Сценарій тематичного вечора
Присвяченого 20-й річниці виведення радянських військ з
Афганістану «Відлуння Афганських гір»
Ведуча (1):
Доброго дня, шановні ветерани!
Ведучий (2):
Доброго дня, дорогі гості!
1.
15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок
втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато
матерів і батьків не дочекалися своїх синів, і не сказали вони «Мамо, я
живий…».
2.
Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива й гірка. 20
років, які пройшли, об’єднали колишніх бійців – інтернаціоналістів в
одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає
загальним почуттям.
1.
Афганська війна… брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими?
Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець,
материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя
безжалісна арифметика…
2.
Наша сьогоднішня зустріч — данина пам’яті всім, хто причетний до
героїчної й трагічної афганської війни, яка тривала у два рази довше,
чим Велика Вітчизняна.
1.
В нашому районі проживає __________ воїнів-інтернаціоналістів. В цю
урочисту хвилину я маю честь запросити їх до нашого залу. Шановні
присутні, зустрінемо ж врочисто тих, хто мужньо і з гідністю виконував
інтернаціональний обов’язок і дружніми оплесками віддамо шану їх
героїзму, бойовій витримці та відвазі.
(Афганці йдуть до залу. Звучить фонова музика)
2.
Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку,
Тих, хто повернувся і поліг в боях.
І вклонімось всі ми низько до землі їм,
Квітами устелимо їх тернистий шлях.
1.
СЛОВО ________________________________________
Читець: Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті обмацує труну:
Чи ж там він є?!!
Стоять, відводять очі в бік солдати
І шепотить сержантик ледве чуть:
Не велено… Не можна відкривати…
Не велено…
Уже струмки течуть, уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання:
Школярики стоять, учителі.
А голосок дівочий квилить, квилить,
Соромиться кричати на весь світ…
Кого клясти, кого назвати винним?
І що той світ? Хіба він дасть отвіт?
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі –
В селі ховали воїна-солдата,
У мирному вкраїнському селі.
2.
СЛОВО _______________________________________
Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила
близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72
чоловіки залишились у полоні або пропали безвісти. В числі тих хто не
повернувся з афганської війни є імена наших земляків. Це:
1)
2)
3)
…
2.
Послухай – і серцем почуєш в цей час, –
Як гомін струмка, як пташине ячання.
Здаля голоси долітають до нас
Ця мить – не прощання.
А вічне стрічання
Із тими кого вже не стрінемо ми,
Коли наступає хвилина мовчання
І пам’яті нашій клекочуть громи.
1.
На знак вшанування світлої пам’яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши
в безсмертя, схилимо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.
(Звучить метроном хвилини мовчання)
2.
Довго замовчували афганську війну. Дозували правду про героїв і втрати.
Навіть плакати над могилами не дозволяли. Скупилися на ордена.
1.
Потім ця війна прорвалася віршами й піснями, трагічними, світлими й
мужніми. Не професіоналізмом вони коштовні, насамперед, щирістю й
проникливістю. Сьогодні ми їх почуємо.
2.
Нехай поетів родить не війна,
Нехай черпають фарби тільки з миру.
Кохання, барви квітів і весна
Натхненням напувають їхню ліру!
КОНЦЕРТНА ПРОГРАМА
І.
ІІ.
ІІІ.
…
КОДА
1.
Бої кінчаються, а історія вічна. Пішла в історію й афганська війна. Але
в пам’яті людській їй ще жити довго, тому що її історія написана кров’ю
солдатів і слізьми матерів.
Покоління обпалене її вогнем, як ніхто засвоїло військові й моральні
уроки тієї ніким і нікому неоголошеної, героїчної й трагічної афганської
війни.
2.
На цій ноті наш тематичний вечір закінчується. За кілька хвилин
відбудеться покладання квітів до пам’ятного знаку на честь загиблих
воїнів-інтернаціоналістів.
Право покласти квіти до обеліску нашим землякам воїнам-афганцям
надається: __________________________________________________
__________________________________________________
1.
Ми запрошуємо всіх присутніх приєднатися і віддати шану героям. А ми
говоримо вам до побачення!
2.
На все добре!
(На фоні музики афганці-інтернаціоналісти несуть квіти на покладання)
“АФГАНІСТАН”. Вірш.
Афганістан…
j l ? ¬ h
j
P l ¤ ¬ b
j
6
>
???????¤?¤?$???????u?Ти в наших думках, як птиця в польоті.
Ти в наших серцях, затихлих в скорботі.
Пролита там кров. Даремно! Безвинно!
А час так летить – стрілою, невпинно.
Афганістан…
Там дивна краса, що була нам, як диво.
Нависле те небо, що зверху давило
Зірками близькими. Пустеля і спека.
І завжди постійна страшна небезпека.
Афганістан…
Згадаймо ті дні, коли разом з світанком
Вставали ми всі і мчались на танках,
Або “БеТееРом”, вперед на ті гори
Де ворог засів, що бив по колонах.
Афганістан…
Згадаймо бої. Згадаймо загиблих.
Шануймо батьків наших рідних. Пониклих
В журбі за синочком, що смерть там знайшов…
Геройски загинув! У вічність пішов!…
РІДНА МОЯ, МАМО.
