Реферат на тему:

Загальні засади діяльності соціального педагога з сімє’ю

  Вступ

1 Сім’я як суб’єкт і об’єкт соціально-педагогічного впливу

2 Методика організації роботи соціального педагога з батьками

Література

ВСТУП

Сучасний стан розвитку суспільства, вплив урбанізації ї
науково-технічного прогресу призвели до значного звуження ролі сімейної
педагогіки у вихованні дітей, а також загострення багатьох проблем у
сфері сімейного виховання, серед яких основними є: поглиблення
дезорганізації сімейного життя, посилення конфліктності у відносинах між
членами сім’ї, зниження виховного потенціалу сім’ї тощо. Низка
вищезазначених проблем потребує своєчасного їх розв’язання, тому
запропоноване науково-методичне видання є вельми актуальним і потрібним.

В даній роботі розглянуте основні проблеми сімейного виховання,
визначено функції сім’ї як інституту соціалізації, що зумовлюють її
соціальну необхідність, виявлено особливості виховання дитини в сім’ях
різних типів, а також наведено методики, що можуть бути корисними в
роботі соціального педагога з сім’єю.

Запропоноване видання може бути використане широким колом діячів сфери
виховання і освіти, а також студентами вищих навчальних закладів.

1 СІМ’Я ЯК СУБ’ЄКТ І ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ВПЛИВУ

Суспільно-політичні умови, в яких функціонує сучасна сім’я,
характеризуються зміною соціально-економічних відносин у сіспільстві,
загостренням цілого комплексу протиріч у сфері життєдіяльності сім’ї.
Відомо, що саме сім’я найбільш повно відтворює економічні, політичні,
духовні відносини сучасного суспільства. Вона чутливо реагує на всі
структурні й функціональні зміни, що відбуваються в’ньому, і певним
чином сама впливає на суспільство.

У новій Конституції — Основному Законі України підкреслюється те, Ідо
держава зацікавлена у міцній, духовно та морально здоровій сім’ї. Так, у
статті 51 йдеться про те, що «шлюб грунтується на вільній згоді жінки і
чоловіка. Кожен з подружжя має рівні права та обов’язки у шлюбі та
сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім’я,
дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.» У статті 48
сказано, що «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і
своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». Нова
Конституція певним чином розширює права сім’ї та обов’язки батьків та
дітей, її основоположні ідеї відтворюють менталітет сучасної української
сім’ї.

Життя сім’ї залежить від того суспільства, частиною якого вона є, вона
відтворюг його минуле та теперішнє. Історична конкретність сім’ї полягає
у тому, що вона змінюється з часом, пристосовується до суспільних
відносин, які постійно змінюються, концентрує у собі й відтворює важливі
досягнення цивілізації. Сім’я тісно пов’язана з усіма підструктурами
соціального організму суспільства.

Сьогодні, коли відбувається перехід від одних суспільно-економічних
відносин до якісно нових, сім’я опинилася у складній ситуації, що
характеризується змінами у сфері трудової діяльності сім’ї {зростає
кількість безробітних серед дорослого населення країни; збільшується
кількість жінок, що не працюють, а займаються лише домашнім
господарством і вихованням дітей; більш як дві треті батьків і матерів з
числа працюючих зайняті у недержавній сфері тощо); загостренням проблем
пристосування сім’ї до нового соціального фону; повільними темпами
адаптації багатьох сімей до нових умов життєдіяльності. Модернізація
суспільних відносин вплинула на функції сім’ї, її розміри, склад,
структуру, демографічну поведінку, ускладнила, в багатьох випадках,
виховну ситуацію у самій сім’ї. Перехід до риночних відносин викликав
різку диференціацію сімей, поглибив дезорганізацію сімейного життя,
посилив конфліктність у відношеннях між членами сімей і особливо там, де
не було сформовано необхідних для самозахисту механізмів.

Усі ці болючі проблеми трансформації сучасної сім’ї неможливо вирішувати
без цілеспрямованої державної сімейної політики.У тлумачних словниках
слово «сім’я» розшифровується формально як об’єднання осіб, що пов’язані
кровно-родинними або шлюбними відносинами. Змістовної характеристики
сім’ї, відповіді на питання, для чого вона існує, ці джерела не дають.

А.Г. Харчев виділяє такі найважливіші риси соціально-правової
характеристики сім’ї як спільність побуту і взаємна відповідальність її
членів. Він бачить у сім’ї:

систему взаємовідносин малих соціальних груп (чоловіка та жінки, батьків
та дітей тощо);

взаємну моральну відповідальність та спільність побуту;

сукупність зусиль з реалізації соціальних потреб членів сім’ї;

реалізацію потреб суспільства у фізичному та духовному відтворенні себе
у нових поколіннях [13].

Визначення сім’ї як соціального явища в єдності його сутності та
специфіки потребує, по-перше, визнання зв’язку сім’ї зі шлюбом ( і
відповідно розмежування сімейних та просто родинних груп), по-друге,
наявність усіх форм інституалізації шлюбу (у тому числі визнання його
відповідності діючим у суспільстві юридичним нормам в акті регістрації
шлюбу). Соціальним інститутом не можна вважати будь-яку групу людей, що
проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство, хоча
статистичне визначення сім’ї не робить різниці між інституйованими
сім’ями та родинними групами у найширшому розумінні цього поняття. Між
тим, тільки інституйована сім’я має увесь комплекс соціальних функцій та
ролей, заради яких суспільство створює, підтримує та зберігає цей
інститут.

Сім’я як суспільне явище повністю підпорядковується законам суспільного
житгя. Соціальна необхідність у сім’ї дійсно є, бо якщо зникне вона, то
й саме існування людства опиниться під загрозою. Сім’я — основа держави.
Здорова, міцна, щаслива сім’я — здорові громадяни. Люди, які живуть
подружнім життям, хворіють значно менше, живуть довше. Сім’я — необхідна
умова щасливого життя людини. Крім того, сім’я — середовище виховання та
соціалізації дітей. Відсутність його формує у дитини цілий ряд
негативних якостей, обумовлених тією чи іншою характеристичною
особливістю комплексу неповної сім’ї або її відсутністю.

Сімейне виховання має свої унікальні особливості, які ефективно
впливають на становлення майбутньої людини і громадянина. Погане сімейне
виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні
потрібних людських рис дитини. У таких випадках ніяке, навіть добре
організоване, суспільне виховання практично не може відновити ці втрати.
Можливості сімейного виховання певною мірою унікальні й незмінні.
Проблеми сімейного виховання відтворюють своєрідність теперішнього етапу
розвитку нашого суспільства. Які ж проблеми сімейного виховання
характерні для нашого сьогодення? Їх чимало, але найголовнішими на думку
Т. Алексєєнко є:

практична відсутність єдиної теорії сімейного виховання, яка б дозволила
мати чітку стратегію вирішення педагогічних проблем;

значна плутанина з цінностями у сучасних батьків;

суттєве обмеження можливостей соціального оточення дитини;

низький рівень морально-психологічних відносин у сім’ї;

невизнання батьками соціальної рівності між дорослими дітьми та ін.
[19].

Соціальна необхідність сім’ї обумовлена потребами суспільства у
фізичному та духовному відтворенні населення і трудових ресурсів.
Цінність сім’ї взагалі визначається тим, як вона виконує головну свою
функцію — виховання дітей, у якій поєднуються особисті потреби людей,
які створили її, у коханні, материнстві та потреби суспільства у
самовідтворенні — як біологічному, так і соціальному. Сім’я — це
необхідна та незмінна ланка, без якої суспільство не може обійтися, коли
передає підростаючому поколінню систему соціальних правил поведінки
(трудової, дозвіллєвої, сімейно-побутової тощо).[12, с.12].

Сім’ю вивчають соціологи, демографи, психологи, юристи, філософи,
педагоги… Сім’я одночасно і досить складний, і досить простий об’єкт
дослідження. Дійсно, сім’ю можна розглядати як сукупність суб’єктів та
явищ, взаємопов’язаних між собою, і таких, що утворюють цілісність
завдяки підпорядкованості їхніх дій. Структурний та функціональний
підходи дозволяють вивчати відносини та зв’язки в середені цієї системи,
а також її змістовну характеристику. Соціальна педагогіка вивчає сім’ю
як підсистему суспільства з одного боку, і як окрему педагогічну систему
з іншого. При цьому діяльність та спілкування розглядаються як способи
життєдіяльності сім’ї. Вивчення умов сімейного виховання та соціального
впливу дозволяє створювати цілісне уявлення про дійсний стан виховного
процесу в сім’ї, вивчати дитину в ЇЇ численних зв’язках і стосунках з
соціумом, прогнозувати вплив сімейного середовища на дитину, проектувати
відношення та зв’язки сім’ї з оточуючим світом.

За типами сім’ї виділяються у три основні групи: авторитарні,
демократичні, змішані.

Авторитарні сім’ї дотримуються суворих правил, традицій, які склалися в
них. Все, що робиться у таких сім’ях, чи то домашні завдання, чи
генеральне прибирання, суворо контролюється та перевіряється. За
відхилення від правил та норм винуватці суворо караються. Ставлення до
дітей у таких сім’ях здійснюється, як до об’єктів виховання. У дітей в
авторитарних сім’ях формуються гарні звички, стереотипи пристойної
поведінки, але у них подавлена воля, спостерігається нестача ініціативи
та творчості, ускладнені відношення з людьми і до людей. У результаті
діти в таких сім’ях виростають відповідальними, послужливими людьми, але
їм притаманні схована образливість, заздрість, недовіра до людей, що з
віком може перерости у конфліктність.

