особистості відповідають
вимогам, які висувають до особистості держава, соціум, родина, фах тощо.
Така відповідальність проявляється у вмінні особистості здійснювати
свої обов’язки, права, повноваження на відповідному соціальному та
культурному рівнях[1 с.18].
Макаров С.В. вважає, що зміст соціальної компетентності складають
взаємозв’язки знань, вмінь, навичок та досвіду. В особистісному аспекті
компетентність є якістю, в якій, при усій цілісності, можна виявити
окремі компоненти:
1) Мотиваційно-особистісний компонент;
2) Когнитивний компонент;
3) Операційний компонент[7].
Нікітіна С.В., до двох перших компонентів додає два наступні:
– комунікативно-діяльнісний;
– рефлексівний[8 с.80].
Маслєннікова В.Ш., Шабатура Л.Н. вирізняють дещо інші компоненти в
змісті соціальної компетентності:
1) Індивідуально-особистісний;
2) Соціологічний;
3) Життєво-футурологічний[14].
Цвєтков В.В. виділяє слідуючі структурні компоненти соціальної
компетентності школярів:
1) інтерактивно-комунікативний;
2) партисипативно-діяльносний ;
3) організаційно-управлінський;
4) регулятивно-захисний[13 с. 26-27].
Свірська Л.В. розрізняє слідуючі складові соціальної компетентності:
– когнитивна;
– операційно-технологічна;
– мотиваційна;
– етична;
– поведінкова;
– соціально-ціннісна[11].
Ці складові надають можливість вважати соціальну компетентність
комплексною характеристикою особистісті, яку дуже складно обмежити,
оскільки усі знання, якими володіє особистість можна віднести до даної
сфери.
Отже, серед дослідників не має усталеного погляду щодо структури
соціальної компетентності. Коло поглядів обмежується кількістю
дослідників. Однак ця нетотожність наукових думок засвідчує наявність
стійкого інтересу дослідників до даної проблеми.
Соціальна компетентність як аспект індивідуальної свідомості, на думку
Прямікової О.В., відповідає за конструювання особистістю соціальних
стосунків усіх рівнів, починаючи з родини та закінчуючи політикою.
Соціальна компетентність є набором альтернативних складових, необхідних
для реалізації своїх цілей в суспільстві, частково перевірених на
власному досвіді. Соціальну компетентність умовно можна розділити на 2
частини:
1) це те, що усвідомлено особистістю, прийнято ним внаслідок
роздумів, розуміння, співвідношення;
2) це те, що засвоєно особистістю на рівні стереотипів та прийнято
як керівництво до дії[9 с.40-41].
Бодалєв А.А. робить акцент на тому, що соціальна компетентність мало
залежить від природньо-фізіологічних якостей, вона формується під
впливом зовнішніх факторів: сімейна ситуація, умови саморозкриття і
саморозвитку, життєві труднощі та досвід здолання перших особистісних
проблем та життєвих ускладнень, оточення. Викривлені поняття та
негативний перший життєвий або особистісний досвід у підлітковому віці
ще піддаються корекції; низький рівень соціальної компетентності у
підлітка ще надає можливість здолання соціальної інфантильності та
успішної інтеграції в соціум[2]. Однак, Гиндина О.Д. наводить дані
американських досліджень, згідно яким, для шкал соціальної
компетентності, шкільної компетентності та активності був виявлений
високий рівень впливу суспільного середовища, але при цьому, становлення
соціальної компетентності в значній мірі обумовлено генетичним впливом[3
с. 7]. Складовими соціальної компетентності, на думку Бодалєва А.А., є:
соціальний інтелект та психологічна гнучкість.
Ряд дослідників приділяє увагу критеріям якості компетентної поведінки.
Суттю соціальної компетентності є якість поведінки. Інструментарій
компетентної поведінки, на думку Нікітіної С.В., дозволяє
старшокласникам правильно розуміти бажання, очікування та вимоги інших
людей, враховувати їх права та уявляти як з урахуванням певних обставин
та часу поводити себе, беручи до уваги інших людей, обмеження соціальних
структур та соціальні вимоги[8 с.77].
