Українська мова – наш скарб
— Мово! Пресвятая Богородице мого народу!
З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з
дніпровської води, від зорі й місяця народна.
— Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду
нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого
духу.
— Мово! Велична молитво, у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог
Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!
— Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої
джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в
тобі ясні зорі, тому й ласкава така.
1-й учень.
Мово рідна, слово рідне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
2-й учень.
Як ту мову можна забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
3-й учень.
От тому плекайте, діти,
Рідненькую мову
І учіться говорити
Своїм рідним словом.
4-й учень.
Доню, моя доню,
Синьоока зірко,
У житті буває
Солодко і гірко.
Як би не манили
Твої очі зваби,
Не посмій вчинити
Батьківщині зради.
5-й учень.
Не посмій забути
Маминої мови.
Нею квітне поле,
І гудуть діброви.
Можеш призабути,
Запах рути-м’яти,
Але рідну мову.
Мусиш пам’ятати.
6-й учень.
Можеш не впізнати
Голосу діброви,
Та не смій зректися
Маминої мови.
Бо як відречешся,
Кине тебе пісня,
Будеш ти без неї
Наче вишня пізня.
7-й учень.
Любіть свою мову й ніколи
її не забудьте в житті.
А хто свою мову забуде,
Той серце забуде своє.
8-й учень.
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот,
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
9-й учень.
Ну де ще є така чарівна пісня?
Серед яких на світі мов?
То серце від журби неначе стисне,
А то повіє радість і любов.
10-й учень.
Пісня українська!
Хто не був зачарований нею?
Вона натхненна, мелодійна,
Безмежна широтою і красою образів.
Пісні лунають над широкими ланами
І високими горами.
(Учень виконує на акордеоні українські народні пісні: «Ой, дівчино,
шумить гай», «Ніч яка місячна»).
Вчитель. Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто не
був з вас в українській хаті? Кругом вишивки, скатертини, серветки і
рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник —
невід’ємна частинка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають
дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і вишивають
рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує йому рушник, як
оберіг від лиха.
(Учні виконують «Пісню про рушник», сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди).
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
І водила мене у доля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Хай на ньому; цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
1-й учень.
Ми дуже славим весь наш край
І любим Україну:
її лани, зелений гай,
В саду ясну калину.
Символами України завджи були хліб, рушник та калина.
2-й учень.
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
3-й учень.
AO†
?
V
*
`
†
?
I
e
??$??±?У полі калина, у полі червона
Хорошенько цвіте.
Ой, роде наш красний, роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багато нас є.
4-й учень. Кожна пора року дарує свою красу: весна — ніжні білі квіти,
осінь — червоні ягоди. Важко уявити сільське подвір’я, де б не ріс кущ
калини. У канадців — клен, в росіян — берізка, а в нас верба і калина.
5-й учень.
Перша квіточка — наша родиночка,
Друга квіточка — рідна сторона.
Так говориться в пісні про калиновий цвіт. На луках і узліссі можна
побачити цілі калинові гаї. Правду каже прислів’я: «Без верби і калини
нема України».
6-й учень. В народі кажуть: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною,
коли росте». Часто матері колихали своїх маленьких діток, сидячи під
калиною. А як потрібна була калина на весіллі! Коли випікали коровай, то
прикрашали його калиною.
(Учні виконують пісню «На калині», сл. А.М’ястківського).
На калині мене матижолихала,
Щастя-долі в чистім полі виглядала.
Ой калинонько червона, не хилися,
Від землі ти сили-соку-наберися.
Ті літа давно минули, відлунали,
Як мене гілля високе колихало.
Знов калина коло млина розквітає,
Мого рідного синочка убавляє.
Виростай же, мій синочку, мій соколе!
Тобі щастям колоситься; рідне поле.
Пролягла тобі на зорі путь орлина,
І в дорогу проводжає цвіт-калина.
1-й учень.
Слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між них левиний рев.
2-й учень.
Із слова починається людина,
Із мови починається людина,
Моя ласкава, мамина, єдина —
Щебече соловейко на весь світ.
3-й учень.
Бентежна, тополина, калинова
Не випита, не вибрана до дна —
Це наша українська рідна мова,
Немов бандури вічної струна.
4-й учень.
Моя земля — це гори темнолиці,
Навчили мови рідної мене
І підняли мене немовби птицю,
Під склепіння неба тихе і ясне.
5-й учень.
Може, десь земля є краща й вища,
А над нею небо золоте,
Та мені найкраща та, де вишня,
Там, де вишня мамина цвіте.
6-й учень. Ми живемо в Україні. У нашому краї багато народних танців.
Серед них відома «Полька». (Учні танцюють «Польку»). Вчитель. Ось
бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична
вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.
1-й учень.
Друзі шановні,
Матусі і тата,
Вдячні ми всім,
Хто прийшов на це свято.
2-й учень
Ми – українські – велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна.
Квітне в садочках червона калина,
Рідна земля для нас всіх Україна.
3-й учень
Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мова!
У барвінки зодягайся, українське слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб на все життя з тобою ми запам’ятали,
Як з дитячої колиски мову покохали.
4-й учень.
Вже кінчилось свято
І прощатись нам пора.
Ми бажаємо Вітчизні
Разом.
Щастя, миру, добра.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
