Українські вечорниці “Пісенне село”

Святково прибрана світлиця. В кутку — макет сільської хати з солом’яною
стріхою, пліт, лавочка, на якій сидить бабуся, виготовлені мальви,
соняшники, на плоті висять глечики. Збоку — народознавчий куточок —
виставка сорочок, рушників та іншого рукоділля.

До бабусі підходять двоє внуків — Андрійко та Інна.

Андрійко.

Отут у народнім куточку

бабусину бачу сорочку.

Сама ниточки вона пряла,

сама молодими руками

розшила її квіточками,

сама полотенця наткала,

Інна.

Скажіть всім, бабусю,

коли це було,

а скільки-то літ

з того часу пройшло.

Усі ми охоче це хочемо знати,

Хто і коли вас навчав вишивати?

(Бабуся бере в руки сорочку).

Давно це було. У кожному селі жили цікаві люди, які багато вміли робити
своїми руками і навчали цього інших. І тільки наставав вечір — люди
поспішали на посиденьки. Там виконували різні роботи. Особливо часто це
робили восени, взимку. Такі сходи називали вечорницями. Була я ще
дівчиною на таких вечорницях, там навчилася вишивати, вже минуло
півстоліття цим сорочкам. Оце беру в руки і згадую собі молоді роки. Оці
дві сорочки, чоловікова і моя, ми в них ішли до шлюбу. Я їх бережу. На
вечорничках ми пряли, вишивали, лущили кукурудзу, дерли пір’я,
веселились, співали.

До них підходять хлопчик і дівчинка з хлібом-короваєм на вишиваному
рушнику.

Хлопчик.

Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом,

любов’ю і миром,

Дівчинка.

Бабусі відкрита

хата наша біла,

щоб наша бабуся

літ багато жила.

Дарують хліб.

В центр виходять «дідусь» і «бабуся». Дідусь у капелюсі, киптарику, з
довгою бородою та вусами. Бабуся — зав’язана, в киптарі га фартусі. Вони
сідають на лавочці біля хати. Виходить дівчинка і хлопчик (ведучі).

Х л о п ч и к.

На околиці села,

як мовиться в казці,

жив веселий дід Хома

і баба Параска.

(«Дід» і «баба» вклоняються).

Дід учив всіх майструвати,

на сопілці грати.

Баба вчила вишивати

І пісні співати.

Ой було, давно було,

веселилось все село.

«Дідусь» і «бабуся» встають і співають пісеньку «Зеленеє жито»…,
запрошуючи до роботи.

Зеленеє жито, зелене,

хорошії гості у мене.

Зеленеє жито треба жати,

хорошії гості йдуть до хати.

Підходять діти до них. Діти сідають довкола, хто до кукурудзи, хто до
пір’я, а кілька дівчаток — вишивати.

В е д у ч і.

1.     Прибрана хатина,

усміхнені личка.

Всіх нас запросила

Хата-вечорничка.

2.     Вдягли блузочки ми

гарненькі, спіднички,

разом готували —

свої вечорнички.

3.     В хлопчиків новенькі

вишиті сорочки,

а в дівчаток файні

з квіточок віночки.

(Діти біля кукурудзи).

4.     Вечорнички почалися,

до роботи взялись ми,

кукурудзо, стережися,

перелущим тебе ми.

Дівчатка. — Ой так, так!

Хлопчики. — Справді так! (біля пір’я)

Пір’я з решета тікає,

бо робота дружно йде.

Прикарпатські вечорнички

Ой, нема таких ніде.

Дівчатка. — Ой так, так!

Хлопчики. — Справді так! (біля вишиття).

Швидко голка вишиває Оці файні рушники, нитка голку доганяє, я ж співаю
пісеньки.

Дівчатка. — Ой так, так!

Хлопчик й. — Справді так!

Двоє дівчаток виконують пісеньку «Рушничок» (танцюючи).

* * *

Рушничок, рушничок

Нині вишивала.

Червоненьку ниточку

На рушничок клала.

* * *

Ну, а я, ну, а я

їй помагала,

чорний колір, чорний колір

слідом прокладала.

* * *

Рушничок, рушничок

вишили обоє.

Ремесло, ремесло.