Гончарова-Горянська М., на основі аналізу праць зарубіжних авторів,
зазначає три підходи щодо визначення змісту соціальної компетентності:
1) на основі конкретних соціальних навичок (певні стратегії, що
використовує особистість для єфективної взаємодії з соціумом);
2) на основі параметрів виміру соціальної компетентності (ситуативні
прояви рівня соціальної компетентності);
3) на основі якості поведінки соціально компетентної особистості
(сукупність певних якостей особистості, особливості її характеру та
поведінки[4 с.72].
Нас більше цікавлять параметри виміру соціальної компетентності,
оскільки у пострадянській науці більш описані навички та вміння
соціально компетентної особистості, ніж якість її поведінки та параметри
прояву соціальної компетентності.
Вім Слот та Хан Спанярд у своєї моделі соціальної компетенції висувають
ряд зобов’язань до певної вікової групи. Основним параметром виміру є
зобов’язання. Зобов’язання – це вимоги, що висуваються соціумом
особистості. Компетентність є рівновагою між віковими задачами та
наявністю навичків, необхідних для вирішення насущних проблем[12 с.69].
Дослідники визначили зобов’язання особистості для кожного вікового
періоду, що означає необхідність диференційного та гнучкового підходу до
вивчення, формування та виміру соціальної компетентності особистості.
Слід зазначити, що ця модель дуже актуальна при використанні бланків
опитування підлітків та їх батьків, при візуальній психодіагностиці
стану сформованості рівня соціальної компетентності, але не дозволяє
визначити рівень когнитивно-мотиваційний компонент сформованості
соціальної компетентності.
Аналіз праць, присвячених змісту соціальної компетентності дозволяє
дійти висновку, що поки не існує чіткої структури поняття «соціальна
компетентність», коло складових соціальної компетентності в цілому
зазначене, але конкретно не визначене. Кожна структурна модель має як
свої переваги, так і недоліки. Більшість структурних моделей базується
на знаннях та навичках (Шабатура Л., Бахтєєва С.та ін.), менша – на
якості соціально компетентноі поведінки (Безруких М., Боумрін Б., Слот
В., Спанярд Х. тощо), ще менша – на критеріях прояву соціальної
компетентнсті (Зольні А., Лафрин’єр П., Думас Д.). Останній підхід
набуває актуальності при підборці методик діагностики рівня соціальної
компетентності, оскільки загального психодіагностичного комплекса
соціальної компетнтності, на зразок багатофакторного опитувальника
Кеттела або методики діагностики психодинамічних особливостей Айзенка
поки що немає. Спроби збудувати діагностичний комплекс зробили лише
Єгоров Д., Цвєтков В., Рачева С. тощо, але ці комплекси складаються з
достатньо великої кількості методик, що ускладнює їх використання в
повсякденній практиці. Не існує адаптованих методик для визначення рівня
сформованості соціальної компетентності різних соціальних груп, отже
процес розвитку соціальної компетентності триває усе життя, в кожному
віці набуваючи нових форм. Так що можемо констатувати, що теоретичні
надбання пошуку моделей структури та змісту соціальної компетентності ще
не знайшли виходу в усталених практичних наробках. Аналіз літературних
джерел констатує необхідність подальшого дослідження структури та змісту
соціальної компетентності та розробку практичних методик виявлення рівня
сформованості соціальної компетентності. Впевнено можемо констатувати,
що ще не склалася вітчизняна міждисциплінарна наукова школа соціальної
компетентності.
