Реферат на тему:

Загальнi вiдомостi про загальну середню освiту в Українi

Державна політика. У напрямі формування мережі загальноосвітніх
закладів держава гарантує конституційне право для кожного громадянина на
доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.

Принципи. Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується за
такими принципами:

доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг,
що надаються державою;

рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей,
таланту, всебічного розвитку;

відкритий характер освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і
виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

інтеграція внутрішня і зовнішня;

соціальний захист дітей.

Стратегія. Спрямована на забезпечення умов функціонування і розвитку
загальної середньої освіти, оптимізацію мережі загальноосвітніх
навчальних закладів для забезпечення права громадян України на повну
загальну середню освіту та максимального задоволення їх освітніх та
культурних потреб. Стратегія розвитку мережі інтернатних навчальних
закладів як складової мережі загальноосвітніх навчальних закладів
полягає у подальшому розукрупненні діючих навчальних закладів через
виведення певної частини дітей із спеціальних шкіл-інтернатів на
навчання у загальноосвітні навчальні заклади із збереженням системи
корекційної роботи та створення малокомплектних навчальних закладів для
дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що формуються
за різновіковим принципом та за місцем проживання дітей.

Структура. Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується з
урахуванням демографічної, етнічної та соціально-економічної ситуації за
освітніми рівнями (початкова, базова, повна загальна середня освіта),
які забезпечується закладом.

Відповідно до освітнього рівня функціонують загальноосвітні навчальні
заклади І ступеня (початкова школа); II ступеня (основна школа); III
ступеня (старша школа). Загальноосвітні навчальні заклади всіх трьох
ступенів можуть функціонувати інтегровано або самостійно.

Складовими структури мережі є такі типи загальноосвітніх навчальних
закладів:

середня загальноосвітня школа (I, II, III ступенів або поєднання їх);
спеціалізована школа (школа-інтернат);

гімназія (II-III ступені);

ліцей (III ступінь);

колегіум (III ступінь);

загальноосвітня школа-інтернат для дітей, які потребують соціальної
допомоги;

спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для дітей, які потребують
корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

загальноосвітня санаторна школа-інтернат (I-III ступені);

школа соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов
виховання;

вечірня (змінна) школа (II-III ступені).

Складовими мережі також є позашкільні навчальні заклади, міжшкільні
навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні навчальні заклади,
вищі навчальні заклади І — II рівнів акредитації, які забезпечують
здобуття повної загальної середньої освіти.

Створено умови та механізм реалізації неперервності освіти.
Загальноосвітні навчальні заклади інтегруються через навчально-виховні
комплекси з вищою освітою (зовнішня інтеграція) та через
навчально-виховні об’єднання з дошкільними й позашкільними навчальними
закладами (внутрішня інтеграція).

Статистика. З роки незалежності мережа загальноосвітніх навчальних
закладів під впливом складних соціально-економічних тенденції розвитку
держави зазнавала змін у просторі, часі та структурі. Несприятлива
демографічна ситуація та певні соціально-економічні чинниками призвели
до скорочення контингенту учнів та зменшення кількості загальноосвітніх
навчальних закладів, особливо шкіл І та І -II ступенів у сільській
місцевості.

Завдяки відповідним діям Президента України та Уряду призупинено цей
процес. У 1998 році вдалося стабілізувати конфігурацію й параметри
мережі загальноосвітніх навчальних закладів, забезпечити позитивну
динаміку її подальшого розвитку. Створено сектор загальноосвітніх
навчальних закладів приватної форми власності, навчально-виховні
комплекси та об’єднання. Поступово зростає кількість шкіл І — II та І —
III ступенів, в тому числі й за рахунок шкіл І ступеня. Досить активно
розвивається мережа гімназій, ліцеїв, колегіумів. Створено умови для
функціонування мережі загальноосвітніх навчальних закладів з вивчення
або навчанням румунською, угорською, польською, кримськотатарською,
словацькою та іншими мовами, а також з двома і більше мовами навчання.

Створена розгалужена мережа інтернатних закладів, в яких утримуються,
навчаються, виховуються, отримують комплекс корекційно-реабілітаційних,
лікувально-оздоровчих заходів діти, які потребують соціального захисту
(діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, хворі діти,
діти з вадами фізичного або розумового розвитку, діти — інваліди, діти,
які порушили закон).

