Реферат на тему:

Уявлення про фундаментальні емоції як складова емоційної культури
дошкільника

Сучасні дослідники розглядають розвиток дитини як процес “соціального
наслідування”, засвоєння суспільного досвіду: людських форм і способів
діяльності, культурних норм поведінки, ставлення до оточуючого світу.
Тому “психічний розвиток дошкільника взагалі, емоційний зокрема, — це у
певному розумінні процес соціальний: він іде від соціального до
індивідуального.” [5, 37] Протягом перших років свого життя дитина
привласнює суспільно-історичний досвід попередніх поколінь, втілений у
продуктах матеріальної та духовної культури. Поступово культура стає
надбанням самої дитини, перетворюється на її власну особистісну
культуру, що створює умови для життя дитини у злагоді з довкіллям та у
згоді з самим собою. З огляду на це формування в дитини базису
особистісної культури визначено одним із пріоритетних завдань сучасної
дошкільної освіти.

Гармонійне співіснування дитини з довкіллям передбачає її
компетентність у світі емоцій і почуттів. Зміст цієї компетентності
визначено державним стандартом – базовим компонентом дошкільної
освіти. Це насамперед: орієнтування дитини у назвах та специфіці
проявів основних емоцій, уміння передавати їх мімікою, жестами,
словами; встановлення причинно-наслідкових та смислових зв’язків між
подіями життя, своїми переживаннями та виразом обличчя; уміння
адекватно реагувати на різні життєві події, стримувати негативні
емоції, співвідносити характер емоційної поведінки з її наслідками для
оточуючих [ 4 ].

Проте, як показують практика та спеціальні дослідження, дитина не в
змозі самостійно вирішити ці завдання, оскільки розвиток її емоційної
сфери, перехід від первинних (органічних) емоцій до вторинних
(культурних) не є наперед заданим, обов’язковим. [1, 3, 5, 8, 9] Цей
процес проходить довгий, складний, суперечливий шлях. Як підкреслював
О.В.Запорожець, процес інтеріоризації соціальних вимог, моральних норм і
правил поведінки надто складний, більш складніший, ніж процес
інтеріоризації інтелектуальних дій, і залежить від певних чинників. У
дослідженнях О.В.Запорожця, В.К.Котирло, Г.Д.Кошелєвої,
С.ЄКулачківської, Я.З.Нєвєрович, Л.П.Стрєлкової та інших доведено, що
строки появи тих або інших емоцій, виразність їх експресивного
компонента, частота емоцій та їх діапазон, уміння регулювати власні
переживання значною мірою залежать від досвіду спілкування дитини з
дорослим, від організації різноманітної емоційно насиченої діяльності
дітей.

Отже, лише у взаємодії з дорослим здійснюється соціалізація емоцій,
засвоюються певні еталони, норми, правила прояву емоцій, обумовлені
рівнем культурного розвитку суспільства. Без емоційного контакту,
побудованого на довірі та прихильності, неможлива істинна передача
культурних цінностей.

Разом з тим стан існуючої масової практики дошкільних закладів
свідчить про відсутність систематичної роботи з виховання емоційної
культури або характеризується однобічністю, епізодичністю, невиразністю
її вирішення. Такий підхід до означеної проблеми пояснюється і
сучасною системою освіти й виховання нашого суспільства, яка продовжує
будуватись на перевазі інтелектуальної сфери у становленні особистості.
Зміщення акцентів з емоційно-почуттєвих на розумові не збігається з
усталеними поглядами вчених про домінування в дошкільному дитинстві
саме емоційно-почуттєвого компоненту особистісного зростання [2, 3, 5,
6, 9]. Переважна більшість фахівців вважають, що емоції зберігають
своє значення і в наступні періоди життя дитини, проте на ранніх етапах
онтогенезу вони є провідними, на них значною мірою будується цілісна
поведінка дошкільника; емоції керують зв’язком дитини з навколишнім
світом і спрямовують його; світ перед дитиною постає таким, яким
показують її власні емоції. Недооцінка у вихованні емоційної сфери у
порівнянні з інтелектуальною породжує емоційну глухоту, бездуховність,
жорстокість не лише між дітьми, але й між дорослими і дітьми.

