Українські народні ігри
Своїм корінням українські народні ігри сягають доісторичних, ще
язичницьких часів
Тоді наші предки жили в тісних зв’язках із природою і їх господарські
заняття та світогляд єдналися з явищами природи.
Вони щиро вірили, що є такі боги, які правлять світом, і особливо
шанували тих, від кого сподівались добра та щастя. Прихід весни
зустрічали веснянками (гаївками), в яких тісно поєднувались хорові пісні
з іграми й танцями. Поворот Сонця з літа на осінь знаменувало свято
Івана Купала – день «великого очищення вогнем». Ігри присвячувались
Матері-Землі, богу, який посилає грім і блискавку, – Перуну, богу сонця
– Ярилі. Уславлення божеств піснями, танцями та іграми мало під собою
практичну основу – задобрити оточуючу природу й таким чином забезпечити
собі достаток і благополуччя.
Із часом обрядові дійства наших предків утратили своє ритуальне значення
й від них лишились тільки молодіжні та дитячі забави. Будь-які зібрання
дорослих і дітей супроводжувались ігровою діяльністю, найбільш
поширеними різновидами якої були біг, скачки, стріль ба з лука, кулачні
бої, метання спису, а жінки та діти водили хороводи. Участь у грі
дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню
сумніву й недовіри до своїх сил.
Час вносить зміни у зміст ігор, створює багато різних варіантів, тільки
їх рухлива основа залишається незмінною. Гра включає всі види природних
рухів: ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння, вправи з предметами, а
тому є незамінним засобом фізичного виховання дітей. Світ ігор дуже
різноманітний: рухливі, сюжетні, народні, рольові, спортивні,
імітаційні, групові, ігри-естафети, ігри-забави, ігри-змагання тощо.
Народна педагогіка вимагає, щоби батьки, учителі, вихователі піклувались
про фізичний розвиток дітей, всіляко заохочували їх до рухів.
«Як дитина бігає і грається, так їй здоров’я усміхається», – стверджує
прислів’я. Чим більше дитина рухається, тим краще росте й розвивається.
Народні рухливі ігри за змістом і формою прості та доступні дітям
різного віку. Вони є універсальним засобом у фізичному вихованні молоді.
Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання, А. Макаренко писав:
«Гра має важливе значення, яке в дорослого має діяльність, робота,
служба: яка дитина у грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі,
коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча насамперед відбувається у
грі».
Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.
Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують
правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність;
зміцнюють здоров’я.
Дійсний оздоровчий ефект має проведення народних ігор на свіжому повітрі
незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність
дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів,
міцність зв’язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову
систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.
Освітнє: формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання
тощо; розвивають фізичні якості – швидкість, силу, спритність,
гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і
спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо.
Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного
краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і
систематичних занять фізичними вправами.
Останнім часом активно відроджуються культурні цінності нашого народу,
які донедавна були забуті та викоріненні зі свідомості українців. Одним
із таких культурних надбань є народна гра, яка відображає характер,
темперамент, почуття, побут, звичаї українців. Народні рухливі ігри –
неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди. У результаті
життя й побуту мільйонів людей протягом віків в Україні сформувалися
самобутні народні ігри, які шліфувались і перевірялись досвідом людей
багатьох поколінь. У них як у дзеркалі відображаються звичаї нашого
народу, їх побут й уявлення про світ. Кожна гра, кожна забава має свої
специфічні функції та розвиває фізичні й моральні якості.
Народну гру високо цінували видатні педагоги минулого (К. Ушинський, С.
Фусова, В. Сухомлинський та ін.). Наукові дослідження в галузі
педагогіки виявили, що найсильніше бажання в дитини – це бажання
рухатись. У гру дитина вкладає всю свою енергію, бо це зміст її життя. У
жодній порі свого життя людина не виявляє стільки рухливості, як під час
забав у дитячому віці.
Важко переоцінити значення ігор і забав у справі формування фізично
здорового, етично стійкого й інтелектуально розвиненого майбутнього
члена суспільства. Завдяки народним іграм можна виховати в дитині всі ті
властивості, котрі ми шануємо в людей і котрі нам би хотілось прищепити
дітям різними оповіданнями, бесідами та навчанням.
Граючись, дитина зосереджує увагу, а це вже є початком виховання сильної
волі. Захоплена грою дитина загартовується в терпінні, бо ніколи не
скаржиться на біль, якщо впаде чи вдариться ненароком. Від такого болю
за інших обставин вона би пролила чимало сліз. Граючись, дитина легко
схоплює, розуміє та запам’ятовує гру, а ці якості, постійно
розвиваючись, у свою чергу полегшують виконання складніших завдань.
На жаль, за роки існування Радянського Союзу багато народних ігор було
розгублено й забуто. Особливе занепокоєння нині викликає відсутність у
більшості юнацтва усвідомлення себе як частини свого народу,
співвіднесення своєї діяльності з інтересами нації. Зарадити справі може
створення такої системи освіти, яка би виховувала національно свідомих
громадян України.
