Використання стратегій розвитку критичного мислення
Освіта протягом усього життя має будуватись на чотирьох стовпах:
навчитись пізнавати, навчитися працювати, навчитись жити разом,
навчитись жити
Особливістю нашого часу є часті прояви девіантної, тобто з відхиленням
від прийнятих у суспільстві соціально-психологічних і моральних норм,
поведінки серед учнівської молоді. Причин цьому кілька: одна з них –
соціальна незрілість, що проявляється у прагненні випробувати нові
відчуття, у допитливості, цікавості, недостатній здатності прогнозувати
наслідки тієї чи іншої дії, у підвищеному бажанні незалежності. Молода
людина не завжди відповідає вимогам, які висуває до неї суспільство щодо
виконання нею певних соціальних функцій; сама ж вона, у свою чергу,
уважає, що не одержує від суспільства того, на що має право
розраховувати.
Серед соціально-економічних умов, які впливають на кримінальне
відхилення в поведінці молоді, відмічають такі:
загально-соціальні (порушення принципів соціальної справедливості, крах
соціальних ілюзій);
економічні (порушення та диспропорції в народному господарстві,
незадоволеність потреб молоді в засобах дозвілля);
соціально-демографічні (перехід до малодітної сім’ї, роз’єднання
поколінь);
соціотехнічні (негативний вплив засобів масової інформації);
організаційно-управлінські (несвоєчасність прийняття та відсутність
послідовності у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем).
В Указі Президента від 17 квітня 2002 р. № 347/2002 відзначено: «Мета
державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для
розвитку особистості та творчої самореалізації кожного громадянина
України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати та
навчатися протягом життя, оберігати та примножувати цінності
національної культури та громадянського суспільства, розвивати та
зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову
державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти».
Отже, створення в Україні високорозвиненого суспільства та розбудова на
основі Конституції України суверенної, незалежної, демократичної,
правової держави потребують суттєвих змін у підходах до формування
нового покоління.
Сучасність вимагає розглядати виховний процес через призму розвитку
національної самосвідомості, гуманізації та демократизації освіти й
виховання. Це зумовило необхідність нового мислення та спричинило
переоцінку суті процесу виховання, що є складовою частиною
загальнолюдської моралі.
Національною доктриною розвитку освіти визначено, що розбудова системи
освіти, її докорінне реформування мають стати основою відтворення
інтелектуального, духовного потенціалу народу, національного
відродження, становлення державності та демократичного суспільства в
Україні.
Пріоритетними напрямами реформування освіти є забезпечення в кожному
навчальному закладі відповідних умов для розвитку фізично та психічно
здорової особи, запобігання пияцтва, наркоманії, насильства, що
негативно впливають на здоров’я людей.
Найсуттєвіші та найглибші зміни мають відбутись у системі національного
виховання, головна мета якого – набуття молодим поколінням соціального
досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення
високої культури міжнаціональних взаємин, формування в молоді
особистісних рис громадян України, розвиненої духовності, фізичної
досконалості, моральності, художньо-естетичної, правової, трудової,
екологічної культури.
Найголовнішим у гуманістичному вихованні має бути захист дитини,
створення умов для вільного розвитку її духовних і фізичних сил. Це
випливає з того факту, що найважливішою життєво необхідною потребою
людини є потреба в захисті: від життєвих незлагод, конфліктів, від
холоду, голоду, самотності.
Необхідними ознаками громадянина, на мою думку, за таких умов мають
стати висока правова культура, послідовне переконання, уміння
дозволеними засобами захищати загальнолюдські та власні цінності. Без
належного рівня правової освіти та навичок правомірної поведінки
неможлива нормальна участь особи в суспільному та державному житті.
На сьогодні пріоритетним завданням модернізації національних систем
освіти розвинених країн у XXI ст. уважається формування функціональної
та інформаційної грамотності громадян.
