Виклики часу і вимоги до підручника літератури

Постановка проблеми. Проблема визначення сучасних вимог до підручника
літератури нині набула особливої гостроти з цілої низки причин, з-поміж
яких виділимо передовсім такі:

1) зараз українській школі пропонується багато (в т.ч. запозичених за
кордоном) моделей підручників, з-поміж яких нелегко вибрати
найоптимальнішу, і слід постійно мати на увазі, що «закордонні
педагогічні технології (і підручники як важливий інструмент їх
реалізації. – Ю.К.), що їх успішно використовують у західному
соціокультурному середовищі, не варто та й безперспективно переносити в
діяльність вітчизняних педагогічних систем. Національні моделі слід
розбудовувати, керуючись національними потребами та особливостями» [1,
74].

2) сучасна система забезпечення українських шкіл підручниками
зорієнтована на їх варіативність, тому вчителя-практика потрібно
готувати до свідомого вибору найкращого (найоптимальнішого) з-поміж них;

3) предмети літературного циклу («Українська література» і «Зарубіжна
література») уперше потрапили до основного переліку навчальних
дисциплін, які підлягають зовнішньому незалежному оцінюванню в 2008
році, що, в свою чергу, вимагає корекції багатьох аспектів
підручникотворення і використання підручників у навчально-виховному
процесі.

Аналіз останніх досліджень. Про інтенсивність наукового пошуку в сфері
розробки оптимальних моделей підручників для вітчизняної школи свідчить
наявність значної кількості праць українських науковців (Бурда М.,
Буринська Н., Волошина Н., Зязюн І., Клименко В., Кодлюк Я., Лукіна Т.,
Мадзігон В., Пометун О., Савченко О., Семаго Н., Якиманська І. та ін.).
Важливим аспектом досліджень у цій галузі є врахування закордонного
досвіду розробки і оцінки підручників [2].

Метою цієї роботи є обґрунтування вимог до оптимальної моделі підручника
з літератури (5-7 класи) для сучасної української школи.

З-поміж низки таких вимог (вони втілені в наших підручниках із
«Зарубіжної літератури», лауреатах Всеукраїнських конкурсів 2005-2007
рр. [3]), виділимо дві, що на сьогоднішній день уявляються особливо
актуальними: самодостатність (в т.ч. зорієнтованість на зовнішнє
незалежне оцінювання (ЗНО) навчальних досягнень учнів) [4] і
універсумність.

Основна частина. У світовій практиці співіснують підручники двох
основних типів: самодостатні (“закриті”) і не самодостатні (“відкриті”)
[5]. З огляду на зазначені вище тенденції, а також необхідність
забезпечення літературними творами та високоякісними теоретичними
матеріалами учнів сільських шкіл, ми віддаємо перевагу самодостатнім
(«закритим») підручникам, водночас принципово не заперечуючи проти
функціонування навчальних посібників «відкритого» типу як допоміжних,
додаткових.

Самодостатність підручника літератури полягає у потенційній можливості
використання його школярем без додаткових матеріалів (повних художніх
текстів, доповнюючих «пазлових» видань, словниково-довідкової літератури
тощо), яке може забезпечити засвоєння ним програми на високому рівні
навчальних досягнень.

Звичайно, це зовсім не означає, що учнів не треба заохочувати до
відвідування бібліотек, користування додатковими словниково-довідковими
виданнями або Інтернет-ресурсами. Йдеться про інше: школярі, з тих або
інших причин позбавлені такої можливості, повинні мати змогу знайти у
своїх підручниках із літератури всі матеріали, необхідні їм для
засвоєння програми на високому рівні навчальних досягнень.

Вимоги до рівня самодостатності підручника значно зростають в умовах
запровадження з 2008 року зовнішнього незалежного оцінювання навчальних
досягнень учнів із «Української літератури» і «Зарубіжної літератури»
(наказ Міністерства освіти і науки України № 617 від 13.07.2007). Тож в
ідеалі кожен школяр повинен мати змогу знайти у своєму підручнику увесь
необхідний матеріал, який стане йому в нагоді для підготовки до
майбутнього ЗНО. Ці відомості мають бути викладені в науково коректній і
адекватній віковим особливостям школярів формі. Зокрема це стосується
рубрики “Теорія літератури”, де все повинно ретельно вивірятися за
десятками авторитетних кодифікаційних видань, після чого підручник зможе
виконувати функцію еталону, міні-довідника.

Підручник повинен повністю «перекривати» зміст чинної програми,
передовсім стрижневої рубрики “Державні вимоги до рівня
загальноосвітньої підготовки учня”. Він може перевершувати ці вимоги,
але в жодному разі не оминати жодної з них.