Однією з причин недостатньо розвиненої емоційно-почуттєвої сфери
дошкільника, обмеженості його експресивних засобів спілкування
дослідники (М.В.Воробйова, В.К.Котирло, Г.П.Лаврентьєва, А.М.Щетініна та
інших) вбачають у тому, що діти у більшості випадків не вміють
сприймати і розрізняти емоційні стани, адекватно реагувати на них.
Фахівці, зокрема О.Л.Кононко, такий стан проблеми емоційного розвитку
дошкільника пояснюють тим, що і “сьогодні ця проблема лишається
недостатньо розробленою науковцями, несправедливо забутою практиками,
фактично не висвітленою як у підручниках з педагогічної та вікової
психології, так і в працях науково-методичного спрямування” [5 , 4].

Наше суспільство стає більш раціональним і технократичним. У зв’язку з
цим виникає суперечність між потребами суспільства у висококультурних
особистостях та реальністю нашого сьогодення: відсутністю поваги,
гуманності, милосердя у стосунках між людьми. Все це обумовлює
зростання ролі культуротворчої домінанти в освітній галузі: гуманізації
життя дитини, піднесення гідності особистості, навчання гармонійного
існування у довкіллі. Вирішення цих завдань неодмінно передбачає
виховання емоційної культури підростаючої особистості.

Отже, основна мета статті — визначити вплив культури на емоційну сферу
людини і розкрити особливості уявлень дітей про фундаментальні емоції
як складової емоційної культури дошкільника.

З огляду на предмет нашого дослідження необхідно з’ясувати взаємозв’язок
між культурою та емоціями. Аналіз наукової літератури засвідчує, що
поняття “культура” – багатозначне, складне й неусталене, це одне із
найзагальніших історичних понять. Не заглиблюючись у різні підходи до
трактування цього поняття, відзначимо лише деякі його аспекти. З точки
зору філософії, культура – це форма, в котрій розвиваються і передаються
із покоління в покоління взаємозв’язки людських індивідів [7, 59].
Саме культуру вчені розглядають як спеціальний носій пам’яті
соціальної спадковості людства, “вироблений” природою у філогенезі.

Згідно з одним із підходів, культуру у широкому значенні цього слова
визначають як ціннісно-нормативну систему суспільства в цілому або
систему цінностей і норм, властивих поведінці певних верств і груп. У
більш вузькому значенні до культури відносять не всю ціннісно-нормативну
систему, а лише певні елементи, зокрема, духовні: інтелектуальні,
релігійні, моральні, художні цінності і норми [10, 39]. Отже, з цієї
позиції культура розглядається як функціонуюча в суспільстві система
приписів і заборон або система уявлень про те, що є правильним,
нормативним у людській поведінці, а що – ненормальним, гідним осуду.
Виходячи з цього, культура певним чином впливає і на прояви емоційної
сфери людини. Розглянемо цей аспект більш детально.

Розкриваючи значення емоційної сфери в житті людини взагалі та дитини
зокрема, вчені підкреслюють важливу роль емоцій як засобу комунікації.
За допомогою емоцій люди, незалежно від їхньої приналежності до певної
культури, здатні безпомилково сприймати і розпізнавати емоційно
забарвлені рухи, різні емоційні стани, краще розуміти один одного.
Існують стандартні виразні рухи, які є спільними для багатьох людей,
навіть багатьох культур (посмішка, плач, погляд очей тощо). На думку
вчених, відображення основних емоцій у міміці є універсальним – всі
людські істоти проявляють та інтерпретують їх з певною точністю.
Особливо це стосується шести фундаментальних емоцій: радості, подиву,
гніву, суму, страху та огиди. Дослідники вважають, що інтерпретація
шести основних емоцій – крос-культурна, а не похідна культурного
досвіду [1, 3]. За міркуваннями К.Ізарда, прояв фундаментальних емоцій
є досить ідентичним у представників різноманітних культур, що проживають
на різних континентах, не є винятком навіть первісні племена, котрі не
мають контактів із цивілізацією.

Однак, не зважаючи на те, що існує достатньо доказів щодо
універсальності вияву фундаментальних емоцій, тобто їх вродженості,
переважна більшість дослідників підкреслює важливу роль культури у
становленні емоційної сфери людини. [1, 3, 5, 8, 9, 11]. Учені
відзначають, що у кожній окремій культурі існують свої правила вияву
емоцій, їх домірності щодо конкретної ситуації. О.М.Леонтьєв це пояснює
тим, що впродовж філогенезу емоції поступово втрачали свою
безпосередню інстинктивну основу, диференціювалися і утворювали
різноманітні види так званих вищих емоційних процесів: соціальних,
інтелектуальних та естетичних, котрі почали становити головний зміст
емоційного життя людини. Емоційно-виразні мімічні та пантомімічні рухи,
включаючись в процес спілкування між людьми, набували значною мірою
умовного, сигнального і разом з тим соціального характеру, що й
обумовило культурні відмінності у міміці та жестах [8].

