Реферат на тему:

Заохочення і покарання. Хочу, можна, не можна, потрібно.

Вчитель: Боднарук О.П.

Мета. З’ясувати причини, які спричиняють появі в дітей неуважності,
байдужості, черствості, егоїзму.

Обладнання. Виставка літератури з даної теми. Висловлювання видатних
людей на дану тему.

«Змарнована» дитина у більшості випадків результат не вродженої
розумової або моральної тупості, а педагогічних помилок вихователів.

П.Ф. Лесгафт

Дитяча натура дуже здатна до копіювання, і, будучи залишена сама собі,
вона в короткий час може придбати такий розумовий і моральний напрям, що
потім найсильніші, найкращі настанови і вимоги честі та обов’язку не в
силі вже будуть вигнати дурні навички, які вкоренилися.

M.A. Добролюбов

Форма проведення. Круглий стіл.

Вчитель. Добро виховується добром, а зло — злом: це одна з важливих
закономірностей педагогіки, педагогіки щоденного життя, щоденних
взаємовідносин між членами наших сімей. Але іноді в житті зустрічаються
факти, ситуації, які, на перший погляд, неможливо пояснити ніякими
закономірностями.

Для прикладу розглянемо таку ситуацію.

У четвертому класі навчається 24 учні. З них декілька хлопчиків і
дівчаток дуже швидко і безпомилково розв’язували задачі. Гордістю
вчительки був Михайлик Н. — талановитий хлопчик. Йому не потрібно було
навіть записувати умову задачі: прослухавши, він швидко її розв’язував,
усно виконуючи всі розрахунки. Безумовно, Михайлик отримував тільки
відмінні оцінки. Похвалу, захоплення товаришів і вчительки за блискуче
розв’язування задач — все це Михайлик сприймав як обов’язкове.

Був у класі й інший учень — Миколка П. Він добре розв’язував задачі, але
працював повільно. Іноді отримував четвірки, але в більшості випадків
вчителька ставила хлопчику трійки — дуже вже він повільно працював.

Але одного разу трапилось несподіване. Вчителька продиктувала умову
складної задачі. До дошки викликала Миколку. Хлопчик, не поспішаючи, з
глибоким розумінням пояснив умову задачі і розв’язав її, виконавши всі
розрахунки усно. Клас слухав, затамувавши подих. Вперше за чотири роки
навчання вчителька поставила Миколці п’ятірку.

Раптом у класі почувся плач. Учні були дуже здивовані: схилившись на
парту, плакав Михайлик. Вчителька зрозуміла, що коїлося в цей час в
дитячій душі — її розривала, мучила заздрість. Хлопчик не міг змиритися
з тим, що тепер не тільки він відмінник з математики.

Питання для обговорення

1. Як ви вважаєте, звідки «заповзло» це страшне зло в дитяче серце?

2. Де ж ховається небезпека, від якої необхідно оберігати дитячу душу?

(Думки, виступи батьків).

Вчитель. Дійсно, якщо на плодоносній землі не культивується виноград,
якщо земля не зрошена потом, то на ній виростає чортополох, хоча
чортополох ніхто і не сіє. Так і з людською душею: в роки дитинства її
необхідно оберігати від зла утвердженням добра. Тому ви, шановні батьки,
повинні дотримуватись одного принципу: постійно оберігати чистоту душі
дитини, щоб на плодоносний грунт не потрапило жодне насіння зла.

Звідки ж потрапляє зло в душу дитини? Від чого її потрібно берегти?

(Думки, виступи батьків).

Вчитель. Так, душу дитини потрібно берегти від душевної порожнечі, від
такого стану, коли у людини немає нічого за душею, нічого святого.
Порожнеча душі — це найстрашніше зло. Людина з порожньою душею
позбавлена дорогоцінного щастя — творити добро і протиставляти сили
своєї душі злу. Шановні батьки! Берегти душу дитини — це значить
піклуватися про те, щоб в душі її міцно утвердились ті святині, які були
б для дитини такі ж дорогі, як власне життя, як честь і совість, щастя і
ласка сім’ї. Святинями, які потрібно стверджувати в душі дитини, щоб
берегти її чистоту, являються:

— віра в добро, віра в те, що людина — творець добра не тільки для себе
особисто, а й для інших людей;

— віра у велику, чудодійну силу праці, в те, що працею людина створює
свою власну красу;

— віра в самого себе, уміння бачити в собі добро і розум, здатність
переживати почуття гордості за самого себе;

— здатність відчувати себе не маленькою пилиною в круговерті долі, а
великою творчою силою.

