.

Загальна характеристика епохи середньовіччя. система середньовічних шкіл (Реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1100 5883
Скачать документ

Реферат з педагогіки

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. СИСТЕМА СЕРЕДНЬОВІЧНИХ
ШКІЛ

У 476 році, ослаблена внутрішніми суперечностями рабовласницького ладу,
перестала існувати Римська Імперія, яка занепала під тиском варварських
племен. В історії Європи розпочався новин етап історичного розвитку,
який умовно називається Середньовіччям. На зміну рабовласницькому ладу
прийшло феодальне суспільство, в якому політична влада належала
світським і духовним феодалам. Ідеологічною твердинею феодалізму стали
релігія і церква, які монополізували науку, мистецтво та освіту.

Епоха феодалізму успадкувала від Римської Імперії християнську релігію в
її західному різновиді, що відома з 1054 р. під назвою “католицизм”.
Християнська церква стала головною ідеологічною силою європейського
феодалізму. Весь розвиток культури та освіти Середньовіччя відбувався в
світлі релігійної думки католицизму. Середньовічна церква категорично
заперечувала майже всю спадщину античного світу в галузі культури.

Учені-церковники Середньовіччя, відомі в історії під назвою “схоластів”
(від слова “схола”, тобто “школа”), – це професори, що прославилися
своїми вченими богословськими творами. Вони прикладали всі свої таланти
та знання до того, щоб узгодити вчення та канони церкви з тими
випадковими уривками наукових відомостей, які їм пощастило знайти в
перекладах праць великого філософа давнини Аристотеля.

Усі існуючі в ті часи школи знаходилися на утриманні церкви. Церква ж і
визначала програми навчання і обирала склад учнів. Школи були трьох
типів: монастирські, які відкривалися при монастирях для хлопчиків, що
готувалися до релігійної діяльності (так звані “внутрішні школі”), та
для синів світських феодалів “зовнішні школи”), єпископські чи
кафедральні, що відкривалися при єпископських резиденціях і також
поділялися на дві категорії; церковно-приходські школи, які утримувалися
повітовими священиками.

Повітові та “зовнішні” монастирські і єпископські школи відвідували
хлопчики віком від 7 до 15 років, де їх навчали читати, писати, рахувати
і церковному співу. Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен
виконував особисте певне завдання. Точно встановленого строку навчання і
навчальних програм не існувало. Спочатку учні зазубрювали молитви і
псалми, а потім вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали
арифметику (додавання, віднімання, множення ). Книжки були рукописні і
перші з них навіть без великих літер і розділових знаків. Тому
доводилося навчатися не тільки складати літери в слова, а й
розмірковувати, яка літера до якого слова відноситься. Навчання
проводилось катехізичним способом (запитань і відповідей). Учні
заучували відповіді па запитання, що ставив учитель, не розуміючи
їхнього змісту.

Нерозуміння вихователями особливостей дитячої психіки, відсутність
елементарних методичних знань у вчителів призводили до того, що
навчальний матеріал вони “втовкмачували” в голови учнів за допомогою
різок та інших форм покарань.

Дещо ширшим був зміст навчання у “внутрішніх” школах. Від своїх
служителів церква вимагала не так вже й багато: знати молитви, вміти
читати латиною Євангеліє (навіть і не розуміючи змісту прочитаного),
знати процес проходження церковних ритуалів. ” .

У своїх школах церква не могла обійтися без деяких елементів світської
освіти, яку феодальне суспільство успадкувало від Давнього Світу.
Пристосувавши їх до своїх потреб, церква стала мимовільною їхньою
хранителькою. Античні дисципліни, що викладалися в церковних школах,
називались “сім вільних мистецтв”. Під ними розумілися: граматика,
риторика, діалектика (так званий “тривіум” – три шляхи знань, чи перша
ступінь навчання) та арифметика, геометрія, астрономія, музика (так
званий “квадривіум” – чотири шляхи знань, чи друга ступінь навчання).
Але “вільні мистецтва” Середньовіччя були лише віддаленою подобою того,
що викладалося в античних школах.

