Реферат на тему:

Уміння діалогічної взаємодії як фактор підвищення рівня комунікативної
культури майбутніх учителів

Кардинальні зміни, що відбуваються в шкільній освіті, висувають нові
вимоги до особистісних та професійних якостей майбутніх педагогів.
Цілком очевидним є той факт, що ці якості мають ґрунтуватися на глибокій
професійній компетенції, тобто на основі фундаментальних професійних
знань, однією зі складових якої є професійна мобільність сучасного
фахівця, яка передбачає рівень сформованості комунікативної культури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Як свідчить аналіз публікацій з теми дослідження (йдеться про наукові
праці Т.Антонюка, В.Безрукової, В.Бондар, О.Коберника, В.Сидоренка та
ін.), професійна діяльність (проектно-технологічна) майбутніх учителів,
зокрема учителів трудового навчання потребує пошуку засобів активного
навчання і сучасних педагогічних технологій. Враховуючи особливості
освітніх і виховних значень навчальних завдань трудової підготовки
учнів дослідники зауважують, що ефективно виконати ці завдання може,
“тільки вчитель трудового навчання, який оволодів сучасними технологіями
навчання й виховання, здатний пізнати і розвинути кожну дитину, вчитель,
який має нове педагогічне мислення” [3, с.6]. Важливим при цьому є
включення умінь діалогічної взаємодії до системи професійно важливих
якостей майбутнього вчителя трудового навчання, які ефективно
впливатимуть на формування їх комунікативної культури.

Формулювання цілей статті

Метою цієї статті є розкриття деяких ключових аспектів проблеми
формування комунікативної культури майбутніх учителів, зокрема учителів
трудового навчання. На нашу думку, вирішення цієї проблеми вимагає
ефективного впровадження діалогічних технологій, що дозволить сформувати
у майбутніх педагогів прагнення до співпраці, потребу бути максимально
доброзичливим у ставленні до інших членів колективу, настроюватись на
бажання спільної творчої діяльності. В процесі підготовки майбутніх
учителів трудового навчання актуальності набуває використання
діалогічної взаємодії в процесі впровадження інтенсивних технологій,
коли діалогічна форма стає пріоритетною, а також розвиток умінь
організації діалогічної взаємодії.

Результати дослідження

Відомо, що сучасне високотехнічне виробництво, підприємницька діяльність
потребують не простих виконавців, а працівників, які виявляють творче,
відповідальне та ініціативне ставлення до своєї роботи. Все це складові
професійної мобільності сучасного фахівця, яка передбачає сформованість
комплексу не тільки загальнонавчальних умінь
(організаційно-технологічних, операційно-виконавчих та ін.), але й
комунікативних (йдеться про уміння діалогічної взаємодії).

Особливої значущості уміння діалогічної взаємодії набувають у
реалізації завдань освітньої галузі “Технологія”, як циклу професійно
орієнтованих дисциплін, які забезпечують вивчення процесів та стану
психіки учня, механізмів впливу на нього, підготовку до прийняття
виваженого та обґрунтованого педагогічного рішення.

Аналіз програм з трудового навчання ( зроблений дослідниками
Л.І.Денисенко, Г.А.Кондратюк, Г.Є. Шевченко, В.М.Мадзігон, В.К.Сидоренко
та ін.) дозволяє зауважити, що пріоритетним завданням повинно стати
залучення учнів до проектно-технологічної діяльності. Це, у свою чергу,
вимагає переносу акцентів на розвиток творчого і критичного мислення
учнів і потребує сформованості у майбутніх учителів трудового навчання
умінь діалогічної взаємодії.

Зауважимо, що під проектом розуміється обґрунтована, спланована і
усвідомлена діяльність, яка спрямована на формування певної системи
творчо-інтелектуальних і предметно-перетворювальних знань і вмінь. Ця
діяльність включає в себе вибір об’єкта проектування, розробку
конструкцій, технології, виготовлення і оцінку. Саме тому, побудова
навчання в ході реалізації проекту на принципах діалогічної взаємодії,
співробітництва та співтворчості активізує позицію студента, забезпечує
умови для створення проблемних ситуацій, включення студентів у розумові
операції (порівняння, доказ, аналіз, синтез тощо), використання
дидактичних ігор, створення на лабораторно-практичних заняттях творчої,
емоційної атмосфери, ситуації успіху та надання кожному студенту свободи
у вирішенні пізнавальних завдань.

Отже, проектна діяльність є інтегративним видом діяльності, який
уособлює в собі елементи ігрової, пізнавальної,
ціннісно-перетворювальної, комунікативної, навчальної, теоретичної,
трудової діяльності, в процесі якої відбувається спілкування. Прикладом
може бути запропонована студентам розробка проекту “Вчитель трудового
навчання ІІІ тисячоліття”, в процесі виконання якого студенти розробляли
колажі, а потім презентували їх на публічному захисті проектів;
засідання дискусійного клубу на тему “Найважливіші якості вчителя”, яке
передбачало створення колективного портрету учителя з якостями,
необхідними для роботи з учнями тощо.