Прагнення до самодостатності підручників визначило низку пріоритетів під
час їх розробки. Найперше, без чого не може відбутися ані повноцінний
урок літератури, ані повноцінне опанування цієї навчальної дисципліни,
це наявність повного тексту літературних творів (або хоча б їх
репрезентативних фрагментів). Тим більше, що в 5-7 класах традиційно
функціонують не власне підручники, а фактично підручники-хрестоматії, де
поруч із викладом теоретичного матеріалу та біографічних відомостей про
письменників представлено художні тексти, і часто значного обсягу:
наприклад, романи Д.Дефо «Робінзон Крузо», Р.Л.Стівенсона «Острів
скарбів», Ж.Верна «П’ятнадцятирічний капітан» або В.Скотта «Айвенго».
Тож у наших підручниках [3] твори зазвичай збережені в повному обсязі, а
зумовлене санітарними вимогами до ваги підручників скорочення великих за
обсягом текстів не порушує ані їх сюжетних ліній, ані авторського стилю.

У свою чергу, прагнення до щонайповнішої репрезентації текстів
літературних творів обумовило жорстко економне використання площі
підручників. На відміну від деяких авторів, що копіюють західні моделі
навчальної книги, часто перенасиченої необов’язковим, а іноді й суто
декоративним ілюстративним матеріалом (пістряві орнаменти, численні
плашки, суто декоративні малюнки і т.п.), ми ретельно уникали
недидактичних ілюстрацій, неінформативних інтерполяцій (водночас
зберігаючи «дружній» («friendly») дизайн підручника).

Крім того, намагалися уникати невмотивованого дублювання навчального
матеріалу, вже знайомого школярам. Так, член-кореспондент АПН України
Н.Й.Волошина справедливо зауважує, що “за програмами з історії,
української і зарубіжної літератури вивчаються міфи. І… тут потрібні
злагоджені дії авторів підручників… Треба простежити за тим, щоб ці теми
доповнювали одна одну, а не повторювали” [6, 3]. Тож, у підручнику 6
класу ми не дублювали, а доповнювали і поглиблювали вже відомі школярам
відомості про міфи народів світу [3, 8-31].

J

L

?

I

O

O

? ae

&

«

«

O

Oe

8 : ?

 

O

Oe

O

a

ae

ae

i

u

h¶a

h|

h¶a

hq

h¶a

h|

h|

h|

українська школа із єдиної “універсумної” перетворюється на “школу двох
коридорів”, на кшталт західної [7]. А підручник – важливий інструмент
соціалізації особистості, і, хай яким парадоксальним це може видатися на
перший погляд, від того, яким підручником користуються діти, значною
мірою залежить їхній майбутній соціальний статус, місце в дорослому
житті.

На Заході майбутня еліта (пересічно 20-25% учнів, майбутні лідери)
навчається в школі, що культивує жорстку дисципліну, напружену розумову
працю, здатність зосередитися на вирішенні складних навчальних завдань.
Педагогіка для еліти – “педагогіка напружених розумових і духовних
зусиль” (С.Кара-Мурза), внаслідок яких в учня формується універсумний
світогляд, здатність «привласнювати», «робити своєю» елітарну культуру,
і зрештою він перетворюється на особистість, якою важко маніпулювати,
спроможну обирати свій власний життєвий шлях, іти проти течії, не
наслідувати дій натовпу. Це – потенційний керівник, лідер, володар
життя. А вчиться майбутня еліта виключно за “універсумними”
підручниками, сповідуючи справжній культ книги.

Водночас переважна більшість (75-80% учнів) навчається в масовій школі,
де культивуються вседозволеність, лінь, галасливість як, нібито,
атрибути “демократичного” навчання. Мета такої педагогіки – “зайняти
учнів найприємнішим для них чином”, внаслідок чого формується «людина
маси, натовпу» з притаманною їй мозаїчною картиною світу, яка зазвичай
опиняється в лоні т. зв. «масової культури», “культури шуму”, тому нею
легко маніпулювати. У цьому типі шкіл навчаються не за самодостатніми
«універсумними» підручниками, а переважно за дайджестами,
“розважалками”, ігровими й сюжетними посібниками, а то просто й за
конспектами учнів.

Розпізнати «не-універсумний» підручник літератури можна за цілою низкою
ознак (їх перелік можна легко продовжити):

перенасиченістю ігровими матеріалами, що відволікають учня від серйозної
роботи над художнім текстом і теоретичним матеріалом;

зайвим і часто абсолютно недидактичний (декоративним, «задля краси»)
ілюстративним матеріалом;

надлишковим подрібнення на безліч розділів, рубрик, плашок, що руйнують
цілісне сприйняття школярами основного корпусу книги, передовсім –
текстів літературних творів;

наявністю надмірної кількості блоків запитань і завдань після дрібних
фрагментів (розділів, глав) літературних творів.

