Урок з біографії Т. ШевченкаТарас Григорович Шевченко

( 9 березня 1814 – 10 березня 1861)

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля!

Ці рядки Василя Симоненка перегукуються із народним розумінням Шевченка
— поета і людини. Адже для кожного українця Тарас Шевченко означає так
багато, що створюється враження, ніби ми про нього все знаємо і він
завжди з нами. Та це лише враження. Він невичерпний і нескінченний. Не
тому, що кращий від інших, — у ньому наша історія, реальність. Україна —
це Шевченко, Шевченко — це Україна.

1. Слово вчителя : Подивіться на портрет Великого Кобзаря, послухайте,
як описують поета його сучасники.

2. Повідомлення учнів

Повідомлення № 1. «Ось як описують сучасники зовнішність 29 – літнього
Шевченка: молодий, здоровий. середнього зросту, широкоплечий, міцно
збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами,
волосся вистрижене по — козацькому, але зачесане назад. Він був темний
блондин, з його лиця прибивалася відвага, в темно – сірих невеличких
очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, в ході й
рухах – зосередження. При першій зустрічі із ним у ньому не прикмічалося
нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватий, сухий, хоч і
простий, приступний. До людей ставився спершу недовірливо і перед першим
– ліпшим не відкривав своєї душі. Зате коли пізнавав чоловіка й
відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як
знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем. З
бідними ділився останнім.»

Повідомлення № 2. «Ось як малює Шевченка в останні роки життя російський
письменник І.С.Тургенєв: широкоплечий, присадкуватий, кремезний, це був
козак зі слідами солдатської муштри. Голова в нього було гостроверха,
майже зовсім лиса, чоло високе, зморшкувате, очі невеликі, сірі, ніс
широкий, губи покриті широкими густими вусами. Погляд здебільшого
суворий, недовірливий, іноді світився ніжною ласкою разом з гарною,
доброю усмішкою.»

3. Вчитель : давайте нагадаємо біографію Тараса Григоровича.

Народився Тарас Григорович 9 березня 1814 року в с. Моринцях на
Черкащині в сім’ї кріпаків. Григорій Шевченко, як і всі тодішні кріпаки
бідував. В Моринцях Григорій оселився в садибі кріпака Колісника, якого
в селі називали за бунтарство Копієм, після того, як того заслали до
Сибіру. Народився ж малий Тарас у хаті свого діда по матері Якима Бойка.
За переказами хата існувала до 1918 року. Хрестили новонародженого 28
числа. Хрещеним батьком був Григорій Іванович Дяденко, житель села
Моринці. Так записано в церковній книзі на 24-у аркуші, яка тепер
зберігається в Київському державному музеї Т.Г. Шевченка. Ні ієрей, ні
хрещений, ні батько з матір’ю й не могли уявити собі, що новонародженому
Тарасові судилася доля особлива, слава всесвітня. Досить пророчим
виявився батьків заповіт: «Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене
нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з його вийде або щось дуже
добре, або велике ледащо; для нього спадщина по мені… нічого не
значитиме…».

У Моринцях родина Григорія Шевченка жила недовго. Після того, як Копій
утік із заслання і став навідуватися до своєї хати, вимагаючи від
Шевченків то харчі, то ще щось, родина повернулись Кирилівки.

У дитинстві Тарас часто ходив у гості до діда Якима в Моринці. Кажуть,
дід багато розповідав йому про козацтво та гайдамаків, і про залишки
оборонних валів часів Ярослава Мудрого, і про Наливайкову криницю, яка
за переказами була викопана мужніми селянським ватажком Северином
Наливайком ще у XVI ст. Розповіді діда будили уяву Тараса, викликали
інтереси до історії рідного краю.

З дитинства був допитливим, любив малювати, співати, тож у 1822 р.
батько віддав сина в науку до дяка.

Тарасові було 9 років ( 1823 рік ), коли він, Катря, Ярина, Марія,
Микита і Йосип залишилися без матері. Батько одружився вдруге.

Мачуха мала трьох своїх дітей і життя в хаті стало нестерпним. Коли ж
через два роки помер і батько, хлопець пішов у найми до кирилівського
дяка-п’яниці Петра Богорського.

Тарасові дуже хотілось вчитися. Але шкільний дяк, до якого наймався
малий за можливість навчатися, виявився п’яницею і змушував його красти.

У 1829 р. Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом
переїхав з ним до Петербурга.