Дослідження науковців переконливо доводять, що дитина повинна перебувати
під постійним виховним впливом матеріальної та духовної культури свого
народу. Це потрібно насамперед для найповнішого розкриття природних
здібностей дитини, розвитку її талантів, виявлення етнопедагогічних
особливостей. Тому система освіти загалом і процес фізичного виховання
зокрема мусять бути саме національними. З огляду на це підвищення
ефективності фізичного виховання тісно переплітається з проблемами
впровадження у практику елементів народної фізичної культури, які мають
виховну, розвивальну культурну цінність.
Народна фізична культура включає ті види рухової активності та методи їх
використання, які історично склались як наслідок непрофесійної
діяльності з метою фізичного, психічного та фізіологічного впливу на
розвиток людини, адекватного пристосування до умов навколишнього
середовища, підготовки до трудової діяльності та військової справи. У
цьому плані слід указати на педагогічну значущість народних ігор,
основні компоненти яких (зміст, форма, методичні особливості) роблять їх
одним з ефективних засобів, що можуть застосовуватись у всіх ланках
системи фізичного виховання.
Гра – це не просто забава, у ній мудрість народу. «У грі розкривається
перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості», – казав
великий український педагог В. Сухомлинський. Тому нам усім треба по
крупинці зібрати цей безцінний скарб, щоб разом скласти веселу азбуку
дитинства.
Гра формує наш характер. Яким би багатим не було все наступне життя,
спогади дитинства та ігри з ровесниками не можна порівняти ні з чим. Усі
ми так чи інакше повертаємось у дитячі роки, намагаємось відновити
моральні джерела для іншого життя.
? позбавлені радості, яку б відчували від ігор, якби їх знали. Ці
причини – тяжкий докір вихователя, батькам, учителям. Дитина мусить мати
час на ігри, а справа їх поширення цілком знаходиться в руках
вихователів, батьків: це їх ній обов’язок, яким не можна нехтувати.
Добір українських народних ігор для фізичного виховання. Гра доволі рано
входить у життя дітей – уже на першому році дитини. «Дитина граючись
живе, – писав Т. Лубенець, – і живучи грається». Діти будь-якого віку
знайдуть собі гру до смаку. Але не можна абсолютно, раз і назавжди,
установити постійні схеми, але в загальних рисах треба добре обдумати,
яку саме гру можна проводити з дітьми того чи іншого віку, маючи на
увазі дитячу психіку, що з роками змінюється, як і самі захоплення й
бажання дитини.
Народні ігри поділяють на групи: насамперед це сезонно-обрядові ігри
типу «Кривий танець», «Горішок», «Подоляночка». У давні часи такі ігри
проводились у певні пори року, у дні календарних свят і супроводжувались
обрядовими піснями та хороводами. Де які з них починались магічними
звертаннями-закличками до сил природи, птахів. У побутових народних
іграх відображено працю українського народу (землеробство, тваринництво,
ковальство, мисливство, рибальство): «Гуси», «Нема пана вдома»,
«Коваль». Ігри-ловітки («Піжмурки», «Латка», «Квач») – безсюжетні ігри,
в яких удосконалюються навички швидкого бігу. Серед народних ігор можна
також виділити ігри-забави та ігри-атракціони. Вони мають естафетний
характер з елементами змагань: стрибки на одній нозі, закидання м’ячів у
рухому ціль, перетягування каната, ходьба на низьких ходулях,
підстрибування та ловіння ласощів (бублика, цукерки) зубами – «Бій
півнів», «Перетягування бука», «Пес», ігри комічного характеру «Ледачий
Гриць», сюди ж можна віднести гойдання на гойдалках, катання на
саморобних каруселях, лазіння по гладенькому стовбуру, ліплення снігової
баби тощо.
Народні ігри також поділяються на сюжетні та безсюжетні, великої,
середньої та малої рухливості (за ступенем фізичного навантаження). Ігри
з ходьбою, бігом, лазінням (за ознакою руху, що переважає). Так,
наприклад, А. Цьось поділяє народні ігри на рухливі ігри та забави зі
співом, приказками, примовками, ігри з предметами, рухливі ігри та
забави зі співом, приказками, примовками, ігри з предметами, рухливі
ігри та забави на розвиток фізичних якостей (сили, спритності, швидкості
тощо).
Обдумуючи, які ігри запропонувати дітям, слід ураховувати природні
умови. Скажімо, гуляючи в лузі, доречно пограти в «Гусей», «Віночок»,
«Подоляночку»; біля водойми – у «Міст», «Качок і рибалок», «У річку
гоп»; у лісі – у «Грибок» «Горішок» тощо.
Використання народної гри на сучасному етапі. Усі народні ігри
проводяться відповідно до вікових можливостей дітей. Так, наприклад, із
дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно
індивідуальні ігри-забавлянки (або з двома-трьома дітьми): «Кую, кую
чобіток», «Мишечка-скреботушечка», «Дибки-дибки», «Печу, печу хлібчик»,
«Тосі, тосі», «Сорока-ворона», «Зайчику, зайчику, де ти бував?», «Котику
сірень кий», «Ой чук, чук».