Багатогранність змісту категорії «соціальна компетентність» умовно
розділяється на дві групи чинників, що формуються під впливом як
зовнішніх, так і внутрішніх, керованих і некерованих факторів: якості та
вміння. Всі вищезазначені варіанти структури соціальної компетентності
базуються сутто на цих складових. Структура соціальної компетентності
розширюється та звужується залежно від поглядів дослідників щодо цієї
категорії, серед авторів існують певні протиріччя щодо структурних
компонентів соціальної компетентності. Соціальна компетентність
настільки багатогранна та всеосяжна характеристика особистості, що її,
як і поняття «особистість» та «соціум» дуже важко лаконічно визначити та
чітко розділити межі структурних компонентів, оскільки часто вони є
прозорими та умовними. Протиріччя дослідників вказують на те, що
проблема змісту та структури соціальної компетентності потребує
прискіпливої уваги фахівців. Ми в структурі соціальної компетентності
розрізняємо наступні компоненти:
1) когнитивно-мотиваційний компонент – передбачає наявність знань,
соціальних уявлень та системи цінностей особистості; соціальний
інтелект, дивергентне мислення, творчий пошук, планування власного
життєвого сценарію, знання життєвих криз, розуміння соціальної
дійсності, обрання фаху тощо, збереження непорушним пропріуму;
2) рефлексивний компонент – розуміє під собою психічну
саморегуляцію, керування почуттями, психосексуальну грамотність,
самостійність, розуміння соціальних ролей, вміння відчувати нюанси
соціальної ситуації, розв’язувати проблемні ситуації, відповідальність;
3) операційно-технологічний компонент – характеризується наявністю
певного соціального досвіду, навичок ефективної взаємодії з соціумом,
вміння діяти адекватно ситуації, розмаїття технік поведінки, виконання
соціальних ролей, вміння виходити з конфліктної ситуації тощо.
Ця структурна модель, як й інші, відносно відкриває усі характеристики
структурних складових, більш грунтовно розкриває структуру та зміст
соціальної компетентності модель взаємодіючих підкомпетентностей, або
ключових компетентностей, які у своєй сукупності складають формат
соціальної компетентності.
Підгрунтям соціальної компетентності є підкомпетентності, або ключові
компетентності:
комунікативна компетентність (вміння будувати стосунки з іншими людьми,
виступати перед аудиторією, вміння вербалізації думки);
– інтелектуальна компетентність (достатній рівень соціального інтелекта,
який надає змогу орієтуватись та взаємодіяти з соціумом (виключення
психічних розладів та патологій), інтелектуальна лабільність тощо);
побутова компетентність (володіння елементарними навичками побутового
обіходу (готування іжи, прання, прибирання, знання гігієнічно-санітарних
норм, техніки безпеки при роботі з струмовими, газовими приладами
тощо));
– громадянська компетентність (знання основ економічних законів та
правових норм);
– моральна компетентність (наявність невикривлених ціннісних
орієнтацій);
– екстремальна компетентність (поведінка адекватна ситуації, або
нормальна реакція на ненормальні події);
– професійна /учнівська компетентність (вміння самостійно опановувати
новий навчальний матеріал, поповнювати професійні знання та тягнутись до
професійного самоудосконалення).
Сукупність ключових компетентностей складає модель соціальної
компетенції, що знайшло своє відображення у схемі 1. Універсальна модель
соціальної компетенції. Для моделі використовувалась діаграма Вена, що
відображає області перекривання елементів, тому що кожний вид ключової
компетентності будь якої окремо взятої особистості буде мати свою
область перекривання елементів.
Саме області перекривання засвідчують ступень розвитку тієї чи іншої
ключової компетентності, які на практиці вказують на реальний рівень
соціальної компетентності.
Як вже зазначалося вище, модель соціальної компетенції – це формат
складових якостей особистості певного вікового періоду. Соціальна
компетентність – це рівень готовності особистості відповідати вимогам
норм соціальної компетенції, рівень цих якостей, якими в дійсності
володіє особистість.
Схема 1.
Універсальна модель соціальної компетенції.
Соціальна компетентність – це багатогранна характеристика
особистості, яка своєю багатокомпонентністю охоплює всю множину та
глибину функціонуванння особистості в соціумі. Оскільки особистість –
істота сутто соціальна, то формат соціальної компетентності охоплює як
соціальні мотиви, знання, навички, необхідні для успішної взаємодії із
оточуюючим соціальним середовищем, так і самопочуття та самоприйняття
особистістю самої себе в постійно мінливому соціумі. При цьому соціальна
компетентність передбачає як достатній рівень вміння будувати
партнерські стосунки, здатності до кооперації, так і достатній рівень
конформності для того, щоб не іти врозріз з вимогами суспільства.
