Загальнокультурна компетентність – складова комунікативності
особистості. Дискусія у початкових класах

 

Інтеграція  України в європейський і світовий освітній простір викликала
необхідність переглянути деякі підходи до навчання та розвитку дітей,
проаналізувати фактори, що гальмують підвищення якості та формування
життєспроможної особистості.

Знання, вміння та навички, котрі молодші школярі  набувають й
виробляють, навчаючись в освітніх закладах, беззаперечно є важливими.
Поряд із цим сьогодні актуальності набуває поняття компетентності учня,
що визначається багатьма чинниками, оскільки саме компетентності, на
думку багатьох міжнародних експертів, є тими індикаторами, що дозволяють
визначити готовність випускника до життя, його подальшого особистого
розвитку й до активної участі в житті суспільства.

Одна з основних груп компетентностей є загальнокультурна (комунікативна)
– вміння спілкуватися усно, письмово, рідною та іноземними мовами.
Загальнокультурну компетенцію у своєму дослідженні ми визначаємо як
здатність учня застосовувати сукупність знань, умінь, навичок про реалії
життя українського народу, про мову, національну специфіку матеріальної
та духовної культури відповідно до життєвих ситуацій, певної соціальної
ролі.

       Для визначення ролі і місця функціональних знань у системі
формування ключових компетенцій велике значення мають якості
особистості, на які спрямований навчально-виховний процес:

—         загальнокультурні пов’язані з необхідністю взаємодіяти з
іншими людьми, з об’єктами навколишнього світу і його інформаційними
потоками.

На мою думку, однією з  форм розвитку загальнокультурних    
компетентностей є ведення дискусії.

Розвиток мовленнєвих здібностей учнів – одне з найважливіших
завдань      сучасної школи. На сьогоднішній день вже знайдено таку
форму діяльності, яка, по-перше, є тренінгом комунікативних навичок, а
по-друге – яскраво демонструє результати багатогранної роботи у
формуванні цих здібностей особистості. Саме дискусія, як один з
інтерактивних методів, дуже добре допомагає в цьому.

Психологи говорять, і я спостерігаю у своїй практиці, що у молодших
школярів добре розвинена  фантазія, творча уява, вони більш розкуті у
своїх висловлюваннях. Але, якщо ці якості не розвивати цілеспрямовано,
то вони гальмуються традиційною системою навчання. На жаль, відновити їх
розвиток у 13-15 років дуже важко. Тому до дискусії треба залучати
школярів, починаючи з 3-4 класів, а з першокласниками та другокласниками
доцільно проводити підготовчу роботу та елементи обговорення з тої чи
іншої теми за такими напрямками.

Спочатку до активного словникового запасу дітей вводяться фрази, що
часто вживаються в ході дискусії:» Я вважаю», «На мою думку», «Я з вами
частково згоден, але…», » Я поважаю вашу думку, але…», » Я з вами не
згоден», » Це не має значення».

  У своїй педагогічній практиці починаю ненав’язливо впроваджувати
елементи дискусії вже у 1 класі. Наприклад, на уроках навчання грамоти
під час роботи з дитячою книгою опрацьовуємо тексти українських народних
казок та казок інших народів:» Вовк та семеро козенят», » Вовк і теля»,
«Сірко», » Лисичка – сестричка і Вовк-панібрат», » Червона шапочка». 
Діти слухають казки, дають свої оцінки поведінці героям. А потім на
виховних годинах проводжу бесіди з елементами дискусії на тему:» Чи
завжди вовк буває злим та жорстоким?» Відповіді дітей різні:

 — так, бо з’їв козенят, Червону шапочку і її бабусю; постійно ображає
Зайчика у мультфільмі » Ну, постривай»; ловить зайчиків у лісі та їсть
їх.

  — ні, бо не зів телятко, яке відбилося від корови, а став йому »
мамою-татом» і оберігав від злої лисиці, ведмедя та кабана; бо допоміг
Сірку повернутися до своїх господарів, коли ті вигнали собаку за погану
службу;

  Бо слухав хитру лисицю, яка його обдурила, за що був голодний та
битий.

