Визначення навчальних цілей заняття
Визначення навчальних цілей заняття є одним з головних питань, від
вирішення якого залежить методична організація заняття, вибір його форм,
методів, засобів навчання та контролю. В цьому сенсі навчальні цілі є
системоутворюючим фактором, бо, відображуючи кінцеві необхідні
результати досягнень студентів, чітко детермінують принципи побудови
системи навчання по всіх основних її параметрах.
Тому методична підготовка викладача передбачає перш за все оволодіння
вміннями визначати навчальні цілі, але диференційовано, відповідно до
певних рівнів професійної підготовки або рівнів засвоєння. Зупинимося на
цьому питанні детальніше, розглянувши зміст кожного з цих рівнів і
визначивши правила постановки цілей на кожному з них. Традиційно щодо
професійної освіти (по В.П. Беспалько) виділяються чотири таких рівні.
І рівень – знання-знайомства, знання на рівні загальних уявлень,
загальної орієнтації. Володіючи цим рівнем знань, студент не може і не
повинен повноцінно відтворювати знання, а лише повинен бути спроможним
впізнавати матеріал при повторному сприйманні. Наприклад, читаючи
підручник, студент впізнає матеріал, який був поданий на лекції.
Зважаючи на те, що на І рівні засвоєння не передбачається повноцінного
відтворення матеріалу, на цьому рівні планується вивчення другорядних,
неважливих питань теми, по яких достатньо мати лише загальні уявлення,
поверхнево ознайомившись з ними
Якщо в плані теми (або дисципліни) мають місце такі другорядні питання,
то плануючи їх вивчення в навчальних цілях, необхідно використовувати
відповідну термінологію Основними термінами, що відображують кінцевий
результат діяльності студента на І рівні є: “ознайомитися”, ”мати
загальні уявлення”. Наприклад: “Ознайомитися з розвитком наукових
поглядів на…
(а = І), або “Мати загальні уявлення про стан проблеми … і т.п. (а =
І).
II рівень —репродуктивні теоретичні знання. Цей рівень засвоєння
передбачає, що студент розуміє, пам’ятає і може самостійно, логічно
деталізовано відтворити зміст теоретичного матеріалу, а також
використати його в рішенні стандартних, типових задач Якщо в плані теми
заняття (або дисципліни) мають місце питання, що вимагають глибокого
теоретичного засвоєння і повноцінного відтворення, при їх плануванні в
цілях використовуються терміни “знати” або “засвоїти”. Наприклад: “Знати
етіологію і патогенез…, клініку…, методи діагностики…”. “Засвоїти
види…, класифікацію…, будову…, функції… (а = II).
III рівень засвоєння — власне рівень професійних навичок та вмінь.
Головною метою професійної підготовки медичного працівника є формування
системи професійних вмінь та навичок, що складають основу майбутньої
професійної діяльності. Тому в системі професійної освіти ІІІ рівень
займає особливе, найбільш вагоме місце.
Навички розуміються як професійні дії, що шляхом повторень, тренінгу
стають автоматизованими. Професійна діяльність сучасного медичного
працівника вимагає оволодінням широким спектром навичок: сенсомоторних,
перцептивних, інструментально-розрахункових. Специфічність та
різноманіт-ність системи навичок є однією з головних складностей
професії медика.
Професійні навички відносяться до III рівня підготовки, але нижчої його
сходинки, тому що є відносно простими професійними діями, що входять в
структуру вмінь. Навичками є, наприклад: пальпація, перкусія,
аскультація, накладання пов’язок, проведення ін’єкцій, виконання
лабораторно-діагностичних та інструментальних вимірювань, розрахунків,
лікувальні маніпуляції та процедури і т.ін.
Плануючи в цілях заняття формування навичок необхідно користуватись
відповідними термінами, що відображають кінцевий результат практичних
досягнень студента. Такими термінами є: “оволодіти”, “вміти”. Наприклад:
“Оволодіти навичками по виконанню…”, “Оволодіти методикою…”
Цілі та задачі психолого-педагогічної і методичної підготовки
професорсько-викладацького складу медичних вузів
Педагогічна практика вузів щоденно ставить викладачів перед необхідністю
вирішення цілого ряду методичних питань, позв’язаних з підготовкою і
проведенням лекцій, занять, складання їх методичних розробок. Реально ці
питання в медвузах частіше всього вирішуються на основі кафедральних
методичних традицій, причому вирішувати їх прихо-диться спеціалістам
профільних кафедр, які не мають достатньої підготовки в області
педагогіки, психології та методики викладання.