До складу входить 689 інтернатних закладів різних типів, в яких
навчається 154,5 тис. учнів, зокрема: 299 загальноосвітніх навчальних
закладів-інтернатів (86,3 тис. учнів), у тому числі: 44 — для
дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (12,3 тис.
учнів); 65 — санаторних для дітей, які потребують тривалого лікування
(16,5 тис. учнів); 391 спеціальна школа-інтернат для дітей, які
потребують корекції фізичного чи (або) розумового розвитку (61,2 тис.
учнів), з яких 238 — для розумове відсталих (38,4 тис. учнів), ЗО — для
дітей з вадами зору (5,1 тис. учнів), 59 — для дітей з вадами слуху (7,3
тис. учнів), 18 — для дітей з наслідками полімеліоліту та церебрального
паралічу (2,3 тис. учнів), 14 — для дітей з важким порушенням мови (3,2
тис. учнів), 32 — для дітей із затримкою психічного розвитку (4,9 тис.
учнів); 14 закладів соціальної реабілітації для дітей, які потребують
особливих умов виховання (0,9 тис. учнів); 83 дитячі будинки для
дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (4,8 тис.
дітей).

Удосконалюється мережа навчальних закладів для дітей з особливостями
психофізичного розвитку. Створюються заклади нового типу: гімназії
інтернати, навчально-виховні комплекси, навчально-реабілітаційні центри,
організовуються спеціалізовані класи для обдарованих дітей, вводяться
спеціалізація та індивідуальні форми навчання. Започатковано досвід
нових підходів і технологій вирішення проблем інтеграції у суспільство
дітей з особливостями психофізичного розвитку через перебування їх
перебування їх у середовищі однолітків.

Значна увага приділяється удосконаленню та реформуванню мережі
інтернатних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського
піклування. Для забезпечення конституційних прав дітей-сиріт за останні
п’ять років відповідно до потреб відкрито 32 дитячі будинки, ЗО
шкіл-інтернатів, розширюється мережа малокомплектних дитячих будинків
змішаного типу. Набули поширення малокомплектні дитячі будинки змішаного
типу (15-30 дітей), які формуються за різновіковим принципом та за
місцем проживання родичів дітей і утримуються за рахунок місцевих
бюджетів.

Контингент загальноосвітніх закладів

Державна політика. Спрямована на формування контингенту учнів
загальноосвітніх навчальних закладів та забезпечення обов’язкової повної
загальної середньої освіти для всіх громадян України, надання їм якісної
початкової, базової та повної загальної середньої освіти через
забезпечення відповідними фінансовими, матеріальними, людськими та
організаційними ресурсами, соціальний захист учасників
навчально-виховного процесу.

Принципи. Формування контингенту учнів загальноосвітніх закладів
здійснюється за такими принципами:

рівність всіх громадян України, а також іноземців, що перебувають в
Україні на законних підставах, незалежно від раси, кольору шкіри,
політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або
інших ознак;

доступність і безоплатність повної загальної середньої освіти в
державних та комунальних навчальних закладах;

вільний вибір загальноосвітнього навчального закладу відповідно до
освітньо-культурних та соціальних потреб громадянина;

відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, за здобуття дитиною
загальної середньої освіти.

Стратегія. Спрямована на максимальне охоплення загальною середньою
освітою всіх громадян України шкільного віку, забезпечення їх рівного
доступу до загальної середньої освіти, наступності та безперервності
якісної освіти, підтримку галузі відповідними фінансовими,
матеріальними, людськими та організаційними ресурсами.

Структура. Складові структури контингенту визначається кількома
чинниками, зокрема — наявністю загальноосвітніх навчальних закладів
відповідного типу та рівня, формами власності, національно-культурними
запитами громадян, певними соціально-економічними чинниками.

Статистика. На формування контингенту учнів загальноосвітніх навчальних
закладів суттєво впливають об’єктивні чинники, а саме: демографічна,
етнічна та соціально-економічна ситуація в країні, рівень соціальної
захищеності громадян.