При інформаційному типі соціально устрою особливого значення набуває
здатність особистості до самоактуалізації. За цих умов освіта повинна
виступати в кількох аспектах: як засіб самореалізації, саморозвитку та
самоствердження особистості, як гарант її соціально захисту й адаптації,
як механізм забезпечення конкурентоспроможності людини на ринку праці.
Базовим правовим курсом у системі суспільствознавчої освіти
загальноосвітнього навчального закладу є дисципліна «Основи
правознавства». Саме тут закладаються основи правових знань, поглядів,
переконань, формуються навички правомірної поведінки учнівської молоді,
виробляються вміння аналізувати суспільно-політичні події в Україні та
світі, критично їх оцінювати.
Основне завдання курсу – підготовка учнівської молоді до життя в
сучасному суспільстві. Успішне оволодіння учнями дисципліною залежить
від методів, які використовуються під час занять. Дослідження, проведене
в одному з американських коледжів, де переважає лекційна форма навчання,
показало, що учні були неуважні приблизно 40 % часу. Більше того, коли
за перші десять хвилин учні ще могли запам’ятати 70 % інформації, то за
останні десять хвилин уроку вони сприймали всього 20 % матеріалу.
Використання наочності збільшує запам’ятовування матеріалу від 14 до 38
%. Експеримент, проведений американськими дослідниками, показав, що
використання візуальних засобів під час вивчення слів удвічі поліпшує
результати. Крім того, така презентація матеріалу забирає на 40 % менше
часу, вона підсилює усну подачу матеріалу. Наочність варта не тільки
сотень слів, а й утричі ефективніша за одні лише слова.
Якщо ж до роботи залучається й зорова пам’ять, є більше шансів
задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може
суттєво відрізнятись.
Російський педагог К. Ушинський у другій половині XIX ст., коли вивчення
психічної діяльності людини вже зробило немалі успіхи, зауважив:
«…Педагог, желающий что-нибудь прочно запечатлеть в детской памяти,
должен позаботиться о том, чтобы больше органов чувств – глаз, ухо,
голос, чувство мускульных движений и даже, если возможно, обоняние и
вкус – приняли участие в акте запоминания».
Надзвичайна швидкість оновлення інформації, інтенсивне впровадження
наукоємних технологій, зростаюча складність, інтенсивність і
суперечливість інноваційних процесів, що відбуваються в усіх сферах
життєдіяльності суспільства, вимагають відмовитись від парадигми
підтримуючої освіти на користь парадигми інноваційної освіти,
спрямованої на підготовку громадян, здатних генерувати нові ідеї, творчо
мислити, гнучко адаптуватись у життєвих ситуаціях, раціонально діяти в
умовах, що вимагають інноваційних рішень, нестандартних підходів.
Отже, основним завданням модернізації національних освітніх систем
визначається формування у громадян здатності до ефективної
життєдіяльності у світі, якому притаманні риси інноваційності,
складності, мінливості та суперечності.
При конструюванні змісту правової освіти на сучасному етапі застосовують
когнітивний, соціокультурний, культурологічний і діяльнісний підходи.
Кожний із них передбачає оволодіння учнями цілим комплексом навчальних
знань, умінь і ціннісних орієнтацій. Діяльнісному підходу в нашому
закладі відводиться провідна роль, адже знання норм права автоматично не
стає основою правомірної поведінки. Не кожна людина, яка має
правосвідомість, наділена правовою культурою. Правова культура
передбачає не тільки знання чинного законодавства, а й шанобливе
ставлення до права, поведінку згідно з наявними позитивними оцінками
права. За цих умов ми можемо говорити про єдність правових знань, оцінок
і поведінки. До того ж, слід також зазначити, що володіння правовою
культурою передбачає не тільки особисте дотримання вимог юридичних норм,
а й можливість оцінювати правомірність поведінки інших осіб, щоби
спрямувати особисті дії на попередження або припинення правопорушень.