$

&

X

Z

?

ae

ae

?

o

- 8 : Z \ „ † ue th < >

x

z

&

Z

ae

o

- : \ † th >

z

Wсвоє

Діти.

Хвалить мама, хвалить тато оці мої рученята. Я сміюся, це не я, все це
голочка моя.

Вишивала нам бабуся рушники.

А тепер і я навчуся залюбки.

Мамі вишию на блузі

геть усі квіточки оті, що в лузі, у росі.

* * *

Я вкраїночка мала,

з прикарпатського села.

Я співанки файні знаю

і охоче їх співаю.

* * *

(Пісня інсценівки «Ішло дівча лучками»).

* * *

Ішло дівча лучками.

лучками, лучками, лучками.

Несло фартух з грушками.

з грушками, з грушками, грушками.

* * *

Ой дівчино, чия ти,

чия ти, чия ти, чия ти?

Чи підеш ти гуляти,

гуляти, гуляти, гуляти?

* * *

Ой не скажу, чи я,

чи я, чия я, чия я, чия я.

Вийдеш ти, то вийду я.

* * *

Ой дівчино, куди йдеш,

куди йдеш, куди йдеш, куди йдеш?

Скажи правду, що несеш,

що несеш, що несеш, що несеш?

* * *

Несу грушки ще й ябка,

ще й ябка, ще й ябка, ще й ябка.

Буде хлопцям забавка,

забавка, забавка, забавка,

(Сідають до роботи).

Діти.

Ох і славні ж вечорнички,

всім весело, всюди сміх.

Налущимо всі ми разом

кукурудзи повен міх.

До роботи ми охочі,

вечорнички хоч.куди,

ну, а зараз усі до танцю,

ну, Андрійку, заводи.

(Пісня з танцями. «Чобітки»).

Хлопчик.

Чобітки веселі в мене,

Як піду гуляти,

Чобіточки тупотять —

Хочуть танцювати.

Дівчинка.

Я бабусі помагала:

тарілочки мила.

Перекинула відро —

баба розсердилась.

То ж не смійтеся, дівчата,

чи я виновата,

що веселі ось такі

маю чоботята.

(Всі танцюють: хто гопачок, хто інші рухи. Діти сідають до роботи).

X л о п ч и к.

Скажу, друзі, вам казку,

приніс зайчик дровець в’язку,

поколов їх дрібненько,

зварив юшку швиденько,

юшка була солодка,

моя казка коротка.

Х л о п ч и к.

Скажу казку я другу,

прибіг котик із лугу,

ліг собі біля печі,

муркотить свої речі: —

дасте бубликів в’язку,

скажу ще одну казку.

Д і в ч и н к а

Весела я, чемна

і гарна дитинка,

до танцю охоча,

бо я українка.

Д і в ч и н к а.

Я притупну каблучками,

в боки розведу руками,

Сплесну, вихром закружляю —

черевики нові маю.

Дівчинка чи хлопчик.

А черевички не простенькі,

в них підківки золотенькі,

те й риплять, ступлю лиш крок,

так і просяться в танок.

Всі діти, співаючи, танцюють «Гоп, гоп, чики, чики..»

Гоп, гоп, чики, чики,

купив тато черевики.

Я піду у них на свято

танцюватиму завзято.

X л о п ч и к.

Чую, чую коломийку,

Хто там починає,

всі ми дружно потанцюєм,

ще й заспіваєм.

Діти співають і танцюють.

* * *

Ой кувала зозуленька,

на грушечці сіла,

ще би з вами вишивала,

та ручка зболіла.

* * *

Ой кувала зозуленька,

сіла на солому,

щоб сходились ми частенько

до ось цього дому.

* * *

Ой кувала зозуленька,

сіла на полиці,

ой кінчились,

ой кінчились наші вечорниці.

Виходять 3 ведучі.

Ми гуляли, веселились,

усім весело було.

Вечорнички закінчились

і, здається, все пройшло.

Ні, так просто не проходить,

у серці струночка бринить,

бо завжди у нашім класі

народознавство буде жить,.

Заходіть до нас частенько,

будем дуже вдячні вам,

любі мами і бабусі,

з вами весело всім нам.

Похожие записи