Із досвіду можна сказати, що з дітьми третього-четвертого року життя
народні ігри бажано проводити на прогулянці. Текст слів у іграх простий,
це переважно заклички: «Дощику, дощику», «Вода холодна»,
«Зозулю-кавулю», «Вийди, вийди, сонечко», «Гайку, гайку», «Ой ходила
Марусенька»; рухливі хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька»,
«Де ж наші ручки?», «Подоляночка»; ігри парами: «Моталки»,
«Дрібу-дрібу-дрібушечки».
Дітям п’ятого року життя доступні і складніші ігри: «М’яч сусідові», «Не
лови ґав», «Хто швидше», «У навбитки», «У кидка» (розвиток окоміру,
спритності, сили, координації рухів). Окрім цих ігор пропонуються
хороводи, але вже з різними атрибутами – віночком, хусточкою, стрічкою.
Перш ніж запропонувати дітям певну народну гру, треба ознайомити їх з її
походженням, атрибутами та дійовими особами, розповісти, як у цю гру
грали в давнину. Наприклад, як можна ознайомити дітей з давньою
традицією святкування Івана Купала (гра «Горю дуб»). Напередодні свята
купальське дерево прикрашали вінками, квітами, стрічками.
Увечері біля обрядового дерева розкладали вогнище з дубових гілок, і
хлопців парах із дівчатами перестрибували через нього. Уважалося, що в
такий спосіб відбувається очищення вогнем. Із давніх-давен люди вірили,
що вогонь очищує душу від усього злого й наділяє силою та здоров’ям.
Саме то му цей обряд проводили перед жнивами.
Діти з цікавістю слухають про те, що стрибала через вогонь тільки
доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву, адже так безпечніше. А
якщо кропива все-таки когось і жалила, то це було на користь. Варто
ознайомити дітей із символікою вінкоплетіння – пояснити значення квітів
і кольорів стрічок.
Перед грою «Кривий танець» можна знайомити дітей з історією гри. Ось
одна із версій. Гра виникла дуже давно, у ті часи, коли на нашу країну
нападали татари. Батьки тоді вчили дітей остерігатись ворога й у разі
небезпеки заплутувати свої сліди, щоб чужинці по них не потрапили в
село. У танку імітується саме такий рух — по кривій. Діти водили
«кривий» хоровод по обіді біля церкви на свято Благовіщення. Люди з
особливою шаною ставились до цього свята, коли «Бог благословляє всі
рослини».
Тому працювати в цей день вважалося завеликий гріх. Існувало повір’я, що
на Благовіщення навіть птах не в’є собі гнізда. А на свято вранці діти
виходили в поле до бузька (лелеки), показували йому освячений хліб і
промовляли: «Бусень, бусень, на тобі хлібця, а ти нам – жита копу».
Таку інформацію треба добирати до кожної гри, а також підшуковувати
уривки оповідань, народних казок, влучні загадки та прислів’я
(наприклад, ось таку загадку доречно запропонувати перед грою «Коза»:
«Не дід, а з бородою, не бик, а з рогами, не корова, а доїться»). Перед
проведенням гри часто співаємо народні пісеньки, наприклад, перед грою
«Сірий кіт» – колискову про котика, а перед грою «Зайчик сіренький» –
пісеньку про зайчика.
Дітям дуже подобається, коли їм розповідають про виготовлення атрибутів
до народних ігор в давнину. Наприклад, м’яч колись робили з бичачої
вовни, яку скачували між долонями, а щоб м’яч був пружнішим, його
змочували водою. Такий м’яч називався повстяним, і грались ним переважно
старші діти або дорослі, бо він був надто важкий. А спеціально для малят
вовну скачували в кульку й обшивали зверху шкірою. Такий м’яч був легкий
і називався ремінним. Замість вовни використовували також пір’я, пух,
волоски очерету.
У давнину діти використовували для рухливих ігор майже все, що
потрапляло під руку. Із малими формами фольклору можна знайомити дітей
як перед початком ігор, так і розучуючи їх безпосередньо під час гри,
оскільки вони досить ритмічні й легко запам’ятовуються. Прислів’я та
приказки використовуються і для підбиття підсумку гри: «Дружній череді і
вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно»,
«Берись дружно – не буде сутужно» тощо. Такий лаконічний виховний
підсумок, на мою думку, справляє на дітей набагато сильніше враження,
ніж надокучливе моралізування.
Майстерність дорослих і чітко продумана методика проведення народних
рухливих ігор і розваг забезпечать не тільки виховний, а й пізнавальний
та оздоровчий ефект, сприятимуть залученню дошкільнят до витоків
національної культури та духовності, зроблять їхнє дозвілля веселим та
яскравим.
Народна гра – це не тільки активний рух і весела розвага. Це змога для
кожного малюка реалізувати власне «Я» і заразом відчути себе учасником
спільних дій. Не виконавцем, а саме активним учасником! Тому педагог має
бути особливо уважним до того, що саме цікавить дітей, які вони
висловлюють зауваження та пропозиції. Нехай малі веселяться та граються
так, як їм любо.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
