ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ
Волошина Ю.С.
завідувач центру практичної психології та соціології
м. Сміли
Реформа освіти в Україні покликала до життя й реформу в спеціальній
освіті дітей з особливими потребами. У нашому суспільстві є різні
категорії маленьких громадян, певна частина з яких має проблеми,
пов’язані з розвитком, здоров’ям. І, на жаль, сьогодні спостерігається
тенденція до зростання кількості дітей, які потребують соціальної
адаптації, корекційно-реабілітаційної допомоги. Конституція України,
Закон України «Про освіту» гарантують усім дітям право на освіту, а
отже, і можливість реалізувати це право в усіх державних навчальних
закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального та
майнового стану, стану здоров’я, місця проживання та інших чинників.
Діти з особливими освітніми потребами мають право задовольнити свої
потреби так само, як і всі інші члени суспільства. Ці принципи
закріплено низкою правових актів.
В Україні діти з відхиленнями в розвитку здобувають освіту в спеціальних
навчальних закладах або закладах комбінованого типу — спеціальних садках
(групах), школах-інтернатах. Проте в Канаді, США, Європі на сьогодні
нагромаджено значний досвід залучення дітей з особливими потребами до
навчання в найближчих за місцем проживання навчальних закладах
загального типу. Визнано, що діти в таких умовах краще адаптуються до
навколишнього середовища, оволодівають соціальними навичками,
почуваються більш самостійними, потрібними в суспільстві.
Дедалі частіше чуємо і вживаємо новий термін Інклюзивна освіта. Педагоги
і батьки в нашій країні ще мало обізнані з альтернативною формою
навчання — інклюзивною освітою, що передбачає особистісно орієнтовані
підходи, методи навчання для кожної дитини, з урахуванням її
особливостей, здібностей, психофізичних порушень.
Інклюзія — вимога часу. Перші експериментальні кроки із запровадження
альтернативної форми навчання дітей з особливими потребами вже зроблено.
Це кроки до інклюзивної освіти — інноваційної моделі навчання,
забезпечення рівного доступу до якісної освіти, включення дітей з
особливими потребами в масову школу (клас), дитячий садок (групу), метою
якої є розробка та реалізація механізму включення дітей з особливостями
психофізичного розвитку в загальноосвітній навчальний заклад, рання
інтеграція цих дітей у соціальне середовище з урахуванням їхніх
типологічних та індивідуальних особливостей.
Інклюзивне навчання передусім передбачає:
– перебування дитини з певними порушеннями в масовому загальноосвітньому
класі (чи в масовій дошкільній групі), оволодіння нею знаннями, вміннями
та навичками нарівні із здоровими однолітками;
– соціально-медико-педагогічнии супровід дітей;
– наукове, організаційне керівництво;
– забезпечення належних умов для навчання, виховання,
корекційно-компенсаторної роботи (матеріально-технічне, кадрове,
фінансове забезпечення) тощо.
??iaiOeCOeCOeCOeC·OeCOeCOeCOeCµC·COeCYC??yOeyo^y hy$
hy$
hy$
Чільне місце в інклюзивній формі навчання посідає корекційно-розвивальна
робота з дітьми, які мають певні особливості, порушення психофізичного
розвитку. Своєчасне логопедичне втручання — один з превентивних заходів
запобігання труднощам у навчанні й водночас ефективної стимуляції
психічного розвитку дитини в цілому. Неоціненне значення має корекція
мовленнєвих порушень (усного і писемного мовлення) і для становлення
особистості.
До масових класів, груп залучаються діти з важкими мовленнєвими
порушеннями, вадами слуху, зору, затримкою психічного розвитку. Вони
стають частинкою життя дитячого колективу. До них ставляться як до
рівних, з повагою, й сприймають їх такими, якими вони є. А це те право,
що ним усі ми користуємось як члени суспільства. Гасло в роботі з дітьми
з особливими освітніми потребами — “Повір у себе!”
Не менш важливий аспект у запровадженні інклюзивної освіти — робота з
родинами, що мають як здорових дітей, так і дітей з особливими
потребами. Частина батьків досить болісно реагує на спільне навчання
дітей, побоюючись, що їхні діти будуть скривджені. Доводиться
розв’язувати соціальні проблеми і з родинами, надавати їм повноцінну
інформацію про переваги інклюзивної моделі навчання, залучати до плідної
співпраці. Встановлення з батьками довірчих стосунків зміцнює віру
родини в переваги інклюзивної моделі навчання.
Аналіз результатів роботи, динаміки розвитку кожної дитини, опитування
батьків, педагогів показує, що перші кроки на шляху реалізації
інклюзивної моделі навчання зумовили значні зрушення в позитивному
сприйнятті нової системи — включення дітей з особливими освітніми
потребами в масову школу, дитячий садок. Отже, інклюзивне навчання як
альтернативна форма здобуття освіти, соціального досвіду, життєвої
компетенції дітьми з особливими потребами, може існувати як варіативна
форма навчання.
Але маємо погодитися й з тим, що сьогодні наше суспільство ще не готове
до масового впровадження цієї форми навчання з різних причин: зокрема,
через недостатнє кадрове забезпечення та неготовність більшості
педагогів до роботи з дітьми, що мають психофізичні порушення,
недостатнє фінансування та матеріально-технічне забезпечення,
відсутність унормованої доступності і безбар’єрності загальноосвітніх
закладів для дітей з особливими потребами тощо. Тож на сучасному етапі
варто активніше ознайомлювати педагогів, батьків з досвідом інших країн,
де інклюзивна освіта має широке практичне втілення.
І все-таки перші експериментальні кроки до інклюзивного навчання в нашій
країні вже зроблено. Тому можна процитувати думку Нормана Кунка: “Коли
інклюзивне навчання буде повністю опановане, ми зможемо відмовитися від
ідеї, що всі діти для того, щоб приносити користь суспільству, мають
бути схожими одне на одного. Замість цього будемо шукати й підтримувати
таланти, властиві всім людям. Ми починаємо розглядати нетипові способи,
щоб виховувати корисних членів суспільства, і в процесі цієї роботи ми
зможемо дати всім дітям відчуття того, що вони потрібні”.
Література
1. Никонова Л. Интеграция начинается за школьной партой // Зеркало
недели. – 1-7 февраля 2003.
2. Психологическое и социальное сопровождение больных детей и
детей-инвалидов/под ред. Г.Ф, Безух – П.: Речь, 2007. – 112с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
