ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЯК ВИКЛИК ЧИ ОБОВ’ЯЗКОВА УМОВА ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Воротинцева Олена

В ході розвитку цивілізації перед людством неодноразово виникали складні
проблеми, інколи і планетарного характеру. Але все-таки це була далека
передісторія, свого роду “інкубаційний період” сучасних глобальних
проблем та глобалізації світу. Повною мірою ці проблеми з’явилися вже в
другій половині і, особливо, в останній чверті XX століття, тобто на
межі двох століть і, навіть, тисячоліть. Вони були викликані до життя
цілим комплексом причин, що чітко проявилися саме в цей період.

Справді, ніколи раніше людство не зростало кількісно в 2,5 рази при
житті тільки одного покоління, нарощуючи тим самим силу “демографічного
пресу”. Ніколи до цього людство не вступало в період науково-технічної
революції, не доходило до постіндустріальної стадії розвитку, не
відкривало шляхів в космос. Ніколи раніше для його життєзабезпечення не
було потрібно такої кількості природних ресурсів і повернені людством у
навколишнє середовище відходи теж не були настільки великі. Ніколи до
цього не виникало такої глобалізації світової економіки, такої єдиної
світової інформаційної системи. Нарешті, ніколи раніше холодна війна не
підводила все людство так близько до межі самознищення.

Розгляд на межі тисячоліть будь-яких нових реалій – чи то
соціально-економічних, чи то політико-правових, чи інформаційно-мовних,
чи культурно-релігійних – або проектування відповідних суспільних
інновацій не матимуть належного ефекту , якщо не будемо враховувати
принаймні дві основні сучасні тенденції. З одного боку, глобалізацію
(економіки, торгівлі інформаційного простору тощо); з іншого –
ренаціоналізацію світу, тобто духовне і національне відродження народів
та народностей, творення їхніх нових держав.

Як зазначає С. Вовканич[4], що головне в умовах глобалізації –
зберегти самих себе і мовно-культурне розмаїття світу. Адже, кожна нація
живе не лише у собі і задля своєї самобутності, а силою збереження
самобутності творить і збагачує множинність світу. Цим і визначається
актуальність теми щодо проблем виховання патріотизму підростаючої
особистості в умовах глобалізації.

Але перш як розпочати, хотілося б повернутися власне до дефініцій
«глобалізація» і «патріотизм». Дуже цікавою, як на мене, виявилася
стаття «Глобалізація в сприйнятті українців» Юрія Тарана, в якій
наведені дані Інституту соціології НАН України і фірми “Социс”, які
провели загальноукраїнське опитування громадян України щодо поняття
глобалізації та розуміння його українцями. Дані просто вражають!

Загалом, характер запитань, які були сформульовані в дослідженні не
дозволяють зробити висновок про те, як саме українці ставляться до
глобалізаційних процесів. Основною причиною є те, що саме поняття
“глобалізація” не має усталеного розуміння серед респондентів. Внаслідок
цього, сформулювати своє ставлення до глобалізації у протиставленні
“прихильник — противник” українцям виявилося складно. Звідси, можна
зробити висновок, що глобалізація, як елемент громадської думки, носить
дуже аморфні риси, не володіючи в головах людей жодними чіткими
означеннями. Взагалі, можна припустити, що людям надзвичайно важко
прив’язати термін “глобалізація” до подій, що відбуваються в світі. [6].

Отже, окрім того, що ми – вчителі та вихователі, батьки повинні
виховувати в патріотичному дусі дітей, та ще й розтлумачувати не тільки
їм але й дорослим, власне, поняття «глобалізація» та її позитивні,
негативні наслідки та неминучість даного процесу.

Наразі повернемося до поняття «патріотизм». Не популярна нині ідея
соборності, солідарності, згуртованості. Кожен повинен рятуватися
самотужки: хто комерцією, хто бандитизмом, хто еміграцією, тобто «хочеш
жити, вмій крутитись». А патріотом бути завжди було важко, а тим більше,
зараз. І означало завжди — відчувати свою причетність до того, що
відбувається з твоєю Батьківщиною, яку як і батьків не вибирають.
Академік Д. С. Лихачов писав[3], що «патріотизм — це найблагородніше
почуття, це навіть не почуття — це найважливіша сторона і особистої та
суспільної культури духу …». Таким чином, виникає протиріччя між
реальністю сьогоднішнього буття та необхідністю «вирощування»
патріотичних якостей у молодих людей, можна подолати розвитком
діалектичному взаємозв’язку культури та патріотизму. А звідси, мабуть, і
головне завдання вихователя, незважаючи ні на що, сіяти розумне і вічне,
формувати культурність у молоді, як основу патріотичних якостей.
Неодмінна аксіома: чим культурніше людина, тим вона більше патріот.

