Реферат на тему:

Упровадження результатів наукових досліджень у практику дошкільної
освіти

Виховання і навчання у змінюваних соціальних умовах передбачає постійне
вдосконалення програм усього навчально-виховного процесу дошкільного
закладу. Для забезпечення цього необхідна надійна науково-педагогічна
основа, глибоко продумана система взаємодії педагогічної теорії і
практики. Із цього погляду важливо, щоб наука якомога раніше виявляла
нові потреби педагогічної практики і знаходила ефективні шляхи їх
забезпечення, а наукові відкриття оперативно доходили до виховних
закладів, передусім до педагога. Головною умовою єдності педагогічної
науки і практики є прагнення якомога глибше пізнавати, творчо змінювати
педагогічні явища.

Педагогові недостатньо просто поповнювати теоретичні знання, він повинен
уміти впроваджувати результати наукових досліджень у повсякденну
діяльність. Безперечно, наука не може дати точних рецептів для кожного
конкретного випадку, оскільки, як зауважував К. Ушинський, передати
досвід неможливо, передається лише виведена з досвіду думка.

Упровадження результатів наукових досліджень у практику є
цілеспрямованим процесом, який забезпечує організацію педагогічної
діяльності на основі наукових закономірностей, висновків і рекомендацій.
Він передбачає спеціальну підготовку до використання результатів на
практиці, ознайомлення з ними дошкільних працівників, навчання їх
способам практичної реалізації наукових рекомендацій і надання їм
допомоги в цьому, аналіз результатів використання наукових даних на
практиці.

Структурними елементами процесу наукового дослідження є мета, засоби і
результати впровадження. Загальна мета полягає у цілеспрямованому
перетворенні існуючої практики на бажану. Засобами впровадження є
різноманітні види діяльності (наукові й методичні семінари, лекції,
демонстрація авторських методів і форм роботи тощо). Результати
впровадження визначають на підставі розвитку дитини, змін у
навчально-виховному процесі.

Упровадження наукових ідей у педагогічну практику охоплює такі етапи:

— початковий (наявність спільних для теорії і практики методичних основ
виховання та навчання);

— головний (створення на основі раніше отриманих висновків нормативних,
методичних матеріалів, які визначають діяльність педагога: програм,
посібників тощо);

— завершальний (розроблення документів, що відображають загальні основи
виховання і навчання, їх окремі методичні положення, враховують
нормативні вимоги до діяльності педагога).

Для ефективної взаємодії педагогічної теорії і практики недостатньо
знати вихователям дитячих садків методи і прийоми виховання. Необхідно,
щоб вони оволоділи і їх теоретичними засадами, усвідомили їх новаторську
сутність. Для педагогіки це важливо в усі часи, а на зламах
цивілізаційного розвитку — особливо.

У сучасному світі, домінуючою цивілізаційною тенденцією якого є
формування постіндустріальних, інформаційних суспільств з усіма
соціально-економічними, духовними та іншими перевагами і ризиками,
особливої актуальності набуває проблема педагогічних інновацій —
створення, освоєння і використання педагогічних нововведень. Як
зазначають фахівці, слід розрізняти новацію — власне нове (метод,
методика, технологія, програма тощо) та інновацію — процес освоєння
нового (нововведення).

Нововведення є цілеспрямованою зміною, яка вносить нові стабільні
елементи (новації), що зумовлюють перехід системи з одного стану в
інший. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення у
педагогічній системі, що поліпшує перебіг і результати
навчально-виховного процесу. Нове у педагогіці — це не лише ідеї,
підходи, методи, технології, які ще не поставали або не
використовувались, а й комплекс елементів чи окремі елементи
педагогічного процесу, які втілюють прогресивне начало, що дає змогу у
змінних умовах і ситуаціях ефективно вирішувати завдання виховання та
навчання дітей. Прогресивність нового педагогічного засобу можна оцінити
лише за результатами його освоєння. Це не означає, що для з’ясування
ефективності новації дошкільний заклад повинен обов’язково сам
апробувати її. Процес освоєння нового передбачає вивчення досвіду його
використання іншими, прогнозний аналіз, уявне експериментування.

Педагогічна новація має технологічний (пов’язаний зі специфікою її
використання) і особистісний аспекти (дає змогу педагогу шляхом
реалізації своїх індивідуальних якостей — професійної компетентності,
доброзичливості, емоційності тощо — впливати на ефективність її
освоєння). Новизна будь-якого засобу є відносною як в особистісному, так
і в історичному вимірах: те, що нове для одного педагога, може бути
звичним для іншого. Вона завжди є конкретно-історичною: народжуючись у
певний час, прогресивно вирішуючи завдання конкретно-історичного етапу,
новація може швидко стати нормою, загальноприйнятою в масовій практиці,
або застаріти, стати гальмом розвитку. У педагогіці розрізняють
абсолютну новизну (принципово невідома новація, відсутність аналогів і
прототипів), відносну новизну (часткову, умовну, місцеву), псевдоновизну
(прагнення зробити не так краще, як інакше), винахідницькі дрібниці.

Інновації у дошкільній освіті передбачають: поєднання інноваційних та
існуючих програм виховання і навчання в дитячому садку; узгодження
різних педагогічних концепцій; забезпечення відповідності нових типів
освітньо-виховних закладів зростаючим вимогам батьків; застосування
нових методичних розробок; підготовку педагогів-нова-торів тощо.

Тісне співробітництво вчених і педагогів-практиків е важливою умовою
успішного розвитку дошкільної педагогіки. Вихователі дошкільних
закладів, володіючи основними методами педагогічних досліджень, мають
можливість більш цілеспрямовано вивчати й аналізувати свій досвід і
досвід інших педагогів.

