Видатні майстри педагогічної праці.

В.Сухомлинський

Видатний український вчений і вчитель В. О. Сухомлинський народився 28
вересня 1918 року в с. Василівці Онуфріївського району на
Кировоградщині  ( Херсонська губернія) у селянській родині.

1934 -1935 — навчання в Кременчуцькому педагогічному інституті.

1935 — 1938 — вчитель української мови і літератури у 5-7 класах ( с.
Василівка, с. Зибівка).

     1936 — 1938 — заочне навчання  в Полтавському  педагогічному
інституті на філологічному факультеті.

 1938 -1941 — вчитель української і російської мови в 8 -10 класах,
завуч середньої школи ( с.Онуфріївка ).

 1941. 07 — 1942. 02 — учасник Великої Вітчизняної війни, політрук роти,
інвалід війни.

 1942 — 1944 — директор Увинської середньої школи.

 1944 -1948 – завідувач райвно (с.Онуфріївка).

 1948 — 02.09.1970 — директор середньої школи с. Павлиш

 1955 – захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи
-керівник навчально -виховного процесу» (735 с.)

1957 – член – кореспондент  АПН РСФСР.

1958 —  заслужений вчитель УРСР.

1968 – нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці, член —
кореспондент АПН СРСР.

1970.02.09 –помер В.О.Сухомлинський.

Вчитель — майстер широкого профилю В. О. Сухомлинський  був
висококультурною людиною, володів 8 іноземними мовами. Його науково –
педагогічна спадщина містить понад 40 книг, приблизно 500 статей, 120
казок для дітей. ( Див.: Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. — К.,
1976 -1977; «Серце віддаю дітям», «Сто порад вчителю», «Як виховати
справжню людину», «Народження громадянина», «Павлиська середня школа»,
«Розмова з молодим директором школи», «Батьківщина в серці»,
«Батьківська педагогіка» та інші ).

  Новаторські ідеї педагога В.Сухомлинського:

—         любов до дітей, віра в творчі сили дитини. («Кожна дитина
повинна бути щасливою»);

—         виховання через розум, серце, руки дитини. «Школа радості»
(1951 -1952 рp.);

—         мудрість педагогічної і батьківської любові, влади колективу;

—          всебічний розвиток особистості кожної дитини;

—          теорія виховання справжньої людини;

—          система навчання  грамоті через образно-чуттєве сприймання
дітьми 6 років довкілля: емоції — почуття — сприймання — уява — образи
навколишнього світу — образно-емоційне мислення — логічне мислення —
запам’ятовування — застосування різноманітної діяльності (малювання,
читання, роздуми, спостереження, творчість, праця);

     —   система підготовки до сімейного життя;

—         традиції, свята, культи в вихованні;

—         система вимог і  порад педагогам («Сто порад учителеві», …)
[Т. 2. 418-654].

 У працях “ Духовний світ школяра “, “ Народження громадянина “, “ Як
виховати справжню людину “В.Сухомлинський створив ідеал справжньої
людини, якій притаманні такі риси характеру :  відданість рідній землі,
рідному народові, обов’язок перед ним, любов до рідної мови, повага до
старших, любов до матері й батька, бережливе ставлення до природи,
доброта, працелюбність.. У цих творах розкриваються конкретні принципи,
істини, повчання, настанови, рекомендації. Подаються вони у вигляді
правил, законів як 14 Законів дружби, правил “Десять не можна“, “Дев’ять
негідних речей“, які складають азбуку моральної культури. У працях
розкривається зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до
Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов’язку перед ними,
ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в
ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки. На підставі
багаторічної практичної роботи в школі автор вперше у вітчизняній
педагогіці глибоко розкриває суть таких понять як людяність, патріотизм,
відповідальність, гідність, терпимість, тактовність. На конкретних
прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті,
сорому, справедливості, щедрості, милосердя. Ідеал справжньої людини
визначається Сухомлинським на засадах загальнолюдських цінностей і
народної педагогіки, об’єднує найкращі риси менталітету українського
народу. 

     Після глибокого вивчення спадщини В.О.Сухомлинського його принцип
гуманізму можна уявити як струнку систему. Ця система включає систему
блоків, кожен з яких – це вимоги до діяльності вчителя:

1.     Систематичне піклування про всебічний розвиток дитини.

2.     Любов до дітей і кожної окремої дитини.

3.     Повага до дитини, вміння бачити в кожній людині особистість.

4.     Віра в дитину як запорука педагогічного успіху.

5.     Глибоке знання дитини.

6.     Розуміння дитини – педагогічна емпатія.

7.     Бережливе ставлення до духовного світу і природи дитини.

8.     Вміння розвивати у дитини почуття власної гідності.

9.     Вміння включати дитину в коло інтересів, життя і турбот інших
людей.

10. Бути другом, мудрим радником дитини.

     Василь Олександрович Сухомлинський вчив педагогів створювати
організовану систему впливів на вихованців, яка сприяє всебічному
розвитку дитини, побудована на принципах гуманізму. Він підкреслював, що
“педагогічний ефект кожного впливу на особистість залежить від того,
наскільки продумані, цілеспрямовані, ефективні інші засоби впливу”
[58,243].      

Методика гуманістичного виховання у Василя Сухомлинського являє собою
систему органічно поєднаних різноманітних способів, методів, прийомів
впливу на вихованців, що реалізувались засобами майстерного спілкування
вчителя з учнями. У Павлиської середній школі, яку ще за життя педагога
(1948-1970 рр.) називали школою-лабораторією педагогічної думки і
практики виховання, поступово створювалась та відшліфовувалася струнка
методика гуманістичного виховання, що містить такі найголовніші методи:

?        Виховання словом: роз’яснення вчителем моральних понять,
цінностей, норм, правил гуманної поведінки; етичні бесіди; словесне
виявлення довіри і недовіри; навіювання; переконання, роздуми; створення
казкових образів гуманної поведінки і взаємовідносин тощо.

o

o

I I ~

?

ae

e

o

I ?

e

)Виховання прикладом: відношення до людей, навколишнього світу, природи,
України, людства.

?        Система методів організації діяльності і формування досвіду
гуманної поведінки дітей: вправлення (добрі справи); організація
спеціальних педагогічних ситуацій; доручення; спонукання до творчо
корисної діяльності; створення ситуації успіху тощо.

?        Стимулювання й оцінювання вчинків, поведінки, діяльності:
похвала, заохочення, примус, осудження, недовіра, нагляд, заборона,
обмеження, моральна підтримка та інші.

?        Самовиховання, саморозвиток учнів як вершина, мета виховання.

      Одну з мудрих педагогічних статей Сухомлинський назвав “Не бійтесь
бути ласкавими”. У ній він з болем відмічав, що дуже часто в сім’ї та
школі звучить неласкаве, байдуже, часом — грубе слово, що ранить душу
дитини, робить її байдужою до будь-якого прояву людяності. Підвищений
тон голосу у спілкуванні з дітьми створює нервову напругу, виснажує
нерви. Діти можуть звикнути до цього. Тоді у дитини притупляються
почуття, зникає сердечна чутливість, а сам педагог назавжди втрачає ті
найважливіші нюанси, тони, півтони емоційної чуттєвості, які саме і
роблять людину Людиною.

      В.Сухомлинським  було розроблено гуманістичні принципи педагогіки:

1.Пізнання багатогранності дитини.

2.Віри в її неповторність і талановитість.

3.Визнання природного оптимізму дитини.

4.Обережного звернення до її душі й розуму.

5.Захисту багатства людської природи в дитячій душі.

6.Виховання в учнів самоповаги.

7.Утвердження краси в природі і в людині.

