.

Виховання у первісному суспільстві (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
238 2701
Скачать документ

Виховання у первісному суспільстві

Людство від покоління до покоління передає свій досвід, удосконалює
його. Одним із аспектів цього досвіду є виховання.

Залежно від методологічних позицій вчені по-різному пояснювали природу
виховання. Представники біологічної теорії (французький етнограф Ш.
Летурно, 1831—1902), англійський соціолог Г. Спенсер, 1820—1903)
вважали, що виховання не є специфічною, характерною особливістю
людського суспільства, що воно — біологічне явище, властиве усім живим
організмам. Прихильники психологічної теорії (зокрема американський
історик і теоретик педагогіки П. Монро, 1869—1947) переконані, що
виховання ґрунтується лише на несвідомому бажанні дітей наслідувати
поведінку дорослих, наслідування є механізмом, сутністю виховного
процесу. Згідно з релігійною теорією (німецький педагог К. Шмідт,
1819—1864), у вихованні людини виявляється насамперед творча дія Бога,
який, створивши людей, дав їм і здібності виховувати дітей. Представники
трудової теорії (німецький філософ Ф. Енгельс (1820—1885), англійський
соціолог Л. Морган, 1818—1881) стверджували, що поштовхом до виникнення
виховання було виробництво найпростіших знарядь праці та пов’язана з цим
необхідність передавати молодому поколінню знання й уміння їх
виготовлення і користування ними. Однак усі вчені сходяться на тому, що
виховання виникло з потреби батьків передати дітям усе те, що вони
створили у власній практиці, свої погляди на навколишню дійсність. Така
передача досвіду і поглядів — одна з найважливіших передумов існування й
розвитку людського суспільства.

Уявлення про зміст і методику виховання в первісному суспільстві дають
етнографічні описи й етнологічний аналіз, спостереження за сучасними
племенами, що залишилися на дуже низькому рівні суспільного розвитку.

Первіснообщинний лад існував сотні тисяч років. У своєму розвитку він
пройшов певні періоди: первісне стадо, родова община, розпад. У кожному
з цих періодів виховання підростаючого покоління мало свої особливості.

Період первісного стада (від найдавніших часів до 200 тис. років тому)
був періодом завершення процесу біологічного становлення людини. Жодних
організованих форм виховання на цьому етапі не існувало. Діти первісних
племен через спостереження й наслідування переймали досвід дорослих.
Беручи безпосередню участь в усіх видах діяльності (збирання плодів,
полювання, рибальство, будівництво примітивного житла, виготовлення
таких самих примітивних знарядь праці та ін.), вони поступово залучалися
до життєдіяльності стада. Виховання здійснювалося у процесі трудової
діяльності через наслідування, але не було планомірним. На цьому етапі
виникають елементи навчання. Старші навчали дітей дотримуватися
племінних традицій, переказуючи їм те, що знали самі. Це стосувалося
певних правил гігієни, статевих стосунків, збереження здоров’я, плекання
добрих звичаїв, здобування життєвої мудрості. Такі правила передавалися
від покоління до покоління як абсолютні істини.

За родового устрою (приблизно 10 тисяч років тому) людина стає подібною
до сучасних людей, її соціальні начала вже панують над залишками
зоологічного індивідуалізму, вона опановує зв’язну мову. Людські стада
перетворюються на колективи родичів — роди. Для розквіту родового ладу
характерні колективізм і кооперація родичів У трудових процесах,
загальнородова або загальноплемінна власність на основні засоби
виробництва і зрівняльний розподіл продуктів полювання, рибальства та
інших галузей господарства. Формуються релігійні уявлення, які значною
мірою впливають на виховання підростаючого покоління.

Зміни в організації суспільного життя первісних людей зумовили
відповідні зміни в їх виховній практиці. Мета виховання в цей час
полягала у переданні підростаючому поколінню трудових навичок, способів
поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв і обрядів. Зміст і
характер виховання дітей залежали від умов життя та характеру виробничої
діяльності дорослих. У родовій общині сім’я ділилася на три вікові
групи: діти і підлітки, які належали всій первісній общині; дорослі, що
були повноцінними та рівноправними учасниками життя і праці; особи
похилого віку, які годували і доглядали дітей (давньоруське слово
«воспитание» має корінь «питать» (годувати) і префікс «вос», який
означає ріст угору). До 10—12 років хлопчики та дівчатка виховувалися
разом і жили на половині своїх матерів, ходили з ними збирати рослинну
їжу, гралися у вільний час. Згодом, коли починався період статевого
дозрівання, хлопці-підлітки переходили у стан неодружених чоловіків і
вдівців, а дівчата — у стан жінок. З цього часу вони жили і виховувались
окремо. Хлопців готували переважно до чоловічих видів діяльності
(мисливства, рибальства, виготовлення знарядь праці), дівчаток — до
жіночих (збирання рослинної їжі, ведення домашнього господарства,
догляду за малими дітьми). Виховання здійснювалося залученням дітей до
конкретних видів трудової діяльності, де вони включалися в систему
виробничих відносин і міжособистісних стосунків дорослих людей.

