Виховання національної свідомості у дошкільників за допомогою народних
дитячих ігор вихователь ДНЗ «Ромашка»

Іваненко Світлана Василівна

вул. Шевченка, 43, смт Вільшана, Городищенського р-ну

Черкаської обл.

Тел.: 96–1-83.

«Гра – це велике світле вікно, через яке в духовний світ дитини
вливається живильний потік уявлень, понять про навколишній світ»

В. Сухомлинський

Сьогодні основною метою особистісно орієнтованих освітніх технологій є
становлення творчої, цілеспрямованої особистості, здатної до
саморегуляції, конструювання власної життєвої стратегії. Саме тому
потрібно приділити увагу вивченню розвивального впливу гри на
різнобічний розвиток дітей дошкільного віку. Адже психолого-педагогічна
перевірка показала, що ігрова діяльність має провідне значення для
становлення будь-яких форм діяльності дитини, показує, що цей підхід є
ефективним. Визнання педагогами провідного значення ігрової діяльності у
структурі пізнавальних завдань, увага до широкого використання ігрового
розвивального середовища в умовах дошкільного навчального закладу дають
змогу дітям проявляти усі форми соціальної та пізнавальної активності.

З упровадженням у практику Базової програми «Я у Світі» в нашому
дошкільному закладі заняття проводяться в ігровій формі і спрямовані на
формуванні особистості дитини. Адже час, який відводиться на їх
проведення, не дає змоги враховувати індивідуальні потреби та
особливості кожної дитини, її здібності, вміння, навички. Навіть заняття
з навчання грамоти і математики вихователі намагаються урізноманітнити
використанням народних ігор.

Наприклад, я підбираю такий ігровий сюжет, який би тісно переплітався з
темою заняття, його навчальними завданнями. Зокрема, заняття з грамоти і
математики проводжу у формі казки, переважно української народної
(«Рукавичка», «Колобок», «Солом’яний бичок» та інші). Адже,
першочерговим завданням освітнього процесу в нашому дошкільному закладі
є: «Наповнення життєдіяльності дітей цікавим змістом упродовж кожного
дня, організація самостійної діяльності дошкільнят в ігровому
предметному середовищі, що надає кожному малюкові право вибору». Саме
тому Базова програма передбачає створення таких умов для організації
діяльності дітей, зокрема ігрової, які спонукали б кожну дитину до
максимального прояву самостійності, реалізації своїх задумів і бажань.
Тому що, кожен вид гри виконує свої функції у розвитку, вихованні та
навчанні дітей.

Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор:

? творчі ігри – сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані
(ігри-драматизації) та будівельно-конструктивні;

? ігри з правилами – дидактичні та рухливі, зокрема і народні ігри.

У своїй практичній діяльності велике значення я надаю українським
народним іграм. Тому що, ігри, створені народом для дітей, доводять
своєрідність культури нації. Характерною особливістю народних ігор є
комплексний вплив на організм та на особистість дитини. Такі ігри
допомагають одночасно здійснювати фізичне, розумове, естетичне, моральне
та трудове виховання дитини, розвивати її емоційну сферу, формувати
національну свідомість, повагу до звичаїв та традицій українського
народу.

Використання народних ігор, малого фольклорного жанрів тісно пов’язані з
темою над якою я працюю: «Формування основ громадянської свідомості
вихованців», а саме – патріотичне виховання. Ще з часів наших прадідів в
українській народній педагогіці одним із засобів виховання дітей є
народні ігри. Вони відрізняються між собою особливостями виникнення в
народній культурі. Тому, виходячи з цього, можна класифікувати
українські народні дитячі ігри на:

? рухливі народні ігри;

? українські народні дитячі ігри (хороводні ігри, театралізовані ігри);

? традиційні народні ігри малих форм (мирилки, лічилки, заклички,
дражнили, примовки, забавлянки, звуконаслідування, скоромовки, загадки,
небилиці, жартівливі мовні ігри.

Народні рухливі ігри передавалися з покоління в покоління, мали
розважальний зміст, наслідувались дітьми і ставали для них не лише
забавкою, а й школою життя Веселі ігри та забави спрямовані на
умиротворення сил природи, на передавання знань, звичаїв, моралі. Таким
чином, вони сприяли розвитку в дитини мислення, розширенню знань про
навколишній світ, формували її характер. Виконуючи різні ролі, імітуючи
рухи тварин, птахів діти практично застосовують здобуті знання про
життя, поведінку, способи їх пересування. Також, у ході рухливих ігор,
розвивається мова дітей, збагачується їхній словник, закріплюється
вміння граматично правильно будувати речення, формуються такі якості, як
стриманість, кмітливість, наполегливість, організованість, а також
розвиваються сила, спритність, швидкість, витривалість та гнучкість.
Поставлена мета досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибання,
біг, кидання чи перенесення предметів.

Наприклад, народна рухлива гра «Діти та вовк». Завдання: удосконалювати
уміння лазити по парканчику, ходити та бігати з підстрибуванням.
Виховувати увагу, витримку.

Хід гри

На одному боці майданчика перед накресленою лінією стоять діти. На
протилежному боці за деревом сидить «вовк» — дитина.

Вихователь каже:

Діти в лісі гуляють,

Ходять, бігають, стрибають,

Гриби, ягоди збирають.

Діти розходяться по майданчику, бігають, а на слова стрибають,
підстрибують, махають руками над головою. На слова:

Увага, не зівайте,

Вовк за деревом, — тікайте!