Причини та наслідки прояву емоцій можуть бути різними для різних
культур, вони можуть відрізнятися в межах однієї конкретної культури,
варіюватися навіть від однієї сім’ї до іншої. У дослідженнях К.Ізарда
підтверджується теза про вплив соціокультурних чинників на
інтенсивність, тривалість, виразність емоційних переживань, таких,
наприклад, як радість, горе, гнів, огида та ін. Цей процес учений
пов’язує насамперед з культурою суспільства, оскільки, на його думку, як
і культура з низьким рівнем життя значно звужує можливості людей у
проявах широкого діапазону емоцій та їх експресивної виразності, так і
процвітаюче суспільство за умов частих конфліктів або відкритих
протистоянь між батьками і дитиною може загрожувати розвиткові емоційної
сфери останньої.

Отже, соціокультурний підхід розглядає соціальну регуляцію емоцій через
нормативні санкції: одні почуття стимулюються і навіть дозволяється
проявляти їх відкрито, інші – необхідно придушувати або приховувати. У
такий спосіб культура вказує на домірність вияву почуттів відповідно
певної ситуації і передбачає санкції щодо вияву не продиктованих
правилами почуттів. Таким чином, аналіз наукової літератури показує, що
між культурою та емоціями існує тісний взаємозв’язок. Можна
стверджувати, що культура структурує не самі емоції, а нормативні
ситуації їх прояву. Спираючись на це, культура регулює процес виховання
емоційно-почуттєвої сфери у певному напрямку.

p

r

$

&

до різних вікових категорій (від молодшого шкільного віку до студентів
педагогічних ВНЗ). Це певним чином позначається на розумінні поняття
”емоційна культура”. Зазначимо, що ми не зустріли у науковій
літературі чіткого однозначного трактування цього поняття, яке б стало
базовою основою досліджуваного феномену й могло б уточнюватись,
доповнюватись відповідно до предмету конкретного дослідження.

Аналіз досліджень щодо трактування поняття “емоційна культура” подано
нами в попередніх публікаціях, тому в цій статті ми лише розкриємо
власне розуміння поняття “емоційна культура дошкільника”. На наш погляд,
емоційна культура дошкільника – це інтегративна, динамічна якість
особистості, яка виявляється у вмінні сприймати і розуміти основні
стани людини, адекватно реагувати на них відповідно до ситуації,
керувати своїми емоціями, у здатності до емпатії. Виходячи з цього,
можна виокремити основні структурні елементи емоційної культури
дошкільника: орієнтування в основних емоційних станах людини, вміння
розрізняти їх за мімікою, жестами, інтонацією; сприйнятливість
моральної сторони емоціогенної ситуації; конструктивна дія, спрямована
на прояв позитивних і стримування негативних емоцій.

Враховуючи зазначене вище, ми прагнули у своїй експериментальній роботі
дослідити особливості уявлень дітей про фундаментальні емоції як
складові емоційної культури дошкільника. У психології основні емоції
називають фундаментальними, кожна з них має власні характерні мімічно
виразні комплекси й специфічні суб’єктивні переживання. Нас цікавило,
наскільки діти вміють сприймати експресію міміки і диференціювати її
елементи, наскільки володіють соціально-психологічним еталоном експресії
(знак, модальність, повнота, інтенсивність прояву її ознак),
усвідомлюють свої емоційні стани та чинники, що визначають їхнє
самопочуття. Висуваючи такі завдання, ми орієнтувалися на вимоги щодо
обізнаності, компетентності дошкільника у цій сфері:” якщо старший
дошкільник не може “прочитати” “написане” на обличчях оточуючих людей,
то він погано соціально адаптований до життя” [5, 39].

Спинимося докладніше на процедурі й аналізі емпіричних даних, одержаних
на першому етапі дослідження. За допомогою бесід та спостережень нами
було обстежено 136 дітей четвертого, п’ятого та шостого років життя у
дошкільних закладах м. Бердянська, Маріуполя, Запоріжжя. Індивідуальні
бесіди проводились у два етапи в ігровій формі за звичних умов життя
дітей у дошкільному закладі. Досліджуваним у чіткій послідовності
пропонувалися піктограми шести фундаментальних емоцій (радість, сум,
страх, гнів, подив, огида), у процесі розглядання яких вони намагалися
дати відповіді на поставлені запитання:

Який настрій зображено на картинці?

Як ти здогадався, що це саме такий настрій ( радісний, сумний…)?

