Життєва компетентність дітей – основа розвитку особистості

Пилипенко Галина Дмитрівна, вихователь Потапцівського НВК Канівської
райдержадміністрації

Компетентність – це здатність приймати рішення й нести відповідальність
за їх реалізацію у різних галузях людської діяльності. Поняття
компетентності передбачає сукупність фізичних та інтелектуальних якостей
людини і властивостей, необхідних людині для самостійного й ефективного

виходу з різних життєвих ситуацій, щоб створити кращі умови для себе в
конструктивній взаємодії з іншими.

Отже, компетентність означає наявність знань про різні аспекти життя
людини, навичок творчого володіння інтелектуальним і фізичним
інструментарієм, здатності взаємодіяти з іншими людьми в різних
ситуаціях, враховуючи конфліктні; характеризує повноту, достатність та
адекватність здійснюваних дій, що базуються на наявності великих знань
та відповідного практичного досвіду. Під компетентністю сьогодні
розуміється інтегрована характеристика якостей особистості людини і
рівня її підготовки до виконання діяльності у певній галузі діяльності.

Компетентність включає когнітивний, емоційно-вольовий, комунікативний
компоненти. Тому, розглядаючи компетентність, важливо враховувати не
тільки те, що знає людина і якими методами вона користується, але і те,
що рухає її діями, які погляди вона поділяє, як вона реагує на різні
ситуації, причому все це розглядається не окремо, а в цілому. Крім цього
компетентність — це ситуативна категорія, тому що виражається в
готовності до здійснення якої-небудь діяльності в конкретних життєвих
ситуаціях. Зовнішня дійсність структурується відповідно до внутрішньої,
а внутрішня, у свою чергу, відтворює вплив навколишнього середовища.
Прояв компетентності можна оцінити тільки на основі сформованої в людини
сукупності умінь та її поведінкових реакцій. Аналіз зазначених положень
дає змогу висловити думку про те, що некомпетентність може служити
критерієм девіантного розвитку людини. Розвиток будь-якого суспільства
залежить від того, як воно розуміє мету, завдання і зміст освіти, які
напрями розвитку вважає пріоритетними. Система освіти XXI ст. відповідно
до вимог сучасного світу потребує докорінного переосмислення, практичної
реалізації базових принципів компетентності за концепцією ЮНЕСКО, –
навчитися пізнавати, навчитися працювати, навчитися жити. В процесі
формування життєвої компетентності дуже важливим є молодший шкільний
вік. Саме він є перехідною ланкою особистості від позиції дошкільника
до нової „соціальної позиції” (Л.І.Божович) – який вже має коло важливих
обов‘язків і прав, а також займає нове положення в суспільстві.
Самостійність, організованість, керування власною поведінкою та
здатність до прийняття рішень є суттєвою складовою особистості молодшого
школяра, яка зумовлює характер її соціальної активності, здатності до
вироблення нових стратегій життєдіяльності, початкових елементів
адаптації до стрімких соціально-економічних змін у суспільстві. Саме
тому цей вік є дуже важливим для формування життєвої компетентності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що життєва
компетентність — поняття не нове. Певний інтерес становить розгляд
проблем ключової компетентності з позицій культурно-історичної теорії
вищих психічних функцій Л.С.Виготського. За цією теорією,
інтелектуальний розвиток індивіда відбувається завдяки оволодінню ним
значеннями слів і візуальною символікою, а також
процесуально-діяльнісним підходом (С.Л.Рубінштейн, А.В.Брушлинський,
Л.А.Венгер), в якому ключовим поняттям є „мислення-здатність», тобто
сутністю інтелектуального виховання має бути формування в індивіда
здатності розуміти й генерувати нові думки. Досить новим є поняття
рефлексивної компетентності, яке визначається в дослідженнях
О.А.Поліщук.

Слід відзначити, що вступ до школи — переломний момент у житті дитини,
що змінює в цілому ієрархію її домагань. Молодший шкільний вік
характеризується радикальною зміною місця дитини в системі суспільних
стосунків, а, отже, новою соціальною ситуацією розвитку. Зміст цієї
ситуації визначають взаємини дитини з учителем, який стає для неї
„послом суспільства». Під його впливом дитина активно й усвідомлено
оволодіває соціальними нормами, проте лише їх зовнішніми формами.
Проникнути у сутність справжніх стосунків між людьми вона ще не здатна.

Компетентність передбачає відповідний віком можливостям та
індивідуальній історії життя дитини рівень розвитку особистісних
механізмів, зокрема таких, як наслідування, ідентифікація, імітація,
емпатії, рефлексія, образ „Я», совість.

На нашу думку, вагомим чинником формування життєвої компетентності є
діяльність учіння. За умови конструювання цієї діяльності інтенсивно
формується теоретичне мислення, що відтворює зміст різноманітних форм
суспільної свідомості, вихованості дитини.

Коли молодші школярі під керівництвом і за допомогою вчителя аналізують
навчальний матеріал, виділяють у ньому загальне відношення, а потім його
конкретні прояви, в них формується поняття як принцип орієнтації у
розмаїтті цього матеріалу. Це шлях теоретичного ставлення до дійсності
та необхідних для цього здібностей. До останніх, передусім, належать
рефлексія — усвідомлення дитиною способів власних навчальних дій, та
внутрішні дії. Найголовніше в рефлексії в навчальній діяльності — це
рефлексія на самого себе, відстеження нових досягнень і змін, що
пройшли.

В.Г.Алексєєва відзначає, що ціннісна орієнтація впливає на всі сфери
людської психіки: від пізнавальної діяльності до мотивації кожного
вчинку індивіду.

Відомо, що життєва компетентність — це знання, вміння, життєвий досвід
особистості, її життєтворчі здатності, необхідні для розв’язання
життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального
життєвого проекту. Життєва компетентність передбачає свідоме і
несвідоме компетентність передбачає свідоме і несвідоме ставлення до
виконання особистістю її життєвих і соціальних ролей, вона пов’язана з
самовдосконаленням людини. Саме з’ясуванням цих орієнтацій ми і
зайнялися в процесі наступного етапу нашого дослідження. Загалом коротко
проаналізовані компоненти життєвої компетентності в своїй сукупності
віддзеркалюють сутність самого поняття. Природно, що їх формування у
реальному навчально-виховному процесі з молодшими школярами має свої
суперечності, складнощі, засоби, зв’язки. Проміжні результати свідчать,
що за умови достатньої сформованості різноманітних інтересів, знань,
вмінь, життєвого досвіду особистості, мотивів на успішність у молодшому
шкільному віці дозволяє долучатися з інтересом до навчання, праці та
моделювати наслідки власної майбутньої життєтворчості.

Враховуючи, що час і вік вносить свої корективи у формування
різноманітних особистих цінностей, інтересів, нами виокремлено 6 блоків
спрямованості інтересів учнів початкових класів за різними напрямками
навчання та виховання, під впливом яких, на нашу думку, інтенсивно
формуються такі важливі риси характеру, як цілеспрямованість,
акуратність, любов до праці, до інших людей. Нами розроблена оригінальна
методика „Квадрат інтересів особистості молодшого шкільного віку”, яка
проходить апробацію.

Узагальнюючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що вчителю
початкових класів важливо зосередити зусилля на:

— оволодінні учнями мистецтвом жити, технологіями життєвого успіху,
вмінням жити і контактувати з батьками, рідними, вчителями, однолітками
та іншими;

— розвитку вміння управляти собою, ставити мету, визначати сенс життя,
вміння попереджувати і розв’язувати життєві конфлікти;

— стимулюванні процесу духовного самовдосконалення, самовиховання;
потреби допомагати іншим людям, оволодіння механізмами саморегуляції.

Окреслені теоретичні положення можуть стати конструктом для розроблення
концепції розвитку компетентності молодших школярів в умовах
дванадцятирічної середньої школи.

Розглядаються окремі сторони компетентності: у спілкуванні,
інтелектуальна компетентність, соціально – психологічна компетентність
та ін.

Критерії комунікативної компетентності вперше були сформульовані
Т.Гордоном. Він визначив її як уміння вийти з будь-якої ситуації, не
загубивши внутрішньої волі і водночас не давши втратити її партнерові по
спілкуванню. Таким чином, критерієм компетентності є партнерська
позиція в спілкуванні або «на рівних» (на відміну від «прибудови зверху»
або «прибудови знизу»). У працях Ю.Ємельянова, Л.Петровської та ін. Під
комунікативною компетентністю розуміється «здатність установлювати і
підтримувати необхідні контакти з людьми. До складу компетентності
включають певну сукупність знань і вмінь, що забезпечують ефективне
протікання комунікативного процесу»

Л.Столяренко пропонує аналогічну характеристику: «Комунікативна
компетентність — здатність встановлювати й підтримувати необхідні
контакти з іншими людьми. Для ефективної комунікації характерним є
досягнення партнерами взаєморозуміння, краще усвідомлення ситуації і
предмета спілкування. Комунікативна компетентність розглядається як
система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної
комунікації у певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії».

Характерною рисою девіантних підлітків є недостатня сформованість у них
навичок спілкування, а саме замкнутість; нездатність одержувати
інформацію в спілкуванні; нездатність використовувати зворотний зв’язок,
тобто наявність труднощів при формулюванні запитання для одержання
додаткової інформації; нездатність звернутися по допомогу і прийняти її;
нездатність брати участь у спільній діяльності з іншими дітьми при
виконанні спільного завдання.

Як ми бачимо, такі характерні риси являють собою критерії наявності
відхилень у комунікативній сфері або критерії девіантності.

Когнітивна компетентність дає змогу визначити, що є істина, а
що-неправда. Удосконалення когнітивної компетентності сприяє, з одного
боку, пізнавальній активності суб’єкта діяльності в пошуках життєвої
„істини”, а з іншого, – використанню розуму як засобу аналізу проблемної
ситуації, обставин, самоаналізу, власної позиції, можливості і здатності
позитивного вирішення проблеми.

На основі осмислення проблеми відбувається спочатку схвалення в
почуттях, а потім здійснюється моральний вибір, вольове рішення –
прийняття моральних цінностей, моральних вимог як керівництво поведінкою
та діяльністю.

Когнітивна компетентність визначає здатність людини розуміти саму себе,
т.б. усвідомлення власних бажань, цілей та можливостей їх досягнення,
нормативів поведінки у суспільстві та завдань, які ставляться перед
нею.

Критеріями наявності відхилень у когнітивній сфері підлітка можна
вважати: ситуативний інтерес до інших людей; відсутність розуміння
мотивів поведінки та емоційного стану іншої людини; нестійка самооцінка;
ситуативне самосприйняття; підвищений рівень тривожності; нездатність
передбачати наслідки власних дій; нездатність до логічного узагальнення;
нездатність розуміти логіку розвитку ситуації взаємодії, значення
поведінки інших людей; нездатність розуміти невербальні реакції іншої
людини; нездатність мислити абстрактними категоріями.

Компетентність в емоційно – вольовій сфері несе в собі домінуюче
психологічне навантаження у формуванні моралі підлітка, бо в цьому
відбувається ставлення особистості до моральних вимог і норм. Вона є
також джерелом мотиваційної збуджувальної функції моральної
спрямованості особистості, відкриває для неї ставлення до себе як
цінності і до іншого як до самого себе, відкриває цінності переживання,
обрії спілкування і почуттів.

„Людина, духовно дефективна з дитинства, може виробити в себе навіть
особливий душевний уклад, який при неуважному спостереженні може бути
прийнятий за „характер”, і особливі погляди, що помилково приймаються за
„переконання”. Насправді вона, безпринципна й безхарактерна, залишається
завжди рабом своїх дурних пристрастей, полоненою вироблених душевних них
душевних механізмів, які тримають її і всесильні в її житті, позбавлені
духовних вимірів і складають криву її потворної поведінки. Вона не
опирається їм, але спритно насолоджується їхньою грою, примушуючи
наївних людей приймати її злу одержимість за волю, її інстинктивну
хитрість за розум, поривання її злих пристрастей за почуття”. Воля — це
здатність людини діяти у напрямі свідомо поставленої мети, долаючи при
цьому внутрішні перешкоди (тобто свої безпосередні потяги та
устремління, тільки докладаючи вольових зусиль, індивід віддає перевагу
мотивам, спрямованим на досягнення своєї мети, а якщо вольові зусилля не
докладаються, то гору беруть безпосередні потяги і цей процес
відбувається імпульсивно та ситуативно.

Критеріями несформованості емоційно – вольової компетентності, на наш
погляд, можуть бути: емоційна несталість; не впевненість у власних
силах; тривожність та неадекватне сприйняття дійсності; не здатність
контролювати свою поведінку та емоції; погана стресостійкість; висока
емоційна напруженість; не здатність адаптуватися до обставин, що
змінюються; не спроможність до симпатії.

«Формування життєвої компетентності дитини дошкільника згідно з вимогами
базової програми «Я у світі»

У сучасних умовах розвитку нашого суспільства докорінно змінюється
концепція неперервної освіти, починаючи з дошкільного періоду, що
зумовлено досягнутим рівнем наукового розвитку, змінами ціннісних
пріоритетів, переорієнтацією самого суспільного розвитку на розвиток
людини, її особистісних та культурних якостей. Тож актуальним є
впровадження в практику роботи дошкільних навчальних закладів нової
моделі організації життєдіяльності дітей, яка орієнтує педагогів на
цілісний підхід до формування особистості.

Збільшення охоплення дітей дошкільними навчальними закладами,
означає, що все більше батьків довіряють педагогам найцінніше, що у них
є – своїх дітей. І тому, головним пріоритетним завданням має стати
розвиток потенційних можливостей, формування внутрішньої свободи і
самостійності кожної дитини, виховання здорової та компетентної
особистості. І звичайно, забезпечення якісної і доступної дошкільної
освіти кожній дитині.

Відповідно до законодавства України зміст дошкільної освіти визначається
Базовим компонентом дошкільної освіти, що містить норми і положення
рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також
умови, за яких вони можуть бути досягнуті. На реалізацію цього документа
як державного стандарту і спрямована Базова програма розвитку дитини
дошкільного віку «Я у Світі», яка пройшла апробацію в дошкільних
закладах Донецької, Рівненської, Сумської, Хмельницької, Черкаської
областей та міст Києва і Севастополя. Це перша вітчизняна програма, в
якій акцент зроблено саме на розвиток особистості дитини, її
індивідуальності, формування життєвої компетентності, системи ціннісних
ставлень до Природи, Культури, Людей, власного «Я», на забезпечення
оволодіння дітьми законами повноцінного життя. В Програмі зміщено акцент
на розвивальний та виховний аспекти.

Особливістю Базової програми є те, що вона структурована не за окремими
роками життя, а за лініями розвитку дитини відповідно до вікових етапів.

Це забезпечує умови для налагодження продуктивного діалогу з дитиною,
створення навколо неї розвивального середовища та інших умов, що
оптимізують творчий розвиток дитячої особистості та допомагають
своєчасно виявити ранню обдарованість. А найголовніше – вивести кожну
дитину на вікові норми індивідуальним шляхом.

У цьому контексті традиційні заняття відходять на другий план, оскільки
під час їх проведення домінують, як правило, однотипні вказівки,
завдання, зауваження, однакові вимоги для всіх дітей, а регламентований
час не дає змогу враховувати настрій, бажання, індивідуальний досвід
кожної дитини. При проведенні традиційних занять ключовим моментом є
одержання готових знань та вмінь. Інтегровані заняття дають змогу дитині
активізувати процес пізнання засобами уяви, можливість вибору дитини
передати свій емоційний стан не тільки продуктивними видами діяльності,
але й збагаченими мовленнєвими засобами. При цьому вихователі посилити
значення гри, як засобу розвитку творчих здібностей дошкільнят. Педагоги
вміло використовують природну потребу дітей і залучають їх до
різноманітних форм ігрової діяльності: логічні, проблемні, дидактичні
ігри.

Можна з упевненістю сказати, що Базова програма розвитку дитини
дошкільного віку «Я у Світі» розрахована на творчого педагога, умілого
та об’єктивного експерта. Тому сьогодні дуже важливо, щоб педагог був
людиною прогресивною, відчував нові тенденції в освіті і тримав руку на
пульсі часу. Тоді працювати за Базовою програмою буде цікаво і
перспективно.

Формування життєвої компетентності дитини дошкільного віку –

умова забезпечення наступності розвитку

Зміни в житті суспільства зумовили зміни в соціальному замовленні щодо
дошкільної ланки освіти як основи становлення життєвої компетентності
дитини. Процес забезпечення наступності дошкільної і початкової шкільної
ланок освіти, на думку О.Г. Кучерявого, можна зазначити як створення
умов для такої зміни, коли відбувається неперервний загальний розвиток
дітей і професійно-духовне самовдосконалення педагогів.Випускник
дошкільного закладу має адаптуватися до школи першого ступеня, тобто має
відбутися пристосування дитини до загальноосвітнього закладу, в якому
провідним типом діяльності є навчальна. Навчальна діяльність, по-перше,
потребує від дитини нових соціальних взаємин у діаді «дитина —
дорослий», а саме – «учень — учитель», тобто прийняття нової соціальної
ролі – «учень» через визнання дорослою людиною, яка буде його вчити, що
і як саме треба робити.