Чим конкретно небезпечні такі тенденції? Так, остання з них може
призвести до втрати цілісності як художнього тексту (локальної і
глобальної когезії), так і його сприйняття учнями, яких привчають до
рецепції виключно малих доз інформації, внаслідок чого вони стають
неспроможними навіть переглянути повнометражний художній фільм, не
розірваний рекламними паузами. Фактично йдеться про імпліцитну
інтенційованість формування «людини натовпу». А вчителя спровоковано на
методичну монотонність, одноманітність, використання передовсім шляху
аналізу “слідом за автором”, яке програмується необхідністю відповіді на
запитання до кожного фрагменту твору. Ось чому в наших підручниках
запитання і завдання подані виключно після творів, а не поміж їх
частинами.

З усіх названих і неназваних причин ми створили підручники саме
“універсумного типу”, в яких усе тісно взаємообумовлене і
взаємопов’язане: як по вертикалі (з попереднім матеріалом), так і по
горизонталі (з матеріалом суміжних навчальних дисциплін, а також із
широким культурним контекстом). Вони покликані формувати в школяра
цілісну, універсумну картину світу, вчити їх мислити, насолоджуватися
літературою як високим мистецтвом. Але це зовсім не означає, що в цих
підручниках немає ілюстрацій або ігрових матеріалів, що вони заскладні
тощо. Просто “предмет цікавості для учня” в них знаходиться в межах
дисципліни “Зарубіжна література”, а не поза нею, як у щойно згаданих
мозаїчних підручниках “шуму”.

Висновки. Таким чином, з-поміж важливих вимог до оптимальної моделі
сучасного підручника літератури можна назвати його самодостатність і
універсумність. Дотримання цих параметрів допоможе вчителеві й учням
легше досягти основних цілей навчання, зокрема – реалізувати рубрику
«Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів» (в т. ч. у
контексті підготовки школярів до майбутнього зовнішнього незалежного
оцінювання їх навчальних досягнень), а також забезпечить формування
життєвих компетентностей школярів, реалізацію їх як самодостатніх
особистостей, здатних досягти життєвого успіху.

Література

. Тараненко І. Розвиток життєвої компетентності та соціальної інтеграції
// Компетентісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та
українські перспективи. – К.: «К.І.С.», 2004.

2. Див.: Франсуа-Марі Жерар, Ксав’є Роеж’єр. Як розробляти та оцінювати
шкільні підручники. – К.: «К.І.С.», 2001.

3. Ковбасенко Ю. І., Ковбасенко Л. В. Зарубіжна література: Підручник
для 5 класу 12-річної школи. – К.: Грамота, 2005. – 296 с.; Зарубіжна
література: Підручник для 6 класу 12-річної школи. – К.: Грамота, 2006.
– 296 с.; Зарубіжна література: Підручник для 7 класу 12-річної школи. –
К.: Грамота, 2007. – 296 с.

4. Детальніше про нові вимоги до програмо- і підручникотворення з огляду
на український куррикулярний процес див.: Ковбасенко Ю. І. Від “програм
змісту” до “програм результату” (Про теоретико-методологічні засади
вивчення зарубіжної літератури у 12-річній школі) // Всесвітня
література в середніх навчальних закладах України. – К., 2005. – № 7. –
С. 8-14.

5. Див.: Франсуа-Марі Жерар, Ксав’є Роеж’єр. Як розробляти та оцінювати
шкільні підручники. – К.: К.І.С., 2001, а також: Єгоров Г.С., Лавриченко
Н.М., Мельниченко Б.Ф. Тенденції розвитку змісту базової освіти у
країнах Заходу. – К., 2003.

6. Волошина Н.Й. Перспективи підручникотворення // Зарубіжна література
в школах України. – К., 2006. – № 4.

7. Див., наприклад: Кара-Мурза С. Г. Маніпуляція свідомістю. – К.:
Оріяни, 2000; Красовицький М. Ю. На власні очі. – К.: Педагогічна думка,
1998.

Аннотация. В статье рассматривается вопрос о современных требованиях к
учебнику литературы, в частности, акцентируется внимание на его
самодостаточности и универсумности как необходимых условиях
эффективности использования учебной книги (особенно в условиях
подготовки к предстоящему внешнему независимому оцениванию учебных
достижений учеников по литературе).

PAGE

PAGE 2

© Ю.І.Ковбасенко, 2007

Похожие записи