В.Ф.Біркенбіль стверджував, що будь-яке спілкування здійснюється на двох
рівнях: на рівні змістовного наповнення діалогу і на рівні тих
стосунків, що формуються в процесі діалогічної взаємодії [1, с.228].
Мова йде про взаємодію та взаємовплив суб’єктів спілкування в
багаторакурсній системі стосунків мікро- і макросередовища. Саме тому
важливим є включення умінь діалогічної взаємодії до системи професійно
важливих якостей майбутнього педагога, зокрема майбутнього вчителя
трудового навчання Відсутність цих умінь є свідченням відсутності
“педагогічної стратегії вчителя щодо взаємодії з дитиною” [5, с.28].

Вчені стверджують, що в основі комунікативної культури майбутнього
фахівця лежить сформованість комунікативно-діалогових умінь, які
характеризують інформаційно-смислову сторону педагогічної взаємодії, в
результаті якої створюється “смислове поле”. По мірі входження в
“смислове поле” суб’єкту взаємодії відкривається те, на що раніше він не
звертав уваги. Рівень комунікативної культури майбутнього вчителя
дослідники пов’язують з умінням входити в загальне “смислове поле”, що
дозволяє йому бути відкритим по відношенню до інших точок зору, а також
мати сформовану систему умінь діалогічної взаємодії й майстерне
володіння прийомами та засобами діалогічного спілкування. Якісна
інформаційно-смислова сторона педагогічної взаємодії на думку
І.І.Комарової є основою комунікативної культури майбутніх учителів. До
її складових вчена також відносить “здатність учителя чітко, зрозуміло й
переконливо висловлювати свої думки та почуття за допомогою вербальних і
невербальних засобів інформаційного обміну з учнями” [4, с.9].

Т.Вольфовська наголошує на важливості розвитку комунікативної
компетенції для досягнення порозуміння між учасниками діалогічної
взаємодії. Складовими її є: “знання норм і правил поведінки, характерних
для ситуації спілкування; вміння підпорядкувати свою поведінку існуючим
правилам спілкування; культуру слухання співбесідника, проявляючи
толерантне ставлення до думок співрозмовника” [2, с.14-15].

gde0J

створити сприятливий мікроклімат, атмосферу взаємоповаги,
взаєморозуміння, чим і визначаються умови для формування умінь
діалогічної взаємодії. Для нас важливим є те, що комунікативна сторона
діалогічного спілкування пов’язана, в першу чергу, з процесами передачі
та прийому інформації.

Мова йде про міжособистісну взаємодію в системі “викладач-студент”.
Психологи відмічають, що їх міжособистісні стосунки можуть мати різний
характер, але основним принципом педагогічної взаємодії виступає
“принцип соціабельності”, що означає: оволодіння знаннями (правилами)
спілкування, який відбувається у відповідності до вимог соціального
середовища. Збільшення кількості соціальних зв’язків веде до підвищення
вимог до проблеми оволодіння культурою спілкування, яка потребує
розвинутого уміння майбутнього педагога адекватно орієнтуватися в багато
чисельних комунікативних ситуаціях. З нашої точки зору, набуває
актуальності такий вид змістових контактів у навчальній аудиторії, який
дослідники визначають як “особистісний”. Він пов’язаний із
“співпереживаннями, прийняттям внутрішнього світу іншої людини”.
Р.М.Фатихова відмічає, що основою умовою ефективного педагогічного
спілкування є взаємовідносини між співбесідниками, які називають
“особистісними”. Такий вид стосунків “має за основу безмовне прийняття
один одного в якості самостійних цінностей та передбачають орієнтацію на
індивідуальну неповторність кожного із суб’єктів” [7, с.75].

Обов’язковою умовою виникнення і ведення навчального діалогу є створення
проблемних ситуацій. Саме на семінарських заняттях ми розвивали у
студентів уміння розробляти проблемні ситуації. Наприклад, на семінарі у
“малих групах” удосконалюються вміння студента приймати професійні
рішення, виконувати практичні завдання щодо комунікативної компетенції
студентів. Під час такого практичного заняття студенти ділилися на
мікрогрупи у відповідності до інтересів і розробляли проблемні ситуації.
Мікрогрупа обирала ведучого, який ставив проблему перед усіма учасниками
групи і керував діалогом, який допомагав її вирішенню. Викладач на
занятті виступав у ролі консультанта, допомагав у розробці проблемних
ситуацій кожної мікрогрупи. Після закінчення всіх запропонованих
ситуацій проводилося колективне обговорення, в процесі якого студенти
дотримувалися таких правил: зацікавленість проблемою з обох сторін;
декілька варіантів вирішення проблеми; можливість висловлювати і
відстоювати свою точку зору вміння слухати; поваги до партнера; вияв
толерантності до його позиції; уміння імпровізувати.