По-друге, навчальна діяльність базується на сформованому в дошкільному
віці базисі особистісної культури дитини та відповідної віку життєвої
компетентності. Таким чином, сучасний дошкільний заклад забезпечує
навчання, виховання, розвиток кожної дитини. Сучасна філософія
дошкільної освіти висуває погляд на дитину як цінність, підкреслює
безумовну віру в її потенційні можливості та природну обдарованість.

У дошкільних закладах педагоги здійснюють свою діяльність відповідно до
теорії ампліфікації А.В. Запорожця, що визнає дошкільне дитинство як
самоцінний унікальний період у психічному розвитку дитини. Становлення
первинного світогляду, довільної поведінки, усвідомленого «Я», здатності
об’єктивно оцінювати себе – підпорядкування мотивів відбувається в
специфічних видах дитячої дія-льності: предметно-практичній,
спілкуванні, сюжетно-рольовій грі. Проте випускник дошкільного закладу
має адаптуватися до школи першого ступеня, де повинно відбутися
пристосування дитини до провідного типу діяльності – навчальної та нових
соціальних взаємин.

Зміст дошкільної освіти, окреслений Базовим компонентом дошкільної
освіти та Державною базовою програмою, зорієнтований на об’єктивні
закономірності психічного розвитку дитини на кожному віковому етапі, на
потреби та пріоритети зростаючої особистості. Світосприймання та
специфіка життєдіяльності мають свої особливості:

висока прихильність дитини до дорослих;

домінування в житті дошкільника інтимно – особистісних контактів у
порівнянні з діловими;

активне входження в соціальні ролі члена родини, товариша, друга в колі
однолітків, вихованця для вихователів;

висока емоційна насиченість буття;

безпосередність, щирість, відкритість реагування на результати
діяльності, вчинки, події тощо;

нездатність дитини довго концентрувати увагу на предметах, подіях;

освоєння довкілля через нерегламентовані види діяльності – спілкування,
сюжетно – рольову гру, самостійну художню та предметно – практичну
діяльність;

відносна свобода від серйозних обов’язків.

Таким чином, вихователі мають спрямувати свою педагогічну діяльність на
формування життєвої компетентності дитини та відповідної віку моральної
зрілості, враховуючи особливості розвитку сучасного дошкільника.
Показниками життєвої компетентності дитини дошкільного віку сучасний
вітчизняний фахівець, доктор психологічних наук О.Л. Кононко вважає
оптимальну для вікового періоду модель провідної діяльності, тобто:

— уміння свідомо мотивувати свої дії;

— готовність до цілепокладання;

— здатність використовувати засоби досягнення мети, характерні для
обраної діяльності;

— здатність досягти позитивного результату;

— спроможність реалістично оцінити свої результати;

— уміння виявляти різні форми активності у сферах життєдіяльності;

— здатність виявляти розвинуті базові моральні якості особистості.

Таким чином, наступність можна забезпечити, враховуючи специфіку кожного
вікового періоду.

Дошкільний заклад (не тільки родина)

здійснює мотивацію на навчання, розвиток, саморозвиток особистості;

забезпечує набуття функціональної компетентності в процесі предметно –
практичної діяльності, виявлення активності та реалізації потенційних
можливостей дитини – фізичних, соціально – моральних, емоційних,
пізнавальних, мовленнєвих, художніх, креативних.

сприяє соціально – моральному розвитку дитини в специфічних видах
дитячої діяльності – спілкуванні, предметно – практичній, сюжетно –
рольовій грі.

Зважаючи на те, що формування компетентності дошкільника відбувається в
процесі взаємодії всіх суб’єктів педагогічного процесу, як дорослих –
вихователя, психолога, музичного керівника, керівника.

ДНЗ, батьків, так і дітей-однолітків, як групи в цілому, так і окремих
дітей, важливо визначити механізм взаємодії. Зважаємо на думку Г.С.
Костюка, який зазначив, що розвиток не є прямим наслідком навчання.
Розвиток має свої закони та специфічні рушійні сили, тому не можна
форсувати навчання та підштовхувати його, поспішати до заданої цілі –
готовності до школи. На забезпечення розвитку й виховання дітей
спрямована Державна програма розвитку, зусилля батьків. Вихователь
дошкільного навчального закладу здійснює педагогічну підтримку та сприяє
розвитку дитини, ґрунтуючись на психології його розвинення,
використовуючи різні форми, методи роботи, спрямовані на формування
життєвої компетентності дитини.

Пізнавальна компетентність формується в різних видах специфічної
діяльності дитини у вигляді предметно – практичних дій, дослідництва,
спостережень, ознайомлення з довкіллям, участі в дидактичних іграх,
вправах тощо. Свідченням наявності пізнавальної компетентності є:

елементарні форми логічного мислення дитини;

компетентність дитини у сферах життєдіяльності, а саме таких: «Природа»,
«Культура», «Люди», «Я сам», розвинуті образні форми сприйняття світу,
сформовані дитячі форми світосприйняття, цілісного бачення світу;

загальнопізнавальні вміння – спостерігати, обстежувати, виділяти головне
й другорядне, порівнювати, запам’ятовувати, бачити проблему,
розв’язувати її, розмірковувати, усвідомлювати матеріал;

загальномовленнєві вміння – слухати, запитувати, доводити правомірність
умовисновків, налагоджувати мовленнєву комунікацію.

Особистісна компетентність як особистісне зростання відбувається в
різних видах специфічної дитячої діяльності – спілкуванні, предметно –
практичній діяльності, сюжетно-рольовій грі, дитячому експериментуванні,
самостійній художній діяльності шляхом ампліфікації (Зпорожець А.В.,
Лісіна М.І.) з урахуванням цінностей та інтересів дитини, і має
відповідати вимогам (Кононко О.Л.):

фізичне, психічне, морально – духовне здоров’я дошкільника;

збалансоване прагнення до самореалізації, саморозвитку і самозбереження;

довільність психічних процесів, володіння елементарними формами
самореалізації поведінки та діяльності;

розвиненість уяви як передумова креативності;

вияв різних видів активності – фізичної, соціально – моральної,
емоційної, пізнавальної, мовленнєвої, художньої, креативної;

оптимістичне ставлення до життя, віра у власні можливості, наявність
найпростіших форм життєвої перспективи;

наявність зачатків почуття совісті як механізму особистісного зростання;

висока самоповага;

сформованість індивідуального обличчя, особистісного стрижня.

Самоосвітня компетентність відбувається на засадах спеціально
організованої вихователем навчальної діяльності, спільної з дітьми та
самостійної роботи вихованців, надання малюку «особистого часу»,
виховання таких базових якостей, як самостійність, спостережливість,
відповідальність, працелюбність, самовладання, креативність, і потребує:

створення розвивального середовища щодо вияву індивідуальних інтересів
дитини;

цілеспрямованої роботи з дитячою книгою через книжковий куточок
(сюжетно-рольова гра «Бібліотека»);

організації форм роботи, що сприяють розвитку самостійності та
відповідальності (тривале чергування в куточку природи, ведення
календарів, щоденників, обговорення підсумків роботи, спостережень,
планування роботи на деякі відрізки часу);

формування здатності до самоаналізу, самоконтролю за власною діяльністю
в процесі застосування різних форм і видів роботи;

створення ситуацій для використання знань дітей в практичній діяльності.

Соціальна компетентність формується як в спеціально організованій
діяльності, так і в процесі стихійної взаємодії(Д.Б. Ельконін). У
дошкільних закладах міста має місце позитивний досвід органі-зації
навчання, у мікрогрупах на засадах соціоігрової педагогіки (Шулешко
Є.Є., Букатов В.М., Єршова О.П.), що сприяє розвитку комунікації
однолітків та становленню новоутворення «супідрядність мотивів», коли
продумані дії починають переважати над імпульсивними, мотив «хочу»
поступається місцем мотиву «треба», важливого значення набувають
соціальні мотиви.

Пріоритетні напрямки виховної роботи:

інтеграція дитини в соціум;

спілкування та спільна діяльність;

розвиток відповідальності як базової особистісної цінності;

визначення статусу в групі однолітків;

формування категорії «авторитет»;

становлення совісті як форми морально–емоційного самоконтролю;

усвідомлення свого місця в системі стосунків з дорослими;

Компетентнісне ставлення до здоров’я набувається дитиною у процесі
гігієнічних процедур, під час прийому їжі, в процесі спеціально
організованого рухового режиму – ранкової гімнастики, фізкультурних
занять, рухливих ігор, спортивних розваг та свят, бесід з валеологічної
тематики:

знає своє тіло і виявляє турботу до нього;

вміє повідомити про своє здоров’я чи нездоров’я, виконує поради лікаря;

підтримує позитивні стосунки з дітьми та дорослими;

виявляє фізичну активність, уподобання до якихось конкретних фізичних
вправ, ігор;

негативно ставиться до шкідливих звичок;

має елементарні валеологічні знання та використовує їх.

