Реферат на тему:

Утвердження освіти в Україні на сучасному етапі духовного і
національного відродження

Мета: Розкрити особливості реформування освіти на сучасному етапі
розвитку українського суспільства.

1. Утвердження демократичних державно-громадських засад освіти й
виховання молоді.

2. Реформування освіти на сучасному етані розвитку українського
суспільства.

3. Утвердження шляхів та засобів національного виховання дітей та
молоді.

4. Особливості реформування професійної, вищої й педагогічної освіти.

1. УТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНИХ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКИХ ЗАСАД ОСВІТИ Й
ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії,
національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами. У сучасній
школі суверенної України навчально-виховний процес спрямований на
всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності
суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей,
виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до
свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального,
творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного
господарства кваліфікованими кадрами.

Важливим аспектом демократизації сучасної школи є розвиток системи
самоврядування, реформування управлінської сфери. За законом України
«Про освіту» в українській національній школі створено органи
самоврядування, до складу яких входять насамперед загальні збори
(конференція) колективу закладу освіти; районна, міська, обласна
конференції педагогічних працівників, з’їзд працівників освіти
Автономної республіки Крим, Всеукраїнський з’їзд працівників освіти.

У сучасному українському суспільстві, як і в інших демократичних
державах, розвиваються такі основні види людських відносин: дружні,
товариські, високоморальні, правові, відповідно до встановлених етичних
норм; негативні, недружелюбні. Завдання школи та сучасного
вчителя-вихователя полягає в тому, щоб формувати у своїх вихованців саме
дружні, високоморальні, товариські морально-естетичні відносини.

Успішність діяльності сучасної школи в значній мірі залежатиме від того,
чи відмовиться в цілому суспільство від стереотипів минулих часів, чи
готове воно перейти до перебудови взаємовідносин, чи готова сама школа
до заміни педагогіки вимог і заборон, авторитарності на педагогіку
співробітництва і співдружності, наукової виховної мудрості.

2. РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО
СУСПІЛЬСТВА

У Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI ст.») визначено
«стратегію розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу на
XXI ст., створення життєздатної системи безперервного навчання і
виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення
можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості,
формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої
цінності нації». Ці ж стратегічні завдання конкретизуються у »
Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті».

Вона визначає стратегічні завдання реформування освіти в Українській
державі: відродження і розбудова національної системи освіти як
найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави,
формування освіченої, творчої особистості; виведення освіти в Україні на
рівень розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її
концептуальних, структурних, організаційних засад. Передбачається
створення на рівноправній основі недержавних закладів освіти та глибокі
демократичні перетворення у традиційних державних навчально-виховних
закладах .

У програмі «Освіта» визначені також пріоритетні напрями, основні шляхи і
принципи наступного реформування освіти. Вони спрямовані на досягнення
певних стратегічних цілей. Зокрема, досить конкретно визначаються шляхи
реформування кожної з лапок системи освіти: дошкільного виховання, в
якому поєднуються сімейне і суспільне виховання; загальноосвітньої
підготовки на національній основі, в якій реформуванню піддаються зміст
гуманітарної та природничо-математичної освіти, трудової та фахової
підготовки в середній ланці освіти. Суттєва увага приділяється
національному вихованню, головною метою якого є надбання молодим
поколінням соціального досвіду успадкування духовних надбань
українського народу, формування високої мовної культури, оволодіння
українською мовою.

3. УТВЕРДЖЕННЯ ШЛЯХІВ ТА ЗАСОБІВ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ

У «Концепції національного виховання дітей та молоді у системі
національної системі освіти» визначені пріоритетні напрями та шляхи
забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення
особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як
найвищої цінності нації. В Україні, як і в інших країнах світу,
історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує
національні риси і самобутність українського народу.

Національне виховання — це виховання дітей та молоді на
культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях,
обрядах, багатовіковій виховній спадщині, духовності. Воно є
конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і
демократичного виховання. Це одночасно і державне виховання, що
здійснюється державними установами, а загальнонаціональне в його змісті
діє і поза межами впливу цих установ, має значно ширший діапазон впливу
на процес соціалізації особистості.

У Державній національній програмі «Освіта» підкреслюється, що «головна
мета національного виховання — набуття молодим поколінням соціального
досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення
високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно
від національної належності особистісних рис громадянина Української
держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної,
художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури». Мета,
певна річ, повинна бути єдиною для всіх навчально-виховних закладів,
громадян України. Така єдина мета виховання є науково обґрунтованим
державним стандартом, закріпленим у законах нашої держави.

Система національного виховання ґрунтується на таких фундаментальних
принципах: народність, природовідповідність, культуровідповідність,
гуманізація, демократизація, безперервність, етнізація, диференціація та
індивідуалізація виховного процесу; систематичність і варіативність його
форм і методів; свідомість, активність, самодіяльність і творча
ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з
ініціативою і самодіяльністю учнів; зв’язок виховання з життям, трудовою
діяльністю народу і продуктивною працею; інтегратнвність виховання як
єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості.

Сутнісні основи національного виховання визначаються ідеями
національного світогляду, філософії, ідеології, засадами родинного
виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що увібрали
в себе Надбання національної виховної мудрості.

4. ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ, ВИЩОЇ Й ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

У галузі вищої освіти передбачається стратегічне завдання — перехід до
гнучкої, ступеневої системи підготовки фахівців для підвищення
освітнього і культурного рівня суспільства, піднесення вищої освіти в
Україні на рівень досягнень найбільш розвинених країн світу шляхом
здійснення ряду міжнародних проектів та інвестицій. Проектується також
подальше підвищення рівня і ефективності наукових досліджень у вищій
школі.

льш важливою і необхідною ланкою реформування і оновлення освіти є
загальна середня освіта, яка повинна забезпечувати максимальний розвиток
дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову
підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської
моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними
потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво,
екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Українська держава гарантує
молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її
здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою і може
отримуватися у різних типах закладів освіти.

Загальноосвітня школа виступає важливим фактором відродження нації,
виховання у молоді національної свідомості і гідності, активним засобом
боротьби з національним нігілізмом, з проявами комплексу національної
неповноцінності, нижчості, відступництва від своєї нації. Принцип єдиної
трудової політехнічної школи на основі ідей гуманізму, демократії та
інтернаціоналізму означає надання всім дітям рівних можливостей для
одержання освіти, відображає єдність і взаємозв’язок усіх ступенів
загальної середньої освіти, її безперервність, наступність всіх
компонентів навчально-виховної системи — мети, змісту, методів, засобів
і організаційних форм. Школа діалектично поєднує національний та
інтернаціональний зміст освіти, забезпечує вступ до скарбниць світової
культури, необхідний рівень міжнаціонального спілкування.

Як відомо, система загальної середньої освіти відокремлена від церкви і
носить світський характер. Найважливішими напрямами відродження школи є:
реалізація в навчанні та вихованні підростаючого покоління ідеї
народності на основі засвоєння позитивних традицій національних культур
українців та інших народів, що проживають в Україні, відродження ролі
школи в розвитку культури народу; демократизація всіх сторін шкільного
життя, перетворення школи з відомчої ідеологічної установи в
громадсько-державний інститут, відхід від жорсткого одержавлення і
регламентації її діяльності, широкий розвиток самодіяльних засад,
залучення громадськості до визначення і здійснення шкільної політики;
індивідуалізація навчально-виховного процесу, організація його з
урахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їхнього
інтелектуального, фізичного і психічного розвитку, диференціація, яка
передбачає варіативність змісту, форм і методів навчання та виховання;
інтеграція зусиль всіх соціальних інститутів виховання — сім’ї, школи,
позашкільних установ, виробничих колективів, громадських організацій для
поліпшення виховання підростаючого покоління.

Загальний зміст навчального матеріалу середньої освіти поділяється на
державний і шкільний компоненти.

Гімназії та ліцеї працюють за спеціальними навчальними планами, які
розробляються педагогічними колективами спільно з вищими навчальними
закладами. Міністерством освіти і науки України розроблений базовий
навчальний план гімназій, який передбачає широкий спектр предметів за
вибором: мови народів України, стилістика української мови,
старослов’янська мова, латина, грецька мова, народознавство, ораторське
мистецтво, поетика, логіка, історія, культура, етнографія, людина і
суспільство, вступ до філософії, основи екології та економіки, ритміка,
хореографія тощо.