Коли у тебе буває такий настрій?

Оскільки дошкільнятам не зрозуміле за змістом наукове слово “емоція”,
тому замість нього ми використовували вживане у повсякденному
спілкуванні слово “настрій”. У виборі методики дослідження ми
керувалися загальнотеоретичними положеннями стосовно того, що обличчя
людини виконує найбільш насичену інформативну функцію, а міміка є
ключовим показником почуттів людини. Обрана нами методика також
ґрунтується на спеціальних дослідженнях

А.С.Золотнякової, Р.Р.Калініної, М.І.Лісіної, А.М.Щетініної та інших.
Автори вважають, що при визначенні емоційного стану людини дитина
насамперед звертає увагу на вираз обличчя, на якому виділяє два
елементи – погляд очей та мімічну складку рота. При цьому вчені
підкреслюють, що дитина дошкільного віку здатна сприймати експресію
людини без опори, тобто незалежно від оточуючих її обставин, діяльності
і спілкування.

Аналіз відповідей досліджуваних дав змогу виявити наявні тенденції в
уявленнях дітей дошкільного віку про фундаментальні емоції людини.
Одержані дані характеризують зміст, широту та глибину цих уявлень.
Розглянемо більш докладніше деякі із виявлених тенденцій.

Як відомо, у науковій літературі емоції за знаком поділяються на
позитивні та негативні. В уявленнях дошкільнят (незалежно від їхнього
віку) емоції диференціюються на дві великі групи — “хороші” й
“погані”. Переважна більшість дітей, особливо п’ятого і шостого років
життя, до “хороших” досить впевнено відносять емоції радості та
подиву, до “поганих” – смутку, гніву, страху, огиди. З огляду на це
можна говорити про наявність у дітей достатньо адекватних знань щодо
розподілу емоцій за знаком як характерної їх якості. Також слід
зазначити, що ці уявлення досліджуваних носять узагальнений
глобальний характер. Такі міркування грунтуються на тому, що діти в
процесі сприйняття емоційного стану спочатку схоплюють загальну картину
зображуваного, і навіть не маючи певних знань щодо модальності
конкретної емоції, можуть практично безпомилково (самостійно чи з
допомогою дорослого) віднести її до категорії або “хороших”, або
“поганих” настроїв. Слід підкреслити, що така тенденція достатньо
яскраво проявляється вже у трирічних дітей.

Аналіз відповідей досліджуваних щодо розподілу емоцій за модальністю
дав можливість зафіксувати неоднаковий рівень розуміння дітьми різних
емоційних станів. Якщо розташувати емоції від нижчого рівня їх
розуміння до вищого, то такий ланцюжок побудується у наступному
порядку: огида – подив – страх – гнів – сум – радість. Як бачимо,
найвищу сходинку у цьому ланцюжку займає емоція радості, яку практично
всі досліджувані легко розпізнають і адекватно називають. Найтиповіша
відповідь дітей щодо настрою, зображеного на картинці:“ хороший”,
“веселий”, “радісний”, “посміхається”. Переважна більшість малюків
одним із найголовніших елементів міміки у визначенні радості
виокремлює посмішку. Щоб одержати достатньо об’єктивну картину
стосовно вмінь дітей виділяти мімічну експресію і диференціювати її
елементи, що характеризують їхні вікові можливості та рівень освіченості
у цій сфері, розглянемо дані у таблиці 1.

Таблиця 1

Еталони мімічної експресії в уявленнях дітей дошкільного віку
(збірний образ)

Види

емоцій Знак

емоцій Модаль-ність Мімічні ознаки

емоційного стану

Радість Хороший,

добрий Веселий,

радісний Красиві очі, добрі; очі веселі, посмішка, ротик веселий, ротик
такий, обличчя посміхається

Сум Поганий Сумний,

образили Очі ображаються, губки вниз, ротик униз торчить ось так, не
посміхається, хочеться плакати

Гнів Поганий Злий, сер-дитий, на-дутий, страшний Очі злі, очі страшні,
очі схожі на те, що злиться; рот злий, показав зуби, брови назад

Страх Поганий Злякався,

переляка-ний, заляканий

боїться Очі витріщив, рот відкрив ось так: О

Подив Хороший,

нормальний Здивова-ний, побачив

когось,

він охнув Очі розкриті, очі вилупив, брови підняті, губки розставив

Огида Поганий Поганий,

некраси-вий, скривле-ний,

лінивий Очі не розкрились (тому лінивий),

брови ось так: — — , зморшки на носі і біля рота, рот
розкривився

Як показують дані таблиці 1, діти дошкільного віку здатні досить
адекватно сприймати і розпізнавати основні емоційні стани людини,
спроможні встановлювати логічні несуперечливі взаємозв’язки між
загальним виразом обличчя та його елементами, спираючись на свій
чуттєво-практичний досвід, вербалізувати ті чи інші емоційні стани та
емоційну експресію. Разом з тим, слід підкреслити, що приблизно половина
досліджуваних нами дітей зазнає певних труднощів у розпізнаванні
емоцій за модальністю , визначенні основних елементів мімічної експресії
або вербалізації емоційних станів та їхніх зовнішніх ознак. Особливо
це стосується молодших дошкільнят.

