Україно, ти моя молитво!
(Сцена оформлена, портрет Т.Г.Шевченка, прапор незалежності України,
рушники)
Звучить пісня:
“Ой у лузі червона калина” (перший куплет і приспів).
Ведучий: Серпень запливає у золоту осінь
Жовтіють стерни
Голубіє високе небо
Вирують пристрасті.
Ведуча: Ой що в Софіївському заграли
Дзвони затремтіли,
Не білі голуби янголи в небі полетіли.
Ой там збиралися під прапори
Під сонячні, ще й сині.
Віднині –
Не буде більше пана у вільній Україні!
Ведучий: Дехто в близькому зарубіжжі й досі не вирішив: чи має
українській народ право на державність, чи мусить жити, як досі жив,
“під сильною й надійною рукою старшого брата”. Дискутують не соромлячись
у висловах, у засобах і вчинках теж.
Ведуча: А між тим – нашій незалежності пішов вже десятий рік.
Благословімо ж її! Благословімо сьогодні і назавжди! І даймо собі слово:
будемо терпеливими й мудрими, аби вистачило в нас усіх сили йти
несхитними обраним шляхом, виважуючи кожне свій крок.
Пісня муз. О.Осадчого слова Шовкочитного
“Дай Україні волю”
(виконує вокальна група дівчат)
Ведучий: Адже ми відповідальні не лише перед прийдешнім поколінням,
перед дітьми й онуками нашими.
Ведуча: В очі нам дивляться ті, хто клав своє життя на алтар Вітчизни –
від звитяжців Запорізької Січі до в’язнів сталінських репресій
концтаборів.
Разом: Хто над усе любив її і вірив у її Незалежність?
(На сцену виходить юнак у козацькому вбранні).
Козак: Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – Запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю;
Минулося – осталися
Могили наполі…
(Звучить “Запорізький марш”).
(Під звуки “Запорізького маршу” входять хлопці-козаки).
Отаман: Хортице! Пісне кривава гаряча!
Луже великий проснись
З кров’ю і болем слава
не вмре козача –
Спалахом серця встає
і буя, мов колись.
Гей, ви хлопці – козаки!
Час нам пісню заспівати.
(Звучить пісня “Ой ви, хлопці, січовії”).
Ведучий (знімає завісу на столі)
Хліб, і сіль, і свічки.
(Стоять портрети В.Симоненка, В.Стуса, Д.Загула, на них дати
1938-1985роки).
Ведучий: До тебе Україно,
наша бездольна мати
Струна моя перша озветься.
В.Стус.
Ведуча: Народе мій, коли тобі проститься крик передсмертний і тяжка
сльоза розстріляних, замучених, забитих по соловках, сибірах, магаданах.
Державо напів сонця, напів тьми, ти крутишся у гадину, відколи тобою
неспокутий трусить гріх. І докори сумління дух потворять.
(Із рядків вірша В.Стуса).
Ведучий: Україно! Ти моя молитво,
Ти моя розлука вікова.
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи – все одно
Я проллюся крапелькою крові
на твоє священне знамено.
v
x
¦
?
?
1/4
i
i
u
>
x
?
1/4
i
??{?: Саме тому, що вони жили, любили і ненавиділи, страждали і згоріли
за рідну землю, за людей – Батьківщина повік не забуде їх.
(Звучить пісня В.Симоненка муз.Пашкевича: “Виростеш ти сину”).
На столі букет червоних гвоздик. На папері написана дата “1933-1998
роки”,
у ведучих запалені свічки у руках.
Ведучий: Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати
її тяжких сторінок.
(Виходить дівчина в чорному).
Дівчина: (Читає вірш Буднянського “Весна”)
Цей сніг, як сон, прийшов – розтане
Здимить і хмару перейде… Весна.
Село летить в тумані.
Голодний рік, голодний день.
Іде – не йде, повзе по мертвих,
Й хвалити Бога – хоч повзе.
Веселий дух – не спертий
До сонця зводить все живе,
й воно молиться, і плаче
й радіє сонцю і воді.
Якби він знав коли б побачив,
Сини ростуть на лободі,
Сини Радянської держави,
Та знає вождь, усе він зна,
у вус всміхається лукаво.
В Москві весна, його весна.
Ведуча: Наприкінці зими 1933 року голод на Україні набув велетенських
розмірів. Доведені до відчаю, люди їли трупи коней, що загинули від
сапу, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їх їли.
Ведучий: Стоїть гора Зажури неподалік Лубен. А на ній хрест здійнявся –
символ розп’яття українського народу. Височезний хрест. Здається, дістає
неба, вічності і Бога.
(Звучить запис “Вічна пам’ять”).
Ведучий: Український народ пам’ятає ще одну трагічну ніч. 26 квітня 1986
року чорні хмари Чорнобильської атомної станції.
Ведуча: Смертельний пил згортає Україну –
Не ураган, не вітер диких орд –
Великий Боже, дужий і всесильний
Молю врятуй сьогодні мій народ.
Ведучий: Свою Україну любіть,
Любіть її во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
(Молитва).
Ведуча: І не дорікаймо своїй молодій державі за те, що поки що не додала
вона нам того й іншого, не забезпечила, не могла, не зуміла.
Ведучий: Нас втомлюють нестатки, дратують черги, жахають ціни, мучить
ненависть. Але ми зупинімось. Наберімося терплячості й розважливості.
Але не забуваймо простої істини – держава дасть нам, коли ми дамо їй.
Ведуча: Пам’ятаймо, в нас усіх є рідний дім. Любімо ж його віддано й
чесно, як уміє любити кожний українець. Бережімо мир і спокій у ньому! І
невтомно розбудуємо: “Бо тільки в незалежній Україні, тільки з нею,
знайдемо свою долю”.
Ведучий: Серпень виточує останні краплі тепла. У золоту осінь заходить
літо. Україна святкує річницю своєї незалежності.
(Звучить пісня “Будь, Україно”).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