Базовий навчальний план ліцею диференціює навчальну роботу учнів за
основними профілями: філологічний, історнко-філософський,
художньо-культурний, фізико-математичиий, біолого-хімічний, економічний,
технічний. їх кількість і зміст визначаються конкретним педагогічним
колективом відповідно до потреб учнів і кадрового та
навчально-методичного забезпечення. Додаткові предмети в ці навчальні
плани вводяться залежно від напрямів і профілів: основи стики, естетика,
культура та мистецтво України, основи моделювання та. конструювання
тощо. Для учнів відкриваються широкі можливості щодо вибору додаткових
курсів. Зокрема, на технічному профілі ліцею можуть пропонуватись:
мікропроцесорна техніка, електротехніка, електроніка і радіотехніка,
ергономіка, соціальна психологія, аудіо- та відеотехніка, дизайн,
менеджмент та підприємництво, основи сучасного виробництва, інформатика
й управління.

Професійна освіта в Україні здійснюється в системі вищих та середніх
спеціальних навчальних закладів: в університетах, академіях, інститутах,
коледжах, технікумах, технічних, педагогічних, медичних та мистецьких
училищах. Професійно-технічна освіта надається в середніх
професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку
кваліфікованих робітників.

Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні
акредитації:

перший рівень — технікум, училище, інші прирівнені до них вищі заклади
освіти;

другий рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади
освіти;

третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) -інститут,
консерваторія, академія, університет.

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими
освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст — забезпечують
технікуми, училища, інші види закладів освіти першого рівня акредитації;
бакалавр — забезпечують коледжі, інші заклади освіти другого рівня
акредитації; спеціаліст, магістр — забезпечують вищі заклади третього і
четвертого рівнів акредитації.

Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи
навчально-науково-виробничих комплексів, об’єднань, центрів, інститутів,
філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.

Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитися з відривом
від виробництва (очна), без відриву (вечірня, заочна форма), шляхом
поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном. Станом на
листопад 1996 року в Україні функціонувало 163 вузи III—IV рівнів
акредитації, 735 вищих навчальних закладів І—11 рівнів акредитації та
123 вищих закладів освіти недержавних форм власності. Вищу освіту в
сучасній Українській державі мають можливість здобувати близько 35
відсотків випускників загальноосвітніх шкіл, ПТУ та технікумів. В
розвинутих країнах світу система вищої освіти забезпечує можливість
вступу до вищих навчальних закладів значно більшому відсотку випускників
середніх шкіл. В Англії, наприклад, місцями у вузах забезпечуються 53%
молоді, у Німеччині — 58, США — 60 відсотків. В окремих азіатських
країнах цей показник сягає ще більш високого рівня, що і зумовило їх
стрімкий вхід до світової еліти. Зокрема, в Японії майже 80% випускників
шкіл вступають до вузів. На початку XXI ст. тут запровадили обов’язкову
вищу освіту.

Література:

Левківський М.В. Історія педагогіки. Житомир, -2002.

Закон України «Про освіту» //Голос України. — 1996. — 25 квітня.

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»)
//Освіта. — 1993. -№ 44, 45, 46.

Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад //
Освіта. — 1993 — 3 вересня.

Положення про дошкільний виховний заклад України //Освіта. — 1993. — 10
вересня.

Положення про професійний навчально-виховний заклад України //Освіта. —
1993. — 17 вересня.

Концепція середньої загальноосвітньої школи України. // Інформаційний
збірник Міністерства освіти. №№ 1-2, 1992.

Концепція національного виховання //Освіта. — 1996. — 7 серпня.

Концепція виховання у національній системі освіти //Освіта України,
1996.

10.Концепція, і позакласної виховної роботи загальноосвітньої школи.
//Початкова школа. — 1992. — № 5-6.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті .-К.,2001.

12.Закон України » Про вищу освіту» // Освіта України , 2002.

13.Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дубасенюк/. —
Житомир.- 1999.

14.Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г.
Стельмаховича. — К.: ІЗМН, 2000.

15.Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах,
діаграмах: Навчальний посібник. — Суми: СумДПУ, 2000.

Похожие записи