Формування життєвої компетентності дошкільника Вихователь Селезньова
А.Ю.
ДНЗ «Смарагд» Кам’янської міської ради
ЗАГАЛЬНІ ПОКАЗНИКИ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ
Провідна діяльність молодшого дошкільника ? сюжетно-рольова гра, яка
створює якнайсприятливіші умови для загального фізичного, психічного та
соціального розвитку дитини 4-5 років життя, становлення основ її
особистості самосвідомості як її ядра. Саме цей вид діяльності найбільше
наближає дитину до світу дорослих, допомагає моделювати їхню поведінку,
діяльність, систему взаємин з людьми, що її оточують. Показниками зрілої
форми моделі розвитку сюжетно-рольової діяльності є: наявність у дитини
потреби гратися з однолітками; здатність створювати ігрову ситуацію,
обирати зручне для гри місце, організовувати ігрову обстановку; вміння
формулювати мету та вербалізувати свій задум, пропонувати елементарний
сюжет, стежити за його розгортанням; готовність узяти на себе одну з
двох-трьх ролей, дотримуватися рольової поведінки; керуватися в ігрових
діях моральними правилами, узгоджувати свої дії з діями однолітків,
поводитися культурно, брати до уваги пропозиції дорослого; називати для
інших дітей виконувану | роль, добирати та називати предмети, іграшки та
атрибути; відповідно до виконуваної ролі. Дитина вміє виконувати умовні
ігрові дії, використовувати предмети-замінники, здатна самостійно, без
допомоги дорослого розвивати не складні сюжети (з однієї-двох ситуацій),
спиратися на особистий досвід, набутий від спілкування з природою,
предметним світом, людьми, відчуття власного “Я”; драматизувати знайомі
казкові сюжети та реальні життєві ситуації; використовувати вербальні та
невербальні засоби спілкування з однолітками, елементи рухливих,
дидактичних, музично-драматичних ігор та інших видів діяльності.
Важливий показник повноцінного розвитку сюжетно-рольової гри як
провідної в молодшому дошкільному віці — своєчасна трансформація
притаманної попередньому віковому періоду предметно-маніпулятивної
діяльності на суто ігрову, яку характеризують сюжетність, кілька ігрових
ролей, правила гри, ігрове використання предметів, спілкування партнерів
по грі, особистісний смисл дійства для самої дитини.
Показники життєвої компетентності дошкільника
Ефективна педагогічна робота передбачає не лише усвідомлення вихователем
суті того чи іншого її напряму, а й уміння оптимально організувати її та
здійснити експертизу зробленого, оцінити реальний ступінь особистісного
зростання конкретної дитини. З цією метою педагогові доведеться
навчитися фіксувати, реєструвати показники наявності (відсутності),
ступеня розвитку (сильно — не дуже — слабко) та стабільності прояву
(постійно — час від часу — ніколи) складної єдності під назвою життєва
компетентність.
Що ж вважатиметься показниками життєвої компетентності?
Оптимальна для віку модель провідної діяльності.
Форми активності дитини у сферах життєдіяльності.
Особливості розвитку базових якостей особистості.
Як «ключ», тобто пристрій для відчинення складної споруди під назвою
життєва компетентність використовуватимемо самоактивність власну,
самостійну, свідому дію дошкільника, яка засвідчує поступ його розвитку.
Самоактивність має оцінювати педагог (не діагностувати, не визначати
рівень розвитку, не відносити дитину на цій підставі до певного рівня
або групи!), узагальнюючи свої судження, що ґрунтуються на систематичних
спостереженнях, аналізі продуктів діяльності, бесідах з вихованцями. Для
чого? А для того, щоб визначати, чи відповідає розвиток дитини її
віковим та індивідуальним можливостям, реалізувати індивідуальний та
диференційований підходи до вихованців, визначити сильніші й слабкіші
сторони кожного, сприяти посиленню перших і послабленню других. Отже, це
потрібно, щоб правильно орієнтуватися в динаміці просування дитини
шляхом свого розвитку як особистості; щоб допомогти малюкові,
підтримати його в складній роботі самостановлення; щоб спростити йому
просування по життю; щоб культивувати віру у власні сили.