Отже, передумовою утвердження розвиненого громадянського суспільства є
підготовка освічених, моральних, мобільних, конструктивних і практичних
людей, здатних до співпраці, міжкультурної взаємодії, які мають глибоке
почуття відповідальності за долю країни, її соціально-економічне
процвітання.
Освіта має активно сприяти формуванню нової ціннісної системи
суспільства – відкритої, варіативної, духовно та культурно наповненої,
толерантної, здатної забезпечити становлення громадянина і патріота,
консолідувати суспільство на засадах пріоритету прав особистості,
зменшення соціальної нерівності», як це передбачено завданнями
сьогодення, учні матимуть можливість лише за умови набуття відповідного
досвіду, нехай навіть змодельованої на занятті життєвої ситуації.
За цих обставин уважаю за краще використовувати на заняттях такі
принципи педагогічної техніки, як:
відкритості, тобто не тільки давати знання, але ще й показувати його
межі. Створювати для учнів проблеми, рішення яких лежить за межами
курсу, що вивчається. Використовувати при навчанні відкриті задачі;
зворотного зв’язку, тобто постійний контролюючий процес навчання за
допомогою розвиненої системи засобів зворотного зв’язку;
ідеальності, тобто максимальне використання можливостей, знань, інтересу
самих студентів з метою підвищення результативності та зменшення витрат
у процесі навчання.
Добре відомо, що ніщо так не спонукає увагу й не стимулює роботу думки,
як побачене, а ще краще – почуте. Із цього приводу народна мудрість
каже: «Краще один раз побачити, ніж сто раз почути» … Вивчаючи тему
«Адміністративне правопорушення й адміністративна відповідальність»,
використовую рольові ігри, програвання життєвої ситуації.
плекає, формує вміння громадянина грамотно відстоювати свої права.
Виступ учнів із цього питання в якості експертів допомагає їм усвідомити
власну значущість, а окриленість хай маленьким, проте успіхом спонукає
до подальшого вивчення матеріалу для закріплення та розширення набутих
знань, для посилення відчуття успіху. Так, наприклад, пропоную учням
пригадати виробничу практику, яку вони проходили на базі ДАІ. Далі
з’ясовуємо, з якого віку починається адміністративна правоздатність, при
цьому наводяться конкретні приклади правоздатності, а саме: отримання
паспорта, отримання посвідчення на право водіння мотоциклом. Ураховуючи
досвід, отриманий на практиці, пропоную відповісти на запитання: «Хто
має право накладати адміністративні стягнення?». У даному випадку
міждисциплінарний зв’язок дозволяє не тільки розширити та поглибити
знання учнів із конкретної теми, а і створити умови для розвитку навичок
самостійного здобуття правових знань, формування вміння працювати з
нормативно-правовими актами, застосовувати набуті юридичні знання для
аналізу різноманітних життєвих ситуацій, знаходити рішення, що
відповідають вимогам чинного законодавства.
Джером Брюннер визначив соціальний бік навчання: «Людина повинна
відповідати за інших, діяти разом у напрямі досягнення мети». Це він
називає взаємодією. Брюннер уважає взаємодію основою активного навчання:
«Де необхідні спільні дії, де потрібна взаємодія, щоб досягти
поставлених групових цілей, відбувається процес залучення індивіда до
навчання, вироблення компетентності, яка необхідна для групи».
