Упровадження особистісно орієнтованого навчання на заняттях математики
На сучасному етапі розвитку системи середньої освіти України
сформувалися нові типи шкіл – ліцеї, колегіуми, гімназії, спрямованої на
розвиток і формування особистості. А тому характер освіти в школі має
бути іншим – розвивальним, особистісно орієнтованим. Країні потрібні
творчі, ділові люди, каліфіковані спеціалісти, які здатні думати по –
новому, самостійно ставити перед собою цілі, завдання, люди, які не
тільки мають здібності, але вміють їх самореалізувати з користю для себе
та суспільства. Тому завдання вчителя – переорієнтуватися у підходах до
навчання та виховання школярів від авторитарного до особистісно
орієнтованого, оскільки це навчальна потреба сьогодення. Дороговказом
для кожної школи, вчителя мають стати слова видатного педагога
В.Сухомлинського «В наших школах не повинно бути нещасних дітей, душу
яких непокоїть думка, що вони ні нащо не здатні. Успіх у навчанні –
єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для
подолання труднощів, бажання вчитися». А.Дістерверг стверджував: «Привчи
його (учня) до того, щоб для нього було немислимо інакше, як власними
силами щось засвоїти, щоб він самостійно думав, шукав, проявляв себе,
розвиваючи свої сили, виробляв із себе людину». Отже, нині школа повинна
відійти від стандартних консервативних позицій, замінити «силову»
педагогіку на гуманістичну, що пропагує раціональний антропоцентризм,
враховувати індивідуальні ритми розвитку кожної дитини, залишаючи право
на її самобутність, унікальність; створити умови для позитивного
розвитку, психологічного комфорту, творчої реалізації особистості. Для
свідомого, змістовного, розумного життя людині необхідно пізнати себе,
природу, суспільство, навчитися робити це неперервно за законами
народної мудрості: «Вік живи – вік учись». Форм пізнання багато: курси,
індивідуальні заняття, факультативи, гуртки, уроки, домашні завдання,
радіо-, телепередачі, семінари, товариства, клуби, глобальні
інформаційні мережі, самостійне опрацювання навчальної та науково –
популярної літератури, освітні центри, консультпункти тощо.
Основна форма навчання – це урок. Її ініціатором і першим теоретиком був
Я.А.Каменський. Виникнення уроку – масова освіта буржуазного
суспільства. Урок завжди передбачав загально класні, групові та
індивідуальні форми роботи. Теорія і практика уроку постійно
розвивалися. Розширювалися типи уроків, видозмінювалася їх структура,
оновлювалися вимоги до уроку. Та неодмінним лишалися такі його ознаки:
1) єдність навчальної й виховної функції; 2) стимулювання пізнавальної
активності учнів; 3) розвиток навичок самостійної роботи; 4) органічний
взаємозв’язок між окремими структурними елементами; 5) здійснення
внутрішньо – і між предметних зв’язків. Ці риси зобов’язують учителя
ретельно готуватися до уроків, враховуючи, крім цього, конкретні сучасні
вимоги. Наприкінці ХХ ст. вимоги до уроку були згруповані таким чином:
І група – методологічні вимоги (виховання особистості учня, формування
його наукового світогляду);
ІІ група – дидактичні (контроль і корекція розумової діяльності учнів,
забезпечення динаміки уроку, раціональне дозування часу, використання
ефективних методів і прийомів); ІІІ група – психологічні (психічний стан
учителя та учнів, інтерес до навчання, емоційність уроку);
ІV група – гігієнічні (дотримання режимів освітлення, провітрюваності
приміщень, посадка, запобігання перевантаженості учнів тощо).
