РЕФЕРАТ

на тему:

“Використання ігрових моментів в процесі навчання в галицькому
шкільництві в 20-30 рр. ХХ ст.

(ребус, загадки, шкільні альбоми)

ПЛАН

1. Шкільний альбом

2. Ребус у шкільному навчанні

3. Загадки при навчанні письма

Використана література

1. Шкільний альбом

М.Куцій у “Шляхах Виховання й Навчання” за 1928 рік в №7-9 досліджував
питання використання шкільних альбомів під час навчання і виховання
школярів. Ось на чому він наголошував:

Знана річ, що суха наука не приносить користи. Дитина не розуміє добре
подаваного їй предмету і не здає собі з нього справи. Зрештою й годі від
неї вимагати відомостей, опертих на самостійній уяві. При узмисловленню
науки стрічає вчитель багато труднощів, яких не може, або не хоче
побороти. Очевидно, потрібні тут моделі, образи і т. п., в які -— із-за
браку фондів — годі виві-нувати сучасну школу.

З такого прикрого положення можуть врятувати вчителя листівки (переписні
листки), які, артистично виконані, можуть заступити образи.

Багато домів має їх цілі альбоми, в декотрих прикрашають ними стіни,
укладаючи їх у панорами, а ще в інших стоять вони закинені в старих
пуделках або валяються по смітниках

Ті листівки представляють: види міст, будівлі, типи людей і їх заняття,
села, гори, ріки, водоспади, моря, історичні особи, події, портрети
визначних людей, звірят, ростини тощо. Треба тільки зібрати їх у
колекцію, а придадуться нам у відповідному моменті.

До збірання листівок треба заохотити дітей. Вони приносять ріжні картини
з видами. Потрібні вміщує учитель у великому шкільному альбомі, який
можуть зробити діти вищих відділів на годині ручних робіт, а непотрібні
звертає. Багато карток докуповує сам учитель із збірок (10 до 20 сот.)
поміж дітьми.

Такий альбом можна поділити на 4 відділи: 1) Листівки, що належать до
історії, 2) географії, 3) природи, 4) рисунків і робіт.

Такі листівки більше зацікавлять дітвору, ніж ілюстрації в книжці, бо
вони гарні, барвні й естетично виконані. Крім цього вчитель повинен
заохочувати дітей до закладання власних альбомів. Наука, таким родом
ведена, оживляє виклад, образує естетично, розвиває уяву, а вчителеві
влекшує працю.

Добре було би, якби наші паперові крамниці та книгарні занялися
вла-дженням і продажею колекцій таких картин.

Збирання листівок причиняється до збагачення музеїв та архівів у
пізнішому молодечому житті”.

2. Ребус у шкільному навчанні

І.Михайловський досліджував питання використання ребусів у шкільному
навчанні, в журналі “Учительське Слово” за 1937 рік в ч.9. він писав:

“Ребусами називаємо загадки, зложені у більшості з образків. Одначе дуже
часто чергуються в них також і звичайні слова, склади слів чи тільки
частинки або навіть і поодинокі букви, нотні знаки, цифри й т.п.

Образки в ребусах заступають нам слова; одначе з їхнього зіставлення та
укладу відчитуємо речення, що своїм змістом відбігають нараз далеко від
назв тих образків. У цьому саме й суть ребусів

Ребуси можна сміло назвати новітніми гієрогліфами, бо ж і не кожна
грамотна людина зуміє їх відчитати. Розв’язати чи відчитати якийсь ребус
можуть тільки деякі, обізнані з ним одиниці, що придбали собі менші або
більші відомості з ріжних галузей загального знання, скажім: річеві
відомості з історії, географії, природи, літератури, музики, граматики й
т. д…

… закинули ми нині навчання грамоти звуковою методою, а взяли собі до
помочі зоровий змисл чи його знаряд — око. Нині пишемо наперед ціле
слово, кажемо дитині йому добре приглянутися та попросту як цілість
скопіювати. Щойно потім аналізуємо слово на поодинокі складові частини:
на склади, звуки та їх знаки. Виходить, що змисл зору реагує тут краще
від слухового. Знаємо теж, що між дітворою більше зоровиків ніж
слуховиків, зрештою найкращим доказом є факт існування дуже малого числа
музикальних людей, тобто людей з «добрим ухом». Деякі діти, особливо на
нашому Покутті, не відріжняють навіть деяких мовних звуків (сків = стіл,
скіна = стіна, фустка = хустка).

Зате діти вже з природи залюбки оглядають образки, а особливо такі, що
зображують предмети добре їм знані; про ті предмети, чи про події,
зафіксовані на образках, діти радо розказують та й самі з охотою
беруться «малювати» власні образки. Це речі відомі нам усім. Чому ж не
використати їхнього захоплення та не послужитися таким корисним
навчальним засобом, як ребус, у школі?

