Реферат на тему:

Вимірювання у педагогічних дослідженнях

1. Вимірювання у педагогіці

Важливою проблемою в педагогічних дослідженнях є вимірювання одержаних
результатів. Вимірюванням називають процес визначення значення. Загалом,
це пізнавальний процес у якому визначається відношення однієї
(вимірюваної) величини до іншої однорідної величини, яку приймають за
одиницю вимірювання.

Основні проблеми вимірювання педагогічних процесів та явищ визначаються:

недосконалістю відомих методів вимірювання;

необхідністю визначення еталонів та стандартів процедури вимірювання;

наявністю розбіжностей у розумінні понятійного апарату;

неможливістю надійної стандартизації суб`єктивних показників;

складністю вимірювання якісних змін у розвитку учня.

Операція вимірювання полягає у визначенні конкретних значень,
властивостей на відповідних шкалах за допомогою відповідних еталонів:

екстенсивних – за допомогою міри у розуміння мірила (еталонної
дискретної або неперервної одиниці протяжності);

інтенсивних – за допомогою ступеня (еталонної точки);

номіналу якості – за допомогою еталонного зразка природи якостей.

Шкала – впорядкований набір станів об`єктів з приписаними їм числами або
іншими значеннями.

Розрізняють такі основні типи шкал:

1. Шкала найменувань (номінальна або класифікаційна). Жодне із значень
такої шкали не є ні більшим, ні меншим, ні кращим, ні гіршим. Значення
шкали найменувань не порівнюється наприклад, шкала статті ,
національності, інтересів, професій тощо. При застосуванні шкали
найменувань вимірювання часто називають класифікацією. Кожному значенню
шкали можна прописати певне число, яке використовується лише для того,
щоб відрізнити один об`єкт від іншого.

2. Шкала порядку (ординальна). Її значення мають природну послідовність
і їх можна розставляти в один ряд — від меншого до більшого, від гіршого
до кращого значення чи навпаки. Недоліком є те, що відстані між
елементами (інтервали або кроки шкали) не порівнюються. Наприклад, шкала
активності учня, рівня кваліфікації, вихованості тощо. На основі
порядкових шкал не можна проводити арифметичні дії. Можна лише судити
про більше чи менше значення тої чи іншої якості.

Класичним прикладом є шкала Фрідріха Мооса. За цією шкалою твердості
матеріалів тальк має твердість 1, гіпс – 2, кальцит – 3, флюорит – 4,
апатит – 5, ортоклаз – 6, кварц – 7, топаз – 8, корунд – 9, алмаз – 10.
Сьогодні існують досконаліші шкали, проте широко використовується і
10-бальна шкала.

3. Інтервальна шкала (кількісна). В даному випадку відома не лише
послідовність елементів, але й відстань між ними, наскільки один елемент
відрізняється від іншого. Використання інтервальної шкали дозволяє
застосовувати всі арифметичні дії з кількісними значеннями елементів.

У процесі педагогічного вимірювання часто доводиться здійснювати
опитування школярів, учителів та інших осіб (респондентів).

2. Методи опитування

Опитування — сукупність методів одержання інформації про досліджуваний
об’єкт. Опитування здійснюється шляхом діалогу між дослідником та
респондентом у вигляді формалізованих запитань та відповідей. Опитування
дозволяє: вести спілкування незалежно від предметної сфери; одержувати,
до певної міри, подібні емпіричні дані, які можна порівняти між собою.

Залежно від характеру взаємодії між дослідником та респондентом, а також
ступеня стандартизації процедури, опитування може бути усне – бесіда,
інтерв’ю та письмове – анкетування, тестування.

Специфіка методів опитування полягає перш за все в тому, що при їх
використанні джерелом інформації виступає учень або вчитель –
безпосередні учасники досліджуваних педагогічних процесів чи явищ.

Використання сукупності методів опитування дозволяє охопити різні
аспекти навчально-виховного процесу, за відносно короткий час опитати
велику кількість респондентів і отримати різносторонню інформацію.

Процедура підготовки та проведення усного опитування (бесіда-інтерв’ю)
вимагає дотримання таких вимог:

1. Визначити попередньо мету опитування.