Виробленню компетентності, колективізму та почуття власної гідності
сприяє використання елементів технології ситуативного навчання на
заняттях з «Основ правознавства». Сама підготовка учнів до виконання
певної ролі вимагає від них максимальної концентрації зусиль на
головному, але водночас і значної уваги до деталей, бо у правовідносинах
немає нічого другорядного. Наприклад, при вивченні теми з основ
трудового права використовую для закріплення знань програвання сценки
першого працевлаштування молодого спеціаліста на роботу, звільненого в
запас із лав збройних сил, спеціаліста зі стажем, при цьому учні не
тільки самостійно опрацьовують значну правову базу з трудового права, а
і знайомляться з такими важливими поняттями, як трудовий договір,
контракт; з’ясовують правовий аспект зайнятості населення. Актуальність
подібного методу тим більше посилюється при вивченні «Основ
правознавства» на випуску: учні набувають досвіду шляхом гри, набувають
конкретні навички спілкування під час прийому на роботу (правил
поведінки, конкурсного відбору, розглядають умови трудового договору,
термін випробування при прийомі на роботу). Після закінчення вправи
проводиться ретельний і поглиблений аналіз учасниками та
«спостерігачами» набутого досвіду, їхніх думок і почуттів, перевірка
знання Кодексу законів про працю з цього питання, при цьому
спостерігачам ставляться додаткові запитання:
визначте та назвіть учасників трудових правовідносин;
з яких частин складається трудовий договір;
які положення трудового договору, названі учасниками гри, відносяться до
основної частини трудового договору, які до додаткової;
до кого з робітників не застосовується випробувальний термін;
яка альтернатива випробувальному терміну існує сьогодні?
Після обговорення виставляються попередні оцінки. Уважаю, що саме таким
чином, пропустивши якусь роль через себе, учень засвоює програмовий
матеріал на тому рівні, який дає йому змогу зрозуміти не тільки зміст
правової норми, а й її місце в системі інших юридичних норм. Будучи
учасниками рольової гри, як активними, так і пасивними, учні зможуть
засвоїти не тільки зміст норм матеріального права, а й механізм
реалізації прав людини через систему процесуальних норм. Завдяки
рольовим іграм учні засвоюють зміст правових норм у всьому їх розмаїтті
на якісно вищому рівні, який забезпечує здатність до систематичного
аналізу набутих знань. Розширюється світогляд учнів, створюється
сприятливий психологічний клімат на заняттях, виробляється вміння
дискутувати, навички правової поведінки. Таким чином формуються, на мою
думку, правова свідомість і правова культура учнів. Отже, свідомо
дотримуватися правомірної громадянської поведінки, реалізувати та
захищати свої права, виконувати громадянські обов’язки учні матимуть
можливість лише за умови набуття відповідного досвіду, нехай навіть у
змодельованій на занятті життєвій ситуації.
Під час актуалізації та закріплення знань використовую такі педагогічні
стратегії, як «Гронування», яке спонукає учнів думати вільно та відкрито
на певну тему. Етапи гранування є простими та дуже добре
запам’ятовуються:
пишу центральне слово або фразу посередині дошки;
прошу учнів висловити слова або фрази, які спадають на думку, з обраної
теми;
коли всі ідеї записані, разом з учнями починаю встановлювати там, де це
можливо, зв’язки між поняттями.
«Гронування» націлене передусім на стимулювання мислення про зв’язки між
окремими поняттями. Його можна використовувати для стимулювання мислення
тоді, коли тема ще недостатньо вивчена. Воно також може бути використано
для підбиття підсумків вивченого, як спосіб побудови нових зв’язків чи
як спосіб графічного зображення нових уявлень. Гронування – це
стратегія, яка допомагає тому, хто пише, краще зрозуміти самого себе,
свої знання, переконання з теми.
Не менш ефективним засобом організації інформації у процесі навчання є
понятійна таблиця. Вона особливо корисна, коли порівнюються три чи
більше моментів. Таблиця складається з тих пунктів, які порівнюються, та
з тих ознак, за якими вони порівнюються. Порівняння дає можливість
зрозуміти загальні закономірності розвитку форми держави, тісно
пов’язане в навчальному пізнанні з усіма основними інтелектуальними
вміннями, але особливо тісно – з виділенням головного. Якщо учні
оволоділи вмінням виділення головного, прийом порівняння формується
значно швидше й на більш високому рівні. Сформований прийом порівняння
дозволяє приступити до цілеспрямованого формування вміння узагальнювати.
