У Шевченковій світлиці
Тематичний сценарій
Святково прибраний клас і портрет Тараса Шевченка, рушники, виставка
його творів, ілюстрацій. Біля портрету – слова; що є епіграфом свята:
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Звучить пісня на слова Т. Шевченка “Думи мої”.
Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку,
ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати: Так, синочку, правда.
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та
свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає.
Бачив?
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні,
великі, а інші ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А
коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини
світить ясно і світло.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.
Мати: Старайся, мій хлопчику.
Ведуча: 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім’ї
селянина-кріпака народився Тарас Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний,
замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.
Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в “науку”. За най
меншу провину карав він своїх учнів різками.
Учень: Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
“Учися, серденько, колись
З нас будуть люде”, – ти сказала.
Ведуча: Та недовго тривала Тарасова “наука”. Несподіване горе випало
на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.
Учень: Там матір добрую мою
Ще молодую ~ у могилу
Нужда та праця положила.
Ведучий: Незадовго після смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть
батька приголомшила малого Тараса.
Учень: Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи –
Носити воду школярам.
Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20
років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші “Мені
тринадцятий минало”.
(Інсценізація вірша ”Мені тринадцятий минало”).
Оксана: Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози витру.
Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще
за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.
Тарас: Еге ж, малярем.
Оксана: Розмалюєш нашу хату.
’
c
”P`¤®O
a
’
P¤O
???????¤?¤?$???????I?ажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не
ледащо. Я буду таки малярем.
Оксана: Авжеж, будеш!
Ведуча: Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї і
дитинство його було тяжким та безрадісним, малий Тарас ріс допитливим та
розумним хлопчиком.
Ведучий: Тарас наймитує, а випаде вільна часина – читає і малює.
Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати
у маляра не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра.
Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає
козачком.
Учні:
1. Хоче малювати,
Прагне він до знань,
Та за це багато
Зазнає знущань.
2. Нишком він малює
Статуї в саду,
Вночі пише вірші
Про людську біду.
Ведуча: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком, байкарем
Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто
змінила долю Шевченка. Вони побачили великі здібності юнака і викупили
його з неволі.
(Діти розглядають альбом і картини Т. Шевченка).
Учень: Так в людському морі
Стрілися брати,
Що зуміли в горі
Щиро помогти.
Викупили друзі,
Вільним став Тарас!
Чом же серце в тузі?
Біль чому не згас?
Сміливий і щирий
Був Тараса спів.
Він гострить сокири,
Кличе на панів.
Ведучий: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.
Ведуча: Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх за
халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною. Поет писав:
0 думи мої! о славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся… але не каюсь!..
(Учні співають пісні “Зоре моя вечірняя”, “Садок вишневий коло хати”,
“Думи мої, думи мої”).
Учень: І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Ведуча: 9 березня 1861 р. Шевченку минуло 47 років. Привітати поета,
який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися
серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в
Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.
(Звучить фрагмент пісні “Реве та стогне Дніпр широкий”).
Вчитель: І дорослі, і діти шанують геніального українського поета,
художника, борця за волю народу і завжди пам’ятатимуть його заповіти.
Учениця: Я, маленька українка,
Вісім років маю.
Про Тараса Шевченка
Вже багато знаю.
Він – дитя з-під стріхи,
Він — в подертій свиті,
Він здобув нам славу, Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре, не загине.
Наш Тарас Шевченко –
Сонце України.
(Дорослі і діти виконують “Заповіт”).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