gdQ7n в) робота з текстом (читання правил, параграфів); г) широке
використання інноваційних технологій навчання. Важливо узагальнити думки
та розвідки вчених – методистів і вчителів – практиків, що висловлюються
на сторінках науково – методичної літератури. Найперше підкреслюється
важливість змісту, змістовності уроку, як складають такі компоненти, як:
а) засвоєння знань і формування умінь і навичок; б) науковість як
оптимізація змісту уроку; в) єдність розумового, морального й
естетичного виховання учнів; г) зв’язок з життям на рівні теорії і
практики. Багато уваги як загальнодержавній проблемі приділяється
мовленнєвому розвитку – життєздатності суспільства та потенційним
можливостям його майбутнього. Універсальними уміннями при цьому
вважаються вміння розуміти й інтерпретувати текст, знаходити
особистісний смисл у ньому. Виділяють певні критерії відбору текстів:
тематично – змістовний, інформативний, структурно – композиційний,
мовний, жанрово – стильовий, критерій доступності, обсягу й тривалості
звучання тексту тощо. Висвітлюється система роботи з текстом на рівні
сприйняття, аналізу, словниково – семантичної роботи, виконання вправ на
основі тексту, створення власних висловлювань. Велике значення має
культура способів пізнавальної діяльності – навички аналізу, синтезу,
порівняння, виділення головного узагальнення, конкретизації, згортання –
розгортання інформації, здійснення умовиводів, висновків, спростування
хибних тез, моделювання і т. ін. виробленню таких навичок сприяє науково
організована співдіяльність учителя й учнів. Педагогічне спілкування має
виконувати такі функції, як когнітивну (пізнавальну), афективну
(міжособистісні стосунки) та регулятивну (керування поведінкою та спів
діяльністю). Здатність до взаємодії, діалогу чи полілогу формують
інтерактивні методи. Уміти переконувати, вести полеміку, вступати в
діалог навчали ще в античні часи. Активно практикують групові заняття і
в сучасній школі. Їх переваги вбачають в інтенсивному розвитку
спостережливості, комунікативності, відповідальності, зацікавленості,
елементів дослідницької діяльності, активності, що проявляється в
самостійності й творчості. Інтерактивність навчання сприяє розвитку
гнучкості розуму, ініціативи, фантазії, появі натхнення, формуванню
власної точки зору, прояву неординарності, виробляє смак до
дослідницької діяльності. Такі уроки зумовлюють активність фізичну
(розміщення в класі, говоріння), соціальну (обмін думками) і пізнавальну
(доповнення інформації, пошук нової). На відміну від пасивних і активних
методів інтерактивні передбачають «спів навчання», при якому і учитель,
і учні є суб’єктами навчального процесу. На цих уроках я виступаю лише в
ролі організатора навчального процесу, лідера групи, помічника.
Одночасно з використовуванням традиційних методів, таких, як лекція,
читання, пояснення, опитування, активно практикую інтерактивні методи:
творчі завдання, роботу в малих групах, навчальні ігри, моделювання,
роботу з документами, екскурсії, роботу з наочними посібниками,
використовую прийоми «учень у ролі вчителя» і «кожен вчить кожного». У
своїй роботі широко застосовую технології проекту «Читання та письмо для
критичного мислення». Критичне мислення – це не об’єкт вивчення, а
результат навчання, це момент у мисленні, коли критичний підхід стає
природним шляхом взаємодії з ідеями та інформацією, це активний процес,
що надає учневі можливість контролювати інформацію, ставити під сумнів,
об’єднувати, переробляти, адаптувати або відкидати. «Мозкова атака» – це
вільна генерація великої кількості ідей з певною метою. Перший етап –
актуалізація знань. Моя роль – спрямувати роботу, викликати
зацікавлення, схвилювати, спровокувати. Обговорення «мозкової атаки»
обов’язкове. Учні добре пам’ятають вимоги: – писати, поки є час, не
зупинятися; – не осуджувати те, що пишеш сам і пишуть інші; –
аргументувати «за» або «проти». Використовую елементи рольової гри. Гра
викликає потребу вчитися, любити людей.
«Круглий стіл». Думка висловлюється (записується), після чого слово
надається партнеру зліва. Реалізуючи проблему, домогаюся найголовнішого
в цій роботі – школярі почувають себе спокійно і вільно, висловлюють
свої думки, навіть коли вони, можливо, неправильні, але почувають себе
на уроці комфортно у спілкуванні з товаришами, вони впевнені в тому, що
кожного завжди вислухають і ніколи перед класом не зроблять
посміховиськом. Кожен учень має право виправити свою помилку, має право
працювати в групі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
