Реферат на тему:

ВИХОВАННЯ ЛЮБОВІ ДО БАТЬКІВ

Зміст роботи по вихованню у дітей любові до батьків згідно програм
виховання дітей в садку

Саме через відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до
світлого образу України, до щирих, глибоких і чесних почуттів. У нашого
народу здавна живе добра і благородна традиція – підтримувати теплі
родинні взаємини, долати родинні незгоди. І все це робиться заради
дітей, щоб виховати в них родинні почуття.

Недарма в народі кажуть: “З родини йде життя людини”.

“Без сім’ї немає щастя на землі”.

“Сім’я, рід, родина – ключ до щастя людини”.

Батько й мати – найрідніші і найближчі кожному з нас. Від них ми
одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють нам розум,
вкладають в наші вуста добрі слова. Тому треба поважати своїх батька й
неньку, тому, що вони нам дали це життя, тому що вони у нас єдині і
більше таких немає на землі.

Навчально-виховний процес в дитячому садку передбачає виховання любові
до своїх рідних. Ознайомлення з працею дорослих і виховання поваги до
неї – один із способів формування в дітей працьовитості, позитивного
ставлення до праці і до трудівників.

Дослідження показали, що в дошкільному віці діти виявляють великий
інтерес до дорослих. У малюків виникає бажання наслідувати старших,
брати участь у їх праці. Діти відчувають радість і задоволення від
трудових зусиль, усвідомлюють користь своїх дій, виявляють бережне
ставлення до праці дорослих. Вплив праці дорослих на поведінку дітей
можна спостерігати і в дитячих іграх. Де вихованці прагнуть точно
відобразити той чи інший вид праці так, як спостерігали, підкреслюючи
злагодженість дій, акуратність, точність.

Якщо ми прагнемо виховувати у дитини повагу до людської особистості,
пробудити свідомість морального обов’язку, ми самі маємо являти їй
зразки всіх цих якостей. Якщо ж вона навколо себе і в особі батька і
матері замість поваги до особистості бачить зневагу до неї, замість
рівноправності, за якої поважається свобода кожного, — свавілля одних і
принизливу покору інших, то це приведе до негативних виховних наслідків.
Тільки та сім’я може благотворно впливати на моральний розвиток дитини,
в основу життя якої покладений принцип “сімейного альтруїзму”. Цей
принцип формує людину, яка бачить центр ваги існування у своїй власній
особистості. Якщо сім’я відокремлена від інших людей і загальнолюдські
інтереси в будь-якій формі не зачіпають її, то це у моральному
відношенні згубно впливає на дитину.

Сім’я надзвичайно глибоке джерело для розвитку у дитини почуття радості,
щастя, що є результатом виконання нею певної діяльності.

Розвиток моральної любові – це шлях од відчуття дитиною своєї
спорідненості з батьками до такого ж відчуття стосовно життя навколишніх
людей. Дитина, котра живе з родиною одним загальним життям, перенесе
подібне ставлення на більш широкий суспільний загал. Вона прагнутиме
вдосконалювати загальнолюдське життя і в цьому знаходитиме для себе вищу
мету.

2) Суть патріотизму, своєрідність його прояву у дітей

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає:
виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в
ім’я України, освоєння національних цінностей (мови, території,
культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної
державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності,
залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування
почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве
висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних
надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане
виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у
будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими
знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії
народу, його Збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття національного в людині, К.
Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність,
на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо
народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові
до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню
опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і
родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде
відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає
багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за
звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі
благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до
батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази і життя ніколи не
втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до
батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!».

Вихователь повинен чітко бачити сам процес становлення національної
свідомості дитини та глибоко розуміти зміст ключових понять
(«національний», «патріотизм», «націоналізм», «громадянськість» тощо).

У розвитку національної свідомості дитини (і зрілої людини) О.
Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю
свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.

Перший етап (етнічне самоусвідомлення) — першооснова, коріння
патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в
сім’ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних
звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної
творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім’ї,
предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі
етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні
заважати інші мови.

Другий етап (національно-політичне самоусвідомлення) — припадає
переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини
нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що має чи виборює
певне місце серед інших націй. До найважливіших моментів цього етапу
національного виховання належать відновлення історичної пам’яті та
формування почуття національної гідності.

Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлення) — передбачає
формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму,
виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів,
прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в
неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до
батьків, др рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство,
готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей;
шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям,
принципам народної моралі та духовності; відстоювання повної свободи і
незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних
традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи,
землі; прагнення робити пожертви на будівництво храмів,
навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток
власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму,
вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.

Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря.
Народний календар — це система історичних дат, подій, спостережень за
навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які
відзначаються протягом року; це енциклопедія знань про життя людей, їх
побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.

Після здобуття Україною незалежності в життя і побут народу входять такі
знаменні свята й урочистості, як День Незалежності України (24 серпня),
День Конституції

України (28 червня), День Соборності України (22 січня), Свято Козацької
Слави (2—5 серпня) та ін. Народний календар поповнюється
загальнонаціональними святами: День Знань, День Матері, День Батька,
День Родини. Передбачає він і регіональні урочистості, приурочені до
певних історичних подій в минулому, специфічним видам трудової
діяльності (проводи на полонину в Карпатах, наприклад).

Є в народному календарі дати, пов’язані з релігійними святами: День
Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Святвечір, Різдво, Водохреща,
Стрітення, Великдень, Івана Купала, Покрови Матері Божої тощо.