Підготовка і проведення лекцій, практичних, семінарських занять,
складання їх методичних розробок у вищій методичній школі вимагає від
викладача певної системи професійних психолого-педагогічних, методичних
знань, навичок і вмінь, що відповідають сучасним вимогам педагогічної
діяльності.
В цій системі необхідно виділити основну її частину, що визначає
необхідний базовий рівень психолого-педагогічної і методичної підготовки
сучасного викладача.
Ця частина включає в себе систему методичних умінь, що забезпечують
педагогічно і психологічно грамотну організацію навчального процесу на
різних його етапах. До їх числа відносяться:
вміння визначати актуальність навчальної теми, її професійну значимість,
створити позитивну мотивацію щодо її вивчення;
вміння визначити навчальні цілі лекцій, практичних, семінарських занять,
чітко диференціювати їх по рівнях професійної підготовки;
вміння визначити виховні цілі, що пов’язані з розвитком
професійно-важливих якостей особистості; вміння здійснити відбір змісту
навчального матеріалу для лекцій і занять на основі головних критеріїв;
вміння структуювати зміст матеріалу на основі виділення основних його
елементів і визначення логічних зв’язків між ними; вміння правильно
організаційно-методично побудувати заняття, визначити цілі, функції і
зміст основних його етапів: вміння визначити методи навчання та
контролю, відповідно до цілей, змісту дисципліни і сучасних вимог;
вміння визначити умови ефективності сучасних методів і засобів навчання;
вміння конструювати різноманітні види матеріалів контролю, ди-
вміння створювати оптимальні навчально-методичні умови для формування
власне професійних умінь і навичок, вміння здійснювати широку
міждисциплінарну інтеграцію; вміння складати учбові інструктивні
матеріали орієнтовані карти, професійні алгоритми для
відпрацювання про-• фесійних умінь і навичок та організації
самостійної роботи студентів з літературою:
вміння моделювати професійні ситуації, використовуючи арсенал засобів
ігрових, імітаційних методів навчання і інші. Названа система
психолого-педагогічних і методичних умінь є основою кваліфікаційної
професіограми сучасного викладача (її педагогічної частини) і може
служити цілям психолого-педагогічної підготовки, підвищенню кваліфікації
та сертифікації професорсько-викладацького складу мед вузі в.
Загалом сучасний підхід до проблеми психолого-педагогічної підготовки
викладачів медвузів передбачає створення базової системи
психолого-педагогічних і методичних знань, навичок, умінь, яка
забезпечує:
розвиток сучасного методичного мислення викладачів, що дозволяє
кваліфіковано вирішувати нові проблеми вищої медичної освіти;
оволодіння психолого-педагогічними закономірностями професійної
підготовки спеціаліста медичного профілю; оволодіння сучасним арсеналом
форм, методів і засобів навчання, що охоплює всі сторони і етапи
професійної підготовки медичного працівника.
На цій основі можлива і необхідна відмова від жорсткої уніфікації та
стандартизації навчально-методичної роботи медвузів, побудованих часто
на ігноруванні специфіки змісту та цілей конкретних навчальних
дисциплін, специфіки адекватних їм її методичних засобів, особливостей
педагогічного стилю колективів навчаючих кафедр.
Озброєння викладачів сучасним арсеналом педагогічних знань, навичок,
умінь повинно стати основою для творчого пошуку кожним колективом
кафедри найбільш відповідних для даної навчальної дисципліни форм,
методів і засобів навчання. При цьому пріоритетним повинно стати право
кожної кафедри та викладача на індивідуальну неповторність методичного
стилю та почерку.
Розглянемо з точки зору сучасних вимог найбільш актуальні методичні
задачі, які вирішуються щоденно професорсько-викладацьким складом кафедр
медвузів при підготовці і проведенні лекцій, практичних, семінарських,
лабораторних занять, організації самостійної роботи студентів.
Щодо співвідношення процесів „уміння” та „викладання” в сучасних
технологіях навчання, їх питомої ваги, та динаміки розвитку цікаво
згадати не нову тезу „світ давно вже вчиться, а ми все ще навчаємо”.
Пріорітет активної пізнавальної діяльності студента (учіння) сучасна її
організація є одним з головних прогресуючих факторів розвитку сучасної
професійної освіти. Підхід до “учіння” як центрального фактору
професійного становлення підтверджується багатовіковою педагогічною
практикою, яка вперто свідчить: не існує інших шляхів оволодіння
знаннями, навичками, вміннями поза активної, цілеспрямованої, напруженої
пізнавальної діяльності власне студента Роль викладача в цьому процесі
теж важлива, але другорядна і обмежується функціями організації,
управління, контролю тобто педагогічне виправданого спрямування
головного процесу – уміння.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