У 1832р. пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра
Ширяева (здібності до малярства виявилися в Тараса дуже рано: ще змалку
крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати
художником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них
не виявив у хлопця таланту). Хоч від жорстокого маляра Тарасові не раз
діставалося, але він терпів задля омріяного мистецтва. Хлопець чимало
малював з натури. Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду,
Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який познайомив його з
видатними діячами російської й української культур (Карлом Брюлловим, О.
Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою).

У 24 роки друзі викупили Тараса з кріпацтва ( Сошенко, Жуковський) . Він
з великим завзяттям узявся за науку. Навчаючись у Петербурзькій академії
художеств, він водночас здобував знання із мови, літератури, історії,
географії, навіть математики, і незабаром став освіченою людиною.

У 1840р. Тарас Шевченко надрукував поетичну збірку «Кобзар». А восени
був удостоєний срібної медалі другого ступеня Академії за картину
«Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці». Наступного року вийшла окремою
книжкою поема «Гайдамаки».

У 1843—1845 pp. поет відвідав Україну. За кілька місяців він устиг
побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини та Катеринославщини .
Під час мандрів поет гостював у ліберально настроєних панів. Але
найбільше його вразили побачені картини злиденного життя кріпаків, їхнє
безправне становище. Побував Тарас і на місці розташування славної
Запорозької Січі. У рідному селі Шевченко побачився з братами й
сестрами, застав ще живого діда, намалював його, а також свою хату.

У 1845р. поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в Академії,
видав на власні кошти «Живописну Україну» — серію картин, де відображено
історичні місця України, її побут і природу. Написав п’ять поем:
«Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим…»
та всесвітньо відомий «Заповіт»: У 1846р. Тарас Шевченко вирушив до
України з метою оселитися там, знайшов роботу в Київській археографічній
комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам’ятки по всій
Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з викладачем історії
Київського університету, в майбутньому — видатним уче-ним-істориком,
письменником та публіцистом М. Костомаровим, який загітував Шевченка
вступити до таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського
братства, яке поширювало ідеї слов’янського єднання, маючи за мету
утворення федерації вільних слов’янських народів.

J ? Ue i A

A

?

5 квітня 1847 р. Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурга.
Тут, у казематі, захований від усього світу, в брутальних допитах і
нестерпному очікуванні вироку провів Тарас Григорович квітень і травень.
Проте Шевченка звинувачували, головним чином, не в участі в
Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів.
Найбільшу лють у високопоставлених жандармів викликала поема «Сон».
Після закінчення слідства поет «за сочинение возмутительных и в высшей
степени дерзких стихотворений» засланий до Оренбурзького окремого
корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати та малювати. Але
Шевченко писав, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього
світу в степ, за вали, на берег моря. Писав ночами при світлі місяця на
випадково знайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця .

У 1848р. поета взяли художником у наукову експедицію під керівництвом
гуманної людини О. Бутакова для вивчення й опису Аральського моря. Уже в
дорозі на острів Кос-Арал Тарас Григорович малював. На Кос-Аралі
Шевченко жив бідно, зате не відчував тягаря солдатчини, багато читав,
малював, писав. На жаль, і така, відносна воля тривала недовго. Один
офіцерик доніс начальству, що Шевченко всупереч волі царя живе не в
казармі, а до того ще й малює. Негайно в поета було вчинено обшук. Тарас
Григорович, попереджений друзями, спалив майже всі свої папери (листи,
малюнки), тільки «захалявні книжечки», на щастя, передав на зберігання.

У 1850 р. Шевченка переведено до Новопетровського укріплення — на
півострові Мангишлак. Умови тут були жахливими. Навколо пустеля, пісок і
солона вода, до найближчого культурного центру тисячі кілометрів, доріг
жодних, клімат такий шкідливий, що солдатів тут змінювали через два
роки. Шевченка ж протримали в цій мертвій глухомані майже сім років.
Тут, за розрахунком царських прислужників, поет повинен був загинути
якщо не від хвороб, то від нудьги та безнадії. Дня нагляду за ним було
прикріплено затурканого єфрейтора, котрий мав ходити за поетом як тінь і
стежити за тим, щоб Тарас Григорович не міг ні писати, ні малювати. При
найменшій підозрі наглядач грубо обшукував поета. На муштру Шевченко
мусив ходити навіть хворим, а хворів він безперервно два роки — цингою
та золотухою. Щоденна муштра підточувала сили, а кепкування, дріб’язкові
причіпки й брутальні окрики глибоко ображали гідність, викликали
душевний біль.

