Уміння учитися як вимір розвивального потенціалу середньої освіти

Уміння учнів учитися як вимір розвивального потенціалу середньої освіти
у наш час прискорюється нагромадженням інформаційних ресурсів і засобів
навчання, які стають доступними для більшості людей планети. Мобільність
населення, змагання між державами за темпи розвитку спонукають до
переосмислення функцій і результатів освіти загалом. Світ, у якому
доведеться жити нашим дітям, змінюється у чотири рази швидше, ніж наші
школи. «І справді: у школу приходять покоління дітей, які живуть в
інформаційному суспільстві, цифровому середовищі, — відзначає
О. Савченко, — і щоб скористатися його перевагами, треба переосмислювати
саме цінність знань і самодостатність вчителя як джерела інформації».

Щоб успішно оволодіти знаннями, молодші школярі у співпраці з учителем
повинні оволодіти усім діапазоном загальнонавчальних умінь і навичок.
Але не потрібно забувати, що надійною основою успішної організації
навчання і виховання є врахування психофізіологічних особливостей і
закономірностей розвитку учнів. Адже, як зазначає С. Коробко, в
ефективному навчально-виховному процесі «засвоєння дитиною знань, умінь
і навичок здійснюється в єдності із всебічним розвитком її особистості».
Обстоюючи це важливе твердження психології про співвідношення між
розвитком і навчанням, Л. Рубінштейн писав, що «дитина розвивається,
виховується і навчається, а не розвивається і виховується, і
навчається». При цьому, розвивальним є не всяке навчання, а лише те, яке
враховує не тільки те, що доступне дитині у процесі самостійної
діяльності, але і зорієнтоване на «зону найближчого розвитку», тобто на
те, що дитина може виконати під керівництвом і з допомогою дорослих.

Знання діти засвоюють у різних видах діяльності. У навчально-виховному
процесі відводиться чимало часу для малювання, конструювання, ліплення,
побутової праці, гри. Поряд із цим має місце засвоєння знань як
особлива, специфічна діяльність, як навчання, спрямоване на систематичне
оволодіння основами наук. Усі ці спеціально керовані в
навчально-виховному процесі види діяльності у своїй єдності забезпечують
розвивальну функцію навчання. В умовах цілеспрямованого керівництва з
усією повнотою реалізуються розвивальні можливості дошкільних видів
діяльності, насамперед гри. «Систематичне засвоєння основ наук збагачує
дітей новими знаннями, — пише — значно розширює їхній світогляд, надає
нового змісту їхній психічній діяльності, перебудовуючи характер
розумових процесів — сприйняття, пам’яті і мислення, якісно змінюючи
загальну спрямованість і риси особистості».

Умовою і результатом інноваційного типу навчання має бути сформованість
в учнів бажання та уміння вчитися, шукати в різних джерелах інформацію,
уміти застосовувати нові знання, освоювати уміння діяти і прагнути до
творчості й саморозвитку.

Сконцентрованість уваги на проблемах особистості, яка є системою систем,
структурою структур, зростання ролі людського фактору в усіх сферах
життя об’єктивно вимагають системного підходу до формування ключових
компетентностей школярів, однією із яких є уміння вчитися. Концептуально
це окреслює новий підхід до розуміння якості освіти як інтегрального
результату багатьох впливів, а також вияву вмінь і досягнень учнів у
контексті всіх складових, які є особистісно і суспільно значущими.
«Результатом якісної шкільної освіти, — на думку О. Савченко, — має бути
виховання здорового покоління з чіткою громадянською позицією, яке хоче
і вміє вчитися упродовж життя».

За останні роки відбулися суттєві зміни в теоретичному осмисленні
процесу навчання і в тому практичному забезпеченні, яке вдалося створити
спільними зусиллями. Дуже великою є роль науковців для осмислення саме
розвивальної компоненти загальної середньої освіти. Тепер вона
пов’язується з успішним формуванням в учнів умінь самостійно вчитися,
критично мислити, користуватися комп’ютером, оволодівати іноземними
мовами, прагнути до самопізнання і самореалізації в усіх видах
діяльності, оволодівати практичними вміннями, потрібними для життєвого і
професійного вибору.

i

i

i

?????????E?ідхід у дидактиці традиційно пов’язувався з формуванням
загальнонавчальних умінь і навичок; психологи більше акцентували увагу
на потребнісній сфері, мотиваційній, але в умовах
особистісно-орієнтованої освіти треба об’єднувати всі підходи і
формувати ключову компетенцію — « бажання вчитися, потреби до
самопізнання, самореалізації своїх можливостей і до оволодіння широким
діапазоном усіх складових, які роблять навчальну діяльність
повноцінною».