         Завдяки участі у дискусії діти мають змогу продемонструвати
свою мовленнєву компетенцію, а також тренувати такі вміння та навички:

1)    орієнтуватися в умовах спілкування;

2)    усвідомлювати тему обговорення;

3)    здобувати інформаційний матеріал;

4)    відбирати необхідне для розкриття задуму, групувати його;

5)    аргументувати свої висловлювання;

6)    продумувати смислові зв’язки між частинами діалогу, знаходити їх
словесне вираження.

З учнями 3-4 класів проводжу більш складні дискусії за темами:» Чи варто
бути правдивим?», «Родинний відпочинок», » Чи повинні батьки
контролювати навчання своєї дитини?» та інші.

         Наприклад, на уроці » Я і Україна – Громадянська освіта» під
час вивчення теми «Людина» провела урок – дискусію «Чи варто бути
правдивим?» ( 4 клас).Учні знали про проведення цього виду заняття за
тиждень. Клас був поділений на дві команди ( за бажанням дітей), кожна з
якої спільно або окремо відпрацьовувала аргументи» за» і «проти». До
підготовчої роботи учні залучали своїх батьків, рідних, знайомих.
Наводили приклади з життя, що краще таки гірка правда, ніж солодка
брехня. Учням обох команд  були запропоновані різні види завдань, різні
ситуації за темою дискусії і потрібно було після недовгого обговорення у
команді дати стверджуючу або заперечливу відповідь. Це не завжди
виходило у дітей, бо ще малий життєвий досвід, хоча спроби були.

       Уроком і  я, і діти залишилися задоволені, бо виховний момент
цієї дискусії був переконливий – діти перестали говорити неправду і це
вже
успіх!                                                                  
                                                                 

 

„Ae`„Aegd

(?

??????????¶?. Для того, щоб дискусія була відвертою, необхідно створити
в класі атмосферу довіри та взаємоповаги.

                    Розробка уроку з елементами дискусії за темою:

                             »  Чи варто бути правдивим ?»  

Предмет „Я і Україна»( Громадянська освіта) — 4 клас. Розділ «Людина».

Урок — дискусія на тему: „Чи варто бути правдивим?»(фрагмент уроку)

Мета: вчити дітей говорити правду, чесно признаватися у своїх провинах,
робить зауваження тим, хто говорить неправду, якщо сам правдивий;
розвивати мовлення дітей, вміння висловлювати власну думку, творчість
учнів; виховувати дружнє ставлення до однокласників, повагу до батьків,
дорослих.

Обладнання: українські вишиті рушники, картки з завданнями, опорні
слова, аркуші паперу, фарби.

Хід уроку:

І. Сценка-ситуація «Щоб не було й зерна неправди» Прийшла Оленка в гості
до Ясі, а там вишиті рушники дуже гарні.

 -Хто це у вас вишиває? — запитує.

 Яся: Усе сама, сама

Оленка наступного дня приходить до Ясі, щоб разом вишивати, а її вдома
немає.

 Мама Ясі.-Так Яся ж не вишиває.

 Оленка. — А хто ж то все вишив?

 Мама.- Я і моя мама — бабуся Ясі.

Вчитель.-Діти, як ви оцінюєте поведінку дівчаток? (Відповіді учнів)

Вчитель. В народі кажуть: «Не обдуриш- не проживеш». Але на людей, які
живуть за цимпринципом лягає похмура тінь нечистої совісті.

А ще кажуть: «Краще гірка правда, ніж солодка брехня». Правдива людина
дослуховується до голосу власного сумління. Коли вона робить добру
справу, то відчуває справжнє щастя.

Вчитель .Отже, чи варто бути правдивим? Це є темою нашого
уроку-дискусії.

(Міркування дітей з вживанням опорних слів ,Я так думаю…»,»Я
вважаю…»,»На мою думку…»)

II. Ситуація за ролями. Сценка «Подружка»

 -Тетянко, сьогодні контрольна робота з математики. Допоможи мені
розв’язати задачу.

 -Добре, Аню, я допоможу тобі, ми ж подружки.

Учні здали зошити і наступного дня отримали результати.

Олена Іванівна: „Аню, ти молодець-12 балів, а ти, Тетянко, не
постаралась — 7 балів.