На початку 1857 р. друзі поета отримали царський дозвіл на його
звільнення, але офіційного дозволу Шевченку довелось чекати аж до
серпня. Повернення поета до Петербурга вітали всі прогресивні сили
країни. Оповитий ореолом борця-мученика, він викликав велике захоплення,
особливо у молоді. У 1859 р. Шевченко отримав дозвіл повернутися в
Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували
і звеліли виїхати до Петербурга.

4 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання
акадеціка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря».
Шевченко багато працює: пише вірші, створює нові гравюри, стежить за
поширенням свого «Букваря», планує видання кількох підручників. Але 10
березня 1861 р. Тарас Григорович Шевченко помер.

Хоч офіційні кола потурбувалися, щоб повідомлення про смерть поета було
надруковане із запізненням, і хоч була сильна негода, на похорон
Шевченка зібралося багато людей. Надгробні промови виголошувалися
українською, російською та польською мовами. Труну з тілом Великого
Кобзаря несли студенти з церкви аж на Смоленське кладовище в Петербурзі.
На покійника поклали лавровий вінок. Звертаючись до померлого поета,
Пантелеймон Куліш виголосив : « Були в нас на Україні великі воїни,
великі правителі, а ти став вище за всіх їх, і сім’я рідна в тебе
найбільша, зібралися до тебе усіх язиків люди, як діти до рідного батька
». У травні того ж року домовину поета перевезено в Україну й поховано,
як він сам заповідав, на Чернечій горі над Дніпром біля Канева. Понад
Дніпром домовину донесли до пристані, а далі пароплавом — до Канева, де
у віз впряглися дівчата і везли труну близько десяти кілометрів на
вершину Чернечої гори.

Літературна спадщина Шевченка: 240 поезій, з них — понад 20 поем; драма
«Назар Стодоля»; 20 повістей (до нас дійшло 9);щоденник; автобіографії;
фрагменти двох незакінчених драм.

Мистецька спадщина Кобзаря: 210 акварелей, передусім пейзажів; 150
портретів, з яких 43 автопортрети; 27 офортів, з яких — 6 серій
«Живописна Україна»; понад 230 олівцевих рисунків ландшафтів України;
ескізи, етюди, начерки — на 360 сторінках рукописів та альбомів.

Тарас Шевченко — «духовний батько» українців, основоположник нової
української літератури. Це ім’я стало «візитною карткою» України.
Письменник для нашої Батьківщина – безсмертний месія, а його «Кобзар» —
літературна «Біблія». Пам’ятники цьому письменнику встановлено по всьому
білому світу, цитати з його творів у своїх промовах використовують не
лише пересічні українці, а й президенти різних країн світу. В
українському літературознавстві існує навіть окрема галузь науки –
шевченкознавство.

Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною,
як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших
випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 — у
кріпосному рабстві, 10 — у тюрмах та на засланні. А решту постійно
перебуваючи під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками.

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала вселюдському
сузір»ю геніїв невгасимого Світоча — Тараса Шевченка, Тираноборця і
Пророка, Речника волі, який поставив на сторожі біля своїх земляків,
«рабів німих», вогненне слово, а в «Заповіті» дав їм наказ: «Кайдани
порвіте!».

Учитель зачитує слова І.Я.Франка:

«Він був сином мужика і став володарем в царстві Духа. Він був кріпаком
і став велетнем у царстві людської культури… Доля переслідувала його в
житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі
у ржу… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті –
невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських
сердець все наново збуджуватимуть його твори».

Шевченко належить не тільки Україні, а всьому людству, хоч кожне його
слово — про Україну.

4. Перевірка отриманих знань:

1. Де й коли народився Т.Г.Шевченко?

2. У якій сім’ї народився поет?

3. Коли й у кого почав навчатися грамоти малий Тарас?

4. Коли уперше прибув до Петербурга?

5. Коли поета викупили з неволі?

6. Хто з видатних людей Росії брав участь у викупленні Т.Г.Шевченка з
кріпацтва?

7. Де вчився після викупу?

8. Як називалася перша збірка Т.Г.Шевченка?

9. До якого таємного угрупування входив поет?

10. Скільки років прожив Т.Г.Шевченко на засланні?

11. Коли помер і де похований спершу Т.Г.Шевченко?

12. Коли й де перепохований?

13. Чому Шевченка називають Великим Кобзарем?

5. Підбиття підсумків уроку:

— Що з уроку ви взяли для себе?

Д/ з: повторити біографію Шевченка.

Похожие записи