Протягом дошкільного дитинства відбувається стрімкий психічний розвиток
дитини, відбувається становлення її особистості, вдосконалюється
мовлення, збагачуються навички спілкування, формуються

якості особистості, зростають фізичні можливості, розширюється життєвий
простір. Важливою особливістю розвитку дитини є те, що набуті нею
знання, дії, здібності мають загальний характер і потрібні їй, щоб стати
людиною.

Здобутком дошкільного дитинства виступають образні форми пізнання світу.
У специфічній дитячій діяльності – предметній, сюжетно-рольовій грі,
малюванні, ліпленні, конструюванні, експерименту-ванні, розвиваються
психічні процеси: сприймання, наочно – образнее мислення, уява. Вони
надають дитині можливість здійснювати подальший розвиток пошукових дій,
дій внутрішнього плану, сприяють

засвоєнню сенсорних еталонів та наочних моделей, розвитку творчих
здібностей, пізнавальних інтересів.

Другим важливим здобутком дошкільного віку є моральні почуття, які є
основою знаходження дитини в суспільстві і складають основу гуманної
спрямованості людини на довкілля і саму себе.

Порівняний аналіз показників життєвої компетентності старших
дошкільників і молодших школярів.

Дошкільник Школяр

Пізнавальна компетентність

— прагнення отримати нову інформацію;

— засвоєння системи знань, відповідній віку;

— загально-навчальні вміння й навички (організаційні,
загально-пізнавальні, загальномовленнєві, контрольнооцінні);

— здатність сприймати дорослого як вчителя, а себе самого – як учня.

— уміння навчатися та оперувати знаннями;

— навчальні досягнення.

Особистісна компетентність

— дитячий світогляд (знання й досвід: практичний, ціннісний, чуттєвий);

— самосвідомість, здатність до рефлексії;

— розвиток індивідуальних здібностей і талантів;

— здатність до рефлексії;

— саморегуляція діяльності й поведінки;

— елементарна система дитячих цінностей;

— домірність переживань реальним подіям;

— уміння регулювати свою поведінку.

— обізнаність у власних сильних та слабких сторонах.

Самоосвітня компетентність

— здатність дитини докладати особистісні зусилля;

— наявність самостійності як базової якості особистості;

— становлення адекватної оцінки та здатності до самоконтролю.

— здатність до самонавчання;

— гнучкість застосування знань, умінь навичок в умовах швидких змін;

— самоаналіз, самоконтроль за власною діяльністю.

Соціальна компетентність

— знання про людей, їх стосунки;

— повага до людей;

— уміння співпрацювати, співчувати; розуміти почуття інших людей;

— справедливість;

— уміння спілкуватись;

— зачатки почуття совісті.

— співпраця, робота в команді, комунікативні навички;

— здатність приймати власні рішення;

— соціальне єднання;

— ціннісні орієнтації;

— розвиток особистісних якостей;

— саморегуляція;

— культура міжособистісних відносин.

Компетентне ставлення до власного здоров’я

— має уявлення про себе; свій організм;

— вміє уникати небезпеки;

— орієнтується у показниках власного здоров’я.

— здоров’я – соматичне, клінічне, фізичне, психічне;

— рівень валеологічних знань.

Таким чином, у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні та
Державній базовій програмі розкрито специфічні особливості дошкільного
дитинства, враховуючи які практичні працівники дошкільних закладів і
шкіл мають можливість уникнути або пом’якшити кризові прояви в дітей 6 –
7 років, що і є головною ознакою забезпечення наступності між дошкільною
і шкільною освітою.

Особливості формування логіко-математичної компетентності

дітей страшого дошкільного віку

Інтеграція різноманітних засобів і програмних завдань з різних розділів
забезпечує більш високий рівень пізнавальної активності дитини. Згідно з
Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, дитинство – самоцінний
час життя. Навчання математиці на заняттях і поза ними сприяє
становленню дитини як особистості. Вихователь повинен передавати засоби
пізнання світу, формувати у дитини базу особистісної культури, в тому
числі бази культури пізнання.

Кононко О.Л. наводить орієнтовну схему-орієнтир (свого роду критерії)
для оцінки динаміки розвитку особистості. В її основі лежить
запропонований Базовим компонентом перелік найважливіших форм активності
дитини: фізична, соціально-моральна, емоційно-ціннісна, пізнавальна,
мовленнєва, художня і поведінкова (творча).

Згідно із запропонованою логікою, основними критеріями визначення
життєвої компетентності дошкільняти, його особистісної зрілості є
оптимальний для віку розвиток пізнавальної активності: дитина володіє
належним обсягом життєво необхідної і доступної віку інформації, схильна
до самостійного розв’язування нескладних проблем, уміє елементарно
аналізувати, порівнювати, групувати, обчислювати, вимірювати, логічно
міркує, робить самостійні висновки; любить експериментувати,
дошукуватися істини.

Отже, життєво компетентна дитина усвідомлює важливість збереження свого
фізичного потенціалу, цінує здоровий спосіб життя, володіє належною
системою знань про світ і саму себе, відрізняється високою пізнавальною
активністю, володіє комунікативними уміннями, добре орієнтується у
моральних нормах і намагається керуватися у своїй поведінці совістю як
внутрішнім регулятором, має життєву перспективу, прагне задовольнити
свої художні потреби, може відстояти власну гідність, володіє навичками
практичного життя, орієнтується у власних чеснотах і вадах, може
впоратися з труднощами. Усе це, зрозуміло, у вікових межах.

Проблема навчання математики в наш час набуває дедалі більшого значення.
Це пояснюється насамперед бурхливим розвитком математичної науки у
зв’язку з проникненням її у найрізноманітніші галузі знань. Підвищення
рівня творчої активності, проблеми автоматизації виробництва,
моделювання на електронно-обчислювальних машинах тощо передбачають
наявність у працівників більшості сучасних професій досить розвиненого
вміння чітко й послідовно аналізувати процеси, що вивчаються. Тому
навчання в дитячому садку спрямоване, насамперед, на виховання у дітей
звички до повноцінної логічної аргументації всього, що нас оточує.

Досвід навчання свідчить про те, що розвиток логічного мислення у
дошкільників найбільшою мірою відповідає вивченню початкової математики.
Для математичного стилю мислення характерні чіткість, стислість,
розчленованість, точність і логічна послідовність міркувань, уміння
користуватися символікою. У зв’язку з цим перебудовано зміст навчання
математики в школі та дитячому садку. Природно, що основою пізнання є
чуттєве сприйняття, набуте з досвіду та спостережень. У процесі
чуттєвого пізнання формуються уявлення – образи предметів, їхніх ознак,
відношень.

У Базовому компоненті дошкільної освіти особлива увага приділяється
логіко-математичному розвитку дитини, тобто йдеться про якісні зміни,
які відбуваються з розвитком уміння здійснювати математичні та логічні
операції, а саме: класифікацію, серіацію, вимірювання та обчислення.
Оволодіння цими операціями оптимізує загальний розвиток дітей. Діти
мають виявляти ініціативу, творчість, незалежність, елементарну
критичність, оптимізм, коли трапляються труднощі, наполегливість, уміння
доводити розпочате до кінця, брати на себе відповідальність за допущені
помилки.

У ситуаціях повсякденного життя діти виконують безліч різних
математичних та логічних операцій: лічать предмети та об’єкти,
порівнюють їх за величиною та формою, згруповують та класифікують,
оперують із множинами, будують умовиводи, в процесі спілкування доводять
одні факти або спростовують інші.

Інтуїтивно чи на практиці доходять висновку, що: “ось так” міркувати
можна, а “так” – ні, це міркування – правильне, а це – хибне. Кожна
дитина володіє стихійною, інтуїтивною логікою. Без неї вона не могла б
міркувати й спілкуватися з дорослими й однолітками. Однак логічна
інтуїція та здоровий глузд ніколи не замінять навіть елементарних
логічних умінь. Завдяки цим умінням формується логічна культура мислення
людини. Вони допомагають уникати логічних помилок у міркуваннях,
коректно аргументувати власну точку зору, проявляти елементарну
критичність у пошуках істини. Дитині також необхідний певний рівень
розвитку логіко-математичних умінь, оскільки вони забезпечують їй
повноцінну життєдіяльність.

Слід зазначити, що багато вітчизняних та зарубіжних дослідників вважають
логічні та математичні операції взаємопов’язаними.

Так, Піаже стверджував, що формування математичних операцій передбачає
формування логічних операцій (хоча це не означає, що формування числа
переноситься у сферу логіки). Число можна розглядати як синтез класів і
логічних відношень в одному операційному цілому.