Крім того, діти залюбки займаються розв’язуванням усяких загадок, шарад,
акростихів, перехресниць і т. п. Ребус становить саме одну з
найблагород-ніших та найбільш повчальних ігор з усіх отих
закрутиголовок. Він заставляє дитину думати, сталить її ум, загострює
цікавість, викликає благородне суперництво, дає нагоду не про одне
довідатися й не одного навчитися, отже поширює знання, а його розв’язка
приносить теж велике, заслужене вдовілля.

До всіх отих додатних сторінок ребуса годиться прикласти ще й науку
писання як такого, бо по відчитанні ребуса треба дитині поручити ще
цілий ребус написати словами або реченням. Ось і в цьому теж подає він
нам помічну руку та представляє собою справді немаловажний чинник такої
важної ділянки у шкільному навчанні, якою є писання.

Як уже сказано, в ребусі переплітаються образки зі словами та іншими
знаками. Буває не раз, що й більше образків, які з собою або з
попереднім чи найближчим словом сусідують, творить щойно справжнє слово,
яке стає частю речення, «захованого» в ребусі. Тут саме дитині й поле
для вправ і попису, тут маємо якнайкращу нагоду повчити її про
правильний склад речення, відзвичаїти від так часто поповнюваних помилок
у писанні — лучення сусідських слів у речення.

До відчитування ребусів і переведення всіх інших вправ, з ними
пов’язаних, беремося в той сам спосіб, як це ми робимо й з початковим
навчанням звичайного письма в І клясі. Як звісно, за вихід беремо собі
підставове слово, балакаємо про нього з дітьми, пишемо його на таблиці,
діти відписують у своїх зшитках.

І тут — при навчанні про ребуси — на початок рисуємо тільки поодинокі
символи — образки на таблиці, говоримо про них, діти відрисовують їх
собі та врешті підписують словами.

На другий раз беремо вже складніші приклади, получені з кількох
елементів …

Зчерги йдуть більше скомбіновані приклади — такі, що дають нагоду ді_
тям трохи призадуматися. При них придеться нам з дітьми довше
задержатися j дещо основніше побалакати …

При дальшому навчанні відчитування ребусів беремо приклади, оперті на
ріжних комбінаціях образків і букв, їх доповнень або счеркнень…

Досі переводили ми вправи з відчитуванням тільки поодиноких, відорва-них
слів. Годиться ще подати дітям зразок із двома словами або образками, що
сусідують зі собою. ( Розуміється, треба їх вплести при виголошуванні в
речення, доповнюючи другими словами. Отже приміром: — На весні топиться
сніг. Під мостом пливе вода й т.д., бо ж так, самі слова без зв’язку не
мають сенсу)…

Добирати для дітей ребуси треба тільки такі, що відповідали б їхньому
умовому розвиткові, тобто не переростали їхніх умових здібностей. Ребуси
повинні бути своєрідні, щоб так своїм змістом, як і зовнішнім виглядом
(ілюстраціями) відзеркалювали найближче довкілля дитини, їх ілюстраційні
елементи повинні бути якнайпростіші, а рисувати їх треба звичайним
дитячим примітивом, щоб і діти могли їх собі відрисувати опісля без
зайвого зусилля”.

3. Загадки при навчанні письма

Викладач Домбровський А. в “Методиці і шкільній практиці” (Додатку до
часопису “Шлях Виховання й Навчання” за 1932 рік розглядав використання
загадок на уроках письма в першому класі. Він казав, що “читання і
писання — це при навчанні мови все ще найважніше. Може тому, що ці
вмілості найбільше помітні з зовні. Однак сучасна школа не може на тому
зупинитися. Навчаючи читати і писати, сучасна школа мусить не тільки
збільшувати відомості, але теж розвивати ум дітей, учити їх думати. Бо
тільки тоді навчання буде виховне.

Засоби до того можуть бути дуже різнородні. Учитель добирає і стосуе їх
залежно від рівня умового розвитку дітей. Один з таких засобів, що
попирають розвиток думання в дітей, це загадки, що їх діти і так дуже
люблять. І саме цей момент слід би належно використати.

Відколи можна стосувати загадки в навчанні? Очевидно — від першої кляси
і то вже навіть зараз у перших днях науки. Дедалі можна загадки
стосувати частіше. Не треба додавати, що інакші загадки даватимемо дітям
у 1-ій клясі, інакші в дальших клясах. Також залежно від віку дітей
відмінне буде методичне поступування. Кілька прикладів вияснить це.

Загадки в перших днях навчання чи взагалі в тому часі, коли діти ще не
вміють писати, треба зв’язувати з розмовами. Вони мають дітей
розцікавити, дати при тім їм нагоду розвивати думання. Можна їх теж
використати, щоб зв’язати в одно різні роди занять чи щоб увести
врізнороднення.

Отак, наприклад, у підготовному очерку ведемо розмову про те, що дітям
найближче, отже про домашні звірята. Зупиняємося на котикові. Діти
оповідають кожне про свойого котика, про свої пригоди з котиками, про
звички котів, тощо (совобідне висказування думок). Можна теж долучити
короткий віршик про котика.

