Тема. В. Нестайко «Тореадори з Васюківки ”

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю письменника, зацікавити їх
твором, розвивати вміння толерантно й аргументовано доводити свою думку,
відстоювати власну позицію; розвивати навички виразного читання,
переказу прозорих творів; виховувати прагнення до знань.

Обладнання: портрет письменника, збірки його творів, ілюстрації до них,
учнівські малюнки.

Теорія літератури: повість, дійові особи, характеристика героїв, головна
думка.

Хід уроку

1. Повідомлення теми та мети уроку

2. Мотивація навчальної діяльності

— Книжка, яка лежить перед вами, має цікаву історію. Написав її, як ви
знаєте, відомий український дитячий письменник В. Нестайко, який створив
понад 30 дитячих книжок. Вони перекладені багатьма мовами світу. Крім
літературної премії ім. Лесі Українки, удостоєний багатьох міжнародних
відзнак. Так, у 1979 році Міжнародна рада включила книжку «Тореадори з
Васюківки” до почесного списку Г.Х. Андерсена як один з найвидатніших
творів світової літератури для дітей.

3. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Літературний практикум (робота з теорії літератури)

— Хто ж як не письменник найкраще розповість про себе й про
те, як створювалася повість. Уявімо, що В. Нестайко завітав до нас на
урок. Йому слово.

«Зустріч із письменником”

— Сказати що я змалку мріяв стати саме дитячим письменником, було
б неправдою. Мабуть, ніхто з малку не мріє стати дитячим письменником. У
дитинстві так хочеться швидше вирости, так прагнеться швидше скинути з
себе все дитяче і убратися у все доросле, що така мрія просто неможливо.
Вона була б неприродною.

І все-таки джерела, причини моєї літератської долі – в моєму
дитинстві.

Коли я зараз згадую своє раннє дитинство, я чомусь передусім згадую
самотність. Так уже склалося тата свого я не пам?ятаю. Він загинув у
1934 році за кордоном, виконуючи державне завдання. Мій тато був
мужньою, веселою і дуже товариською людиною. Всі його любили. Він вільно
володів п?ятьма мовами для мене.

Для мене тато змалку був уособленням таємничості і чекання. Я не вірив,
що він загинув. Я був певен, що він продовжує виконувати державну
справу, але настільки відповідальну і таємничу, що про це не повинні
знати навіть дружина й діти… Я перестав чекати батька зовсім недавно…

У ранньому дитинстві я був дуже хворобливий. Мабуть, немає такої дитячої
хвороби, окрім рахіту, якою б я не хворів у дитинстві. Скарлатина, кір,
вітрянка, коклюш, свинка… Не кажучи про безкінечні грипи та ангіни…
Здорових, безтурботних днів мого дитинства на рік було менше, ніж
сонячних днів у Англії. Тож не могла моя мама весь час сидіти разом зі
мною на лікарняному. І вона замикала мене самого у квартирі й бігла до
здорових дітей у далеку від нас 56 школу біля Володимирського базару.

Пригадую, як я, трирічний, гірко плакав у коридорі під замкненими
дверима, вслухаючись у жахну тишу, яка зрідка порушувалася хряскотом
дверей на третьому або другому поверхах і лункими по сходах кроками, що
віддалялися й затихали десь унизу.

Зрідка підійде з того боку до дверей якась жалісна сусідка, побалакає
хвилю, намагаючись заспокоїти мене, і знову піде. І знову німотна тиша,
і знову страх, відчай, безнадія. Отоді-то, мабуть, уперше в житті відчув
я рятівну силу гумору.

З одного боку мій страх населяв самотність жахливими потворами і
чудовиськами, а з другого боку весела моя удача, успадкована від
предків, населяла її дотепними усміхненими героями. Отак, вигадуючи й
одразу забуваючи свої перші казкові пригоди, змагався я тоді з гіркою
дитячою самотністю.

До речі, схильність до гумору визначило ще й , мабуть, саме місце мого
народження, з яким я, на жаль, не зв’язаний ні корінням, ні дитячими
спогадами. Доля наче навмисне закинула моїх батьків ненадовго у такий
улюблений творцями анекдотів Бердичів, щоб я народився саме там. Про
Бердичів збереглася одна згадка: страшний голод 1933 року, і я,
трирічний, після марних прохань дати чогось поїсти кажу:”Ну, то дай
води”. Власне, рятуючись від голоду, ми й переїхали тоді у тридцять
третьому, до Києва, де жила мамина сестра з чоловіком і моїм двоюрідним
братом Толею,

Через голод, через ті страшні спогади душа моя не пригорнулась до місця
мого народження. І рідним моїм містом став Київ.

А потім була школа. Мама продовжувала вчителювати, йшла зранку й
поверталася пізно увечері. І знову я був сам. Тільки тепер це вже була
не стільки самотність, скільки самостійність.

А влітку було море, Одеса, санаторій № 516, де медсестри ганялися за
мною з додатковим харчуванням, бо я був худий.

»

A

Oe

на рейді, і солоний морський вітер, і штормові хвилі… І жагуча мрія
стати капітаном далекого плавання. Мрія, яка не полишала мене майже все
шкільне життя.