Складова народного календаря — родинний календар, який охоплює важливі
дати, віхи життя сім’ї, кожного її члена (дні народження членів сім’ї,
ювілеї весілля батька і матері, бабусі й дідуся).

Тематика виховних заходів, які проводять нині в школах, свідчить про те,
що виховання повертається до національних джерел.

3) Методи роботи по вихованню любові до батьків

Сім’я стає могутньою виховною силою, що облагороджує наших дітей лише
тоді, коли ви, батько й мати, бачите високу мету свого життя, живете в
ім’я високих ідей, що підносять, звеличують вас в очах ваших дітей.
Сім’я в нашому суспільстві створюється як первинний осередок
багатогранних людських відносин – господарських, моральних,
духовно-психологічних, естетичних. Вступаючи в шлюб, він і вона сповнені
передчуття радості, щастя, повноти духовного життя.

Але те, що він і вона живуть в одній квартирі, перебувають у відносинах
фізичної близькості – це не є само по собі невичерпним джерелом радості
і щастя. Щастя твориться подружжям, воно залежить від того, в чому
вбачаєте ви, батько й мати, сенс життя. Від того, в чому ви бачите
джерело щастя, повноти своїх відносин, від того, для чого ви об’єдналися
в довічний союз, залежить виховна, облагороджуючи сила сім’ї, моральне
обличчя й доля ваших дітей.

Щастя стає примарним і отруйним, якщо воно засноване на низьких
пристрастях, на інтересах і спонуканнях, що принижують людину. Добро
тільки тоді добро, коли воно для людей – от що треба пам’ятати, шановні
батько і матір, будуючи своє затишне родинне гніздечко, споруджуючи
кам’яний дім і закладаючи виноградник, милуючись квітами і дітьми
своїми. Великий світ громадянства, людяності, високих ідеалів і духовних
поривів мають увійти в сімейне гніздечко, осяювати довічний союз, гріти
серця, щоб вони не стали холодними й байдужими. Найвищий принцип
суспільства: все для людини, все в ім’я щастя людини – не якась
абстрактна соціологічна істина. Це також принцип глибокого особистого,
найпотаємнішого – наших взаємовідносин з тими, кого звела з нами доля,
щоб продовжувати рід людський і щось залишити від себе доброго,
розумного, людяного на землі. А це добре, розумне, людяне лишається
тільки в пам’яті людей, а серед людей, які найдовше збережуть у своїй
душі часточку вас, батько і мати, на першому місці найдорожчі люди, —
наші діти. Висока мета вашого родинного життя – втілити все краще, що
створено людством, у ваших дітях. Адже живуть батьки для дітей, всі
найвищі святині – Батьківщина, народ, подвиг життя нашого в ім’я блага
людей – усе це наповнюється плоттю і кров’ю, живим диханням і мудрістю в
дітях. Наймогутнішим знаряддям, інструментом виховання дітей є те, щоб
найвищу радість, щастя батькові і матері, давало творення добра і щастя
для людей – для близьких і далеких, і насамперед – сердечна турбота
матері й батька одного про одного, хто дав нам життя й навчив вимовляти
перші слова: мама, тато, сонце, весна, Вітчизна…

Піднімайте себе в очах своїх дітей тим, що діти бачитимуть: вищим
сенсом вашого життя є засів того зерна, з якого виростає буйна парость
людського щастя.

Батьки виховувати дітей повинні передусім красою своїх взаємовідносин.
Справжня краса взаємовідносин чоловіка й дружини, батька й матері
полягає в тому, щоб взаємно творити красу – чоловік творить красу
дружини, а дружина – красу чоловіка. Високу мету свого життя треба
вбачати в тому, щоб взаємовідносини були постійним, невпинним, духовним
удосконаленням, щоб сьогодні бути кращими ніж учора.

Треба берегти у душі дитини віру у високе, ідеальне, непорушне. Перед
дитиною відкривається світ. Вона пізнає багато речей, усе для неї нове,
все її хвилює: сонячний зайчик у кімнаті й казка, і яскравий метелик, і
далекий ліс на обрії, й біла хмаринка в небі і сива голова дідуся. Але
відкривається перед дитиною й інші: людина. Перша з чого починається
пізнання світу дитиною, — це ласкава материнська усмішка, тиха колискова
пісня, добрі очі, лагідні обійми. Якби світ весь час дивився в душу
істини ласкавими очима матері, якби все, що пізніше зустріне на своєму
життєвому шляху дитина, було таким добрим і лагідним, як добра мати, — в
світі не було б ні горя, ні злочинів, ні трагедій. Отак і починає дитина
пізнавати світ людини – з матері й батька. З того, як промовляє мати до
неї, дитина, як обнімає і цілує її, як батько посміхається до матері, як
він ставиться до неї, про що і як розмовляють мати і батько – з усього
цього складаються перші дитячі уявлення й поняття про добро і зло, з
цього постає і утверджується віра дитини у високе, ідеальне, непорушне.

Список використаної літератури

Збандуто С.Ф. “Педагогіка”. – Київ, 1965 р.

“Початкова школа”. — №10, 1993р.

“Початкова школа”. — №2, 1994 р.

“Розкажіть онуку”. — №2, 1995 р.

“Розкажіть онуку”. — №7-8, 1998 р.

“Розкажіть онуку”. — №11, 1998 р.

Сухомлинський В.О. “Батьківська педагогіка”. – Київ, 1978 р.

“Християнська етика”, 1999 р.

Похожие записи