У демократичних сім’ях немає стійкої організації діяльності її членів,
немає жорстокого контролю, «смикання» через дрібниці. Відношення у цих
сім’ях будуються на довірі, діти — суб’єкти спілкування. Характер дітей
у таких сім’ях, як правило, м’який, уступливий, але й хиткий, їм не
вистачає наполегливості, напору для завершення справи, для досягнення
мети. Діти в таких сім’ях мають все для розвитку здібностей, вони
найчастіше виявляються людьми талановитими, розвиненими, але у них не
вистачає навичок, звички працювати, щоб забезпечити успіх своїй справі і
собі.

Можливий третій варіант сім’ї — змішаний. Це сім’ї, де побут і
діяльність високоорганізовані, але не закріплені регламентацією. Діти
виховуються в праці, але вона не закріпачує і не створює почуття вини І
постійної тривоги з приводу того, що щось не зроблено. У дітей в таких
сім’ях формується і непохитність, і уступливість одночасно; звичка до
праці, вміння і творчі здібності.

Поняття «сімейне виховання» не є простою сумою його складників —
категорій сім’ї і виховання, а є їх синтезом. «Сімейне виховання можна
розглядати як сферу, в якій діють певні закони і специфічні принципи
педагогіки. Мікроклімат сім’ї виступає принциповою умовою для формування
і розвитку особистості. Проте слід зважати, що клімат сім’ї часто
виступає віддзеркаленням більш глобальної системи, в якій діє дитина —
своєрідної сімейної педагогічної системи» [19, с. 71].

За своєю структурою, кількістю членів сім’ї та їх віком сучасна сім’я
неоднорідна. Є сім’ї, які складаються із трьох поколінь — батьків,
дітей, онуків; однолітні сім’ї; багатодітні сім’ї, які мають трьох та
більше дітей; неповні сім’ї, у яких немає одного з батьків; бездітні
сім’ї; сім’ї з дітьми з боку чоловіка чи жінки (при повторному шлюбі);
сім’ї, які проживають разом з родичами. За ступенем виховного впливу на
дітей дослідники виділяють такі типи сімей:

1. Сім’ї із сприятливими виховними умовами. До їх складу входять обидва
батьки і не меньш як двоє дітей. У таких сім’ях панує взаєморозуміння,
демократичний стиль спілкування та поведінки, позитивна трудова та
моральна атмосфера, спільна дозвіллєва діяльність; батьки мають досить
високий рівень освідченості, загальної та педагогічної культури.
Матеріальне становище такої сім’ї задовільне або добре.

2. Сім’ї із меньш сприятливими виховними умовами. Це сім’ї із
дезорганізованою структурою (одна дитина; неповна сім’я; розлучені
тощо), де панує атмосфера гіперопіки або вседозволеності. Виховна
ситуація ускладнена невизначеністю вимог до дитини з боку дорослих.

3. Сприятливо-нестійкі сім’ї які чинять в основному позитивний вплив на
виховання дітей. До їх складу входять, крім батьків, одна-дві дитини (за
структурою це повні або дезорганізовані сім’ї). Моральна, трудова,
психологічна атмосфери позитивні, але немає повного взаємопорозуміння
між дорослими, часті конфлікти. У батьків, як правило, невисокий рівень
загальної та педагогічної культури. Матеріальне становище сім’ї середнє,
або у межах середнього.

4. Сім’ї із несприятливими виховними умовами. Духовні потреби у членів
сім’ї займають другий план, панує низький рівень освіченості і культури,
авторитарний стиль спілкування, взаємне непорозуміння між дорослими та
дітьми, відсутність спільних інтересів. Батьки приділяють увагу дітям,
але не вміють вплинути на них педагогічними засобами. До цього ж типу
відносяться сім’ї з моральним мікрокліматом і негативним впливом на
розвиток дитини. Для них характерна негативна морально-трудова
атмостфера, конфліктність, антипедагогічність у відношенні до дітей.
Освіченість батьків нижче середнього. Матеріальне становище тяжке або
дуже тяжке.

5. Нейтральні сім’ї характеризуються тим, що дорослі члени зайняті
виключно заробленням грошей. В основному це матері, що виховують
позашлюбних дітей, або розлучені жінки, яким соціальні умови не
дозволяють у повній мірі займатися вихованням дітей. Також це
багатодітні сім’ї з послабленими соціально-моральними нормами, з низьким
рівнем культури. Матеріальне становище таких сімей нижче середнього.

6. Криміногенні сім’ї. Внутрішньосімейні стосунки будуються таким чином,
що наносять значну шкоду духовному та фізичному розвитку дітей. У сім’ї
панує аморальна атмосфера. Умови для виховання дітей повністю відсутні.

Функції сім’ї відтворюють її можливості в якості мети (створення
оптимальних умов соціалізації дітей) і як засобу задовільнення
суспільних, групових та індивідуальних потреб. Через свої функції сім’я
пов’язана, з одного боку, з суспільством, з другого — з особистістю.
Функції сім’ї мають соціальний характер і можуть бути розглянуті як види
діяльності сім’ї, що забезпечують найважливіші потреби суспільства,
особисті, потреби кожного з членів сім’ї, загальносімейні (групові)
потреби .

В.А. Семченко та В.С. Заслуженюк наводять такий перелік функцій сім’ї:

1) функція збереження соціального або професійного статусу сім’ї
(домінуюча система цінностей сім’ї орієнтує дитину на вибір майбутнього
фаху, на передачу та збереження секретів професійної майстерності);

2) функція репродуктивна або відтворення населення;

3) виховна функція;

4) госгюдарсько-побутова функція;

5) економічна;

6) функція організації дозвілля;

7) духовне спілкування між подружжям;

8) стосунки з друзями та родичами;

9) розподіл лідерства в сім’ї;

10) здійснення первинного соціального контролю, тобто нормативного
регулювання поведінки її членів;

11) психологічна функція;

12) збереження або підвищення матеріального стану чи соціального
статусу;

ІЗ) сексуальні стосунки.

Найтісніше з духовною функцією сім’ї пов’язана її виховна функція.
Сучасна сім’я все більше стає головною ланкою у вихованні дитини.

Сім’я — перший колектив. Вона надає дитині уявлення про життєві цілі,
про те, що необхідно знати і як себе поводити. У сім’ї дитина отримує
перші навички застосування цих уявлень у взаємовідношеннях з іншими
людьми, співвідношення свого «Я» з «Я» інших людей; засвоює норми, які
регулюють поведінку у різних ситуаціях повсякденного спілкування.
Сімейна атмосфера впливає на формування у дітей звички поведінки та
критеріїв оцінки добра та зла, дозволеного та забороненого,
справедливого та несправедливого. Сім’я вводить дітей у світ знань та
праці, суспільних прав та обов’язків. Становлення особистості
починається у сім’ї. Відношення батьків до суспільства, до дітей, один
до одного, до родичів, сусідів сприймається дітьми як зразок, модель їх
власного відношення. У сім’ї формується основи характеру дитини, її
відношення до оточуючого світу, до моральних, ідейних та культурних
цінностей.

Тривале перебування сім’ї в умовах тоталітарного режиму, В якому
ідеологічним доктринам було підпорядковано все, негативно позначилося і
на виховній функції сім’ї. ;

Соціальна педагогіка розглядає сім’ю як соціальну групу, що складається
з поєднаних шлюбом чоловіка і жінки, їх дітей, інших осіб, пов’язаних з
подружжям родинними зв’язками. [14, с. 223]. Суб’єкт-об’єктний підхід
при вивченні питань сімейної педагогіки спирається на такі положення:

1.Сім’я є суб’єктом виховного впливу, бо саме вона має стати головною
ланкою у вихованні дитини, забезпеченні достатніх матеріальних та
педагогічних умов для її фізичного, морального та духовного розвитку.
Сім’я веде активну роботу з виховання дітей як своїх об’єктів. Важливим
аспектом цього положення є знання дорослими членами сім’ї особистіших
якостей дитини: фізичного і психічного здоров’я, стійкості нервової
системи, реакцій на ті чи інші види подразнень, витривалості, готовності
до співпраці й взаємодії, інтересів й можливостей. Для успішного
здійснення виховання дитини слід зосереджувати увагу на достовірності,
об’єктивності й повноті інформації, яка виступає основою виховного
процесу [15]. Саме в системі сімейного виховання актуалізується
диференціація та індивідуалізація виховання, в результаті чого
досягається мета — перетворення об’єкта в суб’єкт виховного процесу.

2.Сім’я є об’єктом багатьох впливів і, зокрема, виховного впливу
соціального педагога. Різні соціальні інститути, навчально-виховні
установи розглядають сім’ю як відкриту систему для координації своїх
виховних зусиль. Скоординувати усі ці зусилля означає послабити
протиріччя і створити однорідне виховне та розвиваюче середовище [16, с.
237]. Доцільно нагадати, що саме турбота й вболівання держави за долю
міцної, працьовитої, духовно багатої, грсмадянсько свідомої і зрілої
української сім’ї, виховання у ній дітей спонукали прийняття низки
документів, а саме:

законодавства України про сім’ю і шлюб;

національних програм «Планування сім’ї»» та «Діти України» тощо.