2. Розробити не жорстку, гнучку програму, що дозволяла б оперативно
будувати опитування в залежності від відповідей респондента, його
реакцій та стану.

3. Розробити перелік основних і допоміжних запитань, які необхідно:

формулювати лаконічно, коротко, зрозуміло;

будувати у відповідності до вимог педагогічної та професійної етики;

доповнити питаннями, призначеними для перевірки об’єктивності відповідей
на попередні.

4. Вибрати місце для опитування, встановити попередній контакт з
респондентом.

5. Кожне питання зачитувати з опитувального листка без змін.
Дотримуватися послідовності питань.

6. Не ставити запитань у формі підказування, щоб не впливати на характер
відповідей.

7. Якщо питання не зрозуміле, то повільно прочитати його ще раз, але не
пояснювати зміст питання чи окремі терміни.

8. Якщо відповідь не зрозуміла, можна задати додаткове нейтральне
запитання для уточнення відповіді.

9. Під час опитування враховувати фактори, що можуть суттєво вплинути на
об’єктивність відповідей (стомленість, схвильованість, неуважність
респондента тощо). Обмежувати тривалість часу опитування для учнів до
15-20 хв., для вчителів — до 30 хв.

10. Записувати відповіді під час опитування.

При проведенні анкетування питання задаються в письмовій формі. У даному
випадку необхідно підібрати запитання, які найбільш точно характеризують
досліджувані явища і забезпечують надійну та максимально об’єктивну
інформацію. При цьому слід дотримуватися наступних правил:

зміст анкети слід підпорядкувати темі і завданням дослідження. Питання
рекомендується компонувати за схемою: найбільш прості (на початку) —
найбільш складні (в середині) — прості (в кінці);

мова анкети повинна бути простою. Використовувати як відкриті, так і
закриті (пропонуються варіанти відповідей) запитання;

слід уникати психологічного тиску на респондента, не нав’язувати йому
точку зору, найбільш вигідну для дослідника;

респондент не повинен вирішувати, в процесі анкетування, складних задач,
які забирають багато часу;

під час поліграфічного оформлення анкети рекомендується використовувати
різні шрифти, а також пояснення стосовно способу заповнення анкети
(інструктивні вказівки);

варто попередньо провести перевірку рівня розуміння запитань анкети на
обмеженому колі респондентів;

доцільно передбачити математичний варіант обробки відповідей на
поставлені запитання.

Метод експертної оцінки полягає у залученні до оцінки досліджуваних явищ
найбільш компетентних спеціалістів. Цей метод дозволяє одержувати як
узагальнені дані групової думки експертів, так і нову інформацію, яка
міститься у прихованій (латентній) формі в експертних оцінках.

У педагогічних дослідженнях метод експертних оцінок може
використовуватися для:

аналізу складних педагогічних явищ, процесів, ситуацій, що
характеризуються якісними ознаками, які не піддаються формалізації;

прогнозування розвитку певної галузі педагогічного знання, процесів
навчання й виховання та їх взаємодії із зовнішнім середовищем;

вивчення і рангування, за вибраним критерієм, найістотніших факторів,
які впливають на функціонування і розвиток освітньої системи;

якісної оцінки кількісних, точно виміряних явищ;

перевірки інших методик на валідність (придатність для вимірювання того,
що необхідно виміряти згідно задуму).

Достовірність колективної експертної оцінки залежить від компетентності
та ерудиції експертів, від рівня їх педагогічних знань, стажу та
результатів роботи, а також від кількості експертів.

Видами методу експертної оцінки є:

Метод комісії.

Метод колективної генерації ідей.

Метод евристичного прогнозування.

Метод узагальнення незалежних характеристик та інші.

Методика використання експертної оцінки включає в себе:

1) підготовку програми (мета, завдання, термін виконання);

2) збір попередньої інформації про проблему, що підлягатиме експертній
оцінці;

3) формування експертних груп та оцінку компетентності експертів;

4) вибір системи оцінок і відповідних шкал;

5) підготовку і проведення опитування експертів;

6) обробку результатів експертної оцінки;

7) аналіз та оформлення результатів.

