Вдячність тому, хто дарує добро

1 клас

 

Мета: пояснити дітям, що справжня вдячність до людини – це готовність
допомогти їй. Показати на прикладі оповідання велику чудодійну силу
вдячності, пояснити в загальних рисах зміст Христової спасительної
жертви.

Обладнання: аркуші чистого паперу, олівці, таця з солодощами.

 

Хід уроку

 

І. Підготовка учнів до уроку.

ІІ. Повідомлення теми уроку.

1. Слово вчителя.

Послухайте вірш В. Гринько «Чарівні слова».

До всіх сердець, як до дверей,

Є ключики малі,

Їх кожен легко підбере,

Якщо йому не лінь.

Ти, друже, мусиш знати їх,

Запам’ятать не важко

Маленькі ключики твої:

«Спасибі» і «Будь ласка».

Діти, ключики ці, дійсно, є чарівними. Вони відкривають людські серця.
Скажіть-но, будь ласка, чи ви користуєтесь цими ключиками? (Відповіді
дітей).

Я вірю, що ключик «Будь ласка» ви використовуєте, бо часто звертаєтесь з
проханнями до рідних, до товаришів, друзів. А от чи часто говорите ви
«дякую», «спасибі»? Чи вдячні ваші серця тим людям, які роблять для вас
добрі справи, піклуються про вас? Ми не тільки маємо висловлювати
вдячність словами, але і ділом, адже бути вдячним – означає бачити, що
потрібно людині і уміти допомогти їй, зробити для неї щось добре,
хороше.

Послухайте, будь ласка, оповідання «Великодушна дочка».

В одній країні був звичай відрубувати руки кожному, кого викриють у
крадіжці. Провинився якось у цьому знатний вельможа, царський
улюбленець. Не міг цар відступитися від стародавнього звичаю і велів
покарати злочинця.

Але ось напередодні страти, з’являється в палаці маленька дівчинка,
дочка цього вельможі, і просить із сльозами допустити її до царя.
Царедворці виконали її прохання. Дівчинка впала на коліна перед грізним
володарем.

– Вельможний государю, – мовила вона зі страхом, – батько мій
присуджений залишитися без рук, – отож, відрубайте мої руки.

У царя були свої діти, і йому сподобалося, що маленька дівчинка так
любить батька.

– Нехай буде так, як ти просиш, – сказав цар. – Але ти можеш відмовитися
від страти, хоч би й у останню хвилину.

На другий день дівчинку повели на двір страти. Серед двору стояла
оббризкана кров’ю плаха, а біля неї – кат із мечем. Сполотніла дівчинка,
зніяковіла на хвилину, але незабаром опанувала себе, підійшла до плахи і
простягнули свої рученята. кат міцно прив’язав їй руки до плахи
ременями. Дівчинка не промовила ні слова. Кат підняв меч, а вона
заплющила очі… Меч блиснув і опустився, не зачепивши і краю пальців.

– Цар прощає батька твого за любов велику твою! – оголосив посланець
царя.

Відчинилися двері в’язниці: біжить до дочки батько, цілує її руки,
сльозами їх обливає.

На наступний день цар оголосив народу указ про скасування навіки
жорстокого старого звичаю. А на місці страти, за царським наказом,
поставили стовп із мармуровою дошкою, і на ній золотими літерами
написали, як дочка готова була віддати своє життя за життя батька, а
наприкінці додали такі слова: «Щасливі батьки, у котрих такі діти!».

Бесіда.

Запитання до дітей:

1. Чому дочка пішла до царя і запропонувала відрубати їй руки, а батька
відпустити?

2. Чи боялася дівчинка, ідучи до плахи?

3. Що перемогло її страх?

(Відповіді дітей).

,

.

A

Ae

a

ae

.

Ae

ae

„7`„7gd…wz

Любов Божа до нас теж перемогла. Отець наш Небесний віддав Свого Сина,
Ісуса Христа на муки і смерть. Ісус переміг смерть своїм воскресінням.
Ми маємо дякувати Богу за його милість і любов до нам. Кожен прийдешній
ранок починайте зі щирої подяки Богу за початок нового дня, за сонце, за
батьків, за друзів, і ви побачите, як зміниться ваше життя і життя
оточуючих вас людей. Адже сила вдячності дуже велика, вона може творити
чудеса.

Послухайте ще одне оповідання, яке називається «Найліпше вино».

Чоловік і жінка досить пізно одружилися. На їх здивування і радість, у
них народився син. Вони виховували його з любов’ю, піклуючись, як тільки
могли. Попри те, що самі жили убого, відправили його до школи мудрого
вчителя, аби син міг зростати духовно. Коли хлопець повернувся додому,
то захотів хоч якось віддячити батькам.

– Чи міг би я щось для вас зробити? – спитав він. – Щось, що принесло би
вам радість.

– Ти наша найбільша радість, наш найбільший скарб, – відповіли
старенькі. – Однак, якщо хочеш зробити нам подарунок, то роздобудь
трішки вина. Ми любимо вино, а багато років навіть не мали його в
роті…

У хлопця не було ні копійки. Та одного дня, коли він ішов до лісу по
дрова, зачерпнув трохи води з водоспаду і напився. Йому здалося, що та
вода на смак, як солодке вино. Він наповнив баклажку, яку носив із
собою, і вернувся до хати.

– Ось мій подарунок, – сказав він батькам. – Це баклажка вина для вас.

Батьки покуштували той напій, але крім смаку води не відчули нічого. Та
вони усміхнулися до сина і подякували.

– Наступного тижня принесу вам ще одну баклажку, – пообіцяв син.

І чинив так багато тижнів поспіль. Старенькі підтримували цю гру. Вони
охоче пили воду і були щасливі, бо бачили радість свого сина.

Відтак сталося щось неймовірне: кудись зникли всі їхні недуги і
слабкість, а зморшки на обличчі розгладились. Наче та вода мала у собі
якусь чудодійну силу.

Бесіда за оповіданням.

Запитання до дітей:

1. Чому вода з водоспаду здалася синові, як солодке вино?

2. Чому батьки підтримували гру, п’ючи звичайну воду?

3. Що сталося з батьками і чому так сталося?

Син мав любляче вдячне серце. Він дуже хотів віддячити своїм батькам за
їх турботу. А чи ви дякуєте своїм батькам за турботу? Чи дякуєте своїй
матусі за обід, за випрасувану білизну?.. Те, що про нас піклуються,
готують нам їсти – це звичні речі. Ми їмо, приготовлене кимсь, носимо
чистий одяг, випрасуваний кимось, це все ми приймаємо, як належне. І
інколи забуваємо говорити «дякую». А сказати «дякую» – це не тільки
питання доброго виховання. Це означає сказати комусь: Я бачу тебе, знаю,
що ти є, що існуєш».

Завдання:

На аркуші паперу намалювати букет квітів для мами. В букеті має бути
стільки квітів, скільки у вас є подяк матусі. Над кожною квіткою
напишіть, за що ви їй вдячні.

Я пропоную зробити виставку робіт і назвати: «Квіти вдячності».

(Діти виконують роботу).

 

Не забувайте дякувати своїм матусям, своїм рідним, друзям, всім, хто
робить вам добро.

А в першу чергу не забувайте дякувати нашому Небесному Отцю. І зараз
кожен із вас візьме з таці цукерки, хто скільки хоче, але з’їсти можете
тільки стільки, скільки маєте і висловите подяк Богу.

ІІІ. Підсумок уроку.

Похожие записи