У дослідженні Н.І.Непомнящої також доведено, що стійкість й дієвість
математичних умінь дошкільнят залежать від синтезу різного змісту в
цілісній математичній дії. Вона пропонує в змісті математичної освіти
дошкільнят замінити просте відношення “предметна дія” – “операція з
числом” на складнішу структуру: предметні дії чи ситуації; загальні
математичні поняття (множина, рівність, ціле, частина та ін.); логічні
операції; дії з числом.

У сучасних зарубіжних дослідженнях з розвитку математичних умінь у дітей
(М.Фідлер, Е.Дум, Р.Грін, В.Лаксон, Т.Мідліна) увага зосереджується на
тому, що для оптимізації загального розвитку дошкільнят треба розвивати
як логічні, так і математичні операції .Цей зв’язок можна легко
простежити на простому прикладі.

i

?

3/4 A :

< ? 1/4 , . 0 2 b °R%”)eOeOe‚zznznnnn -?L?c?THcoeoooooaaeooooOOOOOOOOI gd*;a & ?1/4µ:·2?*»c»41/4///////e/aaaOOOEEEEO3/43/4 & & gd*;a & A¬AtAePAEFCOC(ItI¬IoIjI?IueIzIiI NoooooooeYYYYYNNAEAEAEAEAEAEAEe & gdvMU & gdvMU & aza/iiiiia/O/OO////////O/// gdvMU gdvMU & efe//////e//////e///////////// * ~ имуть на картках цифри, що позначають ціну за одиницю ваги чи якусь умовну мірку). Зрозуміло, під час зазначеної діяльності логічні та математичні операції взаємозалежні. Таких ситуацій щодня виникає безліч. Логіко-математичні вміння виступають тут свідченням життєвої компетентності дитини. Отже, щоб знання, яких набуває дитина, сприяли становленню її життєвої компетентності, вони повинні мати для неї особистісний сенс, тобто бути значущими. Для цього освітня програма, система оцінювання досягнень дитини (і не лише навчальних!), критерії визначення ефективності педагогічної діяльності мають передбачати: • виявлення дошкільням творчості як неодмінної передумови його особистісного зростання; • можливість і право педагога підтримувати й розвивати самоактивність як рушійну силу розвитку дитини; • високу оцінку намагань педагога реально підтримати прагнення вихованця діяти незалежно від керівництва ззовні (доцільно, обґрунтовано, продуктивно, творчо, активно й критично, з виявленням ініціативи). Лише навчившись поважати індивідуальний досвід кожної дитини, ми реально повернемося обличчям до її особистості, осягнемо масштабність завдань, що стоять перед сучасною освітою взагалі. Виходячи з положень Базового компонента дошкільної освіти, педагог має озброїти дитину насамперед умінням жити, сприймати життя в цілісності. Це значно складніше й багатогранніше, ніж окремо формувати системи знань та умінь з математики. Дитина не володітиме істинним світоглядом, якщо не вмітиме цілісно сприймати світ. Саме тому блок логіко-математичних умінь наскрізний, його включає кожна сфера Базового компонента. Аналіз останніх наукових досліджень (Г.М.Леушиної, Н.І.Непомнящої, А.А.Столяра та ін.), педагогічного досвіду з навчання дошкільнят математики переконує в тому, що раціонально побудоване воно сприяє загальному розумовому розвитку дітей. Раціонально побудоване – це своєчасне, доцільно відповідне віку та інтересам дитини навчання. Крім того, важливе значення має педагогічне керівництво з боку дорослого (вихователя чи батьків). Діти дістають елементарні уявлення про множину, число, відношення розмірів, про найпростіші геометричні фігури, вчаться орієнтуватись у часі та просторі. Вони оволодівають обчисленням, класифікують предмети за назвою, певною ознакою, будують серіаційний ряд, опановують вимірюванням лінійних і об’ємних розмірів за допомогою умовної мірки, встановлюють кількісні відношення між числами – цілим і частиною. Базовий компонент дошкільної освіти окреслює вимоги до її змісту, рівня та обсягу, які є основою оцінювання освітнього рівня дитини, узгоджують її інтереси й потреби суспільства щодо освіченості. Йдеться про формування певної життєвої позиції дошкільника, розвиток його елементарної життєвої компетентності. Матеріал Базового компонента дошкільної освіти структуровано за сферами життєдіяльності, що відображає нові світоглядні підходи, досягнення сучасних природознавчих і людинознавчих наук. Його вимоги передбачають збагачення досвіду дитини, озброєння її навичками практичного життя, вдосконалення вміння спілкуватися з незнайомими людьми, гармонійно входити в нове оточення, вдаватися до асоціативних зв'язків, користуватися наявним досвідом, експериментувати, адекватно поводитися у незвичних життєвих обставинах. Загалом, мета і завдання виховання дитини в сім'ї, дошкільних закладах полягають у формуванні її особистісної культури і компетентності. Конкретизує їх Концепція безперервної системи національного виховання, яка передбачає: - повноцінний і всебічний розвиток дітей на засадах національної культури і духовності з урахуванням різноманітності національного складу та регіональних умов України; - забезпечення фізичного і психічного здоров'я дітей, своєчасне виявлення тих, хто потребує корекції здоров'я; здійснення виховного процесу з урахуванням особистісних якостей, стану здоров'я, природних задатків дитини; - розумовий розвиток дітей, розвиток пам'яті, уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень; оволодіння рідною мовою, прищеплення навичок культури спілкування; - започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях, набуття життєвого досвіду; виховання поваги і любові до батьків, родини, Батьківщини, людей праці; створення сприятливих умов для розвитку моральної самооцінки, яка має відображати ставлення дитини до себе як суб'єкта гуманних, доброзичливих взаємин з оточуючими; - прилучення дітей до культури, мистецтва, традицій, обрядів українського народу, формування духовності, прищеплення шанобливого ставлення до культурних надбань, звичаїв, традицій інших народів; своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей; - соціалізацію особистості дитини, яка полягає в організації спілкування як особливого виду діяльності, що дає дитині змогу пізнавати дійсність, світ людських взаємин і саму себе не лише вербальне, а й у процесі обміну емоціями й почуттями; - інтеграцію родинного і суспільного дошкільного виховання на засадах народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду; - психологічну підготовку дітей до навчання у школі, забезпечення пізнавальної активності, розвитку творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності. Закон України «Про дошкільну освіту» зосереджує увагу на таких завданнях дошкільної освіти: - збереження і зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини; - виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточуючих і довкілля; - формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду; - виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти; забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту. Детальною конкретизацією вимог Закону «Про дошкільну освіту» є Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, який спрямовує на вирішення таких завдань: - створення належних умов для реалізації дитиною свого природного потенціалу (фізичного, психологічного, соціального); - формування механізмів саморозвитку дошкільника, розширення свідомості, сприяння його свідомому існуванню; - розвиток базових якостей особистості; - навчання жити у злагоді з довкіллям та собою, адекватно реагувати на події, оптимістично ставитися до життя, довіряти людському оточенню, відчувати себе захищеним, орієнтуватися в ньому; - підтримка дитячої субкультури, збагачення дитячих видів діяльності; - створення культурного середовища, сприяння становленню в дитини основ особистісної культури, залучення до світу національної та світової культур; - вироблення оптимістичної гіпотези розвитку кожної конкретної дитини; - опанування дошкільником навичками практичного життя; - забезпечення гармонійного та особистісного розвитку, формування ціннісного ставлення до природи, культури, людей і до себе. Отже, загальною метою виховання дітей дошкільного віку е всебічний розвиток дитини, формування базису її особистісної культури. Реалізується вона в єдності складових частин виховання дітей дошкільного віку. Основні аспекти вирішення проблеми розвитку творчих здібностей у дітей дошкільного віку Реформування системи освіти висуває розвиток творчої особистості дитини як одне з пріоритетних завдань. ”Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України…“ (Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом президента України від 17. 