А ще були канікули на селі у дядька. І захоплення селом, любов до села,
до мудрих сільських дідів, що так багато всього знають і такі дотепні,-
слухав би й слухав день і ніч. Взагалі страшенно любив у дитинстві
бесіди дорослих, особливо коли вони щось розповідали, якісь історії,
пригоди, побрехеньки.

…А потім була війна…В ту ніч зупинився наш годинник. І це було
символічно. То назавжди зупинився годинник мого дитинства. Мені не
пощастило .Я не був героєм. Не судилося. Я був звичайним
одинадцятирічним хворобливим хлопчиком,в якого всі болі розтоптаного
війною дитинства викликали жагуче бажання знову повернутися в те
дитинство і спробувати пережити його по-іншому, по-новому, не так, як
жилося, а так, як мріялося,- сонячно, весело, цікаво, з пригодами не
трагічними, а комічними, радісними, щасливими.Такий собі своєрідний
протест.

Саме оте бажання й зробило мене дитячим письменником.

Яка б весела комедійна ситуація не складалася мені, я намагався
перенести її у дитинство і наче приміряв на себе, наче брав у ній
участь.

Так у році 62 був я в Острі в художника Василя Андрійовича
Євдокименка,який ілюстрував мої перші книжки. А тоді, як відомо, дуже
захоплювалися кукурудзою і засівали нею великі масиви. І Василь
Андрійович розповів мені про двох місцевих п’ятикласників, що кілька
днів тому зайшли у кукурудзу і заблукали, не могли вийти аж поки не
заговорило в селі радіо. І я написав оповідання «Пригода в кукурудзі”,
де вперше появилися вірні друзі Ява і Павлуша.

До речі, Ява Рень — персонаж не вигаданий. Того ж таки літа був я на
полюванні з групою письменників, і вночі до нашого вогнища прибився
меткий вигадливий хлопчина, який чкурнув з дому, щоб познайомитися з
нами.

Оповідання написане від першої особи теж не випадково.

Павлуша — то наче я сам, що повернувся в дитинство.

Після оповідання ”Пригода в кукурудзі”, яке я присвятив Василю
Євдокименку, несподівано для мене самого написалися «Тореадори з
Васюківки” — друге оповідання про Яву і Павлушу.То були такі хлопці, що
не могли зупинитися на одній пригоді.

І я незчувся, як закрутили вони вже й повість- ”Пригоди Робінзона
Кукурузо”. А тоді з розгону другу – «Незнайомець з тринадцятої
квартири”. І, не зупиняючись,третю — ”Таємниця трьох невідомих”, що й
склали трилогію, яку за назвою другого оповідання я й назвав ”Тореадори
з Васюківки”.

Писалася трилогія досить швидко, легко, а головне- радісно.

І я вдячний долі, уяві і отим двом хлопцям, що заблукали колись у
кукурудзі на Остерщині. Вони дозволили мені пережити неповторні щасливі
хвилини безтурботного веселого хлоп’яцтва, яких, на жаль, не було у
моєму житті.

Взагалі ж стати письменником захотілося мені чогось дуже рано, ще тоді,
як труднощі писання були буквальні.А тепер найбільшою нагородою для мене
є визнання деяких читачів, які коли хворіють, то беруть з полиці
”Тореадорів…” і перечитують.

Заради цього варто жити на світі.

Я згадую своє невеселе дитинство, гіркі хвилини самотності і думаю, що
коли хоч одній хворій дитині я допоміг долати хворобу, то мої творчі
зусилля були не марними…

Виразне читання. Учні читають уривки із твору В. Нестайка, розділ ”Метро
під свинарником. Тореадори з Васюківки. Собакевич.”

Здійснюється словникова робота.

”Інтерв’ю навпаки”

”Письменник” ставить запитання учням.

— Як ви думаєте, чи сміливими були хлопці ?

— Навіщо хлопцям треба було прославитися?

— Про які риси характеру хлопців свідчить історія з боєм ”биків”?

Робота в групах

Учні об’єднуються в групи і виконують завдання.

— Які риси характеру Яви і Павлуші виявилися у першому розділі?

Розгляд ілюстрації до повісті (с.152).

— Чи такими ви уявляєте персонажів твору? Підберіть із тексту підпис до
малюнка.

Підсумки

Нещодавно з’явилася друком нова редакція цієї знаменитої дитячої
повісті. Автор переробив деякі епізоди, написав нові пригоди Яви і
Павлуші. На уроках є можливість розглянути й обговорити лише фрагменти з
цього твору. Зате після уроків – прочитати його повністю. Навіть
зустрітися з автором, якщо дуже захотіти. Можна спеціально, а можна
нібито випадково. Бо, як повідомляє видавець і поет Іван Малкевич,
«кожного ранку на вулиці Шовковичній, що в самому центрі Києва, можна
зустріти високого сивого чоловіка з песиком на повідку. Час від часу він
жартівливо посварюється на свого Дюка й усміхнено-замріяно крокує далі…”

Домашнє завдання. Навчитися виразно читати перший розділ повісті,
аналізувати поведінку героїв.

Похожие записи