Реферат на тему:

Взаємодія сім’ї і дошкільного закладу у вихованні дітей

З перших днів свого життя дитина починає поступово всотувати в себе
навички вживання у світ і виживання у ньому, опановувати соціальний
досвід (соціалізується). Макрокосм цього світу на перших порах зведений
до середовища сім’ї, яка передусім несе відповідальність за виховання
дитини. Глибинний зміст, масштаб і сила цієї відповідальності обумовлені
соціальним статусом сім’ї.

З часом дитина розширює сферу своєї взаємодії зі світом, на неї
спрямовують свої впливи різноманітні соціальні інститути, які
доповнюють, урізноманітнюють виховні зусилля сім’ї. На етапі дошкільного
дитинства провідним соціальним інститутом, покликаним забезпечити
різнобічний розвиток дитини, є система дошкільних закладів. Гармонійна
взаємодія їх із сім’єю є запорукою повноцінності буття дитини, розкриття
і реалізації її потенціалу, виходу на нові орбіти соціальної реальності.
І все-таки найвища відповідальність за виховання дітей у цій взаємодії
належить сім’ї.

Виховна функція сім’ї

В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною
цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним
феноменом, який найтісніше об’єднує людей, неперевершеним чинником
самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток,
юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та
ін.

Сім’я — мала соціально-психологічна група, члени якої пов’язані шлюбними
або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною
відповідальністю.

Соціальна роль сім’ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і
духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів
суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому,
сім’я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її
соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних
експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається.

Сім’я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функції. З огляду на
особливості соціального буття сім’ї, виокремлюють такі провідні її
функції:

— виховна функція. Полягає вона у задоволенні індивідуальних потреб у
батьківстві та материнстві, самореалізації особистості в дітях. Стосовно
суспільства виховна функція сім’ї забезпечує соціалізацію підростаючого
покоління;

— господарсько-побутова функція. Спрямована вона на задоволення
матеріальних потреб членів сім’ї, забезпечення умов для збереження і
зміцнення їхнього здоров’я, організацію відпочинку;

— емоційна функція. Реалізація її задовольняє потребу людини у визнанні,
любові, турботі, психологічному захисті;

— функція духовного спілкування. Забезпечує взаємне розуміння і духовне
збагачення особистості;

— функція формування досвіду соціального життя. У сім’ї особистість
здобуває первинні знання і навички взаємодії з людьми, поведінки в
суспільстві, набуває досвіду соціального контролю за виконанням його
норм і правил;

— сексуально-еротична функція. Забезпечує продовження роду, задовольняє
потреби індивіда у сексуальному житті.

Порушення функцій сім’ї може бути пов’язане з політичними,
соціально-економічними умовами її життя, особистісними якостями її
членів, особливостями їхніх взаємин. Неблагополуччя у сім’ї породжує
проблеми у розвитку дітей.

У сучасній сім’ї особлива роль належить функціям духовного спілкування,
емоційної підтримки, виховній функції, оскільки суспільство,
навчально-виховні заклади не можуть забезпечити таких унікальних умов
для емоційно-духовного життя особистості, якими володіє сім’я. Саме
завдяки проживанню в сім’ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає,
осягає свою людську сутність, обов’язки перед іншими людьми, передусім
перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона
повинна виростати в сім’ї, в якій витає дух любові, всі чуйно,
турботливо ставляться одне до одного. Адже уроки доброти, любові,
здатність до співпереживання неможливо почерпнути з книжок. Ці якості
виробляються в дитині передусім під час її взаємодії з найближчими їй
людьми. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється,
дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із
взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму
дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками.

Особливості виховної функції сім’ї полягають у тому, що вона одночасно
виховує дорослих і дітей та реалізується у таких трьох головних
аспектах:

1. Становлення, розвиток, виховання дитини як особистості, сприяння
розвитку її здібностей. Сім’я репрезентує дитині суспільство, забезпечує
передавання їй соціального досвіду, охороняє її права.

2. Здійснення виховного впливу сім’ї на кожного індивіда впродовж усього
його життя. Кожна сім’я має свою систему виховання, засновану на певних
ціннісних орієнтаціях. Спочатку несвідомо, орієнтуючись на почуття
близьких людей, дитина починає розуміти, що в її поведінці їх радує, а
що засмучує. Пізніше у неї формуються уявлення про те, що є прийнятним у
сім’ї, а дорослішаючи, вона починає усвідомлювати принципи, на яких
вибудовуються стосунки в її сім’ї, порівнювати їх з ідеальною, на її
погляд, системою.

3. Спонукання дітьми саморозвитку, самовдосконалення своїх батьків та
інших родичів. Дитина є невичерпним джерелом життєвих успіхів, емоційних
стимуляторів для дорослих. Ледь з’явившись на світ, вона значно розширює
його горизонти для своїх батьків, вносить у їхнє життя багато нового.
Підростання, дорослішання дитини потребує нових знань, виховних умінь і
навичок дорослих, реалізації своєї соціальної ролі на більш високому
рівні. Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог,
які їй пред’являють. Очевидно, на цьому ґрунтуються твердження, що не
сім’я соціалізує дитину, а дитина соціалізує дорослих.

У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім’єю,
передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від
атмосфери в сім’ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної
поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.

Форми роботи дошкільного закладу із сім’єю

Сучасні дитячі дошкільні заклади стають відкритими для батьків, дітей і
громадськості. Вони все більше уваги приділяють освіті та вихованню
батьків, вважаючи це одним із принципово важливих чинників успішного
розвитку і виховання дітей. Вплив дошкільних закладів на розвиток
педагогічної культури батьків буде ефективним, якщо відповідатиме таким
критеріям:

1. Спрямованість і адресованість. Даючи конкретні поради, рекомендації,
педагоги повинні знати особливості конкретних сімей. Нерідко батьки самі
звертаються до вихователів за педагогічними порадами, у тому числі з
конкретними питаннями щодо власної дитини.

2. Оперативний зворотний зв’язок. Робота педагога з батьками має
вибудовуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з’ясовує
рівень сформованості педагогічних знань і навичок батьків, вносить за
необхідності відповідні корективи.

3. Індивідуалізація педагогічного впливу. Працюючи з батьками,
вихователь допомагає їм використовувати педагогічні знання не як
абстрактні істини, а як керівництво до практичних виховних дій,
спрямованих на конкретну дитину з її особливостями, перспективами
вікового та індивідуального розвитку.

Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними,
наочно-інформаційними. До колективних форм роботи належать батьківські
збори (групові та загальні), на яких обговорюються проблеми
життєдіяльності групи і дитячого садка; зустрічі з батьками; вечори
запитань і відповідей; засідання «круглого столу» з дискусійних проблем;
заняття-тренінги, покликані навчити батьків правильно організувати
спілкування і спільну діяльність з дитиною; спільні з дітьми, батьками і
вихователями свята і розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей;
дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які
проводять у батьків вдома; батьківські конференції.

Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуальні бесіди і консультації
(проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в
дитячий садок або забирають додому), відвідування дітей вдома; залучення
батьків до життя дитячого садка (організаційно-господарська допомога
вихователю: виготовлення іграшок, посібників, допомога у проведенні
екскурсій, культпоходів тощо).

Найпоширенішими наочно-інформаційними формами роботи є виставки дитячих
робіт; реклама книг, публікацій у періодиці, в системі Інтернет з
проблем сімейного виховання.

Очікувану ефективність забезпечує раціональне поєднання різних форм
роботи. Як свідчить досвід, у роботі з батьками слід уникати готових
оцінних суджень про виховання, допомагати їм у виробленні вміння
особисто спостерігати за власною дитиною, відкривати в ній нові якості й
риси.

Часто педагоги свої міркування ілюструють магнітофонними записами розмов
з дошкільниками, видеофрагментами про різні види діяльності (дидактична,
театралізована гра, праця, зображувальна), фотографіями дітей,
виставками їхніх робіт.

Актуалізації уваги батьків до проблем виховання дошкільників сприяють
доручення їм виступити з конкретного питання на батьківських зборах;
«домашні завдання» на спостережливість; участь батьків у роботі гуртків,
проведенні ігор, занять, екскурсій з дітьми; допомога у проведенні
рольових і ділових ігор.

Значного поширення набувають творчі форми роботи з батьками, в яких
беруть участь діти, інші педагоги і співробітники дошкільного закладу.
Часто батькам цікаво не тільки спостерігати за дитиною під час її
взаємодії з дорослими не в домашніх умовах, а й самим виступити в новій
ролі (театралізованій виставі, спортивному змаганні, конкурсі, засіданні
дискусійного клубу).

Доцільно залучати до роботи не окремих, а всіх представників сім’ї,
інших родичів, які мають стосунок до виховання дитини, а також
налагодити дружні стосунки з іншими сім’ями, які небайдуже ставляться до
розвитку і виховання своїх дітей.

У роботі дошкільного закладу з батьками істотне значення має спрямування
педагогічної самоосвіти батьків, стимулювання прагнення і вміння
поповнювати свої педагогічні знання і після вступу дитини до школи.

Література

АлексєєнкоТ. Ф. Педагогічні проблеми молодої сім’ї. — К., 1997.

Бурова А., Долинна О., Низковська О. Планування освітнього процесу в
сучасному дошкільному закладі // Дошкільне виховання. — 2002. — № 11.

Буре Р. С. Готовим детей к школе. — М., 1987.

Воспитателю о работе с семьей / Под ред. Н. Ф. Виноградовой. — М., 1989.

Детский сад и семья / Под ред. Т. А. Марковой. — М., 1986.

Дошкольная педагогика: В 2 ч. / Под ред. В. И. Логиновой, П. Г.
Са-моруковой. Ч. 2. — М., 1988.

Завтра в школу / За ред. В. К. Котирло. — К., 1977.

Каптерев П. Ф. Педагогический процесс // Избр. пед. соч. — М., 1989.

Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С. А. Обучение старших
дошкольников. — К., 1986.

Котырло В. К., Ладывир С. А. Детский сад и семья. — К., 1984.

Кравцова Е. Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в
школе. — М., 1991.

Кузь В. Школа — центр воспитания. — М., 1991.

Лаврентьева Г. Комп’ютерно-ігровий комплекс у дошкільному закладі //
Дошкільне виховання. — 2003. — № 1.

Лешли Д. Работать с детьми, поощрять их развитие и проблемы: Пер. с
англ. — М., 1991.

Мчедлидзе Н. Б. Место игры в педагогическом процессе детского сада //
Психология и педагогика игры дошкольника / Под ред. А. В. Запорожца, А.
П. Усовой. — М., 1966.

Наступність у навчально-виховній роботі дитячого садка і школи / За ред.
3. Н. Борисової. — К., 1985.

Новоселова С. Л. Развивающая предметная среда. — М., 1995.

Макаренко А. С. Книга для батьків. — К., 1969.

Основы дошкольной педагогики / Под ред. А. В. Запорожца, Т. А. Марковой.
— М., 1980.

Островська Л. Ф. Сімейне виховання дошкільника. — К., 1977.

Педагогічна культура молодих батьків. — К., 1995.

Петроченко Г. Г. Развитие детей 6—7 лет и подготовка их к школе / Под
ред. А. М. Леушиной. — Минск, 1982.

Плохій З. П., Дьоміна І. С. Методичні рекомендації для працівників
навчально-виховного закладу «школа — дитячий садок». — К., 1988.

Постовий В. Г. Сучасна сім’я і її педагогіка. — К., 1994.

Помощь родителям в воспитании детей. — М., 1992.

Про планування освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі.
Інструктивно-методичний лист МОН України (№1/9-434 від 01.10. 2002) //
Дошкільне виховання. — 2002. — № 10.

Проскура О. В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з
першокласниками. — К., 1998.

Рыжова Н. А. Развивающая среда дошкольных учреждений. — М., 2003.

Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. — К., 1997.

Савченко О. Я. Наступність і перспектива в роботі двох перших ланок
освіти // Дошкільне виховання. — 2000. — № 11.

Скуратівський В. Берегиня. — К., 1987.

Сластенин В. А., Исаев И .Ф., Шиянов Е. Н. Общая педагогика. — М., 2002.

Спиваковская А. С. Как быть родителями. — М., 1986.

Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.

Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. — К., 1978.

Типовий перелік обов’язкового обладнання, навчально-наочних посібників
та іграшок дошкільного навчального закладу//Дошкільне виховання. — 2002.
— № 10—11.

Ушинський К. Д. Про сімейне виховання. — К., 1974.

Фромм А. Азбука для родителей. — М., 1991.

Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей: концепции, направления и
перспективы. — М., 1993.

Эйдемиллер Э. Г., Юстицкий В. В. Семейная психотерапия. — Л., 1989.

Похожие записи