Аналіз статистичних даних підтверджує певні тенденції у формуванні
структури контингенту учнів загальноосвітніх навчальних закладів за
формами навчання, освітніми рівнями, певними категоріями учнів, які
потребують соціального захисту з боку держави. За віковим цензом
контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів, як правило,
формується із дітей віком від 6 до 18 років. Виключенням є контингент
учнів вечірніх (змінних) загальноосвітніх навчальних закладів.

Контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів має стабільну
структуру. Зміни станом на початок 2000/01 навчального року у порівняні
з початком 1991/92 навчального року незначні.

Загальний контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів 2000/01
навчального року у порівнянні з 1991/92 навчальним роком зменшився на
4,8 відсотка і становить 6764 тис. осіб. Контингент учнів денних
загальноосвітніх закладів скоротився на 4 відсотки і становить 6647 тис.
осіб. Суттєво скоротився за цей період контингент учнів вечірніх
(змінних) загальноосвітніх навчальних закладів. Темп скорочення — 36,4
відсотка. За цією формою навчається 117 тис. громадян.

На 44 відсотка зріс контингент денних загальноосвітніх навчальних
закладів І ступеня. Майже не змінився контингент учнів денних
загальноосвітніх навчальних закладів III ступеню. На 20 відсотків
скоротився контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів II
ступеня та на 16 відсотків денних загальноосвітніх навчальних закладів
для дітей з розумовими та фізичними вадами. Поступово збільшується
контингент учнів, які навчаються в гімназіях, ліцеях, колегіумах,
навчально-виховних комплексах, що свідчить про зростання мотивації
молоді до здобуття якісної освіти.

На початок 2000/2001 навчального року в 21260 денних загальноосвітніх
навчальних закладах системи Міністерства освіти і науки України (без
спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів) навчалося 65510 тис.
учнів, що на 382 тис. менше, ніж на початок 1996/97 навчального року. У
міських поселеннях чисельність учнів скоротилася на 7,7 відсотка, у
сільських — на 0,9 відсотка. Однією з причин скорочення контингенту було
зменшення впродовж 1995 — 1999 років контингенту учнів, зарахованих до
першого класу, і лише у 2000 року зафіксовано значне зростання
чисельності учнів-першокласників Це відбулося, насамперед, за рахунок
прийому до першого класу дітей 6-річного віку. Позитивною є тенденція до
продовження навчання в загальноосвітніх навчальних закладах: прийом до
10-х класів, в порівнянні з 1996 роком, збільшився на 5 відсотків.
Більше ніж вдвічі, порівняно з 1996 роком, зменшився контингент учнів,
що навчається в другу зміну.

З розвитком мережі загальноосвітніх навчальних закладів недержавної
форми власності суттєво (більше як на 50%) збільшився, порівняно з 1996
роком, контингент учнів цих закладів.

Прийом до загальноосвітніх навчальних закладів

Державна політика. Відповідно до гарантованого Конституцією України
права кожного громадянина на доступність і безоплатність здобуття повної
загальної середньої освіти державна політика спрямована на охоплення
всіх громадян шести-семирічного віку початковою освітою в
загальноосвітніх навчальних закладах. Це забезпечується:

широкою мережею загальноосвітніх навчальних закладів різних рівнів;

створенням відповідних умов для здобуття якісної початкової освіти;

Державними стандартами початкової загальної освіти;

різними формами навчання: очною, індивідуальною, екстернатом.

Принципи. Прийом до першого класу громадян України здійснюється за
такими принципами:

доступність для кожного громадянина початкової освіти в загальноосвітніх
навчальних закладах державної та комунальної форм власності;

рівність всіх громадян щодо умов і форм здобуття початкової освіти;
безоплатність здобуття початкової загальної освіти;

вільний вибір загальноосвітнього навчального закладу відповідно до
освітньо-культурних та соціальних потреб громадянина;

дотримання вікового цензу;

три- чотирирічний термін навчання;

відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, за здобуття дитиною
загальної середньої освіти.

Стратегія спрямована на забезпечення права громадян України на початкову
загальну освіту, максимальне охоплення дітей шкільного віку початковою
освітою, задоволення їх освітніх та культурних потреб.