Крім того, розроблено концепцію «Сім’я і родинне виховання», авторами
якої стали наукові співробітники лабораторії сімейного виховання
інституту змісту і методів навчання. Згадана концепція концентрує у
собі, відтворює проблеми поглиблення соціалізації сім’ї у теперішніх
умовах.

Сім’я є тим «матеріалом» для соціального педагога, який не тільки
детально досліджується, аналізується, вивчається, а й об’єктом
прикладання його зусиль, базою експериментальної роботи. Наведемо
декілька найбільш гострих проблем, які, на нашу думку, безпосередньо
стосуються компетенцій соціального педагога. . .

Проблема однодітності у сім’ї не є лише виховною проблемою. Саме в ній
сплітаються проблеми економічного, соціального, морального порядку. Крім
того, це також проблема конкретної людини. Орієнтація на родину з однією
дитиною та малою кількістю дітей неухильно зростає. Як відомо, виховання
єдиної дитини пов’язане з труднощами (найсерйозніше -формування
альтруїзму, уміння рахуватися з оточенням, поважати чужі почуття,
потреби [17]).

Зараз елементарне просте відтворення населення України перебуває під
загрозою — адже на зміну двом батькам не приходять навіть дві дитини, з
кожним роком людей похилого віку у нас стає все більше, а дітей все
менше.

Сьогодні перед соціальними педагогами постає надзвичайної ваги завдання:
формування у членів суспільства своєрідної дітоцентричності, тобто
активно-позитивного ставлення до дітей, до неблагополучної сім’ї.
Педагогіка дітоцентричності є найменш розробленою галуззю. Зрозуміло, що
основним місцем її здійснення є родина, однак, діапазон застосування
значно ширший.

З 1991 року в Україні має місце депопуляція населення в цілому. Причина
полягає як у зростанні смертності, так і у скороченні народжуваності.
Прогресує коефіцієнт дитячої смертності. Найбільший зафіксовано в
Івано-Франківській, Запорізькій, Чернівецькій, Луганській області, у м.
Києві та Київській області.. Наприклад, в Івано-Франківській області у
розрахунках на 1000 народжених помирає близько 21,7 % [19, с. 70]. В
Україні заміщення попереднього покоління наступним складає 73 % в селах
та 64 % у містах; щорічно реєструється 800-900 тис. абортів, що в 1,2-2
рази перевищує кількість пологів. Зазначимо у зв’язку з цим, що проблема
однодітності у сім’ї знаходиться у тісному зв’язку з проблемою статевого
виховання юнацтва. Узагальнюючи наукові дослідження з цієї проблеми,
І.Шалімова виділяє такі принципи статевого виховання:

принцип адресності, що характеризує рівень соціального, культурного,
фізичного та психічного розвитку аудиторії;

принцип правдивості, який виключає неправду з засобів виховання;

принцип комплексності, що розглядає статеве виховання як елемент системи
морально-етичного виховання;

принцип системності та послідовності, який передбачає безперервність
проведення статевого виховання, починаючи з раннього дитинства;

принцип доступності, що орієнтований на врахування реальних можливостей
розуміння та осмислення матеріалу, що подасться;

принцип передбачення, який вимагає не чекати проблемних ситуацій, а в
усіх зручних випадках формувати у молоді необхідні установи і знання
[21, с. 73].

Однодітна сім’я обмежує можливості дитини у спілкуванні, отриманні
досвіду колективної діяльності. Виховання однієї дитини має безліч
варіантів. Але усі вони базуються на необмеженій любові до неї. Якщо ж
відсутні педагогічні норми у задоволенні батьками побажань та потреб
дитини, то тоді проявляються такі риси як егоїзм, неординарність
поведінки тощо. Сучасні психологи наводять ряд позитивних рис у розвитку
таких дітей: вони більш духовно зрілі, вишукані у відношеннях з
дорослими, мають широкий кругозір. Батьки у сім’ях з однією дитиною
мають більше можливостей (у тому числі -і матеріальних) для розвитку її
здібностей. Але можливі випадки, коли єдина дитина поповнює армію «дітей
вулиці», бо вона позбавлена турботи з боку батьків і, взагалі,
безпритульна. Виховна ситуація у однодітних сім’ях, як бачимо, може бути
досить різноплановою, а значить, не може бути однозначного підходу до її
розв’язання: слід виявляти як позитивні,так і негативні тенденції у
вихованні однієї дитини у сім’ї, аналізувати весь комплекс питань, що
пов’язані з цією проблемою.

Проблема молодої сім «і

В.Г. Постовий визначає молоду сім’ю як «фазу або період у житті людини,
яка характеризується відчутною зміною умов духовного спілкування
щонайменше двох людей, незалежно від їх віку, поєднанням їх економічної
взаємодії, що позначається на створенні матеріальної бази сім’ї,
активному дітонародженні та освоєнні виховної функції» [18, с. 15].

Формування молодої сім’ї пов’язане з багатьма труднощами (матеріальними,
житлово-побутовими, психологічними тощо). Починаючи з другої половини
1992 року понад 90 % молодих сімей мають прожитковий рівень, нижчий за
мінімальний споживчий бюджет. Тому необхідна комплексна система заходів
по наданню допомоги молодій сім’ї. Одним із напрямів роботи соціального
педагога у розв’язанні зазначеної проблеми є надання
психолого-педагогічної допомоги сім’ї. При цьому слід мати на увазі, що
створення міцних відношень, що грунтуються на довірі, повинно
виховуватись не на початку сімейного життя, а ще у батьківській сім’ї.
Мова йде про виховання культури дошлюбних та подружніх взаємовідносин
паралельно з вихованням старшого покоління — батьків молодих людей.

На порядку денному сьогодні стоять проблеми, пов’язані з впливом на
дошлюбну поведінку молодих людей з метою корекції їх стосунків,
створення щасливої сім’ї:

підвищення відповідальності молодих людей перед шлюбним та сімейним
життям;

збільшення соціальної престижності батьківства та материнства;

підвищення психологічної готовності юнаків та дівчат до шлюбу;

подолання протиріч взаємної адаптації у молодій сім’ї тощо.

Статистика свідчить, що майже п’ятдесят відсотків молодих сімей, які
одружилися за останні 5 років, розпалися. Аналіз причин цього явища
досить складний, але одним з аспектів є сімейні конфлікти. Науковці
виділяють сім основних груп сімейних конфліктів.

Перша група пов’язана з неправильним розумінням сутності шлюбу та сім’ї.
Друга з відсутністю настанови на нерозривність шлюбу. Третя група
характеризує готовність людини до шлюбу, її цілісність, соціальну
визначеність у цьому відношення, четверта група причин — від стилей
спілкування. П’ята — найважливіша — кохання. Шоста — та, що виникає на
межі внутрішніх і зовнішніх умов. Остання група пов’язана з проблемами
виховання, з невмінням зрозуміти дітей, організувати їх корисну
діяльність, їх духовний світ.

Шлюб не ідентичний дружньому союзу, який може бути розірваний, як тільки
перестане задовольняти друзів. Шлюб за своєю соціальною сутністю
набагато міцніше дружби. Він передбачає значну прив’язаність та
відповідальність один за одного. Розрив у сім’ї хворобливо впливає на
подружжя, саме молоді сім’ї значно швидше йдуть на розрив. Молоде
подружжя найчастіше не готове до обмеження особистої свободи, не готове
принести у жертву щось заради іншої людини, навіть коханої. Усвідомлення
помилок настає годі, коли вже нічого не можна виправити.

У молодих сім’ях подружжя, як правило, переконано у тому, що у них ще
все попереду. Вони сміливо йдуть на розрив шлюбу. Вони не думають про
те, що саме їх сім’я була тією сім’єю, у якій вони, за умови терпіння,
були б щасливі і могли б реалізувати себе як особистості.

Звички, стилі спілкування відіграють важливу роль у створенні
мікроклімату сім’ї. Спілкування є цінним для організації життєдіяльності
сім’ї, воно регулюється самим подружжям, виходячи з їхніх індивідуальних
особливостей. Спілкування у сім’ї будується на сприйманні один одного не
як об’єкта, а як суб’єкта діяльності. Воно орієнтоване у сім’ї не на
результати, а на процес. На основі спілкування і діяльності в сім’ї
формується і духовний світ сім’ї.

Проблема багатодітної сім ‘і

Багатодітність заснована на традиціях певної етнічної спільності,
установах соціального середовища, в якому відбувається формування
особистості, її ціннісні орієнтації. У наш час, незважаючи на тенденцію
зниження числа народжених, у деяких сім’ях виховують троє та більше
дітей. Проблем, на які натрапляється багатодітна сім’я, дуже багато. У
компетенцію соціального педагога входить прогнозування потреби в
соціальній допомозі цим сім’ям; сприяння у формуванні позитивного
сімейного середовища та підтримці багатодітних сімей з неблагополучними
соціальними умовами.

Нагадаємо, що існують такі основні форми державної допомоги сім’ям:

1. Грошові виплати сім’ям на дітей у зв’язку з народженням, утриманням
та вихованням дітей (допомога та пенсія).

2. Трудові, податкові, житлові, кредитні, медичні та інші пільги сім’ям
з дітьми, батькам та дітям.

3. Безкоштовна допомога сім’ям та дітям (дитяче харчування, ліки, одяг
та взуття, харчування вагітних жінок тощо).

4. Соціальне обслуговування сімей (надання психологічної, юридичної,
педагогічної допомоги, консультації, соціальні послуги).