Найчастіше в педагогічних дослідженнях доводиться вимірювати рівень
знань учнів. При цьому широко використовують контрольні письмові роботи
та тести успішності.

При виконанні контрольної роботи учень повинен у власному викладі дати
відповідь на певні питання або розв`язати задачу тощо.

Тест успішності — це серія коротко і точно сформульованих питань чи
завдань, на які учні повинні дати відповіді.

Тести успішності виконують наступні функції:

дидактичну — визначення знань, умінь та навичок у межах певного розділу
чи предмету;

вивчення учнів — встановлення відмінностей між учнями на основі
фактичного знання ними навчального матеріалу;

прогностичну — виявлення, чи володіють учні тими знаннями, наявність
яких необхідна для засвоєння наступного матеріалу;

вимірювання та порівняння — представлення результатів тестів у цифрах,
що дає точну інформацію про результати навчальної роботи в
експериментальних та контрольних групах;

зворотного зв`язку — одержання інформації про рівень знань як самим
учнем, так і вчителем;

навчальну — аналіз учнями запитань та відповідей на них після виконання
тесту;

вирівнюючу — визначення вимог до навчального процесу для забезпечення
посильності засвоєння матеріалу учнями різних категорій.

Розробляючи контрольні чи тестові завдання, доцільно дотримуватися
наступних вимог:

Забезпечення об`єктивності оцінки результатів, які не повинні залежати
від суб`єктивних чинників самого педагога. Слід дотримуватися також
однакових умов для проведення контрольної роботи чи тестування в
експериментальних та контрольних класах.

Контрольна робота чи тест повинні бути валідними, тобто вимірювати саме
те, що планується перевірити.

Поряд з валідністю слід забезпечити діагностичну цінність тесту. Тобто
сильніші учні повинні показувати кращі результати ніж слабкі.

Тестування та контрольні роботи при повторному проведенні повинні
показати приблизно ті ж результати.

Результати тестування та виконання контрольних робіт повинні бути
порівнювані.

Рекомендована література

Випускні і дипломні роботи студентів (за спеціальностями «Трудове
навчання», «Професійне навчання»): Метод. посібник / Ю.О. Туранов, Р.М.
Горбатюк, Б.О. Мурій та ін.: За ред Ю.О. Туранова. – Тернопіль: Вид-во
ТДПУ, 2001. – 96 с.

Гончаренко С. У. Педагогічні дослідження: Метод. поради молодим
науковцям. – К., 1995. – 45 с.

Дипломна робота у вищих педагогічних закладах освіти (Положення про
організацію і виконання) зі спеціальності «Педагогіка і методика
середньої освіти. Трудове навчання» напряму підготовки «Педагогічна
освіта» / В.К.Сидоренко, Є.В. Кулик. – К., 2001. – 44 с.

Кыверялг А.А. Методы исследований в профессиональной педагогике. –
Таллин: Валгус, 1980. – 334 с.

Методика застосування комп’ютерної техніки при викладанні предметів
шкільного курсу: Навчальна програма для студентів пед. спеціальностей
ВНЗ III-IV рівнів акредитації / С. Й. Феник, І.І. Бабин. – Тернопіль:
ТДПУ, 2002. – 10 с.

Методичні рекомендації до написання наукової праці / Укл. В.В. Васильєв.
– Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. – 26 с.

Науково-дослідна роботи в закладах освіти: Метод. посібник / Укл. Ю.О.
Туранов, В.І. Уруський. – Тернопіль: Астон, 2001. – 138 с.

Основы научных исследований: Учеб. для техн. вузов / В.И. Крутов, И.М.
Грушко, В.В. Попов и др.; Под ред. В.И. Крутова, В.В. Попова. – М.:
Высш. шк., 1989. – 400 с.

Положення про порядок підготовки магістрів у Тернопільському державному
педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка. – Тернопіль: ТДПУ,
2000. – 26 с.

Сидоренко В.К., Дмитренко П.В. Основи наукових досліджень: Навч.
посібник для вищих пед. закладів освіти. – К.РННЦ «ДІНІТ», 2000. – 259
с.

Похожие записи