Структура. Початкову освіту діти здобувають в загальноосвітніх
навчальних закладах І ступеня, які можуть існувати самостійно або
входити складовою частиною до загальноосвітніх навчальних закладів І —
II, І — III ступенів. З метою забезпечення наступності та неперервності
дошкільної та початкової освіти в Україні з другої половини 90-х років
функціонують навчально-виховні комплекси (об’єднання) «Школа — дитячий
садок», «Початкова школа — дитячий садок».

Навчання учнів організовується в приміщеннях загальноосвітнього
навчального закладу. Для навчання першокласників шестирічного віку, як
правило, надаються приміщення дошкільних навчальних закладів, в яких
витримуються відповідні санітарно-гігієнічні норми для організації
навчально-виховного процесу і які обладнані відповідними приміщеннями
(навчальними та ігровими кімнатами, кімнатами відпочинку, ігровими та
спортивними майданчиками тощо), меблями, навчальним та ігровим
обладнанням та іншими навчальними засобами.

Статистика. На формування контингенту першокласників значною мірою
впливають демографічні та соціальні фактори, стан здоров’я дитини, а
також визначений законодавством віковий ценз.

За останнє десятиліття в Україні динаміка контингенту першокласників
набула стійкої тенденції до зменшення. Так, порівняно з 1992 роком, їх
кількість зменшилась майже на 67 тис. В 2000 році цей показник
збільшився майже на 76 тис., що пов’язано, в першу чергу, із
впровадженням у дію положень Закону «Про загальну середню освіту» та
нормативно-правових актів Міністерства освіти і науки України щодо
прийому до першого класу дітей 6-річного віку. Разом з тим, контингент
першокласників загальноосвітніх навчальних закладів міст зменшився,
порівняно з 1996 роком на 4 тис. учнів, в той час як кількість учнів 1
класу в сільській місцевості зросла майже на 2 тис. учнів.

Відповідно до віку першокласника (6 або 7 років) учні здобувають
початкову освіту за навчальними програмами чотирирічної або трирічної
школи І ступеня. З 1997 року відбувається значне збільшення кількості
першокласників 6-річного віку. А з 2001 року відбувся перехід початкової
освіти на 4-річний термін навчання. Разом з тим, батьки дітей мають
право самостійно вирішувати, з якого віку їх дитина розпочне навчання у
першому класі, враховуючи стан здоров’я та рівень підготовки дитини до
школи.

Щороку збільшується частка учнів, які продовжують навчання в 10-х класах
загальноосвітніх навчальних закладів, прийом до яких у 2000 році склав
67,7 відсотка до випуску з 9 класу (в 1996 році цей показник складав
64,1 відсотка).

Випуск учнів навчальними закладами

Державна політика полягає у забезпеченні обов’язкової повної загальної
середньої освіти для всіх громадян України, досягнення ними певного
освітньо-культурного рівня, що забезпечується, зокрема, розвиненою
мережею загальноосвітніх навчальних закладів різних типів та форм
власності, а також існуванням альтернативних форм здобуття загальної
середньої освіти.

Принципи. Випуск учнів загальноосвітніх навчальних закладів базується на
таких принципах:

обов’язковість повної загальної середньої освіти;

доступність і безоплатність здобуття базової та повної загальної
середньої освіти в загальноосвітніх навчальних закладах державної та
комунальної форм власності;

можливість здобуття повної загальної середньої освіти в навчальних
закладах різних типів і форм власності;

вільний вибір (в залежності від потреб особи) форм здобуття повної
загальної середньої освіти: очне навчання, індивідуальна та дистанційна
форми навчання, екстернат, а також прискорене навчання;

складання учнями загальноосвітнього навчального закладу державної
підсумкової атестації за курс базової (9 клас) та повної загальної
середньої освіти (11 клас) за змістом, формами і термінами, які щорічно
визначаються Міністерством освіти і науки України;

заохочення учнів за досягнення у навчанні (нагородження золотою та
срібною медалями, похвальною грамотою та похвальним листом).

Стратегія спрямована на максимальне охоплення загальною середньою
освітою всіх громадян України, забезпечення їх рівного доступу до
базової та повної загальної середньої освіти, опанування певним обсягом
знань, умінь, навичок, необхідних для набуття фахової освіти та (або)
працевлаштування, соціалізації в умовах ринкової економіки,
самореалізації в суспільстві з високими науково-технічними та
культурно-освітніми засадами розвитку.