К. Д. Ушинський визначив стратегічну установку у вирішення завдань
національної освіти і виховання громадянина і патріота: «підняття
гідності нації, розвиток гідності кожної окремої людини, повага до
народу зростає паралельно з підвищенням і розвитком його національної
самосвідомості (на патріотичній основі), а останнє пов’язане нерозривно
з рівнем національної освіти» [5]. Тому, як не згадати його повчальні
слова: «Наше покликання: сіяти насіння, сіяти завжди, сіяти навіть у
спекотну погоду і навіть тоді, коли напевно, знаєш, що не зійде!» [5].

Таким чином, громадянським і патріотичним вихованням повинна бути
пронизана вся система освіти та виховання. Як відомо, «вода камінь
точить».

Сучасне розуміння патріотизму характеризується різноманітністю і
неоднозначністю. Багато в чому воно пояснюється складною природою даного
явища, багатим його змістом і розмаїттям форм прояву. Крім того,
проблема патріотизму розглядається різними дослідниками в різних
історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від
особистої позиції, відношення до своєї Вітчизни, від використання різних
сфер знань та інше. Майже повністю розкритий вміст даного поняття в
монографії І.Е. Кравцова: «Патріотизм — це любов до своєї Вітчизни; до
рідних місць («землі батьків»), до рідної мови, до культури і традицій,
до продуктів праці свого народу, до прогресивного суспільного і
державного устрою. Патріотизм — це відданість своїй Батьківщині,
готовність захищати її незалежність» [1] .

А.С. Макаренко відзначав, що патріотизм виявляється не тільки в
героїчних вчинках. Він вважав, що патріотизм проявляється у виконаній
роботі людини, адже патріот завжди буде прагнути працювати для розвитку
рідної країни[2].

А що ж думають про поняття «патріотизму» учні. Я запропонувала учням
написати міні-твір «Що на мою думку, патріотизм». Приведе декілька
уривків з їх роздумів:

(«На мою думку, патріот – це людина, яка любить свою Батьківщину
незалежно від того де вона на цей час знаходиться. Правда, любити можна
по-різному, але, якщо справді любиш, то не словом, а ділом. Перш за все
– працювати на благо рідного краю, по-друге, дотримуватися законів, по –
третє, поважати і берегти українську культуру.» Мішенцов Михайло, 10
клас

«Бути патріотом – це відчувати, як стогне твоя земля, коли їй важко!!!
Чи чути її дзвінкий сміх, коли вона радіє!!!». Зубанич Дмитро, 10 клас.

«Патріотизм – це дух рідного краю, що панує в серці.» Решетар Мар’яна,
10 клас.

«Я вважаю, що патріот – це людина, яка ніколи не зрадить, не залишить в
біді, не відцурається. Людина може бути патріотом свого діла, патріотом
своєї нації, патріотом своєї держави, та, перш за все, вона повинна бути
патріотом самої себе, своєї сім’ї. Адже, людина, яка є патріотом самої
себе, поважає себе й інших. Бути патріотом своєї держави – це означає
бути відданим їй, захищати її та нізащо в світі не проміняти рідної
землі. Адже край, в якому ти народився, — це твоя рідна домівка. Та
потрібно поважати й інші нації, тому що вони нічим не гірші за нас.
Отже, ми повинні бути патріотами у всьому, але не перетнути цю тонку
межу між патріотизмом та націоналізмом.» Свистак Наталія, 9 клас.

«На мою думку, патріот – це людина, яка дуже любить свою Батьківщину,
вона зробить все для того, щоб рідний край процвітав. Людина-патріот
поважає, цінує, береже свою Батьківщину. Вважаю, що патріотом може бути
людина, яка, навіть, не народившись у певній країні обожнює її та є
справжнім її патріотом. Наприклад, мій дідусь приїхав з Росії але є
патріотом України. Справжні патріоти мають дотримуватися законів,
берегти культуру та мову нації. Адже, кожна країна має свою душу, вона,
як жива людина, як немовля,яке слід берегти. Бо світ жорстокий, і ніхто
не знає, що може статися! Тому, на мою думку, патріоти – це люди, які
знають історію свого краю, бережуть її, відстоюють свої права, поважають
права інших та виконують обов’язки перед власною державою.» Кіш
Елеонора, 9 клас.