04 2002 р. №347 / 2002). Саме від творчих людей, які можуть досягти успіхів у діяльності завдяки певним індивідуальним та типологічним рисам, залежить розвиток суспільства. Дошкільна освіта — первинна складова у системі безперервної освіти в Україні, правову основу якої складають державні нормативно-правові документи: Закон України „Про освіту", Національна доктрина розвитку освіти, Закон України „Про дошкільну освіту", Положення про дошкільний навчальний заклад, Базовий компонент дошкільної освіти. Зазначені документи чітко визначають, що в умовах оновлення суспільства, відродження національної культури орієнтація на творчий розвиток особистості є світоглядною засадою сучасного виховання та освіти. Вони орієнтують на підвищення ролі завдань розвитку творчого потенціалу дитиня як засобу формування її духовного світу, національної свідомості, морально-етичних ідеалів. У своїй основі дошкільна освіта має забезпечити своєрідність, унікальність, неповторність, залишитися самоцінною освітньою ланкою з притаманними їй специфікою, цілями й завданнями. Головна мета дошкільної освіти: формування базису ”особистісної культури дитини через відкриття її світу в його цілісності та різноманітності“ (Базовий компонент дошкільної освіти в Україні). Психологи розглядають творчість як вищий рівень логічного мислення, є поштовхом до діяльності. Визначення поняття творчої особистості у філософській педагогічній та психологічній літературі приділяється багато уваги (В.І. Андрєєв, Д.Б. Богоявленська, Р.М. Грановська, А.З.Зак, Н.В. Кичук, Н.В. Кузьміна, С.О. Сисоєва та ін.). Більшість авторів погоджується з тим, що творча особистість – це індивід, який володіє високим рівнем знань має потяг до нового, оригінального. Для творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль поведінки найбільш характерний. Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуальні психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою успішного компонування. Творчі здібності пов’язані із створенням нового, оригінального продукту Орієнтованість Базового компонента на кожну особистість допомагає уникнути усередненості, рецептурності в освіті, дійти до кожної окремої дитини, розкрити всі її можливості та задатки. Важливо усвідомити головне: дитина не об'єкт, а суб'єкт активної співпраці з дорослим. Творчо спрямованій активності дошкільника притаманні: активність у мисленні та діях, ініціативність, наявність певних нахилів, здібностей, інтересів, творчої уяви; небайдуже ставлення до навколишньої дійсності, здатність помічати, переживати, творити нове, сумніватися й шукати шляхи рішень, отримувати задоволення від результату й самого процесу творення; достатній рівень життєвої компетентності. У дослідженнях проблеми розвитку дитячої творчості представники гуманістичної педагогіки доводять її очевидну суспільно-педагогічну цінність, яка полягає у формуванні унікальних креативних здібностей, що забезпечують дитині участь у найрізноманітніших видах діяльності. Творчість у дитинстві не самоціль, а засіб та умова всебічного гармонійного розвитку, виявлення свого розуміння навколишнього, свого ставлення до нього. Вона допомагає розкрити внутрішній світ, особливості сприймання, уявлень, інтересів, здібностей. Доведено, що становлення творчої особистості, розвиток її творчих здібностей у дітей залежить від гармонійного поєднання природних задатків, вагомих для конкретної дитини мотивів діяльності та сприятливого розвивального середовища. Важливим чинником успіху є також виховання морально-вольових якостей, розвиток емоційної сфери та набуття дошкільниками певних знань, умінь і навичок, які необхідні для проявлення творчого потенціалу. Педагоги-дошкільники повинні пам’ятати, що саме знання, уміння й навички – основа розвитку творчої уяви, фантазії, втілення дитячої творчості. У контексті особистісного виміру освіти, зокрема, дошкільної галузі, змінюється усталений стереотипний погляд на дитину лише як на об’єкт виховання, що потребує прямого керівництва, творчим процесом. Педагогічні працівники дошкільної освіти в умовах сьогодення розглядають дитину як суб’єкт творчого процесу і відповідно організовують діяльність малюка на основі гуманістичного підходу у навчально-виховному процесі: - світ ”дітей“ і світ ”дорослих“ розглядається як дві рівноправні складові частини людства; - дорослий не над дитиною, а поряд, разом з дитиною; - пріоритет діалогу дитини з дорослим, в якому забезпечується повноцінна участь дитини, до думки дитини відносяться як до думки дорослого; - спільна участь дорослих і дітей в організації життєдіяльності забезпечує можливість здійснення принципу співучасті, співтворчості; - орієнтація на кожну дитину як на індивідуальність, забезпечує виховання особистості; - пріоритет родинного виховання над суспільним забезпечує активність батьків у навчально-виховному процесі, спонукає батьків до глибокого розуміння своєї дитини, виявлення творчих здібностей та забезпечити умови для їх розвитку; - єдність національного і загальнолюдського, що передбачає створення для дитини національної картини світу; формування національної психології, гідності засобами національної культури; забезпечення етнізації особистості – природне входження дитини в духовний світ, традиційне життя рідного народу, нації як елемента загальнолюдської культури; - розвиваючий характер навчання, орієнтований на якісні зміни в цілісній системі особистості дитини; - оптимізація навчально-виховного процесу, що передбачає досягнення кожної дитини найвищого рівня розвитку, творчих здібностей, знань, умінь і навичок, психічних орієнтацій, способів дальності, можливих у даному віці. Неприпустиме жорстке управління творчою діяльністю малюків, яке ґрунтується на авторитарності дорослого, постійному нав’язуванні регламентованих зразків, шаблонів та власного бачення. Дитина дошкільного віку у процесі діяльності активно діє і відкриває щось нове для себе, пізнає довкілля, водночас спостереження та аналіз творчих проявів дитини виявляються багатющим матеріалом для вивчення відчуття духовного стану, внутрішнього світу, адже її творчість - це своєрідний рентген дитячої душі, її внутрішнього світу, психічного та фізичного стану. Це могутній ефективний засіб вивчення дитячої природи, субкультури і чинник впливу на її розвиток та виховання. Пріоритетними напрямками роботи щодо розвитку творчих здібностей дошкільників є: оновлення змісту навчально-виховного процесу, що полягає у створенні належних умов забезпечення розвивального середовища, своєчасному виявленні природних задатків, нахилів і здібностей дитини; інтеграції родинного та суспільного дошкільного виховання, формуванні готовності вихователя до інноваційної діяльності. Отже, навчально-виховний процес у дошкільних навчальних закладах має будуватися на принципах інтеграції родинного і суспільного дошкільного виховання, на засадах національної культури та загальнолюдських цінностях, сучасних досягненнях психологічних і педагогічних культур, надбаннях світового досвіду. Гарантією активного впливу на розвиток творчих здібностей у дітей вважається побудова освітнього пронесу з позиції особистісно-зорієнтованого підходу, створення умов для реалізації особистості дитини через задоволення базових потреб відповідно до соціокультурних норм, вибір змісту й освітніх технологій повинен здійснюватися з позиції урахування унікальності, індивідуальності кожної дитини. Для забезпечення творчого розвитку дітей дошкільного віку педагог сам повинен бути підготовленим до цієї роботи, володіти новим педагогічним мисленням, будувати освітній процес відповідно до інтересів: виявити глибоку увагу, повагу, турботу, любов до кожної дитини, бачити в ній індивідуальність, забезпечувати умови для виховання дитини як особистості. Пошук технологій навчання та виховання дітей, які сприяли б творчому зростанню особистості, — одне з найголовніших завдань сучасної дошкільної педагогіки. Г. Альтшуллєр, автор ТРВЗ (теорії розв’язання винахідницьких завдань) визначив концептуальні положення технології творчості: - теорія – каталізатор творчого розв’язання проблеми; - знання – інструмент, основа творчої інтуїції; - творчими здібностями наділена кожна людина (винаходити можуть усі); - творчості треба навчити усіх; - творчості, як і будь-якої іншої діяльності можна вчитися. Педагогічні працівники дошкільної галузі систематично використовують у своїй діяльності завдання за ТРВЗ, що сприяє оволодінню дітьми методами пошуку нового, розвитку системного та діалектичного мислення, розвитку творчої уяви, фантазії, зниженню психологічної інерції. У сучасній дошкільній освіті позитивно зарекомендували себе такі методи і прийоми: розвивальні ігри й вправи, проблемні запитання, проблемно-пошукові ситуації, експериментальні дослідження, систематичні спостереження, логічні задачі тощо. Неординарний, творчий підхід до виявлення творчих здібностей у дітей дошкільного віку та створення відповідних умов для їх розвитку – одне із пріоритетних завдань педагогічних працівників дошкільної галузі і є запорукою успіху у формуванні творчо спрямованої особистості дошкільника. Адже лише творча особистість здатна виховати іншу, так само творчо спрямовану особистість. Виявлення та розвиток творчих здібностей у дітей дошкільного віку потребує розробки педагогічних технологій, метою яких є не накопичення знань та умінь, а постійне збагачення творчим досвідом і формування елементів самоорганізації кожної дитини. Досвід експериментальних навчальних закладів доводить, що творчості, творчому мисленню можна вчитися. Тільки в процесі самостійної діяльності в дитини можуть бути сформовані навички інтелектуального саморозвитку. Створення