Структура. Випуск учнів здійснюється по закінченні ними 9 та 11 класів
загальноосвітніх навчальних закладів та здобутті відповідно базової та
повної загальної середньої освіти. Як правило, вік випускників складав
16-17 років. В умовах 12-річного терміну здобуття загальної середньої
освіти молодь одержуватиме загальну середню освіту у 18-річному віці.

Базова середня освіта здобувається учнями, як правило, в
загальноосвітніх середніх навчальних закладах. Повна загальна середня
освіта може здобуватися також у професійно-технічних навчальних закладах
разом із здобуттям початкової фахової освіти. Свідоцтво про базову
загальну середню освіту та атестат про повну загальну середню освіту
державного зразка видається незалежно від форм здобуття освіти, за умови
складання державної підсумкової атестації. Випускникам загальноосвітніх
навчальних закладів II і III ступенів, які мають високі досягнення у
навчанні, видається документ про освіту особливого зразка.

Статистика. Динаміка випуску із загальноосвітніх навчальних закладів в
основному обумовлюється демографічною ситуацією в Україні. Так,
кількість випускників 9-х класів денних загальноосвітніх навчальних
закладів у 2000 році збільшився, порівняно з 1992, майже на 34 тис.
учнів, причому контингент випускників сільських шкіл має тенденцію до
щорічного збільшення, в той час як чисельність випускників 9-х класів
шкіл міста у 2000 році, у порівнянні з 1999, дещо зменшилась.

Динаміку контингенту випускників загальноосвітніми навчальними закладами
за ступенями характеризують темпи приросту. Процес падіння виміру
контингенту випускників загальноосвітніми навчальними закладами II
ступені призупинено у 1995 році, у загальноосвітніх навчальних закладах
III ступені у 1994 році. Починаючи з цих років, зафіксовано процес
зростання контингентів випускників загальноосвітніх закладів II та III
ступенів. Темпи приросту контингенту випускників шкіл II ступеня
становлять 12,7 відсотка, III ступеня — 36,3 відсотка.

Темпи приросту контингенту випускників 2000 року по відношенню до 1991
року загальноосвітніх навчальних закладів II ступеню становить 3
відсотки, III ступеню — 18,3 відсотка. Стійкою до зростання є тенденція
випуску учнів з 11 -х класів загальноосвітніх навчальних закладів, як у
міській, так і в сільській місцевостях.

Певну частину випускників щороку складали учні, залишені на повторний
курс навчання, і такі, що не одержували документа про освіту (видавалась
довідка). Так, у 2000 році налічувалось 41 тисяча залишених на повторний
курс, майже 5 тис. учнів 9-х класів та 13000 учнів 11-х класів не
одержали документа про освіту. Як правило, переважну більшість цих учнів
складали міські жителі. І хоча щороку кількість залишених на повторний
курс зменшувалась, наслідком другорічництва були значні економічні
витрати на повторне навчання, морально-психологічні травми дітей та їх
батьків, разом з тим, таким методом боротьби за якість навчання
практично ніколи не вдавалося суттєво підвищити рівень знань учнів. З
2001 року у зв’язку з переходом на 12-бальну систему оцінювання
досягнень у навчанні учні загальноосвітніх навчальних закладів не
залишаються на повторний курс з причин невстигання.

Випускники загальноосвітніх навчальних закладів є особливою групою
ризику на ринку праці, які не маючи фахової підготовки, неспроможні
зайняти певну нішу на ринку праці через свою неконкурентоспроможність.
Для цієї категорії осіб продовження навчання в професійно-технічних та
вищих навчальних закладах є поки що єдиним робочим місцем, яке сьогодні
може надати держава.

Кадрові ресурси

Державна політика у сфері формування та зміцнення кадрового потенціалу
загальноосвітніх навчальних закладів спрямована на всебічну фінансову,
матеріальну підтримку педагогічних працівників, їх соціальний захист.