Проблема неповної сім’ ї

Мабуть, більш доречно говорити про один з аспектів проблеми педагогічне
слабкої сім’ї. Життя переконує, що повноцінна виховна функція сім’ї
забезпечується тільки спільною діяльністю як чоловіка, так і жінки.

Відомо, що навіть у повній сім’ї в процес? виховання дітей виникають
труднощі, багато різних проблем, подоланням яких повністю зайняті і
батько, і мати. Але якщо сім’я неповна, то хтось один несе тягар за
двох, вся вага виховання, а також матеріального забезпечення дітей
лежить на ньому. Вдова, розлучена жінка чи незаміжня мати частіше всього
намагається створити своїм дітям найбільш сприятливі умови життя. Але
для цього вона повинна максимально включитись у трудовий процес, у
зв’язку з чим часу на ведення господарства й виховання дітей у неї
практично не залишається. І особливо всі ці проблеми загострюються в
сім’ях, де чоловіки залишились без дружини, самотужки виховують своїх
дітей, ведуть домашнє господарство.

У неповній сім’ї виникає значно більше педагогічних проблем, і навіть
з’являються такі, яких майже не буває в повноцінній сім’ї. Наприклад,
психологічні особливості розвитку й життя дитини; вплив суспільної думки
й атмосфери найближчого середовища на дитину з неповної сім’ї.

Під неповною сім’єю ми розуміємо, сім’ю, до складу якої входить один із
батьків та його діти. Неповна сім’я може виникнути внаслідок таких
обставин:

жінка не оформляє юридичне шлюб, а проживає одна з дитиною;

повна сім’я перестає частково або повністю існувати із-за того, що один
із батьків постійно проживає та працює зовсім у іншому районі;

смерть одного із батьків;

один з батьків назавжди залишає сім’ю і вимагає розлучення.

Найбільш розповсюдженим джерелом виникнення неповних сімей сьогодні є
розлучення. Зазначимо, що найбільша кількість розлучень припадає на
сім’ї з дітьми. Цікаво, що у сімдесяти відсотків шлюбно-розлучних справ
ініціатива йде від жінки, а в сім’ях, де вік подружжя до 25 років —
навіть до 85 відсотків.

Проблема розлучень органічно пов’язана з проблемою дошлюбних відношень,
одруженням та взаємної адаптації подружжя. Майже сорок відсотків
розлучень припадає на перші чотири роки подружнього життя. Причини
такого явища В.Г. Постовий бачить у низькому соціально-економічному
рівні сім’ї, у тих негативних суспільно-політичних процесах, які
відбуваються в нашій країні, крім того, в низькому рівні культури
спілкування у сім’ї, дисгармонії інтересів подружжя, егоїзмі та
індивідуалізмі тощо.

Сьогодні розлучення як ніколи впливають на підвищення кількості неповних
сімей. У цих сім’ях складається специфічна система відношень між матір’ю
та дитиною, формуються зразки поведінки, які можна розглядати як
альтернативу нормам і цінностям, на яких засновано інститут шлюбу.
Проблема наслідків розлучень для дітей ще недостатньо розроблена. Аналіз
результатів емпіричних досліжень цієї проблеми показує, що при
співставленні трьох груп дітей (із щасливих, нещасливих та із розлучених
сімей) саме діти із щасливих сімей за всіма критеріями перебувають у
найкращому становиші. Але при співставленні дітей з двох інших груп було
виявлено, що в підлітків із розлучених сімей було менше психічних
захворювань, вони значно менше скоювали правопорушень, у них були кращі
відносини хоча б з одним з батьків.

За іншими показниками (відношення до школи, зв’язок з злочинними
компаніями) діти з цих двох груп істотно не відрізнялись, але сильно
відрізнялись від дітей, що живуть у щасливих сім’ях. Зазначимо, що в
інших ‘шслідженнях відзначається, що саме діти з розлучених сімей
найбільш часто страждають психічними захворюваннями.

Вплив розлучень (результати Дж. Лендіса) на психіку дитини залежать від
таких факторів:

суб’єктивного уявлення дитини про щастя в сім’ї безпосередньо до
розлучення;

вік дитини та матері;

ступінь виявлення негативних норм по відношенню до розлучення в тій
соціальній групі, якій належить сім’я;

здібності дорослого, що залишився з дитиною, допомагати їй подолати
неспокій та забезпечувати їй безпечне оточення.

Слід зазначити, що на виховання дитини впливає не стільки розлучення,
скільки той мікроклімат, який виникає в сім’ї до та під час розлучення.

Ототожнювати неповну сім’ю та неблагополучну неправильно. Усі труднощі,
що виникають у неповних сім’ях у процесі виховання дітей, можна подолати
за умов правильної педагогічної позиції дорослих та наявності необхідної
соціальної допомоги. Більш того, збереження повної структури у тих
сім’ях, де один з батьків став джерелом антисуспільного впливу на
дитину, найпагубніше для виховного процесу в сім’ї, ніж розлучення в
ім’я відновлення нормального виховного середовища.

Атмосфера в неповній сім’ї та навколо неї істотно впливає на формування
особистості дитини. Напружена атмосфера всередині та навколо сім’ї в
зв’язку із загостренням відношень між бітьками, скандалами, взаємними
обвинуваченнями, а також у зв’язку з проявом безтактної допитливості з
боку оточуючих, їх безпосередніми репліками сприяють дезорганізації,
соціальній деформації дитини, послабляють авторитет батьків, формують у
неї непричетність, відчуття неповноцінності, озлобленості, заздрість до
інших тощо.

Неправильно було б ототожнювати неповну сім’ю та педагогічно слабку.
Нагадаємо, що під педагогічно слабкою сім’єю ми розуміємо сім’ю із
зниженим рівнем духовних потреб та інтересів, обмеженим колом занять у
вільний час і роз’єднаністю дозвілля дітей та дорослих [12]. Проте при
наявності зниження рівня та інтенсивності допомоги дітям у навчанні,,
оволодінні ними навичками, погіршення матеріально-побутових умов у
неповній сім’ї, послаблення формального контролю з боку одного з батьків
за поведінкою дитини; посиленням конкуренції неформального
мікросередовища, неповна сім’я може отримати «статус» педагогічно
слабкої.

Виховання дитини -в неповній сім’ї — це теж звичайне нормальне
виховання. Тільки здійснюється воно в більш складних умовах. А тому
розумно поводиться той дорослий вихователь, хто розуміє ситуацію,
аналізує її і шукає правильні шляхи подолання перешкод з метою уникнути
небезпеки.

Джерелом багатьох труднощів є сам вихователь, а тому він повинен їх
ліквідувати. Слід зазначити, що нема і не може бути єдиної виховної
методики в роботі з дітьми з неповних сімей. Кожна дитина потребує
індивідуального підходу. Найбільш загальними рекомендаціями з цього
приводу можуть бути такі:

збереження гуманних взаємовідносин між дитиною та дорослими, між самими
дорослими;

заохочення дитини у справи сім’ї;

створення атмосфери довіри, взаємодопомоги;

зростання значущості особистого прикладу дорослого;

співпраця зі школою, вчителями тощо [17].

Дотримання цих рекомендацій дозволить поліпшити виховні можливості
неповної сім’ї.

Проблема опіки і піклування над дітьми

Опіка та піклування — це правові форми захисту особистісних та майнових
прав дітей, які залишилися без батьківського піклування внаслідок смерті
батьків, їх захворювання або позбавлення батьківських прав. Опіка
встановлюється над неповнолітніми, які не досягли 15 років, а піклування
— над неповнолітніми віком від 15 до 18 років. При цьому опікун діє від
імені (та в інтересах) опікуваного, здійснює його права та обов’язки.
Той, хто здійснює піклування, тільки допомагає підліткові реалізувати
його права та обов’язки.

Суспільство надає дітям, що залишилися без батьків, таку заміну для
того, щоб їх потреби були максимально задоволені. Значна роль належить
сімейній опіці, в першу чергу -усиновленню.

Сьогодні в Україні налічується більш як п’ятдесят тисяч «нічиїх» дітей.
Серед них діти, яких залишили в пологовому будинку, кинули на вокзалі,
діти, батьки яких були позбавлені батьківських прав тощо. Яка доля
очікує цих дітей, яке виховання отримають ці діти без роду-племені, без
сім’ї?

Усиновлення — ефективна форма нормалізації умов життя та виховання
дитини, яка позбавлена батьківського піклування. Усиновлення відповідає
кревному зв’язкові між батьками та дітьми, а тому ті, хто усиновлюють
дитину, несуть повну відповідальність за неї, всю сукупність прав та
обов’язків батьків. Особливості сімейного виховання усиновленої дитини
вивчено ще недостатньо. Вони можуть бути згруповані відповідно до таких
проблем:

формування особистісних якостей дитини, її орієнтації та позиції в
соціумі;

охорони здоров’я дітей;

забезпечення їх навчання;

захисту прав і законних інтересів.

Характер ставлення дитини до осіб, що замінюють батьків, складається
залежно від того, наскільки сама дитина володіє інформацією про її
усиновлення. Проблема ставлення до факту усиновлення загострюється в
підлітковому віці.

Висновки

«Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного,
соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і
несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має
виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки,
психологічного захисту, засобом збереження і передачі
національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім
поколінням. У першу чергу сім’я повинна залучати дітей до освіти,
культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя.
Основними методами збереження та зміцнення здоров’я в умовах сім’ї має
стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у
повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування
організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам —
курінню, алкоголізму тощо.

Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків
або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов
для виховання, освіти, розвитку здорової дитини» (Національна програма
«Діти України»).

У наведених рядках просліджується признання державою пріоритетної ролі
сім’ї у формуванні особистості дитини. Саме на цих позиціях грунтується
і сімейна педагогіка як частина соціальної педагогіки. В останні роки
різні науки посилили свою увагу до сім’ї як об’єкту дослідження і
отримали результати, що дозволяють дати розгорнуту характеристику
сучасної сім’ї, тенденцій її розвитку, особливостей сімейного виховання.
Соціальна педагогіка, як галузь наукового знання, що інтенсивно
розвивається, знаходить специфічні проблеми виховної роботи у сімейному
середовищі і досліджує їх. Специфіка обумовлена тим, що соціальна
педагогіка орієнтується на сім’ю і дитину одночасно.

Сім’я як спільність людей, які пов’язані узами шлюбу, родства виконує
важливі соціальні функції, відіграє особливу роль у житті людини, її
захисті, формуванні особистості, задоволенні духовних потреб,
забезпеченні соціалізації дитини.

2 МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З БАТЬКАМИ

Сім’я та школа по-різному впливають на процес соціалізації дитини. А.П.
Чернявська стверджує, що школа створює можливості для навчання всіх
дітей, а сім’я — умови для реалізації цих можливостей [32]. Автор
визначає найбільш ефективні форми роботи батьків за участю у навчанні
дітей: відвідування батьками класних зборів і зустрічі з учителями,
допомога батьків дітям у виконанні домашніх робіт, регулярні розмови
батьків з дітьми про важливість навчання, контакт зі школою у випадку
виникнення проблем.

Серед основних способів спілкування, як правило, виділяють:

організацію батьківських конференцій, зборів, індивідуальних зустрічей
батьків і вчителів;

організацію роботи телефонної лінії, за якою батьки можуть зв’язатися з
вчителями або одержати консультацію з приводу домашнього завдання і
способів його виконання;

використання засобів телекомунікації і регулярної пошти;

розробку домашніх завдань, у ході виконання яких діти мають обговорити з
батьками те, що відбувається в школі, чи підготувати разом з ними
дослідницький проект;

створення батьківського клубу чи центру в школі;

проведення неформальних зустрічей батьків, дітей і вчителів (концерти,
свята і т.д.);

видання шкільних газет (вчителі — для батьків і дітей; батьки — для
вчителів і дітей; діти — для батьків і вчителів);

спілкування з урахуванням культурної, релігійної й етнічної належності
батьків.

Основними напрямами соціально-педагогічної роботи з сім’єю є:

а) соціально-педагогічний захист сім’ї та її членів;

б) зміцнення, гармонізація та розвиток духовних процесів життя сім’ї,
зв’язків з соціальним оточенням;

в) активізація педагогічної функції сім’ї, надання допомоги у вихованні
дітей, онуків тощо;

г) нейтралізація негативного впливу сімейного середовища на дитину;

д) робота з сім’ями «соціального ризику»;

е) організація сімейної громадськості для впливу на формування державної
політики, стосовно сім’ї, для діяльності з підвищення ролі, престижу і
відповідальності родини у соціальному вихованні.

Соціально-педагогічну діяльність з батьками здійснюють не тільки
соціальні педагоги, а й працівники соціальних інститутів (учителі,
класні керівники, керівники гуртків, секцій тощо). Комплексну допомогу
сім’ї надає територіальний центр допомоги сім’ям та дітям. Для того, щоб
класний керівник ночував себе більш впевнено в роботі з батьками, ,йому
необхідно навчитися контролювати свою внутрішню психологічну позицію.
Робота з батьками буде ефективною і приноситиме задоволення, якщо
педагог стане на позицію «дорослий — дорослий» і створить атмосферу
рівноправного співробітництва.

Етапи підготовки відвідування батьків удома.

а) нагромадження згоди (вибір часу для відвідування, нейтральний
матеріал для бесіди, зняття напруженого стану, подолання напруженості,
запобігання спірних питань);

б) пошук спільних інтересів (знаходження теми, однаково прийнятної для
обидвох сторін, інтерес до захоплень батьків, створення зони для
продовження розмови); .

в) прийняття особистості і позицій (надання можливості батькам показати
себе з кращої сторони, розуміння їхніх позицій і відносин, саморозкриття
педагога, прямота висловлень);

г) більш повне з’ясування обстановки виховання через сумніви (сумнів,
суперечка, саморозкриття через недоліки, перебільшення достоїнств
співрозмовників);

д) розвиток прагнень до змін (формування почуття «ми» через підкреслення
спільних дій, критику без повчальності, індивідуальний підхід);

е) забезпечення міцного контакту через ефективне співробітництво
(розробка тактики поведінки, спрямованої на виявлення спільного
прогнозу, спільних рішень).

Для підготовки проведення батьківських зборів, відвідування батьків
удома, бесід з батьками та інших форм роботи соціального педагога з
сім’єю можна скористатися такими матеріалами, що розміщено в додатках:

1. Методика визначення впливу взаємин дитини і дорослого на формування
позитивних настановлень у дітей (додаток 1).

2. Сукупність факторів, що провокують жорстокість у дитячо-батьківських
відносинах. Типи-схеми жорстокої поведінки батьків з дітьми (додаток 2).

3. Соціально-педагогічні ситуації, що характеризують неадекватні
дитячо-батьківські відносини (додаток 3).

4. Типові профілі батьківського ставлення до дитини, що впливають на
соціальну адаптованість дитини (додаток 4).

5. Матеріал «Типологія неблагополучних сімей» для проведення
батьківських зборів (додаток 5).

6. Компоненти виховного потенціалу сім’ї (додаток 6).

7. Методика контактної взаємодії з підлітками з девіантною поведінкою
(додаток 7).

8. Діагностування сім’ї і сімейного виховання (додаток 8)

Додаток 1

ВПЛИВ ВЗАЄМИН ДИТИНИ І ДОРОСЛОГО НА ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНИХ НАСТАНОВЛЕНЬ У
ДІТЕЙ

(Методичні матеріали для роботи з батьками [31])

Мета — формування позитивних установок у взаєминах дитини і дорослого.

На підготовчому етапі — підбір і рекомендація відповідної літератури для
батьків, проведення опитування батьків і школярів (опитувальні бланки
«інформометрія» додаються). Аналіз і зіставлення відповідей батьків і
дітей складають основний фактичний матеріал для бесіди з батьками.

Батькам пропонується подумати і спробувати відповісти на такі запитання:

Як часто ви говорите вашим дітям гарні, добрі слова?

Які це слова?

Коли ви вимовляєте ці слова (коли дитина допомогла вам у господарстві;
отримала добру чи відмінну оцінку; просто в будь-який час; безпричинно
тощо)?

Чи зауважували ви. як реагує ваша дитина на похвалу, підтримку, що
відбувається з нею, коли ви її сварите?

Чи часто у вашому домі лунає сміх, створена приємна, добра атмосфера,
чи, навпаки, удома напружено: члени родини незадоволені один одним,
дорікають один одного в чомусь?

Як реагує ваша дитина на конфлікти батьків, якщо вдома сварка, емоційна
нестабільність?

Чи залучена дитина до конфліктів дорослих, чи ви намагаєтеся її
ізолювати? Як?

На бесіду запрошують обидвох батьків, котрим пропонується ознайомитися з
питаннями і взяти активну участь в обговоренні теми. Додатково
батьківський комітет готує перелік найбільш типових ситуацій за темою,
що під час бесіди пропонується проаналізувати (такого роду ситуації
попередньо програються: батьки беруть на себе роль дитини і її батьків,
дають своє тлумачення ситуації, пропонують у ході інсценівки свій
варіант виходу з неї, потім йде спільне обговорення).

За підсумками бесіди батьківським комітетом, педагогом і психологом
розробляються рекомендації щодо продуктивного розвитку дитини.

ІНФОРМОМЕТРІЯ (Бланк для батьків)

(ім’я)

1. Як часто ви називаєте свою дитину?

2. Чи подобається вашій дитині, як ви її називаєте?

3. Коли зазвичай вона приходить зі школи?

4. Чим займається у вільний час?

5. Чи знаєте ви, хто в нього найближчі друзі, подруги? Назвіть їхню
адресу.

6. Хто їхні батьки? Як їх звати, де вони працюють, ким?

7. Чи давно ваша дитина дружить з цими хлопцями (дівчатами)?

8. Чому дружить саме з ними?

9. Назвіть улюблене заняття дитини.

10. Назвіть улюблений колір дитини. 11. Які кінофільми, любить дивитися?

12. Які книги читає? •

13. Ким: хоче бути? 14. Як багато часу ви проводите з ним, присвячуєте
йому?

15. Ви могли б сказати, яка у вас дитина?

16. Що б ви хотіли, щоб вона змінила у собі, виправила?

17. Ким би ви хотіли ЇЇ бачити в майбутньому?

18. Чи можете ви назвати, скільки грошей на місяць приблизно ви
витрачаєте на себе, на неї? Спасибі!

ІНФОРМОМЕТРІЯ (Запитання для школярів)

(прізвище, ім’я, по батькові)

1. Як звуть твоїх батьків? а) (тата) _;____• б) (маму)

2. Як ти їх звичайно називаєш? а) __________ б) ____

3. їм подобається, як ти їх називаєш? а) ____ б)

4. Ким вони працюють і де (назва підприємства)?

