Реферат
на тему:
ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ
Проблема виховання обдарованої дитини існує стільки скільки існує сама
педагогіка.
Тему виховання обдарованої дитини розробляли всі педагоги і психологи
різних часів. Попри солідні теоретичні і практичні наробки, у цьому
напрямку вже існують численні прогалини, викликані складністю предмета
дослідження.
Природні нахили яскраво виявляються в іграх дітей, відомо, що Т.Шевченко
змалку любив ліпити з глини, малювати, пізніше – списувати вірші у
саморобні, оздоблені візерунками книжечки. Можна замітити, що коли
звичайній дитині запропонувати під час гри якусь іншу гру, то вона легко
згодиться і забуде через декілька хвилин попередню гру. Обдарована ж
дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатись нею
регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В талановитої
дитини відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість,
посидючість, вміння наполегливо переслідувати поставлену мету,
самостійність, незалежність у діяльності. Обдаровані діти, як правило
мимоволі привертають до себе увагу.
Важливим принципом виховання слід визначити також утилітаризм –
озброєння дитини знаннями і вміннями, які становитимуть реальну користь
у житті і допоможуть вихованцеві посісти достойне місце в суспільстві.
Хист реалізується лише за умови вміння індивіда трудитись. Слід
зауважити, що якості обдарованості неможливо сформувати тільки шляхом
зовнішнього впливу, тому виховання потрібно будувати так, щоб спонукати
дитину до самовиховання.
Відповідно, мистецтво виховання – мистецтво пробудження у вихованця його
власних сил.
Необхідно дитині давати не тільки свободу самодіяльності, а й можливість
у певних межах обговорювати з дорослими своїми намірами.
Ознайомлення з різноманітною діяльністю, глибокі й помірно численні
враження допомагають інтенсивному розвиткові природних завдатків людини.
Потрібні для творчості фарби, звуки, руки обдаровані діти знаходять у
спілкуванні із природою. Природа ж пробуджує мислення, уяву фантазію.
Проте творча думка, творча уява розвивається також під впливом
літератури.
Відомо, що видатні вчені були змалку схильні до читання наукових книжок.
А майбутні поети – 9 літня А. Ахматова, М. Цвєтаєва, Л. Українка
зачитувались серйозними (“дорослими”) творами.
Сучасні дослідження, проведені відомим психологом А. Барком, містять
цікавий матеріал для доповнення рекомендацій батькам і педагогам з
питань виховання обдарованої дитини, проте і не вказувати надмірних
захоплень ї обдарованістю. Не можна перетворювати життя людини в
інструмент захоплення батьківських амбіцій. слід створити всі умови для
розвитку таланту, але не насаджувати дитині своїх захоплень, не
культивувати необхідності будь-що досягти неперевершених результатів, не
перевантажувати, не змушувати постійно займатись улюбленою справою. Все
це може відбитись улюбленим предметом, може стати причиною неврозу,
психічного захворювання або ж розвинути в дитини пихатість і
притензійність.
Потрібно тактовно, делікатно розвивати в дитини інтерес, навчати
терпіння і заохочувати працювати старанно, завершувати почате.
Намагатись зменшити надмірну вразливість обдарованої дитини, вчити
достойно програвати і не сприймати невдачу, як трагедію; володіти
емоціями, робити все, щоб дитина не занижувала своєї самооцінки і
водночас не виставляла напоказ свою обдарованість.
Обдарована дитина, як правило, сама заявляє про себе, ускладнюючи життя
самовпевнених консервативних дорослих. В ідеалі ж, констатує теоретична
педагогіка, кожна розумово повноцінна дитина по-своєму талановита, і
вихователь повинен проникнути в внутрішній світ кожного вихованця.
Недоцільно підганяти всіх дітей під одну мірку. Це призводить до
духовного рабства. На думку Г. Песталоцці, навіть однакова любов до
дітей не має заступати індивідуальностей.
Тому система орієнтована на виховання обдарованої дитини позитивно
вплине на пробудження і розвиток природних задатків кожної дитини.
Обдаровані люди приносять велику користь суспільству, державі, є її
гордістю. Тому перед суспільством, державою, школою і сім’єю постає
проблема навчання і виховання таких дітей.
Одним з важливих напрямів діяльності вчителя в загальноосвітній школі є
його робота з учнями, які мають особливі здібності. Вони
характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим
запам’ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю
в навчальній діяльності, великою працездатністю та ін. їм притаманна
неординарність, свобода висловлювання думки, багатство уяви, чіткість
різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву й
науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Це створює
сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної
діяльності та збільшення її обсягу й інтенсивності з тим, щоб навчальне
навантаження сприяло розвитку навчальних можливостей учнів, а не
стримувало цей процес через недостатню їх завантаженість.