атмосфери творчості, пошуку нового – одна з умов побудови навчально-виховного процесу в сучасних дошкільних навчальних закладах, що складається з таких складових: - високий рівень сформованості елементарних пізнавальних процесів; - високий рівень активного мислення; - високий рівень організованості і цілеспрямованості пізнавальних процесів. З огляду на це вихователь спрямовує розвиток дитини за напрямками: а) дитина пізнає, сприймає та засвоює довкілля; б) дитина впливає на довкілля; в) дитина набуває здатності до орієнтації та саморегуляції; в неї формується особистісний підхід, до явищ, середовища, вчинків, а знання стають практично спрямовані. Використовуючи механізм виявлення та розвитку творчих здібностей у дітей, вихователь повинен сам володіти моделлю продуктивного пізнання і впроваджувати її в своїй діяльності. Вихователь повинен усвідомити: - знання – знайомство з ідеєю, проблемою; - сприйняття – зіставлення нового зі своїм досвідом, переробка інформації; - засвоєння – зіставлення власного досвіду з досвідом довкілля, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, перегляд нагромадженого наявних засобів, методів, бажання вдосконалити те, що вже існує; - вплив – вибір засобів, методів нової дії, реалізація, порівняння результатів особистісного впливу. Важливим для вихователя є вміння повсякчас ставити дитину в такі умови, коли вона самостійно приймає рішення. У центрі уваги повинна перебувати не середня дитина, а кожна дитина як особистість у своїй унікальності. Алгоритм дій технологій підведення дитини до творчості: - діяльність дитини не повинна регламентуватись, а її процес повинен бути організований так, щоб у ньому були елементи творчості; - потрібно викликати інтереси, крізь які проходять усі зовнішні впливи, породжуючи внутрішні стимули, що є збудниками активності особистості. Сучасний характер навчання дошкільників забезпечується значною мірою використанням розвивальних ігор в розумовій роботі та творчій активності. За допомогою таких ігор розвиваються інтелектуальні якості: - увага, пам’ять; - вміння знаходити закономірності і систематизувати матеріал; - здатність до комбінування; - вміння знаходити помилки і недоліки; - просторове уявлення; - здатність передбачати наслідки власних дій тощо. Проблема формування творчого потенціалу дитини є складною, багатоаспектною і разом з тим дуже важливою для сучасної психолого-педагогічної науки та практики освітньої галузі. Розумне поєднання, врахування різних аспектів цієї спільної проблеми дозволить досягти успіху в розвитку дитячої творчості, розвитку особистості в цілому. Мовленнєвий розвиток дошкільника Мовленнєвий розвиток дошкільника — складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини і виявляється в соціальній та інтелектуальній активності у колі дорослих та однолітків. Щоб створити оптимальні умови для мовленнєвого розвитку дошкільника, педагогам слід використовувати різні форми роботи: ігри, проблемні ситуації і, звичайно, заняття. Мовленнєві заняття в системі сучасної дошкільної освіти не можливо уявити належний рівень життєвої компетенції людини без оволодіння мовленням. Видатний педагог Костянтин Ушинський зауважував, що рідне слово є основою розумового розвитку й скарбницею всіх знань. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки — основу її життєвої компетентності, тобто, як влучно висло¬вилася заступник директора Інституту проблем виховання АПН Укра¬їни, доктор педагогічних наук Олена Кононко, «оволодіває наукою і мистецтвом жити серед інших». З огляду на це проблема розвитку мовлення дитини завжди була однією з центральних у дошкільній освіті. Нині ж провідною метою дошкільної лінгводидактики є виховання мовної особистості. Мовленнєва компетенція — це вміння на практиці доречно користуватися мовою (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби. Це полікомпонентний утвір, що містить такі компетенції: - лексичну (наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, їх доречне застосування, вживання засобів мовної виразності: приказки, прислів'я, фразеологізми, епітети, порівняння); - фонетичну (правильна звуковимова, розвинений фонематичний слух, володіння інтонаційними засобами виразності); - граматичну (практичне вживання відповідних граматичних форм рідної мови: рід, число, відмінки, час тощо) - діамонологічну (розуміння зв'язного тексту, вміння відповідати та звертатися із запитаннями, вести діалог, складати різні види розповідей, переказувати). Мовленням дитина оволодіває в процесі спілкування під час різних видів діяльності, адже всі вони тісно пов'язані з мовленням і супроводжуються ним. Але повсякденного спілкування для становлен¬ня мовленнєвої компетенції, звісно, недостатньо. Основною формою навчання дошкільнят у процесі організованої пізнавальної діяльності все ж лишається заняття. Саме на заняттях вихователь систематично та послідовно формує у дітей мовленнєві уміння та навички, які закріплюються при спілкуванні дітей під час різних видів діяльності в повсякденному житті. На заняттях з мовленнєвого спілкування діти мають не стільки засвоювати матеріал про навколишній світ, скільки вправлятися в мовленнєвій діяльності. Необхідно звертати увагу вихователів на те, що на такому занятті основну увагу варто зосереджувати на практичному засвоєнні дітьми норм рідної мови (фонетичних, лексичних, граматичних), формуванні навичок розповідання та переказування. Заняття з мовленнєвого спілкування проводять у всіх вікових групах один раз на тиждень лише з підгрупами дітей. Тільки за цієї умови можна забезпечити максимальну мовленнєву активність дітей на занятті. Заняття з мовленнєвого спілкування бувають комплексними та спеціальними. Комплексне заняття з мовленнєвого спілкування проводиться тричі на місяць. Цей вид заняття поєднує завдання щонайменше з трьох компонентів мовлення, серед яких: звукова культура, лексика, граматика і власне зв'язне мовлення. Причому останнє є обов'язковою складовою такого заняття. Спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування (в методичній літературі зустрічається і під іншою назвою — «домінантне») охоплює лише один компонент мовлення (звукова культура мовлення, лексика або граматика) і проводиться лише один раз на місяць. Спеціальні заняття доцільно планувати на квартал. У першому місяці кварталу, скажімо, у вересні, завданням спеціального заняття може бути формування звукової культури мовлення. Наступного місяця, у жовтні, спеціальне заняття варто присвятити виключно формуванню граматичної правильності мовлення, а у листопаді — словниковій роботі. Відповідно плануються заняття з мовленнєвого спілкування і в наступних кварталах. Плануючи спеціальні заняття, необхідно враховувати вікові особливості мовлення дітей. Так, у молодшому дошкільному віці спеціальні заняття, присвячені формуванню звукової культури мовлення, можна проводити частіше одного разу на квартал, а в роботі з дітьми старшого дошкільного віку більше уваги слід приділити граматиці. Тож спеціальне заняття з формування граматичної структури мовлення в старшій групі можна спланувати в одному з кварталів двічі. Такий підхід до планування занять забезпечує формування у дітей лексичної, фонетичної, граматичної та діамонологічної компетентності. Складаючи програмовий зміст комплексного заняття, вихователь має передбачити розвиток різних компонентів мовлення і відповідно визначити зміст роботи над кожним завданням із розвитку мовлення на цьому занятті. До речі, вихователь сам визначає, які завдання (словник, звукова культура чи зв'язне мовлення) розв'язувати на початку, в середині чи в кінці заняття — це залежить від його змісту та рівня мовленнєвої підготовки дітей. Програмовий зміст спеціального заняття містить завдання по роботі лише за одним компонентом мовлення, наприклад, над звуковою культурою мовлення. Вихователь закріплює той матеріал, який подавався на комплексних заняттях, та додатково планує одне-два нових завдання стосовно роботи над звуковою культурою мовлення. Плануючи спеціальне заняття зі словникової роботи, особливу увагу варто приділити формуванню у дітей узагальнюючих понять (меблі, одяг, транспорт тощо), ознайомленню їх з якостями та властивостями предметів. При плануванні треба слідкувати, щоб заняття з мовленнєвого спілкування було взаємопов'язане з іншими заняттями, насамперед з художньої літератури, ознайомлення з навколишнім світом, рідною природою тощо. Так, наприклад, для складання розповіді на занятті з мовленнєвого спілкування дітям слід запропонувати вже знайому картину, яку вони розглядали під час заняття з рідної природи чи ознайомлення з навколишнім світом; для переказу можна взяти твір, з яким дітей ознайомили на занятті з художньої літератури. Пропонуючи тему для розповідання, вихователь має враховувати попередній досвід дітей. Організовуючи роботу педагогічного колективу над мовленнєвим розвитком дошкільників, вихователю-методисту необхідно тримати на контролі як планування, так і проведення занять. Основною метою занять з мовленнєвого спілкування є розвиток мовлення кожної конкретної дитини. Тому важливо створювати на них такі умови, які стимулюватимуть максимальну мовленнєву активність кожної дитини. Цього можна досягнути, дотримуючись таких умов: 1. Уміння педагога викликати у дітей інтерес до теми заняття та розумно співвідносити власну мовленнєву активність і мов¬леннєву активність дітей — неприпустимо, щоб дорослий говорив більшу частину заняття; 2. Проведення занять підгрупами до 10—12 осіб; 3.