а) __________________ б) ______

5. Що конкретно випускають, роблять?

6. З ким дружать твої батьки? Чи можеш ти цих людей-назвати?

7: Де ці друзі працюють, ким?

8. Чи давно дружать? Як ти думаєш, чому?

9. Назви улюблене заняття твоїх батьків.

10. Назви улюблений колір твоїх батьків.

11. Які кінофільми люблять дивитися?

12. Які книги люблять читати?

13. Коли і де вони народилися?

14. Хто їхні батьки, як їх звати, де вони живуть, працюють (жили,
працювали)?

15. Коли починається і закінчується робочий день твоїх батьків?

16. Яку зарплатню одержують?

17. Скільки витрачають на себе, на Тебе?

18. Як найчастіше вони тебе називають (по імені, ще якось)?
а)_________б)________

19. Що найчастіше вони тобі говорять? Спасибі!

Додаток 2

ФАКТОРИ, ЩО ПРОВОКУЮТЬ ЖОРСТОКІСТЬ У ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

Сім’я:

малозабезпечена, неповна чи багатодітна сім’я, сім’я з прийомними
дітьми, наявність у родині хворого алкоголізмом чи наркоманією, стреси,
що стали наслідком безробіття, фінансових труднощів, смерті чи втрати
близьких, подружні конфлікти, надмірна зайнятість дорослих, специфічні
культурні чи релігійні фактори;

юні батьки (17 років і молодше);

низький рівень освіти батьків і недолік знань в області виховання дітей;

статус біженців у результаті міжнаціональних конфліктів. Батьки:

психічні захворювання, часті критичні стани (спроби суїциду, нервові
зриви), розумова відсталість, недостатній самоконтроль чи
імпульсивність;

наявність у минулому випадків жорстокого ставлення до дітей, інцесту,
залучення до кримінальної відповідальності за статеві злочини;

батьки, що піддавалися в дитинстві жорстокому відношенню або позбавлені
батьківських прав. Діти — жертви насильства:

небажана, нелюбима дитина:

наявність у дитини фізичних і розумових недоліків, недоношеність при
народженні і мала вага тіла, уроджені каліцтва чи подібність з нелюбимим
родичем;

порушення в поведінці дитини, гіперактивність, «важка дитина»,
високообдарована чи талановита дитина тощо [29].

ТИПИ-СХЕМИ ЖОРСТОКОГО СТАВЛЕННЯ БАТЬКІВ ДО ДІТЕЙ

«Дитина-мішень» — дитину вважають або занадто пасивною, або дуже
активною і, як результат, вона стає об’єктом агресії в сім’ї. Така
ситуація часто складається, якщо дитина має фізичні чи розумові
недоліки. Змінюється положення дитини, якщо вона любима одним з батьків.

«Критична ситуація» (збіг обставин) — втрата роботи, розлука з коханим і
інші ситуації можуть викликати спалах жорстокої поведінки.

«Відсутність навичок батьківства і материнства» — батьки не готові до
тієї відповідальності, що накладає на них батьківство; до материнства, і
не мають інших стратегій поведінки, крім крику, залякування, побиття.

«Неосвічений батько» — відсутність елементарних знань про вікові
особливості розвитку дітей і невміння враховувати особливості дитячої
психіки.

«Модель домашнього насильства» — жорстока поведінка частіше помічається
у батьків, які у дитинстві самі піддавалися насильству чи були свідками
жорстокого ставлення.

«Ізоляція від зовнішнього світу» — небажання і невміння налагоджувати
контакти з іншими людьми і, як наслідок, потреба в самоті й агресія на
будь-які спроби його порушити.

«Сімейні стереотипи» — порушення традиційних схем поведінки жорстоко
карається батьками (підліткова вагітність, порушення традицій сім’ї
тощо) [29].

Додаток З

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ СИТУАЦІЇ

© Мати встилалася сина, що народився з уродженим вивихом стегна.
Спочатку, коли він був маленьким, він виховувався у бабусі в селі. Коли
прийшов час віддавати сина в школу, вона заборонила йому називати її
мамою, веліла називати Ірою, говорячи усім, що пошкодувала і взяла на
виховання племінника-інваліда

© М. вийшла заміж у 17 років, після народження першої дитини відразу
завагітніла другою. Народила і цю. А через 2 місяці, коли чоловік зі
свекрухою пішли в гості, М. узяла молодшенького за ноги і тричі вдарила
його голівкою об кут…

© Батько реіулярно примушував п’ятнадцятирічну дочку до співжиття.
Сказати про це матері дівчинка боялася — батько обіцяв її за це убити.
Усе спливло, коли явними стали ознаки вагітності. Судово-медична
експертиза визнала батька цілком дієздатним…

© Дехто М., що вважався зразковим працівником, вимагав від сина
рабського підпорядкування, за найменшу провину бив. Одного разу за те,
що тринадцятилітній хлопець пішов без дозволу гуляти із собакою, він
роздягнув його догола, побив білизняною мотузкою, а потім, зв’язавши,
замкнув на балконі без одягу, хоча був уже листопад. Після цього
хлопчисько збіг з дому і 8 днів ховався на горищах.

© Дванадцятирічний К. приїхав у місто Н. із Середньої Азії, через
переїзди і різницю в програмах відставав у новій школі зі всіх
предметів. Батьки сину в навчанні не допомагали, але вимагали добрих
оцінок. Після кожних батьківських зборів хлопчика карали, влаштовували
екзекуцію. У той фатальний день мати, одержавши виклик у школу,
відправила сина у ванну опорядитися. Зайшовши туди через кілька хвилин,
вона знайшла сина висячим у петлі. Хлопчик залишив записку: «Я не хочу
йти на збори, мене знову сваритимуть».

© Коли хлопчику було 2 місяці, п’яний батько вдарив його чоботом по
голові. Подорослішавши, І. став часто скаржитися на головні болі, погано
навчався. Мати і вчителі постійно сварили хлопчика, не робили спроб
допомогти. Вітчим відкрито ненавидів його, часто бив. У день, коли І.
покінчив із собою, мати пригрозила покарати його за те, що він зіпсував
коробку сірників.

© «Я завжди всього боюся, боюся батьків, учителів. Боюся ядерної і
простої війни, екологічних катастроф, боюся теракту. Я не приваблива і
боюся, шо ніколи не вийду заміж, у мене не буде дітей. Краще мені не
жити…» (Ліза, 15 років, м. Москва).

© Дівчина полюбила хлопця, зустрічалася з ним, стала частіше вертітися
біля дзеркала і менше займатися в училищі і домашнім господарством.
Одного разу мама, побачивши, як та цілувалася зі своїм хлопцем,
улаштувала скандал. Дівчина пішла з дому. Через кілька днів батьки
знайшли її у подруги, і тоді вона в них на очах викинулася з вікна…

© «У мене немає батька, мати п’є і тоді сильно лупить мене. Часто тікаю
з дому… Тоді міліція ловить мене… і все спочатку. Сам я теж п’ю.
Жорстокість у мені? Так, якось зґвалтували дівчисько в дворі… Жалю не
було… Тварин подобається мучити… життя мене мучило, а я їх б’ю…»
(Андрій У., 15,5 років).

© «Батько часто б’є мене, при цьому говорить, що його теж у дитинстві
сильно били, тому він і виріс таким таким…» (Олег Т., 11 років)[29].

Додаток 4

Таблиця 1. — ТИПОВІ ПРОФІЛІ БАТЬКІВСЬКОГО СТАВЛЕННЯ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА
СОЦІАЛЬНУ АДАПТАЦІЮ ДИТИНИ [29]

Розуміючі

Добре знають свою дитину, реально оцінюють її і її вчинки, адекватно і
гнучко реагують на різні ситуації, здатні встати на позицію дитини,
прийняти її точку зору, зозуміють і приймають дитину, якою вона є.
Сензитивні, часто говорять про дитину, переживають разом з нею, здатні
захищати її в будь-яких ситуаціях.

Протегуючі

Добре знають свою дитину, реально оцінюють її і її вчинки, адекватно
реагують на них. Однак у спілкуванні з дитиною займають позицію
старшого, не приймають діалог, вважають свою точку зору єдино
правильною.

Байдужні

Мало знають свою дитину і не прагнуть довідатися більше, частіше
піклуються про зовнішні результати і факти, ніж про причини і
переживання. Емоційне ставлення до дитини в них виражено слабко, часто
такі батьки зайняті вирішенням своїх проблем. Однак їхні діти добре
одягнені, доглянуті і навчені поведінці, необхідній в суспільстві.

Гнітючі

Відрізняються найбільшим ступенем емоційного відокремлення дитини,
великою кількістю заборон, наказів. Батьки упевнені, що добре знають
дитину, але звичайно не можуть пророчити її поведінку в різних
ситуаціях. Відносини відрізняються напруженістю і несуть синусоїдальний
характер.

Турботні

Батьки цієї групи відрізняються підвищеною бентежністю, невпевненістю,
насправді вони непогано знають своїх дітей, сензитивні стосовно них, але
не впевнені в правильності своєї поведінки і тому, інколи, жорстокі до
дитини. Відносини характеризуються нестійкістю, амбівалентністю.