І тут місце теж на загадку. Але е. одна трудність. Коли, скажемо,
загадку, то напевно одне-двоє дітей відгадає таки зараз, скаже голосно,
і всі решта вже не потребують думати. Отак методичний підхід, виховний у
свойому заложенні, тратить свою вартість. До того ж загадку зараз таки
слід використати для дальших цілей. Щоб виминути оці від’ємні сторінки,
стосую таке поступування.

Повчаю дітей, що скажу їм загадку, а хто відгадає, той не казатиме
нічого, тільки нарисує (картки, олівці вже наперед роздані) те, що собі
придумав. Після того проказую загадку:

Вдень сидить на печі, Довгі вуса має, в ночі всюди ходить, і миші лапає.
Що це є?

Діти відгадують кожне про себе, потім рисують котика. Якщо бажаємо
перейти тепер до рисування, можемо віддати дітям думку нарисувати, як
кіт спить на печі, як ловить миші або й інші сценки з життя котика.

Певна річ, що загадку можна оформити теж в інший спосіб: Має вуса,
лапки, любить молоко, любить також миші. Вгадайте: хто то?

До інших тем доберемо теж відповідні загадки. Коли розмова буде про
песика, прокажемо загадку може таж:

За дня спить у буді та мало що чує,

В ночі зате бреше, подвір’я вартує.

Деколи загадку можна оформити так, що діти, щоб нарисувати те, про що
мова в загадці, мусять рисувати цілу картину. Коли говоритимемо про
осінні вітри, можемо дати таку загадку:

Рве сніпки зі стріхи, дерева згинає,

а часом то й шапку з голови скидає.
..

Щоб нарисувати «вітер», діти мусять рисувати цілу картину. Коли діти вже
вміють писати (бодай стільки, щоб написати потрібне при відгадці слово)
-— можуть замість рисувати писати. Опрацьовуючи, наприклад, букву «п»,
можемо збудувати лекцію так. Діти пізнали вже «п», писали «пес» (гляди:
«Моя перша книжечка»). Хочемо застосувати писання з пам’яти для вправи й
утривалення. Проказуємо загадку про пса (гл. вище текст чи теж іншу), а
діти, відгадуючи, записують на карточках чи зшитках. По написанні
переводимо провірку (контролю): пишемо «пес» на таблиці; діти порівнюють
і справляють.

Інший приклад:

Діти пізнали вже букву «в». Для втривалення і вправи наступну лекцію
оформлюю ось як:

Тема: творення нових слів зі знаних елементів.

Ціп ь: розвиток думання, писання з пам ‘яти.

З а с і б: розв ‘язування загадок.

Перебіг лекції:

1) учитель задає загадки,

1) писання з пам ‘яти,

2) провірка.

По короткій, якщо треба, розмові учитель повчає: скажу вам загадку, а
хто відгадає, не говорить нічого, тільки напише; хто не знає, як
написати, той нарисує. Потім проказує загадку:

На гумових колесах само їде скоренько, як побачиш — з дороги уступися
швиденько. Що це?

Коли діти вже напишуть, учитель доручає відчитати кільком учням. Що ти
написав? Авто. Напиши те саме на таблиці! Тепер учитель пише сам на
таблиці «авто», доручає порівняти і поправити, евентуальне ще раз
написати. (Діти, що рисували, підписують рисунок).

Якщо діти пишуть слабо, учитель заслонює кусником картону напис на
таблиці, потім відслонює одну букву за одною, діти у себе показують
букви пальцями; евентуальне справляють (аналіза). Скажу вам ще одну
загадку:

Кріси й кулі мають, ворогів проганяють. — Хто це?

Діти пізнали основне слово «вояк» (гл. «Моя перша книжечка»), тепер
пишуть «вояки». Поступування як повище. Скажу ще одну загадку:

Живе у лісі, вівці пориває, зимою часом на людей нападає. — Хто це? Діти
пишуть «вовк». Дальше поступування як попередньо. Майже при кожній
букві, а бодай що якийсь час, можна стосувати подібні лекції. Тільки що
загадки прийдеться укладати вчителеві самому.

Деколи загадки можна вжити, щоб спонукати дітей запитати про нову
незнану букву.

Отак починаємо розмову про сніг (гл. «Моя перша книжечка»). У висліді
даємо загадку:

Паде щось з хмари

Як пух біленьке.

Вгадайте: що то?

Але скоренько!

Діти починають писати і попадають на букву «г». Не знають, як її
записати, питають. Учитель скоро пише «сніг», діти копіюють. Дальше
поступування в тому випадку, як при всіх нових буквах. Певна річ, що з
отого поодинокого випадку не можна робити норми”.

Використана література:

Науковий доробок українських галицьких педагогів у галузі дидактики.
Хрестоматія. – Івано-Франківськ, 2002.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи