У кожнім імені прихована краса

Мета: розповісти учням про традиції ім’я наречення; на прикладі народних
родинних обрядів показати цінність кожної особистості; розвивати творчу
уяву; виховувати повагу до людини, свого родоводу.

Обладнання: аудіозапис української народної музики, декорації
української світлиці (піч, лава, стіл, накритий скатертиною, колиска),
лялька в пелюшках, хліб-сіль, пампушки, млинці відріз тканини, невелике
корито, сокира (вирізана з картону), сорочка, кожух, сухі трави, кілька
монет, національне вбрання для учасниківінсценування обрядів.

Виховний захід відбувається в актовому залі школи або бібліотеці.
Приміщення прикрашене в українському національному стилі. У тій частині
приміщення, де відбуватиметься дійство, встановлено декорації
традиційної української світлиці з колискою у центрі. Угорі на
центральній стіні прилаштовано яскравий плакат із назвою заходу.

Звучить українська народна музика. Наперед виходить ведуча.

Ведуча. Добрий день, друзі. Сьогоднішня наша зустріч не¬звичайна, адже
присвячена кожному із вас. Здивувались? Тоді спробуйте відгадати
загадку, і відразу зрозумієте, що я мала на увазі. Нас не було — воно
було, Нас не буде — воно буде; Ніхто ні в кого його не бачить, А у
кожного воно є.

Ну що, здогадались, про що піде наша розмова? (Глядачі відповідають:
«Про імена».) Так, саме про імена. Чи задумувались ви коли-небудь, чому
вам дали саме таке ім’я? Чи знаєте, як воно виникло і що означає?

Обираючи ім’я для дитини, батьки прагнуть дати малюкові найгарніше. Але
воно має бути не лише милозвучним, але й «щасливим», тобто обдаровувати
дитину чеснотами та доброю вдачею.

Звичай ім’я наречення дуже давній. Він пов’язувався з віруванням, що
правильно обране ім’я має сприяти щастю немовляти. А на кого ж у народі
покладається почесний обов’язок називати дитину?

Ведуча відходить убік. До залу входять три куми.

1 — ш а кума. Як це хто? Звичайно ж, баба-повитуха. Вона немовляті
допомагає на світ прийти, тож їй і називати. Так прийнято у нас на
Волині.

2-га кума. Е ні, добродійко. Ім’я дитині дають хрещені батьки —
найближчі родичі дитини після справжніх батьків. Ми ж за душу дитини
перед Богом відповідаємо.

З — т я к у м а Так ведеться у нас на Херсонщині.

2-га кума. І у нас на Полтавщині.

Вед у ч а (звертається до кумів). Не сперечайтеся, кумоньки І Ви всі
праві. Традиція, коли за ім’ям для сина чи доньки батьки звертаються до
добрих людей, дуже давня. Тому не дивно, що за різних часів, у різних
регіонах України ця традиція дістала деяких розбіжностей. На Поліссі та
Західній Україні почесна роль ім’я наречення належить повитусі. А в
південних та східних областях ім’я дитині дають хрещені батьки або
близькі родичі. Також у нашому народі відомий звичай, коли ім’я
переходить із покоління в покоління. Так українські родини вшановують
пам’ять і славу своїх предків.

1- ш а кум а. Обряд ім’я наречення, був одним у низці інших обрядодій,
пов’язаних із приходом людини у світ.

2- г а к ум а. А от які то були обрядодії, дивіться самі.

Ведуча та куми відходять убік. Звучить музика. До світлиці заходять

М а т и, Б а т ь к о, підходять до колиски.

Мати (співає)

Ой люлі, ой люлі,

Налетіли гулі,

Сіли на воротях

В червоних чоботях.

Сіли та Й раденькі,

Що спить мій Маленький,

Що спить і не чує,

Де ґуля ночує.

Звучить тиха музика. До світлиці заходять куми, кладуть на стіл тканину,
млинці та пампушки.

1 -ша кума

Радуйся, земле, радій, родино,

Радуйся з нами, нова дитино,

В тебе доволі і ласки, і дива,

Хай не цурається доля щаслива.

2-га кума. Щоб дитина стояла і в’язи тримала. (Кладе тканину.)

3-тя кума. Щоб дитина була багата, як земля, дужа, як вода.

1-ша кума. Щоб у коморі і в оборі усього було доволі.

Батько дає 1-й кумі хліб-сіль.

Батько. Прийміть, будь ласка, подяку за нашу дитину.

Куми дякують і виходять зі світлиці з хлібом-сіллю. Наперед виходить в є
д у ч а. Тим часом до світлиці приносять невеличке корито.

Ведуча. Отже, з’явилась на світ маленька людина. Усі радіють її появі.
Вдячні батьки щедро обдаровують повитуху. І от невдовзі влаштовують
немовляті першу купіль.

Ведуча відходить убік. До світлиці входять куми, 1-шакума тримає відріз
тканини, трави.

1-ша кума (підійшовши до купелі). Покладемо у купіль свяченого зілля,
щоб дитина росла здоровою.

2 — г а кума. Корінь оману хлопчику нашому, щоб сильним був (до батьків)
і дайте сокиру, також покладемо у купіль, щоб виріс майстерним і
працьовитим.

Батько (подає сокиру). А дівчаткам що кладуть у купіль?

3-тя кума. Меду додають та квіти, молоко, щоб гарною була.

U колиски «дитину» (ляльку), опускає її у купіль. Куми по черзі
підходять до купелі, кидають монети примовляючи: «На щастя».

1 — ш а кума виймає «дитину» з купелі, загортає в рушник і підносить до
печі.

1-ша кума. Прилучайся, синочку, до домашнього вогни¬ща та роду. А тепер
подайте мені батькову сорочку і покладіть вивернутий кожух на лаві.

Мати (подає сорочку). А чому саме батькову?

3-тя кума. То дівчат загортають у материну, а хлопців — у батькову. А
тепер загорнемо в кожух.

Наперед виходить веду а.

Ведуча. Після першої купелі, коли дитині побажали здоров’я, щастя та
краси і долучили до родинного вогнища, слідував обряд хрещення.

На цю урочисту подію збирався весь рід .Обрані хрещені батьки разом із
повітухою несли дитину до церкви. Батьки ж лишалися вдома і Чекали на
їхнє повернення. Ведуча відходить убік. До світлиці заходять 2-га кума
та кум.

2-га кума (вклоняючись батькам дитини і віддаючи п). Брали у вас дитя
нехрещене, а повертаємо хрещене.

Мати (бере дитину). Яке ім’я дав батюшка?

Кум. Миколою назвав.

Батько. Добре ім’я, славне. (Звертається до «дитини».) Рости, Миколо,
нам на радість, родині на славу!

Звучить українська народна музика. До глядачів виходять

усі учасники дійства.

Наперед виходить у ч ен ь — ч и т ец ь.

Учень-читець

Золотая зіронька мерехтить над хатою,

Хай наша родинонька та й буде багатою.

Хай завжди на покуті сонечком — хлібина,

Хай живе у злагоді вся наша родина.

На родиннім дереві хай не сохнуть віти,

Щоб не розучилися ми свій рід любити.

Учасники дійства залишають зал. Наперед виходить ведуча.

Beдуча. В Україні колись була дуже поширеною традиція обирати ім’я
дитині у церковному календарі. До цього кален¬даря занесені імена всіх
православних святих і тих славетних особистостей які присвятили своє
Життя служінню Богові. Потім ця традиція трохи забулася. Але й сьогодні,
якщо ви за¬зирнете у християнський (церковний) календар, напевне
знай¬дете у ньому своє ім’я. Виключення складають лише ті з вас, кому
дали рідкісне іноземне ім’я.

День, присвячений вашому святому, вважається днем ваших іменин. Не
плутайте його з днем свого Народження. Вважається, що кожна людина
перебуває під особливою опікою свого «іменинного» покровителя.
Наприклад, покровитель всіх Андріїв є Андрій Первозванний, для Миколаїв
покровителем є святий Миколай, Катеринами опікується свята Катерина. У
наш час ім’я дитині дають батьки. Непроста справа обрати добре ім’я. На
світі багато імен, і кожне має свою маленьку таємницю. Яку? Зараз
здогадаєтесь самі. Ведуча пропонує учням називати свої імена і розкриває
значення імен. У давнину були такі імена, як Неждана Вовк, Ведмідь, Тур,
Калина тощо. Деякі дійшли до наших часів: напевне вам дуже знайомі такі
імена, як Мирослава, Ростислав, Людмила, Любов, Віра, Надія. Отже,
власні імена народилися від звичайних слів. Але головне — пам’ятати, що
«Не ім’я красить людину, а людина — ім’я».

Краса імені… Тисячоліттями передавали імена нащадкам. Поняття «краса
імені» дуже багатогранне. Гарне ім’я легко вимовляється, добре
запам’ятовується. Від нього можна утворити багато зменшено-пестливих
форм.

Візьмемо, наприклад, ім’я Іван, що було тривалий час одним із
найпоширеніших у нас в Україні. Ось ряд його зменшено-пестливих форм:
Іванко, Іваночко, Іванонько, Іваненько, Іванець, Іванечко, Іванчик,
Іванцьо, Іваночок, Івась, Івасьо, Іва-сик, Івашко, Івашечко. Відчуваєте,
скільки любові та ніжності вкладено у це ймення? Ніжні переливи імені
звучать у народній пісні, художній літературі. Зменшувальні форми
дозволяють передати найтонші відтінки стосунків між людьми.

А тепер давайте пограємо в гру. Гра «Зроби імена ласкавими»

До гри запрошують усіх бажаючих із числа глядачів. Гравці стають у коло,
ведуча бере м’яч, Називає будь-яке ім’я і передає м’яч гравцеві, що
стоїть ліворуч. Той, узявши м’яч, має відтворити зменшувальну форму
цього імені й передати наступному гравцеві. Так м’яч обходить коло.
Гравець, який не зміг виконати завдання гри або повторив форму імені, цю
вже була названа раніше, вибуває. Коли м’яч обходить коло, ведуча
називає інше ім’я, і гра продовжується. Переможцем вважається останній
гравець.

Звучить весела українська народна музика. До залу входять усі учасники
заходу

Ведуча. От і добігає кінця наша зустріч. Сподіваємось, друзі, що вам
було цікаво.

Пам’ятайте, що кожне ім’я — це особистість, її вдача і доля. Тож на
останок хочеться побажати — будьте гідні своїх імен!

Похожие записи