На початок 2000/01 навчального року в загальноосвітніх навчальних
закладах працювало 546,6 тисяч педагогічних працівників (без
сумісників), що на 17,1 тисячу або на 3,0 відсотка менше, ніж 1996/97
навчальному році. За цей період дещо підвищився їх якісний склад за
освітньо-кваліфікаційними рівнями педагогічної освіти. Частка
педагогічних працівників, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень
спеціаліста, магістра зросла з 82,5 до 85,0 відсотків.

Спостерігаються певні тенденції у формуванні структури вчительських
кадрів початкових класів загальноосвітніх навчальних закладів. Має місце
скорочення чисельності вчителів початкових класів як в цілому по
системі, так в міських та сільських поселеннях. У той же час частка
вчителів початкових класів, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень
спеціаліста, магістра в цілому зросла і становила у 2000/01 навчальному
році 68,9 відсотка, в міських поселення — 77,7 відсотка, сільських
поселеннях — 60,3 відсотка. Частка вихователів, які не викладають
предмети зменшилася до 13,8 тисяч у 2000 році. У початкових класах
сільських поселень відповідно до 2,8 тисяч.

Позитивні тенденції мають місце у формуванні структури педагогічних
працівників 5-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів.
Збільшилася їх чисельність по системі в цілому, а також в міських та
сільських поселеннях. Поліпшилася структура вчительських кадрів денних
загальноосвітніх навчальних закладів, які викладають основи наук у 5-11
класах, за рівнем освіти (кваліфікації). На 17,6 тисяч зросла
чисельність вчителів цієї категорії з вищою освітою.

Певних змін зазнала структура вчительських кадрів за віковим цензом.
Зменшилися частки чисельності вчителів, які викладають окремі предмети,
віком до ЗО років і становить у структурі 22,7 відсотка, віком 31-40
років — 27,5 відсотка. Без змін залишилася частка чисельності вчителів
віком 41-50 років і становить 26,5 відсотка. Дещо зросли частки вчителів
віком 51-55 років та понад 55 років і становлять відповідно 11,3 та 12,0
відсотка.

Структура педагогічних кадрів за стажем педагогічної роботи включає 9,5
відсотка вчителів зі стажем до 3-х років, 20,0 відсотків — від 3 до 10
років, 32,8 відсотка — від 10 до 20 років, 37,7 відсотка — більше 20
років.

Матеріальні ресурси

За період з 1996 по 2000 рік відбулися певні зміни в технічному
оснащенні загальноосвітніх навчальних закладів. Дещо скоротилася
кількість загальноосвітніх закладів, що мають з фізики. У той же час
збільшилася кількість навчальних закладів, які мають кабінети біології,
української мови та літератури, іноземних мов. Спостерігається тенденція
до збільшення навчальних закладів, оснащених кабінетами основ
інформатики та обчислювальної техніки, але це збільшення відбулося лише
в міських поселеннях. У сільській місцевості, навпаки, спостерігається
зменшення кількості таких закладів. У міських поселеннях 60,9 відсотка
загальноосвітніх навчальних закладів мають кабінети з основ інформатики
і обчислювальної техніки, а сільських поселеннях — лише 23,0 відсотка.
Одночасно з цим відбувається значне зменшення кількості робочих місць з
ЕОМ (на 1842 місця, з них 1491 — у сільських поселеннях.

Збільшилася кількість навчальних закладів фізкультурний зал, центральне
опалення. У той же час зменшилася кількість закладів, які мають підсобне
господарство, медичні кабінети, пришкільні інтернати. Відбулося значне
скорочення кількості навчальних закладів, які мають їдальню або буфет,
скоротилася кількість в їдальнях і буфетах. При цьому кількість
закладів, які мають їдальню або буфет, зменшилося лише у сільській
місцевості.

Значно погіршився технічний стан навчальних закладів. Майже п’ята
частина загальноосвітніх навчальних закладів потребує капітального
ремонту і майже п’ять відсотків знаходяться в аварійному стані. При
цьому, понад 70 відсотків навчальних закладів, які потребують
капітального ремонту або перебувають в аварійному стані знаходяться у
сільській місцевості. Слід зазначити, що спостерігається тенденція до
скорочення кількості навчальних закладів, які знаходяться в аварійному
стані.

Похожие записи