Для сучасного педагога  мають велику цінність методичні поради великого
педагога щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків,
напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовного
світу людини. Ідеалом учителя сучасної школи повинен бути той взірець
вихователя, яким був сам В. Сухомлинський і якого він бачив у своїх
мріях.

Головними рисами такого вихователя – гуманіста є :

1.Мудрі любов і влада педагога над розумом і душею дитини.

2.Багатство думки, висока загальна культура.

3.Спільні з дитиною погляди на життя, людину як найвищу цінність.

4.Здатність зцілення душевних ран дитини.

5.Ніжне, ласкаве ставлення до дитини.

    “Вчительська професія, — писав В.Сухомлинський, — це людинознавство,
постійне, те, що ніколи не припиняється, проникнення у складний духовний
світ людини. Чудова риса – постійно відкривати в людині нове, дивуватися
новому, бачити людину в процесі її становлення – один із тих корінь, які
живлять покликання до педагогічної праці” [10,243].

       Перша порада із «Сто порад учителеві » В.Сухомлинського
стосується розуміння  проблеми «Що таке покликання до праці вчителя? Як
воно формується? » [Т.2.  420 -425].

Властивості педагогічної професії: а) «Ми маємо справу з найскладнішим,
неоціненним, найдорожчим, що є в житті, —   з людиною. Від нас, від
нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя,
здоров’я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя,
її місце і роль у житті, її щастя»; б) кінцевий результат праці
віддалений в часі; в) багатофакторність впливів на дитину, «… завдання
— боротися за людину, переборювати негативні впливи і давати простір
позитивним ». Розумний, умілий, мудрий вихователь; г) «Об’єкт нашої
праці — найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, —
розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість». Впливати тим же.
Найважливіші інструменти впливу — слово, краса довкілля і мистецтва,
весь емоційний діапазон людських відносин і обставин; д) об’єкт праці
педагога — дитина — повсякчас змінюється. «Наша праця — формування
людини, і це покладає на нас особливу відповідальність, яку ні з чим не
зіставити».

Якості педагога — майстра:

1) «Учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення в
складний духовний світ людини, який ніколи не припиняється…  Це подив
перед багатогранністю і невичерпністю людською»;

2) » … практична педагогіка — це знання й уміння, не тільки доведені
до ступеня майстерності, але й підняті до рівня мистецтва… виховувати
й відчувати її індивідуальний світ»;

3)     » Наріжний камінь педагогічного покликання — це глибока віра в
можливість успішного виховання кожної дитини». Терплячість до дитячих
слабостей, мудрість в розумінні дитини, конфліктів:

4) «Гармонія серця і розуму» педагога. «Чуйність, сердечна турбота про
людину — це плоть і кров педагогічного покликання»;

5) «… Уміння настроювати себе на задушевну розмову з учнем, особливо з
підлітком, надзвичайно важливе в тій майстерні педагогічних засобів, яку
повинен створити для себе кожний учитель. Це вміння треба виховувати в
собі, створювати, удосконалювати, «відшліфовувати», робити тоншим і
більш дійовим… необхідно глибоко проникати в душу дитини, вдумуватися
в те, чим вона живе, як вона дивиться на світ, чим є для неї люди, що
оточують її.

Дорогий мій колега, щоб стати справжнім вихователем, треба пройти цю
школу сердечності — протягом тривалого часу пізнавати серцем усе, чим
живе, що думає, з чого радіє й чим засмучується ваш вихованець. Це одна
з найтонших речей у нашій педагогічній справі» (Т2.424 -425).

  Педагогічна задача ( проблема) потребує цілої системи опрацювання

Доцільно:

1) вивчити її умову (діючі особи, зв’язки обставини);

2) поставити запитання (як діяти вихователю?);

3) звернутися до розв’язку автора (педагога);

4) проаналізувати пропозиції колеги  («Мій розв’язок» з поясненням”).

Похожие записи