Першим показником компетентності дошкільника є оптимальна для віку
модель провідної діяльності. Як відомо, діяльність дитини може посягти
зрілих, відповідних вікові та особистому досвіду форм, а може тішитися у
зародковому стані.
Розглянемо детальніше основні види діяльності — гру, спілкування, працю.
Зазначимо: структурними компонентами будь-якої діяльності є мотив — мета
— засоби — результат — оцінка (самооцінка), однаково важливі для
становлення повноцінної вікової норми розвитку гри, спілкування і праці.
Оскільки структура діяльностей спільна, спинимо увагу на кожному із
означених складників.
Будь-яка діяльність зумовлена мотивом — спонукальною причиною: за ради
похвали, для самоствердження, щоб пізнати щось нове, уникнути помилки,
через антипатію до дорослого чи однолітка… Чи часто ми намагаємося
зрозуміти стан нашого вихованця на старті, коли діяльність ще не
розпочалася, просто вже виробилася певна установка на неї, склалися
певні очікування щодо ймовірного успіху—неуспіху діяльності, з’явилося
те, що О.В.Запорожець називав «емоційним передбаченням», передчуттям? І
погодьмося, не часто — адже наша увага переважно прикута до результатів
діяльності. Про це пізніше. А зараз зосередимося на так званому,
орієнтовному етапі діяльності. Якщо малюк на самому її початку вже не
хоче, боїться, не знає як, годі сподіватися на успіх та
результативність. І якби ми, дорослі, навчилися приділяти увагу не
тільки результативності і формам організації діяльності, а й
налаштованості дитини на неї, продуктивність вже природно формувалася б.
Мотивація як спонука — важливий механізм активізації діяльності дитини
будь-якого віку. Дошкільник не є винятком. Для чого? Навіщо? Чому? —
кардинальні питання. Тепер про мету як наступний структурний елемент
будь-якої діяльності. Підкреслимо: якщо дорослий визначив для дітей мету
діяльності, з нього не випливає, що справу зроблено: слід
пересвідчитися, чи прийняла її дитина, чи перетворилася мета, поставлена
іншим, на її власну. Якщо ЦЄ сталося, то дитина охоче береться за
справу, якщо ж ні — діяльність підміняється хаотичними рухами,
одноманітними маніпуляціями наслідуванням дій інших, відмовою від них.
Якщо наш дошкільник усвідомлює, заради чого він виявляє активність і
чого саме має досягти, половину справи зроблено — рушійні сили
запущено, у дитини з’явився уявний образ майбутнього бажаного
результату, виробилася позитивна установка на ще не розпочату
діяльність.
Тепер для розгортання діяльності педагог має сконцентрувати увагу на
засобах досягнення дитиною її мети — теоретичних і практичних треба
спланувати дії, дібрати адекватні прийоми та способи дій, уміло
користуватися інструментами, долати труднощі, що стоять на шляху до
мети. Це відбувається на етапі діяльності, який називається виконавським
і розкриває процесуальний її бік. Тут важливо простежити, чи доцільно,
конструктивно, продуктивно діє дитина як суб’єкт діяльності, чи бачить
власні помилки, чи виправляє їх, чи вносить корективи у проміжні
результати, чи виглядає розумною і вправною, наполегливою,
оптимістичною, самостійною, чи базується на особистих зусиллях.
Якщо засоби використано правильно, мети досягнуто, діяльність вважається
продуктивною, успішною і завершується кінцевим продуктом, результатом.
Він важливий не стільки сам по собі як об’єктивність, скільки тим, яких
зусиль коштував дитині, легко чи складно було його досягти, чи значущим
він є для особистості, чи важливий для соціуму. Якщо педагог
орієнтується насамперед на якісно-кількісні характеристики кінцевого
результату, а там, де вони неможливі (наприклад, у грі), — на одержання
індивідуального або сукупного продукту діяльності, цей підхід тяжіє до
навчально-дисциплінарного. Якщо ж у полі його уваги — співвідношення між
реальними показниками кінцевого продукту, вкладеними особистісними
зусиллями виконавця, та його здібностями, можна говорити про реалізацію
особистісно орієнтованого підходу.
gd 2E
Eu:
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