Запам’ятайте! Щоб у дитячій душі не поселилося зло, дитина повинна
стверджувати добро — своєю поведінкою, вчинками.

Розглянемо таку ситуацію.

Першокласниця Марійка прийшла із школи додому і побачила: підлога в
кімнаті чиста, аж блищить.

— Як в нашому класі після уроків, — сказала Марійка.

— Як це, після уроків? — здивувалася мама. — А під час уроків?

— Ми прибираємо після уроків. Адже комісія приходить після занять і
ставить оцінку за чистоту. Навіщо витирати підлогу під час занять?

— Мудрі у вас порядки, — уміхнулась мама.

Але раптом хтось постукав. Мама відчинила двері. У хату увійшла сусідка
— стара бабуся Христина. Бабусі дев’яносто дев’ять років, У неї сім
синів, три дочки, сорок внуків, сто три правнуки.

Мама низько вклонилась бабусі, взяла її під руку і повела за стіл.

Злякалась Марійка: на вулиці дощ, взуття у бабусі брудне.

Довго сиділа за столом бабуся Христина. Мама пригощала її чаєм.

Коли бабуся пішла додому, Марійка сказала:

— А ми в клас у таких брудних черевиках не пустили б… Підлога ж
повинна бути чиста…

— Підлога буде чистою, доню… А душа? — тихо сказала мама.

(Обговорення ситуації з батьками).

Вчитель. Слід відзначити, що душу дитини потрібно берегти також від
безсердечного, бездушного ставлення до людини, від тої тупості, з якої
виростає ядовитий плід егоїзму: «мені все дозволено; роблю те, що мені
подобається; тільки б мені було добре, а до інших мені немає діла».

Ви, як батьки, вже в молодшому шкільному віці дитини повинні закріпити в
її свідомості думку про те, що кожна людина — і найменша дитина, і
людина зрілого віку, і дідусь на схилі років — мають право на щастя…
Але найбільше зло, яке може влаштуватися у дитячій душі — егоїзм.

Як же вберегти дитячу душу від егоїзму?

(Думки, виступи батьків).

Вчитель. Основні ліки від егоїзму — навчити дитину керувати своїми
бажаннями. Виховна робота в цьому напрямку повинна початися в сім’ї з
того часу, як тільки дитина зрозуміє, що вона живе серед людей і що у
кожної людини є свої бажання, які вона прагне вдовольнити. Тому, дорогі
батьки, ви повинні засвоїти одну істину: щоб діти поважали людей,
необхідна перш за все повага людських бажань, інтересів, прагнень.

Ось життєва ситуація. Біля школи ростуть квіти. Десятки раз кожен з
дітей проходив біля цих квітів. Хочеться зірвати, щоб помилуватися ними
і отримати насолоду. Але що було б, якби кожен робив так, як йому
хочеться? Тому варто запам’ятати, що бажання дитини — це швидкий птах на
ім’я «хочу», який, літаючи в блакитному небі, обов’язково зустрінеться з
іншим: «не можна». І в більшості випадків буває так, що птах, якого
дитина випускає, повинен повернутися назад, у гніздо.

Орієнтуватися в цій складній системі — хочу, не можна, можна, потрібно —
це уміння вимагати від дитини великої сердечної чутливості до духовного
світу інших людей, до гармонії узгодженого життя. А дитина повинна бути
сама в певній мірі творцем цієї гармонії — ось так потрібно вводити
дитину у світ пізнання розумом і серцем.

У тісному зв’язку з попередженням егоїзму знаходиться охорона чистоти
дитячої душі від зла, ім’я якому — байдужість. Це одна з граней егоїзму.
Виростає паросток байдужості з того маленького зернятка, в зародку якого
лежить повчання матері — батька: «Думай і піклуйся про себе, а до інших
тобі діла немає».

Байдужість — це ягідки, які визрівають на квітах егоїзму. У байдужої
людини в душі немає ніяких ідеалів. Вона може стати зрадником, сьогодні
вона буде топтати в болото те, перед чим вчора схиляла голову.
Байдужість — рідна сестра безсердечності, бездушності. Тому слід
пригадати таку бувальщину. Вузькою стежкою йшли два подорожніх. З однієї
сторони стежки було синє море, з іншої — стояли сиві гори.