Уміння вчитися змінює стиль мислення і життя особистості. Оволодіваючи
таким умінням досконало, людина стає більш автономною, незалежною від
будь-яких зовнішніх впливів. Для всіх етапів шкільної освіти можна
виділити такі характеристики самостійного учіння учня: учень, який вміє
вчитися, сам визначає мету діяльності, або приймає ту, яку визначить
учитель; виявляє зацікавленість до навчання, докладає вольових зусиль
для досягнення результату; вміє організувати свою працю, знаходить
потрібні знання, способи для розв’язання задач, виконує у певній
послідовності розумові або практичні дії, прийоми, операції; усвідомлює
свою діяльність, уміє її проаналізувати й прагне удосконалити.

Рівень сформованості даного уміння у значній мірі зумовлюється віковими
особливостями школярів. У контексті аналізованої проблеми заслуговують
на увагу дослідження вчених щодо можливостей розвитку даної якості у
рамках початкової школи:

— «здатність навчати себе з допомогою іншого (вчителя), тобто ініціювати
навчальне співробітництво є найбільш ранній інтерпсихічний вияв
майбутнього уміння вчитися»;

— «підсумок початкової освіти — це дитина, яка навчає себе з допомогою
дорослого», тобто здатна відповісти на два запитання: «Чи можу я
розв’язати дану задачу?» і «Чого мені не вистачає для розв’язання?»;

— «уміння вчитися у його розвинутих й індивідуалізованих формах
складається за межами молодшого шкільного віку. У початковій школі
суб’єктом навчальної діяльності є клас як навчальна спільність».

Вважаємо, що виділені характеристики володіють дослідницькою
продуктивністю і можуть слугувати основою для розробки
психолого-педагогічних критеріїв сформованості уміння вчитися у
молодшому шкільному віці, а також для з’ясовування проблем наступності.

Умовою формування ключових компетентностей та підвищення виховної ролі
засвоєння навчального матеріалу в школі є проблемний підхід до навчання,
творчі самостійні роботи, елементи дослідницьких завдань, пізнавальні
завдання.

Завданням учителя в процесі навчання стає заохочення активності
вихованця, допомога йому в пізнанні самого себе, формування мотиваціі
постійного самовдосконалення.

Для того, щоб сформувати особистість як єдине гармонійне ціле, необхідно
з раннього дитинства залучати її до участі у найрізноманітніших видах
діяльності.

Література

1.     Аядарова Л. И., Антропова М. В. и др., Мир детства. Младший
школьник. – М.: Педагошка, 1988.

2.     Пехота О. М. Освітні технології. – К.: А.С.К., 2004.

3.     Побірченко Н. Інтерактивне навчання в системі нових освітніх
технологій  // Початкова школа. – 2004. — №10.

4.     Моделі компетентного випускника 12-річної школи: сутність,
пріоритети, пошук відповідей на виклики 21 століття // Матеріали
Всеукраїнської науково-пошукової конференції. – 16-17 травня 2007 року.
– Т. 1-2-Київ-Донецьк: 2007.

5.     Новікова Т. Розвивальне навчання та формування ключових
компетентностей учнів // Початкова освіта. – 2008. — №41.

6.     Можаєва О. М. Формування і розвиток основних компетентностей
особистості в початковій школі // Початкова освіта. – 2009. — №32.

7.     Єрмаков І. Г. Компетентнісний потенціал освіти: проектні засади
// Рідна школа. – 2006. — №12.

8.     Воронова С. Мотивація як фактор успіху навчальної діяльності
молодших школярів // Початкова школа. – 2007. — №3.

9.      Ібряшкіна Н. Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення
до шкільного навчання // Початкова освіта. – 2007. — №42.   

Похожие записи