.

Україно, ти моя молитво! (сценарій)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
92 747
Скачать документ

Україно, ти моя молитво!

 

(Сцена оформлена, портрет Т.Г.Шевченка, прапор незалежності України,
рушники)

 

Звучить пісня:

“Ой у лузі червона калина” (перший куплет і приспів).

Ведучий: Серпень запливає у золоту осінь

                                        Жовтіють стерни

Голубіє високе небо

Вирують пристрасті.

 

Ведуча: Ой що в Софіївському заграли

Дзвони затремтіли,

Не білі голуби янголи в небі полетіли.

Ой там збиралися під прапори

Під сонячні, ще й сині.

Віднині –

Не буде більше пана у вільній Україні!

Ведучий: Дехто в близькому зарубіжжі й досі не вирішив: чи має
українській народ право на державність, чи мусить жити, як досі жив,
“під сильною й надійною рукою старшого брата”. Дискутують не соромлячись
у висловах, у засобах і вчинках теж.

Ведуча: А між тим – нашій незалежності пішов вже десятий рік.
Благословімо ж її! Благословімо сьогодні і назавжди! І даймо собі слово:
будемо терпеливими й мудрими, аби вистачило в нас усіх сили йти
несхитними обраним шляхом, виважуючи кожне свій крок.

Пісня муз. О.Осадчого слова Шовкочитного

“Дай Україні волю”

(виконує вокальна група дівчат)

Ведучий: Адже ми відповідальні не лише перед прийдешнім поколінням,
перед дітьми й онуками нашими.

Ведуча: В очі нам дивляться ті, хто клав своє життя на алтар Вітчизни –
від звитяжців Запорізької Січі до в’язнів сталінських репресій
концтаборів.

Разом: Хто над усе любив її і вірив у її Незалежність?

(На сцену виходить юнак у козацькому вбранні).

Козак: Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – Запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося – осталися

Могили наполі…

(Звучить “Запорізький марш”).

(Під звуки “Запорізького маршу” входять хлопці-козаки).

Отаман: Хортице! Пісне кривава гаряча!

Луже великий проснись

З кров’ю і болем слава

не вмре козача –

Спалахом серця встає

і буя, мов колись.

Гей, ви хлопці – козаки!

Час нам пісню заспівати.

(Звучить пісня “Ой ви, хлопці, січовії”).

Ведучий (знімає завісу на столі)

Хліб, і сіль, і свічки.

(Стоять портрети В.Симоненка, В.Стуса, Д.Загула, на них дати
1938-1985роки).

Ведучий: До тебе Україно,

наша бездольна мати

Струна моя перша озветься.

В.Стус.

Ведуча: Народе мій, коли тобі проститься крик передсмертний і тяжка
сльоза розстріляних, замучених, забитих по соловках, сибірах, магаданах.
Державо напів сонця, напів тьми, ти крутишся у гадину, відколи тобою
неспокутий трусить гріх. І докори сумління дух потворять.

(Із рядків вірша В.Стуса).

Ведучий: Україно! Ти моя молитво,

Ти моя розлука вікова.

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи – все одно

Я проллюся крапелькою крові

на твоє священне знамено.

v

x

¦

?

?

1/4

i

i

u

>

x

?

1/4

i

??{?: Саме тому, що вони жили, любили і ненавиділи, страждали і згоріли
за рідну землю, за людей – Батьківщина повік не забуде їх.

(Звучить пісня В.Симоненка муз.Пашкевича: “Виростеш ти сину”).

На столі букет червоних гвоздик. На папері написана дата “1933-1998
роки”,

у ведучих запалені свічки у руках.

Ведучий: Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати
її тяжких сторінок.

(Виходить дівчина в чорному).

Дівчина: (Читає вірш Буднянського “Весна”)

Цей сніг, як сон, прийшов – розтане

Здимить і хмару перейде… Весна.

Село летить в тумані.

Голодний рік, голодний день.

Іде – не йде, повзе по мертвих,

Й хвалити Бога – хоч повзе.

Веселий дух – не спертий

До сонця зводить все живе,

й воно молиться, і плаче

й радіє сонцю і воді.

Якби він знав коли б побачив,

Сини ростуть на лободі,

Сини Радянської держави,

Та знає вождь, усе він зна,

у вус всміхається лукаво.

В Москві весна, його весна.

Ведуча: Наприкінці зими 1933 року голод на Україні набув велетенських
розмірів. Доведені до відчаю, люди їли трупи коней, що загинули від
сапу, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їх їли.

Ведучий: Стоїть гора Зажури неподалік Лубен. А на ній хрест здійнявся –
символ розп’яття українського народу. Височезний хрест. Здається, дістає
неба, вічності і Бога.

(Звучить запис “Вічна пам’ять”).

Ведучий: Український народ пам’ятає ще одну трагічну ніч. 26 квітня 1986
року чорні хмари Чорнобильської атомної станції.

Ведуча: Смертельний пил згортає Україну –

Не ураган, не вітер диких орд –

Великий Боже, дужий і всесильний

Молю врятуй сьогодні мій народ.

 

Ведучий: Свою Україну любіть,

Любіть її во врем’я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

(Молитва).

Ведуча: І не дорікаймо своїй молодій державі за те, що поки що не додала
вона нам того й іншого, не забезпечила, не могла, не зуміла.

Ведучий: Нас втомлюють нестатки, дратують черги, жахають ціни, мучить
ненависть. Але ми зупинімось. Наберімося терплячості й розважливості.
Але не забуваймо простої істини – держава дасть нам, коли ми дамо їй.

Ведуча: Пам’ятаймо, в нас усіх є рідний дім. Любімо ж його віддано й
чесно, як уміє любити кожний українець. Бережімо мир і спокій у ньому! І
невтомно розбудуємо: “Бо тільки в незалежній Україні, тільки з нею,
знайдемо свою долю”.

Ведучий: Серпень виточує останні краплі тепла. У золоту осінь заходить
літо. Україна святкує річницю своєї незалежності.

(Звучить пісня “Будь, Україно”).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020