На межі Х1-ХІ1 ст. церковні школи перестали задовольняти потреби
суспільства в освічених людях. У цей період відбувається швидкий ріст та
розвиток середньовічних міст. З часом міста почали відчувати велику
потребу в освічених людях, які вміли б укладати будь-які торгівельні
домовленості, працювати в органах місцевого самоврядування, складати
різні ділові папери. Ця потреба викликала до життя нові типи шкіл,
головною особливістю яких було те, чю вони створювалися приватними
особами, тобто не утримувалися за рахунок церкви. Міські купці і
ремісники були невдоволені як монополією церкви на школу, так і
релігійним навчанням і вихованням дітей. Тому вони вимагали відкриття
сіюїх (гільдійських і цехових) шкіл, в яких навчання дітей проводилось
би їх рідною мовою і допомагало б їм надалі у торгівельних справах та
розвитку різних ремесел. Поступово такі школи були перетворені на міські
початкові, які утримувались коштом міського самоврядування (магістрату).
У цих школах учні вчилися читати, писати, лічити та знайомилися з
основами релігійних знань. Викладачів цих шкіл називали магістрами.
Існували вони коштами, які вносилися учнями у вигляді платні за
навчання. З цього часу освіченість перестала бути привілеєм вузького
кола представників церкви.

СИСТЕМА ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ

Слабкий розвиток військової техніки, постійні збройні сутички між
сусідами-феодалами викликали до життя особливий тип військово-фізичного,
лицарського виховання. Лицарство Середньовіччя не мас жодних спільних
рис з тим романтичним образом шляхетного розумного ввічливого лицаря,
захисника жіночої гідності, який склався в художній літературі. Жадібні,
малоосвічені, жорстокі феодали жили за рахунок експлуатації селян та
військових пограбувань. Вони з презирством ставилися до всіх видів
праці, в тому числі й розумової. Лицарі створили для своїх дітей систему
світського виховання, в якій “семи вільним мистецтвом” шкільної освіти
протиставлялись “сім лицарських доброчинностей’. Саме вони і являли
собою зміст виховання та навчання хлопчиків. До цієї системи виховання
належали: верхова їзда, плавання, стріляння з лука, кидання списа,
фехтування, полювання, гра в шахи, вміння складати вірші, співати й
грати на музичних інструментах.

Феодали готувалися до військової служби з дитячих років. Спочатку сини
феодалів навчалися умінню їздити верхи та володіти зброєю, а потім вони
відряджались до замку свого сеньйора. Там хлопець спочатку виконував
обов’язки пажа при господині маєтку (від 7 до 14 років), а потім ставав
зброєносцем господаря, беручи участь у військових походах. У віці 18-20
років юнака-феодала посвячували у лицарі. Йому вручали шпори та меч під
час особливої церемонії, на якій були присутні родина та гості. Але на
цьому навчання військовій справі не закінчувалось. Воно продовжувалось і
під час війни, і в мирні роки.

ВИНИКНЕННЯ ОСВІТИ ДЛЯ ДІВЧАТ

Виховання та освіта жінок в епоху середньовічного феодалізму мали
жорсткий кастовий характер. Дівчата знатного походження виховувались в
сім’ї під наглядом матерів чи спеціальних виховательок. Подекуди їх
навчали читанню та письму ченці з найближчого монастиря. Широко
практикувалось також віддавати дівчаток із заможних сімей на виховання
до жіночих монастирів, де вони знаходилися протягом кількох років.

Багато хто з юних вихованок залишали монастир вже для того, щоб вийти
заміж за волею батьків. Тому все навчання в монастирях було
підпорядковане підготовці жінки до виконання її основної функції: бути
гідною дружиною, матір’ю, господинею. В монастирі дівчат навчали
латинській мові, знайомили з Біблією, привчали до шляхетного поводження
в світі. Молоді жінки повинні були навчитися танцювати, вишукано
схилятися в реверансі, грати на лютні та клавесині, підтримувати бесіду
на визначену тему з двома чи трьома подругами. До змісту навчання
входило навіть оволодіння мистецтвом користування віялом. Далі їх
знайомили з основними правилами ведення домашнього господарства.
Передбачаючи лихі часи, які можуть спіткати будь-яку з вихованок, дівчат
змушували виконувати і так звану “чорну роботу”. Вони по черзі працювали
на кухні і в пральні, запалювали і чистили світильники, прибирали та
мили підлогу. І, нарешті, в монастирі майбутні “зірки” світського
суспільства одержували елементарні відомості з історії та географії,
викладені досить сухо, з міфології, арифметики, теології та латини.

Отже, можна зазначити, що в епоху Середньовіччя освіченість серед
жінок-дворянок була розповсюджена набагато ширше, ніж серед
чоловіків-лицарів. В деякій мірі це пояснюється тим, що католицька
церква намагалася вплинути на світських феодалів через їхніх дружин, які
були виховані в монастирях в дусі релігійності. Недарма серед приданого
дівчини з сім’ї феодала обов’язково були книги релігійного змісту.

PAGE

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020