Відсторонені

Батьківська позиція вкрай ригідна, повна відсутність діалогічності у
відносинах з дитиною, підвищені очікування і вимоги на фоні значної
орієнтації на дитину і великої прихильності до неї.

Відмовляючі

Батьки цієї групи відсторонені від дитини, не бажають вникати в її
проблеми, приділяти їй уваги, зауважувати зміни. Емоційне ставлення
виражене не яскраво, переважає елемент відкидання. Сфера почуттів і
переживань дитини закрита для них, вони погано знають своїх дітей, при
цьому їхнє уявлення про дитину досить адекватне.

Додаток 5

ТИПОЛОГІЯ НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ СІМЕЙ (А.С. Співаковська [31])

«Сім’я — санаторій». Дріб’язкова опіка, строгий контроль і надмірний
захист від уявних небезпек. У результаті — надмірні перевантаження
нервової системи дитини, при яких виникають нервові зриви, формуються
емоційні особливості по типу підвищеної чутливості, дратівливості. При
підвищеному контролі й опіці в дітей підсилюються реакції протесту,
підвищується агресивність і з’являється бажання рішучої зміни ситуації.

«Сім’я — міцність». Батьки намагаються поводитися ідеачьно правильно,
надмірно принципово. Це веде до підвищеної невпевненості дитини в собі,
безініціативності. У багатьох випадках фіксується концентрація уваги
дитини на власних внутрішніх переживаннях, що призводить до її
психологічної ізоляції, викликає труднощі спілкування з однолітками.
«Сім’я — міцність» звичайно призводить дитину до постійного
внутрішньоособистісного конфлікту, отже, до перенапруги нервової системи
і підвищеного ризику невротичних захворювань,

«Сім’я — третій зайвий». У такій родині емоційно перебільшено значущими
є подружні відносини, а дитині батьки схильні навівати почуття
неповноцінності, фіксуючи увагу на недоліках і недосконалостях, що знову
ж породжує в дитині почуття невпевненості в собі, безініціативність,
болісні переживання власної неповноцінності при посиленій залежності,
підпорядкованості батькам. У таких дітей часто виникають побоювання за
життя і здоров’я батьків, вони важко переносять розлуку з ними і важко
знаходять контакт із тими, хто їх оточує.

Отримані в ході експериментальних досліджень і спостережень дані про
характер взаємин батьків і дітей підтвердили наявність різних, часто
протилежних типів сімейної взаємодії [29]:

позитивні взаємини (19,7%) характеризуються стійким емоційним контактом
між дітьми і батьками, майже повною відсутністю конфліктів;

амбівалентний тип взаємин (56,1%) відрізняється суперечливістю,
непослідовністю, чергуванням близьких контактів з відчуженістю і
конфліктами;

негативні взаємини (24,2%) зв’язані з частими • і гострими конфліктами,
що призводять до повного порушення емоційного контакту між батьками і
дітьми.

Спостереження показали, що на характер взаємин між дітьми шкільного віку
і їхніми батьками впливають такі фактори:

особливості особистості батька (екстраверсивні — інтровертивні, упевнені
-невпевнені, тривожні й т.ін.) і форм його поведінки (емоційне включення
чи відкидання дитини, адекватне чи неадекватне відображення ситуації й
ін.);

особливості особистості дитини (тривожність, невпевненість,
комунікативні труднощі й ін.) і форм її поведінки (неадекватне
відображення ситуації тощо);

психолого-педагогічна компетентність і рівень освіти батьків;

морально-емоційна атмосфера в сім’ї;

застосовані батьками та іншими дорослими засоби виховного впливу;

ступінь зайнятості дитини в життєдіяльність і проблеми сім’ї;

урахування актуальних потреб дитини і ступені їхнього задоволення в
сім’ї.

Додаток 6

КОМПОНЕНТИ ВИХОВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СІМ’Ї

Специфіка виховання у сім’ї визначається її типом, умовами проживання, і
ступенем підготовленості батьків до реалізації виховної функції у сім’ї.
Компоненти виховного потенціалу сім «і:

1) чисельність і структура сім’ї;

2) морально-психологічна атмосфера, характер внутрішньосімейного
спілкування;

3) життєвий і професійний досвід батьків, рівень їхньої освіченості і
педагогічної культури;

4) розподіл обов’язків у сім’ї;

5) матеріальні та побутові умови сім’ї;

6) організація сімейного дозвілля, наявність сімейних традицій;

7) взаємозв’язок сім’ї зі школою й іншими соціальними інститутами;

В.А. Сухомлинський: «Виховання дітей — це віддача особливих сил, сил
духовних. Людину ми створюємо любов’ю — любов батька до матері і матері
до батька, глибокою вірою в достоїнство і красу людини. Прекрасні діти
виростають у тих сім’ях, де мати і батько по-справжньому люблять один
одного і разом з тим люблять і поважають людей».

А.С. Макаренко: «Ваша власна поведінка — найважливіша річ. Не думайте,
що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте
її, чи караєте її. Ви виховуєте її в кожний момент вашого життя, навіть
тоді, коли вас немає вдома. Як ви вдягаєтеся, як ви розмовляєте з кимось
про інших людей, як ви поводитесь з друзями і ворогами, як ви смієтеся,
читаєте газету — усе це має для дитини велике значення. Найменшу зміну в
тоні дитина бачить чи відчуває, усі повороти вашої думки доходять до неї
невидимими шляхами, ви їх не помічаєте».

Конфуцій (551-479), мудрець, педагог, Ст. Китай. З книги «Мен-Цзи».
«Любити батьків — це виявлення людяності; шанувати старших — це борг
справедливості».

Платон (Закони) (427-347) Ст. Греція, філософ. Священний наш обов’язок —
виплатити їм (батькам) найбільші і настійні борги — найголовніші з усіх
повинностей; ми повинні усвідомлювати, що все, чим ми володіємо і що
маємо, належить тим, хто нас народив і вигодував; тому і повинні у міру
сил представляти все це до їх послуг, по-перше — наше майно, потім —
наше тіло, нарешті — нашу душу. Тільки цим ми можемо віддячити нашим
батькам, коли вони зістаряться і нестатки їхні збільшаться, за їхню
дбайливість…»

В.А. Сухомлинський: «Збільшувати море радості дитини — єдино правильний
курс поведінки всіх батьків».

Б. Спок: «Лагідність має таке ж значення для емоційного розвитку дитини,
як молоко матері для фізичного».

Додаток 7

УСТАНОВЛЕННЯ КОНТАКТУ З ДЕВІАНТНИМИ ПІДЛІТКАМИ

Діти і підлітки з відхиляючою поведінкою, як правило, важкі у
спілкуванні. Щоб установити з ними контакт для будь-якої наступної
роботи, соціальному педагогу потрібно докласти досить багато зусиль, які
можуть виявитися марними. Професійну допомогу фахівцю допоможе методика
контактної взаємодії Л.Б. Філонова.

Контактна взаємодія — це така модель поведінки ініціатора контакту, яка
викликає і підсилює в іншій людині потребу в контакті, продовженні
спілкування, потребу у висловленнях і повідомленнях. Автор методики
розуміє контакт як довірчі стосунки, позитивно пережитий психічний стан,
як інструмент дослідження, вивчення і корекції.

Метою застосування методики є скорочення дистанції між людьми і
саморозкриття особистості в процесі спілкування.

Взаємодія соціального педагога з девіантним підлітком передбачає
проходження шести стадій[26]:

1. Прихильність до спілкування.

2. Пошук спільного інтересу.

3. З’ясування передбачуваних позитивних для спілкування і демонстрованих
якостей.

4. З’ясування небезпечних для спілкування і демонстрованих якостей.

5. Адаптивна поведінка партнерів.

6. Встановлення оптимальних відносин.

На кожній стадії використовується специфічна тактика взаємодії і
вирішуються конкретні завдання. Методику можна використовувати в
діагностичних цілях і для налагодження постійних відносин з девіантними
підлітками.

Таблиця 2. — Методика контактної взаємодії з підлітками

1. Прихильність до спілкування

Використання загальноприйнятих форм і фраз. Стримане і доброзичливе
звертання. Рівне відношення, відсутність емоційних реакцій. Невимушена
бесіда на оостраговані теми. Відсутність порад, запевнень, нав’язливості

2. Пошук загального інтересу

Пошук нейтрального інтересу. Інтерес до інтересів підлітка. Перехід з
нейтрального на особистісно значущий інтерес. Підкреслення унікальності
особистості. Від загальних суджень про людей до конкретної людини. В ід
її цінностей до станів і якостей

3. З’ясування передбачуваних позитивних якостей

Розповіді про позитивні якості, пошук оригінального. Демонстрація
відношення до цих якостей. Відношення до негативних якостей інших. Пошук
якостей у собі Уточнення меж особистості. З’ясування якостей, що
заважають спілкуванню.

4. З’ясування передбачуваних небезпечних якостей

Представлення, прогнозування ситуацій спілкування. Сумніви, з’ясування
неясностей. Висловлювання про власні негативні якості

5. Адаптивна поведінка партнерів

Підкреслення позитивних і облік негативних якостей. Поради з якостей.
Підкреслення динаміки уявлень про людину. Підкреслення Індивідуальності
І її урахування у спілкуванні. Обговорення того, що становитиме
труднощі. Бажання пристосовуватися до особливостей іншого

6. Встановлення оптимальних відносин

Загальні плани дій. Спільна розробка програми. Нормативи спілкування,
взаємодії. Розподіл ролей. Складання планів з самозміни

Додаток 8

ДІАГНОСТИКА СІМ’Ї І СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

У вітчизняній психології і педагогіці використовуються різні підходи в
роботі з батьками. Найбільш популярним виявився
інфомаційно-просвітниць-кий підхід, що розроблений за керівництвом І.В.
Гребенникова й спирається на вікову і педагогічну психологію.