Мамо. Рідна моя, мамо.
Я вже далеко від оселі.
В чужій країні, за “Салангом”,
Де гори, спека і пустелі.
Я знаю, що немає в тебе сну,
Коли поїхав я “за річку”.
З тих пір ти посивіла враз…
Не засипаєш кожну нічку…
Щоб повернувся я додому –
Ти Бога молиш… Щохвилини…
Я повернуся, мамо! І побачу
Зелені наші полонини!
Я обніму тебе і сам заплачу.
Промовлю тихо: “Я з тобою.
Ніхто нас не розлучить більш
Несправедливою “війною”.
Бог допоміг нам! Та молитва,
Яка злітала з вуст твоїх,
Бар*єром стала перед смертю!
Сина залишила в живих!
“КАНДАГАР”.
Кандагар…
Така страшна, немилосердна спека…
Повсюди нас чекала небезпека…
Знову обстріл “душманами” колони…
Знову підрив, з відлунням у скелясті гори…
Кандагар…
Твої скалічені підривами дороги…
Розвалені будинки… Мовчазні пороги
Осель, в яких життя ледь тліє…
Кожен жилець яких про тишу тільки мріє…
Кандагар…
Та “Чорна площа”, що смертю знаменита,
Що кров*ю нашою немов з небес полита!
І ті “дували”, за якими смерть ховалась…
Життя солдатське не одне там обірвалось!
Кандагар…
Дорога з “площі”, аж до “ГеСееМа”,
Її проскочити – то вже тяжка проблема!
З гранатометів там по нас впритул стріляють!
Вантаж “двохсотий” злісно поповняють…
Кандагар…
Чорна хмара з пустелі повзе, як оптичний обман!
Знову ворог пісками веде в Кандагар караван!
“Елеватор”, “Даман” і район “Панджваї”…
Смерть нещадну знайшли там друзі мої…
Кандагар… Кандагар… Кандагар…
Примітка:
1.”Кандагар” – провінційний (обласний) центр, в якому постійно йшли
бойові дії.
2.”Душмани ” – афганські партизани.
3.”Чорна площа”, “площа” – площа в центрі Кандагару, на якій душмани
постійно обстрілювали наші підрозділи.
4.”Дувал” – глиняний паркан кругом афганської садиби.
4.”ГеСееМ”, “Елеватор” – застави наших бойових підпрозділів, які
забезпечували проведення наших колон з вантажем (бойовим або речовим).
5.”Даман, Панджваї” – районні центри провінціїї Кандагар.
“ОФІЦЕРИ”(вірш).
Сміливо хто Вас в бій водив?
Хто з Вами поділяв тривогу,
Вогнем і тілом прикривав,
Та поспішав на допомогу?
Хто Вас в атаку піднімав,
Під посвист куль і вій снарядів?
Хто хлопцям очі закривав,
Загиблим від руки “душманів”?
Хто заміняв Вам батька й матір
Серед пісків і голих скель?
Хто совість там свою не втратив?
Загиблих хто віз до осель?
Хто враз посивів за два роки?
Хто, як і Ви, залишав сім*ї?
Кого привозили надвечір,
Під мамин стогін, на подвір*ї?…
Простим героям – ЧЕСТЬ І ШАНА,
Хто там на Ваші долі вплинув,
Хто там зберіг життя нам з Вами!
Тим ВІЧНА СЛАВА – хто загинув!
Примітка:
1.”Душман” – афганський партизан”.
“ПАМ*ЯТЬ” (До 15-річчя виводу віськ з Афганістану). Вірш.
П*ятнадцять років… Багато чи мало?
Кожна сім*я веде власний свій лік
З тої пори, коли перші “двухсоті”
З “Півдня” летіли… Несучи крик
Рідної мами, що сина чекала
З війська, додому, в сім*ю до батьків.
Але чому ж тії чорнії хмари небо закрили?
Хто так хотів? Хто так бездумно віддав той наказ,
Котрий і зараз у нашому серці болем щемить…
І сльози гіркі- не висихають… ЗГАДАЙМО ТІ ДНІ!!!
Примітка:
1.”Двухсоті” – вантаж з тілами наших загиблих воїнів.
2.”Південь” – мається на увазі Афганістан.
_________________
“СПОГАДИ”. Вірш.
Пройшли роки. Вже посивіли скроні.
Все рідше згадуються дні,
Коли вставав ти по тривозі…
Час промайнув – неначе в сні.
Нові проблеми, більш болючі
Оточують щоденно нас.
Житла нема… І як дивитись в очі
Дружині, дітям?… Як на ноги встать?…
Не раз звертався ти по допомогу.
А відповідь, здебільш, була одна:
“Не я вас посилав у ту країну”.
А ти ж не винен, що була війна.
Не винен в тому, що осколок клятий
Засів у тілі. І пекуча біль нагадує,
Що ти здоров*я втратив.
А спомин, як на рану сіль!
Я вірю в тебе! Вірю в твою силу!
Кому ще вірити? Не тій біді,
Що покалічила так хлопця молодого
На непотрібній і страшній війні…
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