Крім того, будь-яке порівняння повинно закінчуватись прийомом
узагальнення, тобто тим «додатком» до набутих знань, заради якого
здійснюється порівняння. Хто вміє порівнювати, той легко оволодіє
прийомами аналогії та доведення. Застосування прийому порівняння сприяє
досягненню позитивних результатів у навчанні й розвитку, якщо воно
вводиться цілеспрямовано, свідомо, з урахуванням характеру матеріалу,
порівнюваних об’єктів, віку й розвитку учнів.
Великі розвивальні можливості має семінар. Дослідник семінарів В.
Римаренко вважав їх способом навчання, що поєднує якості форми й методу
роботи. Семінар передбачає самостійне здобуття учнями знань із різних
джерел із наступним колективним обговоренням наслідків цієї роботи.
Семінари можуть мати міжпредметний або інтегрований характер.
Організується семінар у такий спосіб. Учням завчасно (за два тижні,
місяць) повідомляються тема, мета та завдання семінару, джерела
інформації. Завдання семінару розподіляються відповідно до здібностей,
інтересів окремих учнів або груп. Учні самостійно здобувають необхідну
інформацію зі спостережень, літературних джерел, власних дослідів,
оформлюють результати роботи у вигляді реферату, конспекту, розгорнутого
плану або тез.
Часто поєдную семінарське заняття з іншими формами та методами роботи:
диспутом, конференцією, роботою з підручником чи іншою літературою. Так,
наприклад, при вивченні теми з основ кримінального права учні у процесі
підготовки користуються Конституцією України, Кримінальним кодексом
України, дають поняття злочину, визначають підстави до кримінальної
відповідальності, стадії злочину, його види. З’ясовують обставини, що
ведуть до зняття відповідальності.
У даному випадку поняття можна вводити двома шляхами: у «готовому»
вигляді та шляхом «відкриттів». Нове поняття та його визначення
повноцінно засвоюються тільки при свідомому використанні у практичних
діях і вправах. Наприклад, застосовуючи метод «мозкового штурму», учні
повинні назвати із запропонованого переліку правопорушень лише ті, які
відносяться до злочину. Так у практичних діях відбувається осмислення,
закріплення, узагальнення знань про предмети й явища із закріпленням
термінів та їх визначень.
У широкому розумінні знання – це досвід, здобутий людством. Знання –
складне багаторівневе утворення й само по собі не визначає рівня
розвитку інтелекту. Для педагогіки важливою є теза: основне призначення
інтелектуально-обдарованих людей – породжувати нові ідеї. Невипадково
японські фахівці класифікують усі країни за ознакою рівня розвитку
інтелектуальної власності (ідеї та нові технології – країни І групи).
Інтелектуальна творчість – це механізм, який забезпечує прогресивну
еволюцію суспільства й купірує регресивні лінії цього розвитку (М.
Холодна).
Інтелект, творчість, соціальна та духовно-культурна компетентність,
художні та психологічні можливості важливі для відновлення
інтелектуальної еліти України сучасної.
У сучасних умовах набула актуальності ідея належності України до
європейської цивілізації. Становлення української держави, її інтеграція
в європейське співтовариство, відмова від монополії на ідеологію,
побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на людину,
пріоритет духовної культури. Виникає гостра потреба засвоєння
гуманістичної культури з її ідеалами демократії та свободи особистості,
формування правової культури, об’єднаних уявлень про розвиток
суспільства та його економічної, соціальної, політико-юридичної системи.
На сьогодні намагаюсь будувати навчальний процес так, щоб у ньому велику
кількість часу займало не пасивне сприйняття навчальної інформації, а
активна діяльність учнів. Лише за цих умов уважаю можливим виконання
сучасних завдань реформування освіти: формування в дітей і молоді
сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного
наукового пізнання, самоосвіти та самореалізації особистості. Лише за
цих обставин стає можливою «підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до
творчої праці, професійного розвитку, … конкурентоспроможних на ринку
праці».
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