Важливим етапом у вихованні підростаючого покоління була організація
його переходу в групу дорослих, який супроводжувався спеціальними
ритуалами — ініціацією. Ініціація являла собою систему випробувань та
церемонію посвяти підлітків у повноправні члени колективу. Цій події
передувала тривала спеціальна підготовка. Ініціаціям піддавали як
хлопців, так і дівчат, але більш розвинуті вони були стосовно хлопців.
Проходження різних випробувань (голодом, вогнем, обрізанням, биттям
палицями) мало засвідчити наявність у молодої людини фізичних і духовних
якостей, які б відповідали виправданим вимогам суспільства до індивіда,
що вступає на шлях активного громадського життя.

На останніх етапах розвитку матріархату з’явилися перші в історії
заклади для життя і виховання підростаючого покоління, окремо для
хлопчиків і для дівчат. Тут підлітків привчали до виконання релігійних
обрядів і святкових ритуалів, навчали ігор, танців, співу, що нерідко
мали магічне значення, розповідали перекази, повідомляли історію роду і
племені. Такі заклади створювала родова община в інтересах усього
суспільства, вони були демократичні за своїм характером. До виховання
дітей залучали збагачених досвідом старців, найдосвідченіших родичок. То
були перші в історії людства вихователі.

З розвитком продуктивних сил виникає нова організація родового
суспільства — патріархат. Суспільство переходить від мотижного до
плужного землеробства, від розведення домашніх тварин — до скотарства, а
відтак — і до нового поділу праці між статями. Керівну роль у
суспільстві виконує чоловік, а жінка веде домашнє господарство. Виникає
моногамія, а з нею — велика патріархальна сім’я, здійснюється перехід до
патріархального поселення. У такій сім’ї жінка й діти підкорялися главі
сім’ї, що не могло не позначитися на їх вихованні.

Виховання підростаючого покоління родова община доручала
найдосвідченішим, спеціально призначеним людям, воно почало
виокремлюватися як особлива форма суспільної діяльності. Розширюється і
поглиблюється його зміст і програми випробувань. З’являються перші в
історії людства організаційні форми виховання: дитячі ігри, традиції,
звичаї, ритуали, обряди, за допомогою яких дітям прищеплювалися певні
правила і норми поведінки. Важливу роль відігравала й усна творчість
(народні перекази, легенди, міфи, пісні, прислів’я, загадки, казки
тощо), а також встановлені заборони — табу. Усі ці форми і засоби
виховання були органічною частиною життя первісного суспільства, а діти
виховувалися, беручи безпосередню участь у цьому житті.

У період розвинутого патріархату виникає так зване вузликове, або
предметне, письмо — об’єднання різних знаків, за допомогою яких
передавалися найважливіші життєво необхідні знання та навички. З
розпадом первісного ладу з’являється первісна форма письмового
повідомлення чи запису — піктографія, або малюнкове чи образне письмо.
Воно складалося з окремих малюнків чи зв’язної композиції, що
реалістично або умовно відображали предмети, події. Ці зображення
наносили на кору бересту, шкіру, кістки.

Для періоду розпаду первісного ладу (7—6 тисяч років тому) характерним е
виникнення сусідських общин, становлення моногамної сім’ї, станове і
майнове розшарування суспільства. Ці зміни в суспільному розвитку
позначилися й на вихованні. Передусім зростає роль сімейного виховання.
У сім’ї діти навчалися праці, засвоювали норми і правила поведінки,
релігійних обрядів. Поява станів (вожді, жерці, старійшини)
трансформувала загальну мету виховання в окремі цілі для кожного стану.
Ідеал вождя орієнтував виховання на підготовку до війни і керівництва
общиною. Ідеал жерця передбачав розвиток інтелекту й підготовку до
відправляння релігійних обрядів і ритуалів. Основою ідеалу общинників
була підготовка до праці. Спостерігається прагнення панівних груп
населення відокремити розумове виховання від фізичної праці. Вони
зосередили у своїх руках зачатки знань (піктографічне письмо, обмір
полів, передбачення повені, орієнтування за зірками, прийоми лікування),
огорнувши їх таємничістю, містикою. Будинки молоді поступово
перетворилися на спеціальні заклади для дітей знаті, яким передавали ці
знання. Дітей, що навчалися в цих закладах, звільняли від фізичної
праці. Такі зародки розумового виховання поступово перетворювалися на
монополію панівного класу.

У цей період співіснують елементи суспільного і сімейно-станового
виховання, яке залишилося під контролем общини. Водночас воно втрачає
природовідповідний і ненасильницький характер, посилюються тенденції
авторитаризму у вихованні та застосуванні покарань як методу виховного
впливу. Це було зумовлено тим, що станове виховання перестає відповідати
безпосереднім потребам життя дитини, виникає розрив між її
безпосередньою життєдіяльністю і підготовкою до дорослого життя, між
цілями вихователя і цілями вихованця. Усе це спричиняло опір вихованця
спрямованим на нього виховним впливам. Такий опір долався суворими
покараннями (в тому числі й фізичними) або залякуванням дітей.

Зростання обсягу людських знань і необхідність передання їх
підростаючому поколінню зумовило виокремлення процесу виховання, що
здійснювався в безпосередній трудовій діяльності, у спеціально
організований процес розумового виховання та навчання. А це, у свою
чергу, потребувало спеціально підготовлених людей, для яких виховання
стає сферою професійної діяльності.

Таким чином, за первіснообщинного ладу виховання як суспільне явище
пройшло шлях від стихійного й обмеженого за своїм змістом І методикою до
спеціально організованих форм інтелектуальної підготовки підростаючого
покоління. Його зміст і методика поглиблювалися і розширювалися в
наступних суспільно-економічних формаціях.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020