Йшли подорожні довго. Вони шукали Красу. Один з них був Людиною з
Гарячим Серцем, а інший — Людиною з Холодним Серцем.

Людина з Гарячим Серцем поглянула на море і очі її стали лагідними. Вона
сказала:

— Яке воно сильне, могутнє і вічне — море. А Людина з Холодним Серцем
сказала:

— Так багато води.

Підійшли подорожні до сірого каменю. У Людини з Гарячим Серцем радісно
стало на серці.

— Дивись, яка прекрасна квітка. Так це ж і є та Краса, яку ми шукаємо!

— Де ти бачиш квітку? — здивувалась Людина з Холодним Серцем. — Це ж
сірий камінь. Ось і тріщина в ньому, ось і пилюкою вкритий він,
камінь…

— Так, камінь, але там, всередині, квітка троянди, — запротестувала
Людина з Гарячим Серцем. — Потрібно тільки добратися, звільнити її з
кам’яного полону.

Людина з Гарячим Серцем багато днів різала сірий камінь. А Людина з
Холодним Серцем сиділа на березі і з сумом дивилась на море.

Нарешті із середини каменю з’явилась квітка дивовижної краси. Здавалось,
цілий світ раптом притих, вдивляючись у Красу, яку звільнила людина з
кам’яного полону.

Навіть гори піднялися вище. Навіть хвилі морські притихли, і безмежне
море стало як дзеркало.

Тільки Людина з Холодним Серцем була байдужа. Вона торкнулась пальцем
чудової квітки, спробувала нігтем і сказала:

— Так, міцний камінчик…

Отже, дорогі батьки ви повинні добитися одного: щоб дитина бачила світ
не тільки очима, а й серцем.

Поведінка дитини повинна оцінюватися також вами, шановні батьки. Завдяки
вашій оцінці діти краще усвідомлюють правила поведінки та їх виконання.
Позитивна оцінка викликає задоволення, що сприяє закріпленню навичок і
вмінь дисциплінованості. Діти добре усвідомлюють результати своїх
вчинків.

Оцінка дорослих допомагає дитині правильно усвідомити свою поведінку.
Адже діти перших класів завжди шукають підтримку своїх дій у дорослих,
прагнуть одержувати позитивні оцінки від близьких їм людей, думку яких
вони особливо цінують. Одержати похвалу від батьків за свої вчинки стає
потребою-дитини, яку вона завжди намагається задовольнити.

Позитивна й негативна оцінки дій дитини уже в перші роки життя
допомагають їй правильно орієнтуватися в тому, що погано і чого не слід
робити. Позитивна оцінка закріплює хорошу поведінку, робить її звичною,
такої поведінки дитина починає прагнути. Ось чому значення заохочення
набагато більше порівняно з покараннями. Ви часто оцінюєте тільки погану
поведінку дітей, а добру ніяк не відзначаєте. А тим часом діти молодшого
шкільного віку нерідко добре поводять себе тільки заради того, щоб їх
похвалили.

Заохочення позитивних вчинків дитини особливо потрібне в тих випадках,
коли помітні її зусилля краще поводитися, хоч може це й не зовсім їй
вдається.

Проте при вихованні в дітей моральної поведінки нерідко доводиться
застосовувати покарання. Наша система виховання допускає такі міри
покарання: зауваження, обурення, висловлення незадоволення, позбавлення
дитини цікавого для неї, фізичного покарання дітей, яке не тільки не
сприяє формуванню моральної поведінки, а навпаки, виховує в дітей
небажані риси: брехливість, боязкість, озлобленість тощо.

А потрібно, щоб покарання супроводжувалося почуттям сорому, вини, тоді
воно дає виховний ефект. Покаранням, як і заохоченням, слід
користуватися вдумливо, залежно від вчинку дитини та умов, за яких
стався прикрий випадок.

(Обговорення батьками застосування заохочень і покарань для дітей
молодшого шкільного віку).

Вчитель. А закінчити наше засідання за круглим столом хотілося б словами
В.О. Сухомлинського. Він писав:

«Не йдіть легким шляхом. Йдіть найважчим! Переборення труднощів
возвеличує людину. Знання людей — це особлива людська мудрість, до її
досягнення немає уроків у розкладі. Мудрість ця досягається тільки тим,
якщо батьки зуміли в дитячій душі поєднати «потрібно» і «важко».

Похожие записи