Тетянка: «Олено Іванівно, я хочу сказати правду. Це я розв’язала Ані
задачу.

Запитання до класу:

-Чи права була Тетянка?

-Як поведе себе вчителька? Як буде себе відчувати Аня? (Висловлювання
думок учнями)

Отже, правдивість також може бути різною. Правдивість вищого ґатунку —
це коли людина говорить правду, намагаючись діяти на благо інших. А
буває, що людина говорить правду з метою нашкодить іншому або полегшити
за рахунок цього власні страждання.

Ш.РОБОТА В МАЛИХ ГРУПАХ.

 1.Продовжити прислів’я:

-Краще гірка правда,…

-Умій вчасно сказати і..

-Коли чого добре не знаєш, то         

-Краще мовчати, аніж.

-Краще не говорити, аніж       

-Умій вчасно сказати і    

(Слова для довідок: …ніж солодка брехня; …не кажи їх сам;…то не
говори;…і вчасно замовкнути;.. .брехати;.. .переговорити.)

2.             Які поради ви могли б дати дітям по темі уроку?

3.                                      Прочитати текст і сказати, чи
повинен хлопчик сказати правду чи не видавати друга.

 Миколка з Тарасиком вирішили піти до лісу по ягоди. Вони йшли разом, а
ягоди так заманювали, що скоро хлопчики розійшлися в різні сторони. І
ось Миколка вже сам. На вигукування Тарасик не обзивався, і Миколка
вирішив повернутися додому. Коли хлопчик підбігав до своєї домівки, мама
Тарасика схвильовано спитала, чи не бачив він Тараса.

Завдання. На вашу думку, чи повинен сказати хлопчик правду і чому?

4.                          Творче  завдання.

Намалюйте предмети,які найбільше відображають Правду і Брехню.

(Наприклад: сонечко, райдуга-Правда; хмара з дощем, гадюка- Брехня.)

5.                                Складіть       оповідання за
прислів’ям „Не той друг, хто медом маже, а той, що правду каже» (Можна
дати зачин або кінцівку, а основну частину діти складають самостійно)

ОБГОВОРЕННЯ ЗАВДАНЬ І ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ УЧАСНИКІВ ОБГОВОРЕННЯ

IV. TECT ПО ОПОВІДАННЮ «МАЛЕНЬКА БРЕХНЯ» [підручник «Андрійкова книжка»
урок № 19.]

1.          Як       звали дівчаток?

а) Тетянка і Оксанка;

б) Ганнуся і Наталка.

2.                                Причина       хвороби однієї з дівчат

а)застуда;

б)зламала ногу;

в) заболів зуб.

3.               Хто   відвідував дівчинку вдома?

а) вчителі;

б) учні.

4.               Хто   не пішов до хворої?

а) Наталка;

б) Ніна;

5.  З якої причини?

а) захворіла сама;

б) захворіла бабуся;

в) забула;

г) не схотіла.

6.           Як       оцінила свій вчинок дівчинка?

а) трішки збрехала;

б)добре  вчинила.

7.                          Брехня   буває

а) малою;

б) великою;

в) без виміру.

8.           Як       ставились до дівчинки однокласники

а)образились  і не вітались;

б)доброзичливо і підтримували. 9.Чи можна пробачити дівчинку?

а)  так;

б) ні; і чому?

10. Чи варто бути правдивим?

а)    ні;

б)  так;

в) не завжди.

Вчитель.Висновком нашого уроку-дискусії є відповідь на останнє запитання
тесту. Так, варто бути правдивим ! Раджу вам, дорогі діти, жити за
принципом «Я — ЧЕСНИЙ І ПРАВДИВИЙ У ВСЬОМУ »

                                   

Література

1. Завуч. – н. -м. журнал — № 4, 02.2010.

2. Проблеми компетентності в системі початкової освіти. — матеріали
науково-методичної конференції Південноукраїнського регіонального
інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів. –  Херсон,
11.05.2007.

3. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивна технологія
навчання. – Київ, 2005.

4. Стребна В.О., Соценко А.О. Інтерактивні методи навчання в практиці
роботи початкової школи. – Харків, 2005.

Похожие записи