Значення передового педагогічного досвіду

Важливим джерелом розвитку наукової педагогіки є передовий педагогічний
досвід, який виокремлюється з масової практики виховання дітей
дошкільного віку активною творчою діяльністю педагогів, найефективнішим
на конкретному етапі вирішенням завдань виховання і навчання, новизною
змісту, методів, форм. До головних критеріїв передового педагогічного
досвіду належать актуальність, новизна, результативність,
раціональність, стабільність, перспективність. Актуальність
педагогічного досвіду визначають його відповідністю найважливішим
проблемам навчання і виховання на певному етапі. Свідченням новизни його
можуть бути наукове відкриття, раціоналізація окремих аспектів
педагогічної діяльності тощо, її оцінюють зіставленням, порівнянням з
уже відомим у теорії та практиці. Про результативність педагогічного
досвіду стверджують на підставі підвищення рівня розвитку дітей у
процесі його використання. Раціональність витрат часу, зусиль, засобів є
ознакою, пов’язаною з подоланням перевантаження вихователя і вихованців.
Передовий педагогічний досвід передбачає високі результати, досягнуті за
раціональної інтенсифікації зусиль, засобів, використання часу. Якщо
досвід використовують тривалий час і в діяльності інших педагогів, його
оцінюють як стабільний. Можливість його творчого наслідування іншими
педагогами є свідченням перспективності досвіду.

Передовий педагогічний досвід найвищого рівня, породжений новою
педагогічною ідеєю, називають новаторським. Він може бути дослідницьким
(використання експериментального пошуку й отримання оригінальних даних
на рівні відкриття) та раціоналізаторським (удосконалення практики
навчання і виховання на основі використання творчих ідей). Наприклад,
творчий пошук педагогів-новаторів (В. Сухомлинського, В. Шаталова, Є.
Ільїна, С. Лисенкової, НІ. Амонашвілі, І. Волкова, М. Щетиніна)
забезпечив обґрунтування ними теорії і методики педагогіки
співробітництва. Новаторський досвід завідуючих дошкільними закладами Л.
Блудової й Н. Дернович узагальнено в авторських програмах «Створення
умов природного розвитку дітей у системі дошкільного виховання» та
«Ладки». Великою популярністю користується авторська методика Л. Шульги
з розвитку художніх здібностей дітей дошкільного віку та програма з
фізичного виховання М Єфименка.

Не менш важливу роль відіграє зразковий (репродуктивний) педагогічний
досвід, який спирається на вже існуючі положення. Залежно від автора чи
носія досвіду (окремий педагог, група вихователів, методичне об’єднання
працівників дошкільних закладів району, міста, області та ін.) його
класифікують як колективний, груповий або індивідуальний.

Передовий педагогічний досвід стимулює творчі пошуки педагогів, сприяє
розвитку їхньої майстерності, педагогічних здібностей, впливає на
розвиток педагогічної науки як джерело формулювання нових актуальних
наукових завдань. Водночас він є базою даних для досліджень, засобом
перевірки цінності їх результатів для практики виховання і навчання
дітей.

Література

Бех І. Д. Виховання особистості: У 2-х кн. — К., 2003.

Выготский Л. С. Проблема возраста // Собр. соч.: В 6 т. — Т. 4. — М.,
1984.

Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: Теорія та історія. — К.,
1995.

Пльбух Ю. 3. Розумове обдарована дитина: Психологія, діагностика,
педагогіка. — К., 1992.

Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта.
— 1993. — № 44—46.

Гончаренко С. У. Педагогічні дослідження. — К., 1995.

Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології. — К., 2004.

Довженок Г. В. Український дитячий фольклор. — К., 1974.

Доман Г., Доман Д. Дошкольное обучение ребенка. — М., 1995.

Жерносек І. Педагогічний досвід: головні ознаки і критерії // Рідна
школа. — 1999. — № 9.

Запорожец А. В. Основные проблемы онтогенеза психики // Избр. психол.
труды: В 2 т. — Т. 1. — М., 1986.

Кононко Е. Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника.
— К., 2000.

Корчак Я. Педагогическое наследие. — М., 1991.

Костюк Г. С. Розвиток і виховання // Навчально-виховний процес і
психічний розвиток особистості. — К., 1989.

Кудрявцев В. Т. Смысл человеческого детства и психическое развитие
ребенка. — М., 1997.

Кулачківська С. Е., Ладивір С. О. Я — дошкільник: вікові та
індивідуальні особливості психічного розвитку. — К., 1996.

Максименко С. Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження.
— К., 1990.

Одаренные дети: Пер. с англ. — М., 1991.

Основи національного виховання. — К., 1994.

Передовий педагогічний досвід: теорія і методика / За ред. Л. Л. Mo-мот.
— К., 1990.

Педагогіка / За ред. М. Д. Ярмаченка. — К., 1986.

Педагогика: педагогические теории, системы, технологии / Смирнов С. А.,
Котова И. Б., Шиянов Е. Н. и др. — М., 1999.

Про освіту: Закон України. — К., 1996.

Савенков А. И. Детская одаренность: развитие средствами искусства. — М.,
1999.

Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.

Сухомлинский В. А. Хрестоматия по этике / Сост. О. В. Сухомлинская. —
М., 1990.

Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. — К.,
1974.

Титаренко Т. М. Такие разные дети. — К., 1989.

Фельдштейн Д. И. Социальное развитие в пространстве-времени Детства. —
М., 1997.

Ягупов В. В. Педагогіка. — К., 2002.

Похожие записи