0<0j0R1z1?1?:Oe:ooooaoooooaooooo***o**oo gd'}? (Діти біжать до лінії, частина вилазить на парканчик. Вовк ловить дітей. Гра повторюється). Правила гри: ходити, бігати якнайдалі від лінії; не наштовхуватись на товаришів; на слова «тікайте», треба вилізти на парканчик або на підвищення. У народних рухливих іграх навчальні завдання часто нібито приховані в підтексті та спрямовані на те, щоб радувати дітей і тим самим спонукати їх активність і творчість. Завдання народних ігор – дати дітям здоровий відпочинок і розвагу, сприяти їхній творчій діяльності та стимулювати розвиток позитивних якостей характеру. Ігри можна проводити як у приміщенні, так і на відкритому повітрі, під час фізкультурних та музичних занять, після занять, на ранках і вечорах розваг. Не випадково, що більшість українських ігор супроводжуються піснями, вимовками та приказками. Адже, якщо дитина в процесі гри, змагання співає або складно промовляє, то в неї ніколи не виробляться агресивність, зверхність, почуття переваги над іншими. Однією з таких українських народних дитячих ігор є хороводна гра. Найулюбленішими хороводними іграми дітей є такі, як «Чи були ми у садку...», «Зайчику сіренький», «Несе осінь у корзинці» та інші. Беручи участь у них, дитина, окрім виконання різних дій, водночас легко вивчає віршик, долучається до активного українського мовлення. Наприклад, хороводна гра «Несе осінь у корзинці». Несе осінь у корзинці Дітлахам малим гостинці: Жолуді – у жменьку, Каштани – в кишеньку, Червону калину, Дощик із хмарини. Діти ходять по колу, побравшись за руки. В середині кола дівчинка – Осінь із кошиком у руках. На слова: «Жолуді – у жменьку», - діти зупиняються й показують «жменьку»: потім – засувають руку в кишеню; імітують зривання гілочки калини; накривають руками голову й розбігаються, тікаючи від дощику. Такі ігри сприяють розвитку пам’яті, інтонаційної виразності мови, виховують дружні відносини між дітьми і бажання гратись разом. Також до українських народних ігор входять і ігри малих форм. До яких належать скоромовки, заклички, примовки, звуконаслідувальні ігри, загадки та інші. Їхніми характерними ознаками є речитативність, стислість, динамічність, зібраність. Саме тому ці ігри як найкраще відповідають психологічним можливостям дошкільнят. Адже малята легко запам’ятовують і активно застосовують у самостійній ігровій діяльності, що сприяє їхньому швидкому поширенню в дитячому середовищі. Тому народні ігри малих форм досить актуальні і сьогодні у навчально-виховному процесі. Ці ігри сприяють удосконаленню звуковимови дітей (скоромовки), розвитку фонематичного слуху й артикуляційного апарату (звуконаслідувальні ігри), інші – задовольняють актуальні дитячі потреби, дають змогу самостійно організовувати колективну гру. Окрасою українських народних ігор є загадки. У давнину вміння відгадувати загадки було свідченням великої мудрості. В українських народних загадках відбивалися уявлення українців про навколишній світ, їхнє місце в ньому. Загадки для дошкільнят розвивають у дітей уяву, образне мислення, розумові здібності. Широко у своїй практиці я використовую забавлянки з рухами (для молодших дошкільнят). Ігри-забавлянки з імітацією рухів розвивають пам’ять і мовлення дитини, дрібну моторику рук; їх можна використовувати і на прогулянці, і в приміщенні, як фізхвилинки, коли діти засиділися і потрібно розім’ятися, підняти емоційний настрій дітей. Також дітям дуже подобаються народні пальчикові ігри, як от: «Сорока-ворона», «Кую-кую чобіток», «Кізка» та інші. Вони сприяють розвитку дрібної моторики і є ефективним засобом відпрацювання спритності та гнучкості кисті, зміцненню м’язів руки дітей та вдосконалення її вправності, формуванню в малят уміння керувати власними рухами. Від того, наскільки вправно навчиться малюк володіти руками, значною мірою залежить його самостійність: навички самообслуговування під час одягання та роздягання, гігієнічних та оздоровчих процедур, їжі, образотворчої діяльності тощо. Крім того, дослідження показали, що розвиток долоні має тісний зв’язок з розумовими, зокрема мовленнєвими центрами головного мозку, тому рівень дрібної моторики дитини можна вважати також одним із показників її інтелектуального розвитку. Проникненню дитини в природне середовище сприяють звуконаслідування, де діти передають звуки птахів, кумкання жаби, виття вовка та голоси інших істот. Педагогічне значення традиційних українських дитячих народних ігор малих форм таке саме, як і значення традицій. Завдяки дотриманню цих традицій, український народ відтворює й зберігає свою духовну культуру, національні цінності, свій характер і передає їх наступним поколінням. Традиційні українські народні дитячі ігри, будучи частиною культурно-історичної спадщини українського народу, мають значні потенційні можливості для розв’язання багатьох педагогічних завдань дошкільної освіти, зокрема прилучення дітей до культури українського народу, виховання в них національної самосвідомості. Підбиваючи підсумок, хочу наголосити, що головною умовою впливу педагога на розвиток ігрової діяльності має бути формування і розвиток самостійності дітей. Тоді ігрова діяльність, посяде своє належне місце в її життєдіяльності, реалізуючи мотиви, пов’язані із самовираженням, самоствердженням, прагненням дитини бути незалежною, ініціативною, визнаною іншими, як того вимагає Базова програма.

Похожие записи