Важливою складовою ми вважали також оволодіння студентами алгоритмом
розв’язання діалогічних проблемних ситуацій, а саме: зібрати і записати
інформацію; чітко визначити проблему; сформулювати ситуацію; зрозуміти
причину; зібрати інформацію про учасників діалогічної ситуації; чітко
уявити кінцеву мету; визначити тактику і техніку дій; вибрати
оптимальний варіант розв’язання ситуації. Нами в процесі роботи були
змодельовані ситуації: “висловлення власної думки”, “професійний
діалог”, “відмова від стереотипів” та інше.

Важливим є те, що діалогічна взаємодія проявляється у створенні
інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та
новими практичними умовами їх використання. Це спонукає студентів до
участі у розв’язанні поставленої проблеми і засвоєнні нової інформації
шляхом спільного вирішення проблемної навчальної ситуації. В свою чергу,
наявність таких суперечок потребує організації продуктивної комунікації,
за якої майбутній педагог повинен уміти “виражати відношення до того, що
відбувається, переконувати, відстоювати свою точку зору, приймати
рішення, керувати діалогом, досягати поставленої мети” [6]. Саме таку
комунікацію І.І.Тимченко розглядає як компонент комунікативної культури,
трактуючи її як сукупність якостей, які дозволяють людині досягти своєї
мети в ході комунікації та діалогічної взаємодії.

Висновки.

Оновлення змісту професійно-орієнтованих предметів підготовки майбутніх
учителів трудового навчання потребує доповнення їх відомостями та
фактами виховного впливу на особистість студентів, їхній світогляд та
культуру; зміни позиції учнів і учителів у спілкуванні, актуалізує
необхідність діалогічної взаємодії. Володіння уміннями діалогічної
взаємодії дозволить майбутнім учителям не тільки використовувати спільні
засоби кодування й декодування навчальної інформації, але й професійно
вибудовувати стратегію виконання певного виду діяльності. Моделювання
життєвих ситуацій в процесі навчання дозволить поєднати конкретні
трудові операції з формуванням таких цінностей майбутніх педагогів, які
допоможуть їм стати успішними у виборі свого життєвого шляху. Такий
підхід до навчально-виховного процесу у вищій школі дозволить студентам
у майбутньому бути: мобільними (швидко адаптуватися у змінних умовах
навчання і виробництва); соціально здібними (йдеться про вміння
працювати в команді); готовими до взаємодії з людьми у різних видах
діяльності; здатними до професійних комунікацій на засадах поваги до
прав інших людей.

Перспективи подальших досліджень. Вирішення проблеми формування
комунікативної культури майбутніх фахівців потребує сформованості усього
комплексу умінь, наявність яких надасть процесу взаємодії
симетричності, коли співрозмовники стають рівними як вільні, унікальні і
цінні один для одного суб’єкти. Симетричність у цьому розумінні повинна
виступати фундаментальною та необхідною умовою ефективності діалогічної
взаємодії, що розгортається між педагогом і студентом: і в плані
духовного, культурного збагачення партнерів, і в плані взаємообміну
людськими, значущими сторонами буття, в тому числі і через невербальний
спосіб контакту.

Література.

Биркенбиль В. Ф. Коммуникационный тренинг: Наука общения для всех: Пер.
с нем. Н. Чупеева. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – 352 с.

Вольфовська Т. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов
досягнення життєвої мети // Шлях освіти. – 2001. – № 3. – С. 13-16.

Коберник О. Урок трудового навчання в умовах проектно-технологічної
системи // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2006. – № 1. – С.
2-5.

Комарова І. І. Формування у майбутніх учителів культури педагогічного
спілкування: Автореф. дис.… канд. пед. наук: 13.00.04 / Тернопільський
державний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка. – Тернопіль,
2000. – 19 с.

Мусатов С.О. Психологія педагогічної комунікації:
Теоретико-методологічний аналіз: Монографія. – К.- Рівне: Ліста-м, 2003.
– 176 с.

Тимченко И.И. Формирование коммуникативной культуры студентов в процес
се изучения предметов гуманітарного цикла: Дис. … канд.. пед. Наук:
13.00.04/Киевский национальный лингвистический університет. – К., 2001.
– 213 с.

Фатыхова Р.М. Культура педагогического общения и ее формирование у
будущого учителя. – Уфа: Башгоспедуниверситет, 2000. – 164 с.

Похожие записи