Ми зафіксували досить обмежений емоційний словник у дітей
дошкільного віку. Наприклад, слова “радісний”, “сумний”, “зляканий”,
“злий” активно використовує приблизно половина дітей п’яти-шести років
і третина молодших дошкільнят, а словом “здивований” користуються лише
поодинокі діти старшого віку. Наші спостереження у цьому аспекті
збігаються із даними дослідження А.М.Щетініної. Ми підтримуємо думку
автора в тому, що однією із умов, від якої залежить рівень розуміння
дітьми того чи іншого емоційного стану, є ступінь оволодіння ними
словесним позначенням емоцій. Правомірно висунути припущення, що
переведення з конкретно-почуттєвого розуміння експресії на рівень її
осмислення можливий за умов точної і повної вербалізації емоційних
станів та їх зовнішніх проявів.

Разом з тим, уже наявні спеціальні дослідження і наші спостереження
показують, що на сьогодні як дорослі, так і діти рідко використовують у
повсякденному житті “мову емоцій”. Бідність і недиференційованість
емоційного словника батьків і педагогів призводить до формування
особливого типу свідомості і мислення у дитини, в якому дуже вузько
представлений її внутрішній світ, що, у свою чергу, негативно впливає на
розвиток особистості взагалі.

Отже, можна зробити висновки, що проблема емоційної культури є
загальновизнаною, а успішність її вирішення залежить від
підготовленості батьків і вихователів та їхньої співпраці у цьому
напрямку. Особливо слід звернути увагу на необхідність поглибленого
ознайомлення дошкільників з різними емоційними станами, формування у
них уявлень про внутрішні та зовнішні чинники, що зумовлюють певний
настрій у людини та його зовнішні прояви – міміку, жести, вчинки; також
необхідно з’ясувати умови оптимізації спілкування з дорослими та
однолітками як засобу виховання емоційної культури дошкільника.
Дослідження цих питань, на нашу думку, сприятиме більш успішному
вирішенню означеної проблеми.

ЛІТЕРАТУРА

Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкер Р. Социальная психология. Психологические
законы поведения человека в социуме. – СПб: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. –
560 с.

Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве.
– М.: Педагогика, 1990. – 140 с.

Изард К. Эмоции человека: Пер. с англ. – М.: Изд-во Моск.ун-та, 1980. –
440 с.

Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук. —
метод.посіб. / Наук.ред. О.Л. Кононко. – К.: Ред.журн. „Дошкільне
виховання”, 2003. – 243 с.

Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному
дитинстві): Навч. посіб. для вищ. навч. закладів. – К.: Освіта, 1998. –
255 с.

Кошелева А.Д. и др.. Эмоциональное развитие дошкольников: Учеб.пособие
для студ. высш. пед. учеб. заведений / А.Д. Кошелева, В.И. Перегуда,
О.А. Шаграева; Под ред. О.А. Шаграевой, С.А. Козловой. – М.: Издат.
центр «Академия», 2003. – 176 с.

Ларцев В.С. Социокультурный генезис личности: К.: ООО
«Информационно-издательская фирма „Принт — Экспресс””, 2002. – 360 с.

Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. //Психология эмоций. Тексты
/ Под ред.В.К. Вилюнаса, Ю.Б. Гиппенрейтер. – М.: Изд-во Моск ун-та,
1984. – С.162-171.

Развитие социальных эмоций у детей дошкольного возраста / Под ред. А.В.
Запорожца, Я.З. Неверович. – М.: Педагогика, 1986. – 176 с.

Соціологія культури: Навч. посібник За ред. О.М. Семашка, В.П. Пічі. –
К.: Каравела, Львів: Новий Світ – 2000, 2002. – 334 с.

Щетинина А.М. Восприятие и понимание дошкольниками эмоционального
состояния человека: Автореф.дис. канд.психол.наук. – Л., 1984. – 19
с.

Похожие записи