«Патріотизм…Для мене це поняття не є однозначним, його можна вживати до
різних понять, але глибокий сенс цього виразу для кожного свій. Для
когось – це боротьба за волю, для когось – відданість праці, а для інших
– відчайдушний порив душі! Особисто для мене – це любов до Батьківщини.
Це поняття наповнюється сенсом не у зв’язку з безбережжям наших степів,
красою гір, синявою річок та морів, не у зв’язку з ідилічною красою
рідної природи. Сенсом поняття «Батьківщина» наповнюється, коли я читаю,
чую, думаю по її людей, що творили довгі століття і, що творять історію
України зараз. Це – кожен з нас. Народ України пережив немало важких
періодів не втративши головного – патріотизму. А патріот, на мою думку,
це той,хто всією душею, серцем і думкою прагне благополуччя своїй
державі, переживаючи зі своїм народом хвилини смутку та радості!»
Мишанич Вікторія, 9 клас.

Отже, можемо зробити висновки, що для дітей поняття патріотизму – це
набагато більше, ніж любов до рідного краю. Патріот – це людина з
високою моральністю, освічена, культурна, відповідальна, здатна на
самопожертву.

Закон розмаїття – універсальний фактор розвитку природи, людини і
суспільства не нами, смертними встановлений. Однак, що дуже шкода він
юридично і досі у світовому масштабі широко не соціалізований. Цей закон
глибоко моральний. За його виміром, чи то людина, чи то держава,
примножуючи різноманіття світу, творять добро, а зодноріднюючи та
знищуючи розмаїття – чинять зло. Він засвідчує, що народ,який прагне
зберегти свою національну ідентичність, водночас розвиває багато
культурність світу.

Наше завдання як вчителів — підтримувати переконання учнів і творити з
них власну національну патріотичну еліту. Наші діти – наше майбутнє,
найкраще, що ми можемо зробити – «інвестувати» в них бажання відродження
своєї мови, традицій, звичаїв, інформаційного простору, прагнення
творити і захищати власне поле культури, освіти і науки, утверджувати
українську націю як рівну у світовому колі народів з почуттям вже єдиної
світової родини. Така еліта не дозволить собі в церкві, мечеті чи
синагозі ( тим паче в школі) паплюжити іншу релігію, культуру, мову
заради вивищення чи збільшення прихильників своєї. Дане ядро нації, її
справжні патріоти мають мати здатність відчувати необхідність освіти,
науки, культури, свободи слова для збереження національної ідентичності
та творення єдності світу через розвиток її різноманітності.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Гнатюк В.М. “Управління системою національного виховання учнів
загальноосвітньої школи”, Методичний посібник, “Оріяни”, Київ, 1998.

Дмітрієва Л.Г., Черноїваненко Н.М., Методика виховання в школі:Київ,
2000р. – 320 с.

Ліхачев Б.Т. Педагогіка: курс лекцій. – К., Юрайт, 2001 – 607 с.

С. Вовканич. Глобалізаційні процеси і збереження національної
ідентичності: аспекти добра і зла. // Вісник Львів. УН-ТУ. — Серія
журналістики, -2004. — Вип.25. -С.67-82.

Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори в двох томах.-М.,-1974.

HYPERLINK «http://dialogs.org.ua/ru/material/full/2/4821»
http://dialogs.org.ua/ru/material/full/2/4821

АНОТАЦІЯ

В даній статті автор намагається показати, що поняття патріотизму є не
викликом, а необхідною умовою в неминучому процесі глобалізації. На
сучасному етапі у виховному процесі слід враховувати принаймні дві
основні тенденції: глобалізацію (економіки, торгівлі інформаційного
простору тощо), а також ренаціоналізацію світу, тобто духовне і
національне відродження народів та народностей, творення їхніх нових
держав. В даному аспекті дефініції «глобалізація» та «патріотизм» не
мають конкурувати, а навпаки доповнювати одне одну. Завдання вчителів –
сформувати власну патріотично налаштовану національну еліту, яка буде
ядром нації, її справжніми патріотами, які мають здатність відчувати
необхідність освіти, науки, культури, свободи слова для збереження
національної ідентичності та творення єдності світу через розвиток її
різноманітності.

Воротинцева Олена Олександрівна – вчитель історії та права
багатопрофільного ліцею «Лідер» — ЗОШ №20 м. Ужгорода.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи