Реферат на тему:

Врахування гендерного підходу як запорука якості навчально-виховного
процесу в загальноосвітніх навчальних закладах

Згідно закону України «Про освіту» основою інтелектуального,
культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства
і держави визначається  саме освіта, метою якої «…є всебічний розвиток
людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її
талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних
якостей, формування громадян, здатних до свідомого вибору…»[5, с.13]

Маємо сумнів в тому, що процес навчання в загальноосвітніх школах
України сприяє закріпленню в свідомості учнів вищевказаних демократичних
принципів. Мова йде тільки про один аспект діяльності шкіл, а саме про
відсутність ґендерних підходів в навчанні і недотриманні принципу
ґендерної справедливості в навчально-виховному процесі.

Розв?язання ґендерних проблем, формування та реалізація ґендерної
політики як основи ґендерної культури, адаптація до світових умов
ґендерної демократії визначаються необхідними і першочерговими такими
нормативно-правовими актами як закон України «Про забезпечення рівних
прав і можливостей жінок і чоловіків» та концепція Державної програми з
утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на 2006 — 2010
роки.

Педагогічний загал України має (але не використовує) широкі можливості
реалізації державної політики забезпечення ґендерної рівності в
суспільстві через відповідно організований в цьому напрямку
навчально-виховний процес.

Людина, яка має навіть мінімальний досвід педагогічної роботи, може з
впевненістю відповісти, що підчас навчання в середній школі не
враховуються ґендерні особливості дітей. Проявами вкорінення ґендерних
стереотипів в школах залишається розподіл хлопців та дівчат для занять
на уроках фізкультури та праці, відсутність ґендерного компоненту в
програмах та підручниках, відношення вчителів до дітей не як до учнів, а
як до хлопчиків та дівчаток.

Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості
своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше,
знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного
з дітей.

Російський вчений В.Симонов під ґендерною домінантою розуміє перевагу
або фемінних, або маскулінних якостей конкретної особистості, що далеко
не завжди співпадає з її статтю [7]. Вчений наполягає на тому, що
навчально-виховна робота повинна будуватись з врахуванням того, чи
колектив жіночий, чи чоловічий, чи змішаний, що, на його погляд, сприяє
якісному засвоєнню навчального матеріалу та ефективності виховних дій
педагога.

На думку В.Симонова, в колективах, де кількісно переважають діти з
маскулінною домінантою необхідно використовувати візуальну інформацію,
розташовану стовпчиками, обов?язково робити узагальнення і висновки в
кінці заняття, проводити самооцінку і взаємооцінку діяльності.

В фемінно-зорієнтованих групах дослідник рекомендує розташовувати
візуальну інформацію в горизонтальному напрямку, замість самооцінки,
яка, скоріш за все буде необ?єктивною, корисніше наполягати на
коментуванні результатів навчально-пізнавальної діяльності.

І. Клецина пропонує як батькам, так і педагогам такі варіанти виховання
ґендерно не схематизованих дітей [6]:

A

пояснювати дітям наявність статевих відмінностей не на підставі
зовнішніх ознак (одяг, поведінка, зачіска…), а спираючись на існування
біологічних факторів;

— акцентувати увагу на індивідуальних, а не на статевих відмінностях (не
всі дівчатка люблять чепуритись, а Маша любить чепуритись);

— інформувати дітей про багатоманітність статеворольових традицій,
існуючих в різних світових культурах.

Насправді, організувати навчально-виховний процес з врахуванням хоча б
вказаних рекомендацій дуже нелегка справа, бо в більшості українських
шкіл педагоги мають справу із змішаними, за ґендерною ознакою,
колективами. Але, як показує час, такий підхід до надання середньої
освіти необхідний, як для самих педагогів, так і для тих, кого вони
навчають.

В контексті проблем ґендерної соціалізації особливий інтерес, на наш
погляд, викликає повернення до практики отримання середньої освіти в
навчальних закладах, де хлопці і дівчата навчаються окремо. Чи не
підтримує цей факт в свідомості людей уявлення про існування принципових
відмінностей чоловічої та жіночої психології, їх поведінки, життєвого
призначення чоловіків і жінок? З іншого боку, чи впевнений хтось, що
спільне навчання підтримує статеву рівноправність, створює належне
підґрунтя для подальших міжособистісних контактів дітей?

В ґендерній педагогіці враховуються всі фактори навчально-виховного
процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання та спілкування, набір
шкільних навчальних курсів, організація позакласної роботи тощо). Саме
ґендерна педагогіка сприяє проведенню корекції негативного впливу
ґендерних стереотипів, в результаті чого дитина виявляє і розвиває
особисті, а не нав?язані суспільством,  схильності. Тобто, коли ґендерні
стереотипи не уроджені, а сконструйовані соціумом, то їх можна змінювати
через зміну свідомості суспільства.

Таким чином, врахування ґендерних особливостей в період навчання дітей в
школі допоможе їм відчувати себе комфортно, упоратися з проблемами
соціалізації, а саме ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку.

Питання ґендерного підходу в освіті можна віднести до найменш
розроблених в дослідженнях українських педагогів. Слід враховувати і те,
що система освіти залишається досить консервативною і не дуже охоче
сприймає ґендерні нововведення. На сучасному етапі розвитку освіти в
Україні важливо навчитись не тільки чітко диференціювати особливості
ґендерного та статеворольового підходів в освіті, але й вчасно зрозуміти
ефективність ґендерної освіти і безумовне її значення для гармонійного і
повноцінного розвитку як особистості, так і всього суспільства.

Література:

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і
чоловіків» // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — №52.

Кікінеджі О. Формування ґендерної культури молоді: проблеми і
перспективи // Шлях освіти. — 2004. — №1 — С.27-29.

Кіммел М.С. Ґендероване суспільство. — К.: Сфера, 2003. — 409с.

Концепція Державної програми з утвердження ґендерної рівності в
українському суспільстві на 2006-2010 роки // Офіційний вісник України.
— 2006. — №27. — С.109-111.

Освіта в Україні. Збірник нормативних актів. — Харків: «Світ-Прес»,
1999. — 256с.

Практикум по гендерной психологии / Под ред. И.С. Клециной. — СПб.:
Питер, 2003. — 480с.

Симонов В.П. Учет гендерных различий в образовательном процессе //
Педагогика. — 2005. — №4. — С.40-44.

Похожие записи