Існує кілька типів індивідуальної обдарованості:
раціонально-мислительний — необхідний ученим, політикам, економістам;
образно-художній — дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам;
раціонально-образний — історикам, філософам, учителям;
емоційно-почуттєвий — режисерам, літераторам. Щодо обдарованих учнів
особливу увагу слід звернути на такі моменти: повне задоволення запитів
найпідготовленіших дітей у поглибленому вивченні предметів на основі
широкого ознайомлення їх із сучасною наукою; створення умов для
задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і водночас для
розвитку здібностей, виявлених у певній галузі діяльності; забезпечення
можливостей для широкого вияву елементів творчості в навчальній і
позашкільній роботі; залучення їх до надання допомоги своїм
однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; запобігання
розвитку в них переоцінки своїх можливостей, лінощів через систематичну
недовантаженість. Форми роботи з цією категорією учнів — групові та
індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст
навчальної інформації для них має доповнюватися науковими відомостями,
які вони можуть отримати в процесі виконання додаткових завдань за той
самий час, що й інші учні, але за рахунок прискореного темпу обробки
навчальної інформації. У методах навчання цих учнів мають превалювати
самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до
засвоєних знань, умінь та навичок. Контроль за їх навчанням
спрямовується на стимулювання поглибленого вивчення навчального
матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенесення знань у нові
ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні
завдання для таких учнів повинні бути творчими.
Названі моменти в навчальних заняттях доповнюють системою позакласної та
позашкільної роботи (виконання учнем позанавчальних завдань,
відвідування занять гуртка або участь у масових тематичних заходах:
вечорах, оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів
творчості, зустрічі з ученими та ін.). Індивідуальні форми позакласної
роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в
олімпіадах. Важливо керувати позакласним читанням учнів. Учителі мають
налагоджувати контакти з позашкільними установами, де займаються їх
вихованці. Вивчаючи інтереси і нахили учнів, вони допомагають їм обрати
профіль позашкільних занять.
У роботі з цією категорією учнів не тільки створюють сприятливі умови
для їх розвитку на уроках і в позаурочній діяльності, а й психологічно
готують до наполегливої праці. Вони мають усвідомити, що розвинути
здібності й досягти успіху можуть лише ті, хто готовий подолати
труднощі. Брак таланту пояснюється не збідненою людською природою, а
відсутністю сильних натур, здатних виявити мужність, наполегливість,
сувору дисципліну в самоосвіті — самовихованні, в критичному
самоосмисленні загальноприйнятих норм, стереотипів, у захисті нового.
Розвиток обдарованих дітей гальмується через: відсутність
соціально-матеріальної бази, потрібної для вияву різнобічних талантів
дітей, їхньої творчості; формалізовану, механізовану та автоматизовану
систему навчання; поневолення дитячої обдарованості бездуховною масовою
культурою; відсутність психологічної допомоги дітям у подоланні
комплексу неповноцінності.
У вихованні цієї категорії дітей особлива відповідальність лягає на
сім’ю. Неправильний підхід до талановитих дітей у родинному колі, їх
обожнювання призводять до негативних наслідків. А. Макаренко у своїй
«Книзі для батьків» наводить цікавий приклад виховання єдиного сина в
сім’ї Кетових. Завдяки детально продуманій системі виховання Вітько
швидко випередив однолітків у навчанні. У п’ять років він правильно
говорив російською і німецькою мовами, в десять — почав знайомство з
класичною літературою, у дванадцять — читав в оригіналі Шекспіра,
«перескочив» через десятий клас, а в сімнадцять вступив на
фізико-математичний факультет університету, вразивши професорів своєю
обдарованістю та ерудицією. Проте він сформувався як егоїст, холодний
цинік, байдужий до всього і до всіх. Головним для нього був він сам,
його успіхи й задоволення. Тому так бездушно відмовляється він принести
з аптеки ліки хворому батькові.
Педагоги і батьки повинні керуватися твердженням В. Сухомлинського про
те, що у природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної.
Закон України «Про освіту» передбачає, що для розвитку здібностей,
обдарувань і таланту створюються профільні класи (з поглибленим
вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки),
спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи
навчально-виховних колективів, об’єднань. Найбільш обдарованим дітям
держава надає підтримку і заохочує (стипендії, направлення на навчання і
стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх, культурних
центрів).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