Правильне розташування дітей; 4.Забезпечення оптимальної інтенсивності мовленнєвого навантаження дітей — надто прості завдання знижують інтерес дітей, послаблюють готовність до подолання труднощів; 5.Здійснення індивідуально-диференційованого підходу — уміння педагога бачити в колективі кожну конкретну дитину і враховувати її індивідуальні особливості, пристосовуватися до них; 6. Уміння педагога бачити особисті досягнення дитини, а не порівнювати її з іншими дітьми. Вихователь має ретельно готуватися до заняття. Добираючи тему, враховувати досвід дітей та їхні інтереси. Щоб успішно реалізувати заплановані завдання, слід відповідно до кожного з них підібрати метод або кілька методів, що забезпечать їх розв'язання. Так, скажімо, навчаючи дітей описуванню, вихователь може обрати описову розповідь або і дидактичну гру. Вихователь-методист, надаючи педагогам допомогу при підготовці до занять з мовленнєвого спілкування, має добре орієнтуватися в методах, що сприяють реалізації завдань із розвитку кожного компонента мовлення. Зважаючи на процеси індивідуалізації освіти, під час занять із мовленнєвого спілкування вихователю треба враховувати особливості кожної дитини. Отже, слід знати, як поставити дитині завдання, скільки часу виділити на його розв'язання, як забезпечити розумну допомогу, оцінити результат та докладені зусилля. Під час спілкування важливо так розмістити дітей, щоб вони могли бачити одне одного та вихователя. Без «контакту очей» неможливо формувати вміння слухати товариша, розуміти мовця, тобто виховувати в дошкільників культуру мовлення. Для закріплення знань, отриманих на занятті, важливо оптимально організувати мовленнєве середовище для дітей у повсякденному житті. Необхідно задіяти мовлення як важливий засіб спілкування в усіх видах дитячої діяльності. Програмовий зміст комплексного заняття з мовленнєвого спілкування для дітей середнього дошкільного віку: ? Зв'язне мовлення: продовжувати вчити дітей складати описові розповіді про іграшки за зразком, поданим вихователем. ? Звукова культура мовлення: вправляти дітей у виокремлюванні першого звуку в словах. ? Словникова робота: збагатити словник образними виразами, епітетами, продовжувати вчити дітей відгадувати загадки. ? Розвивати пам'ять, мислення, уяву, мовлення. ? Виховувати інтерес до занять, позитивні риси характеру. Виховувати позитивні риси характеру, інтерес до занять. Програмовий зміст спеціального заняття з мовленнєвого спілкування (звукова культура мовлення) для дітей середнього дошкільного віку: ? Вправляти дітей у правильній вимов звука (р);продовжувати вчити добирати слова із запропонованим звуком на початку та в кінці слова; інтонаційно виділяти (інтонувати) звуки в словах; робити елементарний звуковий аналіз слів, виділяючи та підраховуючи кількість звуків у слові за допомогою фішок ? Розвивати фонематичний слух, артикуляцію, мовне дихання ? Сприяти розвитку уваги, мислення, пам'яті Державні освітні стандарти передбачають оновлення змісту навчання й виховання на засадах гуманізації, диференціації та інтеграції. Тож принцип інтеграції в сучасній дидактиці розглядається як один з провідних. З огляду на це у дошкільній освіті назріла необхідність поєднувати різні види діяльності та об'єднувати знання із різних галузей на одному занятті. Цього можна досягнути в процесі інтегрованого заняття. На інтегрованому занятті ключовим моментом є тема, а різні види діяльності, що використовуються на ньому, — лише засоби її розкриття. У ході такого заняття для розв'язання одного завдання можна задіяти знання та вміння з різних галузей. Скажімо, педагог пропонує прикрасити новорічну ялинку, намалювавши певну кількість кульок різного кольору. До кожного кольору треба дібрати образну характеристику: фіолетовий колір нагадує вечір, що темним покривалом опускається на землю; червоний колір — дорогоцінний камінь, що аж іскриться на сонечку тощо. Таким чином на одному занятті реалізують завдання і з математики, і з зображувальної діяльності, і з мовленнєвого розвитку. Ще одна особливість інтегрованих занять — збільшення їх тривалості, адже завдяки швидкій зміні видів діяльності діти менше втомлюються і не втрачають інтересу до заняття. До планування інтегрованих занять треба підходити дуже помірковано, їх рекомендовано проводити орієнтовно один раз на квартал з метою закріпити знання, мовленнєві уміння та навички дітей . Методи реалізації завдань із розвитку мовлення дітей Зв'язне мовлення: ? переказ ? описова розповідь (за картиною, опис іграшки або предмету з довкілля, опис загадка, порівняльний опис двох іграшок або предметів, опис іграшки або пред¬мета по пам'яті) ? сюжетна розповідь за змістом дидактичної картини ? розповідь з власного досвіду ? дидактичні ігри, спрямовані на розвиток зв'язного монологічного мовлення, на¬приклад, «Посилка», «Про що хотів розповісти Незнайко у листі», «Чий мультфільм найкращий» тощо ? творча розповідь (за сюжетною ігровою обстановкою; за картинкою-сюрпризом; за поданим початком; за опорними словами; на тему, запропоновану вихователем; за планом; самостійне вигадування казок дітьми; зміна кінцівки відомої казки) Звукова культура мовлення: ? заучування та промовляння напам'ять скоромовок ,промовляння чистомовок. ? дидактичні ігри та вправи для формування правильної вимови звуків розповіді зі звуконаслідуванням вправи для розвитку артикуляційного апарата ? дидактичні ігри та вправи, спрямовані на розвиток мовленнєвого дихання ? дидактичні ігри та вправи з розвитку фонематичного слуху Головна мета дошкільної освіти на сучасному етапі — створення сприятливих умов для особистісного становлення та творчої самореалізації кожного малюка, формування його життєвої компетентності, розвиток ціннісного ставлення до Природи, Культури, Людини, Самого себе. Як відомо, музика — вид мистецтва, що істотно впливає на формування особистості дитини в дошкільному віці. Вона збагачує почуття та уявлення малюка, сприяє виробленню вміння відчувати ритм і мелодійність твору, здатності адекватно реагувати на них своїм голосом та рухами, розвитку інтересу до різних музичних інструментів та бажанню навчитися на них грати. Старший дошкільник має багатий життєвий та музичний досвід, охоче слухає музику, емоційно реа-гує, прагне долучитися до неї, відтворити її — тобто робить самостійні спроби бути не лише слухачем, а й виконавцем, творцем. Дитина 6–7 років спроможна визначити загальний характер, настрій музичного твору, орієнтуючись на кілька засобів музичної виразності — темп, тембр, динаміку. Саме в цей віковий період з’являється інтонаційно-мелодична орієнтація музичного сприйняття: cприйняття музичного образу стає адекватнішим, ніж у молодших дітей, що пояснюється досить високим рівнем розвитку музичних здібностей, мислення, уяви, тоншою диференціацією людських почуттів. Старші дошкільники засвоюють поняття «жанр», розрізняють інструментальну, вокальну, танцювальну музику. Поступово збагачуються їхні уявлення про форму музичного твору, його простоту чи складність. Дехто з дітей цього віку вчиться грати на музичних інструментах, займається танцями, співає у хорі. Тож головне завдання вихователя — зацікавити дітей, емоційно захопити їх власною любов’ю до музики, навчити її сприймати і жити нею. Література: Життєва компетентність особистості / За ред. Л.В. Сохань, І.Г. Сохань, Г.М. Несен. – К.: - Богдана,2003. – 520 с. Растянников А.В., Степаньев С.Ю., Ушаков Д.В. Рефлексивное развитие компетентностей в совместном творчестве. – М, 2002. Павлютенков Є.М.. Орієнтуватися на життєву компетентність людини. Школа життєтворчості особистості: Науково-методичний збірник / Ред.кол. В.М.Доній (голова), Г.М.Несен (заст.голови), І.Г.Єрмаков (наук.ред.) та ін. – К.: ІСДО, 1995.– 480с. Манушин Э.А. // Педагогика. – 1996. – №1.С. 125) Закон України «Про дошкільну освіту». - К., 1999. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. - К., 2003. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні. - К., 2003. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К.: Ред. журн. “Дошкільне виховання”, 1999. – С.6-38. Кононко О.Л. Особистісний підхід: суть та шляхи втілення в державній базовій програмі // Дошкільне виховання. – 2001. – № 9. – С.10-14. Плетеницька Л. Логіко-математичний розвиток дошкільників (за програмою “Дитина в дошкільні роки”) // Л.Плетеницька, К.Крутій. – Запоріжжя: ТОВ “ЛІПС” ЛТД, 2002. – 156 с. Кононко О. Л. Стратегічна мета виховання — життєва компетентність дитини //Дошкільне виховання. — 1999. — № 5. PAGE PAGE 16

Похожие записи