Запобігання конфліктам
ПОЯСНИТИ АБО ПЕРЕКОНАТИ. «Ніколи не кричу й не лаюсь – я проти
авторитаризму в усіх його проявах. Коли діти мене не слухаються, шумлять
на уроці, я намагаюся привернути їхню увагу новою задачею, розбудити
інтерес. Ну, а дорослий може не слухатись із двох причин: або він не
розуміє, чого від нього хочуть, або не згодний з моєю точкою зору.
Завжди можна або пояснити, або переконати – мова в нас, на щастя,
багата», – упевнений Ільфат Ісмагілов, учитель інформатики.
НЕДБАЛОСТІ НЕ ВИБАЧАЮ. «Краще взагалі не допускати ситуацій, коли треба
лаятись. Ми працюємо за проектами, і треба, щоб кожна людина чітко
розуміла своє місце у проекті, сама встановлювала собі строки, графік
роботи та сама несла відповідальність. У вчителя немає можливості
контролювати кожну дрібницю. У той же час це творча робота, ту саму
задачу можна вирішувати різними способами. Якщо людина не робить роботу
– вона або не хоче, або не може.
Тому ми допомагаємо підвищити кваліфікацію чи даємо більш просте
завдання. Якщо не допомагає – відразу ж розстаємось. Наприклад, один із
проектів був пов’язаний з регіональним співробітництвом. Люди
телефонували в основному вранці, але не додзвонювались, тому що
координатор проекту завзято не хотіла приходити о восьмій ранку.
Довелося знайти нову людину, причому просто в середині проекту. У нас
мало співробітників, але всі одержують добру зарплату, тож недбалість,
безвідповідальність і лінь не прощаються. Ми платимо за результати
праці, а не за факт існування», – каже Тетяна Абанкіна, директор Центру
прикладних економічних досліджень і розробок Інституту розвитку освіти.
O
O
O
ю буде взагалі неможливо. Краще я відступлю трішечки вбік – нехай
відчуває себе на висоті. Коли поступаєшся у дрібницях, легше досягти
результату в головному», – поділився своїм досвідом Віктор Калашников,
заступник директора сільської школи.
МЕТОДИ МОТИВАЦІЇ. «Існують методи переконання та мотивації, якими я як
керівник просто зобов’язаний володіти. Вихователі в нас прекрасні, а ось
із нянечками часто виникають проблеми. З одного боку, вони не несуть
прямої відповідальності за дітей, з іншого – на таку зарплату часто
приходять люди з низьких соціальних верств і відверто некваліфіковані.
Зараз у мене працює дівчина, яка прийшла до нас із місць позбавлення
волі.
Я намагаюсь розмовляти з нею як з людиною, переконувати особистим
прикладом, ставленням до дітей, але їй, за великим рахунком, на все
плювати, вона не дотримується елементарних санітарних норм. Ми
домовились: якщо вона виконує свої обов’язки добре, їй виплачують
премію. Якщо навпаки – знімаємо навіть обов’язкові надбавки.
Або, наприклад, батьки: спочатку вони розповідають нам, на які продукти
в їхнього чада алергія. Ми дуже уважно стежимо за раціоном дітей, але у
вихідні мами самі ж підгодовують дітей шкідливими цукерками! Така ось
любов…», – продовжує Валентина Горбунова, завідувачка дитячого садка.
ІЗ ДВОХ ШЛЯХІВ ВИБИРАЄМО КРАЩИЙ. «Спочатку треба вислухати аргументи та
пропозиції співробітника. Як правило, людина не бачить усієї картини, не
враховує всіх нюансів, про які знаю я, і тому хоче зробити все
по-своєму. Буває, що вона просто впирається в якусь дрібницю, яку
сприймає як перешкоду, але насправді вона легко переборюється. Якщо
співробітник амбіційний, я можу на підкріплення своїх аргументів
сказати: «Вася Іванов вирішує такі задачі, невже ви не зможете – з
таким-то досвідом!».
Якщо ж варіант, запропонований співробітником, мене влаштовує, тоді ми
легко домовляємось, із двох шляхів вибираємо кращий. Але коли я не
згодна і мої доводи вичерпані, то, швидше за все, це саботаж, небажання
працювати. Залишається одне: шукати на це завдання іншу людину», –
констатує Євгенія Зайцева, радник ректора МГУ ім. Ломоносова.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