Врахувати потреби кожної сім’ї, зорієнтувати їх на визначений віковий
підхід, досвід сімейного виховання і його недоліки допомагають
спецпрактикуми [26].

Практикум з діагностики потреб батьків у психолого-педагогічній
підготовці

Цільова настанова:

з’ясувати, які є досягнення в сімейному вихованні;

з’ясувати, яку допомогу потребують батьки.

Алгоритм проведення:

1. Повідомлення цільової настанови.

2. Розподіл батьків-учасників на мікрогрупи.

3. Консультації щодо заповнення діагностичних анкет.

4. Заповнення анкет кожним гравцем, робота аналітиків груп.

5. Ознайомлення груп з підсумками діагностування.

Після ігрова діяльність:

1. Складання загальної діагностики системи.

2. Планування роботи психологічної служби школи на основі
діагностування.

3. Проведення гіедконсиліумів на основі діагностики.

АНКЕТА БАТЬКА

П.І.Б. УЧНЯ

клас

1. Що в характері вашої дитини вас радує, викликає задоволеність? Чим би
ви могли поділитися з іншими батьками? Підкресліть відповідне: А. 1
-добрі здібності до навчання;

2 — добра працездатність на уроці;

3 — добра пам’ять, увага;

Б.4 — сильна воля, впевненість у собі;

5 — дисциплінованість, увічливість, слухняність;

6 — уміння завжди бути в доброму настрої;

7 — доброта, чуйність, увага до людей;

8 — уміння знаходити спільну мову з учителями, батьками, однолітками;

В.9 — уміння поводитися в суспільстві;

10 — відсутність мстивості, злопам’ятності;

11 — уміння трудитися, працьовитість;

12 — скромність, сором’язливість.

2. Що в характері вашої дитини вас засмучує? У чому йому необхідна
допомога? У чому ви вагаєтесь йому допомогти?

А.1 — слабкі здібності до навчання;

2 — низька працездатність на уроці;

3 — погана пам’ять, увага;

Б.4 — недисциплінованість, брутальність, неслухняність;

5 — слабка воля, непевненість у собі;

6 — невміння тримати добрий настрій;

7 — озлобленість, жорстокість, неуважність до людей;

8 — невміння знаходити спільну мову з учителями, батьками, однолітками;

В.9 — невміння поводитися в суспільстві;

10 — злопам’ятність, мстивість;

11 — невміння трудитися;

12 — зайва скромність, сором’язливість,

Загальні дані по класу свідчать про те, у чому утрудняється більшість
батьків і які проблеми випробують їхні діти. На основі запитів батьків
сформульованих у вигляді проблем дитини в другій частині опитувача,
соціальний педагог може планувати групову й індивідуальну роботу з
сім’єю. У нього також є можливість залучити помічників з числа самих
батьків як волонтерів, що допомагають іншим сім’ям. Ці батьки вказали на
наявний позитивний досвід сімейного виховання в першій частині
опитувача.

Вивчення психологічної атмосфери сім’ї і сімейних відносин передбачає
проведення таких методик: А. Методика «Типовий сімейний стан» (ТСС) Б.
Методика «Аналіз сімейної тривоги» (АСТ) В. Тест-опитувальник
батьківського ставлення (ОБС) Г. Тест-кінестеричний малюнок сім’ї (КМС)
Д. Опитувальник аналізу сімейного виховання (АСВ)

Інструкція, наведена методикою АСТ: думкою поверніться у свою сім’ю.
Згадайте почуття, з якими ви відкриваєте двері вдома. Пригадайте
почуття, з якими ви згадуєте домашні справи на роботі. Як ви почуваєте
себе у вихідні дні і по вечорах. Загалом, згадайте усе ваше сімейне
життя. Яким (якою) ви почуваєте себе найчастіше? Позначте це на шкалах.

Обробка результатів: бали за шкалами, позначеними однаковим індексом,
сумуются. Стан констатується, якщо сума оцінок за субшкалами перевищує
або дорівнює наступним діагностичним значенням: за шкалою «У» (загальна
незадоволеність) — 26 балам, за шкалою «Н» (нервово-психічна напруга) —
27 балам, за шкапою «Т» (сімейна тривожність) — 26 балам.

Шкала оцінок 0 — 7

Стан: задоволеним / незадоволеним, радісним / засмученим, здоровим /
хворим, поганим / гарним (У)

спокійним / неспокійним, потрібним / зайвим, сміливим / боязким,
спритним / незграбним (Т)

напруженим /розслабленим, відпочитим / утомленим, безтурботним /
заклопотаним, вільним / зайнятим (Н).

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. Семья: 500 вопросов и ответов. Ред.-сост. Л.В. Прошина. — М,: Мысль,
1992.-717с.

2. Бойко В.В. Малодетная семья: социально-психологический аспект. 2-е
изд. -М.. 1988.

3. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. — М., 1988.

4. Гребенников И.В. Основы семейной жизни.-М.:Просвещение, 1991.

5. Детский сад и семья/ Н.Ф. Виноградова, Г.Н, Година, Л.В. Загик и др.
-М.:Просвещение, 1986. — 207с. -{Библиотека воспитателя дет.сада).

6. Ковалев С.В. Психология соверменной семьи.-М.:Просвещение, 1988.

7. Мацковский М.С. Социология семьи. Проблемы теории. Методологии и
методики. — М.: Наука, 1989.

8. Никитина Л.А. Мама или детский сад. — М.: Просвещение, 1990.

9. Никитин Б.П., Никитина Л.А. Мы, наши дети и внуки. 3-е изд. доп. -М.:
Мол. гвардия, 1989.

10. Никитина Л.А., Соколова Ж.С. Родители XXI века. — М.: Знание, 1997.
-192 с. -(Педагогический факультет, №2).

11. Харчев А.Г., Мацковский М.С. Современная семья и ее проблемы
(социально-демографическое исследование). — М.: «Статистика», 1978.

12. Игошев К.А., Миньковский Г.М. Семья, дети, школа. — М.: Юрид. лит.,
1989. — 448 с. (Библиотека для родителей).

13. Харчев А.Г. Брак и семья в СССР. — М. — 1980. — 75 с.

14. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка
(Соціальна робота: Навч. посібник. — К.: 13МН, 1997. — 392 с.

15. Сім’я і діти: Програма родинно-національного виховання та навчання
-тематичний план педагогічної освіти батьків/ Кол.авт.; За заг. ред.
В.Г. Постового. — К.: ІЗМН, 1997. — 56 с.

16. Подласый И.П. Педагогыка. Новый курс: Учебник для студ. пед.вузов: В
2 кн. — М.: Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1999. — Кн. 2: Процесс
воспитания. — 256с.

17. Семейное воспитание: Краткий словарь /Сост.: И.В.Гребенников, Л.В.
Ковинько. — М.: Политиздат, 1990. — 319 с.

18. В.П. Постовий. Сучасна сім’я і її педагогіка. -К.: Освіта, 1994. -64
с.

19. Т. Алєксєєнко. Ціннісні орієнтації сімейного виховання: концепція
реалізації// Рідна школа, № 10, 1997, С. 69-72.

20. Соціальна педагогіка. Конспект лекцій. Частина І. Основи соціальної
педагогіки. Укл. А.О. Малько. -Харків: ХДІК, 1998. -49 с.

21. І. Шалімова. Школа та сім’я в підготовці старшокласниць до сімейного
життя//Рідна школа, № 3-4, березень-квітень, 1997. — С.71-73.

22. Воспитателю о работе с семьей: Пособие для воспитателя детского
сада/ Л.В. Загик, Т.А. Куликова, Т.А. Маркова и др.// Под ред. Н.Ф.
Виноградовой. — М. Просвещение, 1989. — 192 с.

23. Иванова М.А. Брак, семья, дети. — М, 1983. — 98 с.

24. Макаренко А.С. Книга для родителей: Лекции о воспитании детей. — М.:
Правда, 1986.-448с.

25. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики: Учебник для студентов
высших педагогических учебных заведений. 2-е изд. перераб. и доп. — М.:
«Академический проект», 2001.-С. 105-148.

26. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. -М.: ТЦ
«Сфера», 2001.-480 с.

27. Паркинсон К.Н., Растомджи М.К., Паври С.У. Дети. Как их воспитывать.
-СПб.: «Маркет», 1992. — 124 с.

28. Семья. Социально-психологические и этические проблемы:
Справочник/В.И. Зацепин (рук. авт. кол.), Л.Ш. Бучинская, И.Н.
Гавриленко и др. — К.: Политиздат Украины, 1989. — 225 с.

29. Синягина Н.Ю. Психолого-педагогическая коррекция
детско-родитель-ских отношений. — М.: Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 2001.
— 96 с.

30. Социальная педагогика: Курс лекций/ Под общей ред. М.А. Галагузовой.
-М.: Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 2000. — С. 166-191.

31. Спиваковская А.С. Как быть родителями. — М., 1986.

32. Чернявская А.П. Педагогическая техника в работе учителя. — М.: Центр
«Педагогический поиск», 2001. — 176 с.

Похожие записи