Соціальна компетентність вимагає від особистості як принциповості,
вміння відстояти власну думку, протистояти небажаному впливу, так і
толерантності, і вміння пристосовуватися, і, більш того, ефективно діяти
в постійно змінюючихся соціальних умовах. Соціальна компетентність
вимагає як досить високого рівня оптимізму, що надає віру в успіх,
здавалось би, нереальної, безнадійної справи, так і достатнього рівня
песимізму, який надає змогу реально оцінити себе та свої знання, щоб
уникнути зайвої ейфорії, і, головне, змушує наздалужити прогалини в
знаннях та вміннях, що гальмують справу. Соціальна компетентність
вимагає як збереження пропріуму, так і вміння рахуватися з соціальними
нормами та правами інших людей. Все це вказує на ситуативний характер
прояву соціальної компетентності. За великим рахунком, формування,
становлення соціальної компетентності – це є розгортання життєвого
потенціалу особистості.
Соціальна компетентність – це комплекс особитстісно-психологічних
технологій взаємодії особистості із оточуючим соціальним середовищем.
Ефективність, успішність цієї взаємодії визначає рівень соціальної
компетентності. Дослідження цих особистісно-психологічних технологій, що
утворюють зміст соціальної компетентності потребує подальшої уваги з
боку фахівців різних галузей науки.
Література:
1. Бахтеева С.С. Формирование социальной компетентности в процессе
обучения иностранному языку в ВУЗе экономического профиля. – Дис….канд.
пед. наук – Казань, 2001. – 174с.
2. Бодалев А.А. Психология общения. Избранные психологические труды.
М., 1996
3. Гиндина Е.Д. Генетические основы эмоциональных и поведенческих
особенностей у детей подросткового возраста. – Автореферат дис…. канд.
психолог. наук. – М., 2005 – 24с.
4. Гончарова-Горянська М. Соціальна компетентність: поняття, зміст,
шляхи формування в дослідженнях зарубіжних авторів. //Рідна школа. –
2004. – №7-8.
5. Егоров Д.Е. Формирование социальной компетентности студента
среднего профессионального учебного заведения в процессе социального
образования. – Дис…. канд. пед. наук. – Казань, 2003. – 188 с.
6. Лєпіхова Л. Соціально-психологічна компетентність у психологічній
взаємодії. //Вища освіта України. – 2004. – №3.
7. Макаров С.В. Психолого-дидактические условия и факторы
формирования акмеологической компетентности кадров управления. –
Автореферат дис….канд. психол. наук. – М., 2004. – 21с.
8. Никитина С.В. Становление социальной компетентности
старшеклассников современной общеобразовательной школы. – Дис…. канд.
пед. наук. – Омск, 2004. – 214с.
9. Прямикова Е.В. Развитие социального мышления старшеклассников в
процессе изучения общественных дисциплин. – Дис…. канд. социологич.
наук. – Екатеринбург, 2004. – 166с.
10. Рачева С.С. Развитие социальной компетентности студентов на основе
проектного обучения в ВУЗе. – Дис…. канд. пед. наук. – Спб., 2003. –
191с.
11. Свирская Л.Н. Организационно-педагогические условия становления
начал ключевых компетентностей ребенка дошкольного возраста. –
Автореферат дис….канд. пед. наук. – Великий Новгород, 2004. – 26с.
12. Слот В., Спанярд Х. Нидерландская модель социальной помощи детям и
подросткам, ориентированная на социальную компетенцию // Вестник
психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы. – 2000. – №1.
13. Цветков В.В. Формирование социальной компетентности сельских
школьников. – Дис….канд. пед. наук. – Великий Новгород, 2002. – 155с.
14. Шабатура Л.Н. Становление социальной компетентности личности в
процессе гуманизации профессионального образования. – Дис…. канд.
философ. наук. – Омск, 1996. – 167с.
Інтелектуальна компетентність
Моральна компетентність
Громадянська компетентність
Комунікативна компетентність
Побутова компетентність
Професійна компетентність
Екстремальна компетентність
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
