Творчість як складова педагогічної майстерності вчителя

Положення, що педагогічна діяльність за своєю природою є творчою, набуло
актуальності та значущості в сучасності порівняно з частим його
використанням на рівні риторичних тверджень в недалекому минулому. Разом
з тим аналіз сутності поняття «педагогічна майстерність» як вищого
прояву здатності до педагогічної діяльності передбачає ґрунтовний
якісний і кількісний розгляд її структури і складових. Професійна
діяльність учителя за своєю природою і змістом є творчою, такою, що
поєднує науку і мистецтво. Вчитель у навчально-виховному процесі творить
нову людину, творить навчально-виховний процес і творить самого себе в
ньому. Саме тому прояви творчості є однією з найважливіших складових
педагогічної майстерності, її об’єктивних характеристик. Необхідність
цієї складової зумовлена тим, що різноманіття педагогічних ситуацій та
їх неоднозначність вимагають варіативних підходів до аналізу та
виконання завдань, які породжуються ситуативно. Тому, вважаємо, зміст і
організацію педагогічної діяльності можна правильно оцінити лише після
визначення рівня творчого ставлення вчителя до своєї професійної
діяльності, який відображає ступінь реалізації ним власних можливостей
для досягнення спланованої мети педагогічної діяльності.

Розвиток свідомості та творчих характеристик особистості відбувається
від простого споглядання до глибокого пізнання дійсності, і лише потім
виникає потреба і можливість її творчого перетворення. Однаковою мірою
це твердження стосується як еволюції свідомості, так і діяльності
вчителя, у процесі якої свідомість еволюціонує. Проте, як відомо з
наукових джерел та повсякденного досвіду, у некваліфіковану, традиційно
рутинну і нетворчу діяльність можна внести елемент творчості і навпаки –
педагогічну діяльність, творчу за ознаками і практичним проявом, можна
побудувати за шаблоном, вилучити з неї властиві їй елементи творчості.

Творчість, креативність – це діяльність, за допомогою якої продукується
щось нове, відсутнє раніше, на основі опрацювання і реорганізації
наявних знань, умінь і навичок [1; 13; 14 та ін.]. Окрім того,
творчість, як і будь-яка інша характеристика (параметр) особистості або
процесу її діяльності, може виявлятись з певною силою, тобто на певному
рівні. Для одного рівня творчості характерним є використання вже наявних
знань і розширення області їх застосування; на іншому рівні створюється
абсолютно новий підхід, який змінює традиційний погляд на об’єкт або
область знань.

Варто враховувати також, що творчість як специфічний вид діяльності
людини, характеризується водночас не лише новизною, а й прогресивністю.
Для прикладу, С.С. Гольдентріхт наголошує, що «природа творчої
діяльності – творення, породження нового, прогресивного, такого, що
сприяє розвитку людини та суспільства; сутність творчості є несумісною з
діяльністю, ворожою людині» [15].

Такий підхід до трактування сутності творчості узгоджується з ідеями
гуманістичної педагогіки, з розвитком особистості, культури суспільства.
Істинна творчість є гуманною за своєю природою, оскільки її результатом
є розвиток та саморозвиток особистості, розвиток культури суспільства.

Визначаючи творчість як вид людської діяльності, В.І. Андрєєв виокремлює
низку ознак, які характеризують її як цілісний процес:

– наявність суперечності, проблемної ситуації або творчого завдання;

– соціальна та особиста значущість і прогресивність; результат творчості
– це внесок до розвитку суспільства та особистості (антисоціальна
діяльність, навіть в її найвинахідливішій формі, – це не творчість, а
варварство);

– наявність об’єктивних (соціальних, матеріальних) передумов, умов для
творчості;

– наявність суб’єктивних (особистісних якостей – знань, умінь, особливо
позитивної мотивації, творчих здібностей) передумов для творчості;

– новизна та оригінальність процесу або результату [1].

Приєднуємося до твердження автора, що за умови виключення хоча б однієї
зі сформульованих вище ознак, творча діяльність або не відбудеться, або
така діяльність не буде творчою.

Педагогічна діяльність – процес постійної творчості. Але, на відміну
від творчості в інших сферах (наука, техніка, мистецтво), творчість
вчителя не має на меті створення соціально оригінальних, нових
цінностей, оскільки її продуктом завжди залишається розвиток
особистості. Звичайно, вчитель, який творчо працює, а тим більше –
вчитель-новатор, створює свою педагогічну систему, яка є лише засобом
для отримання оптимального за певних умов результату.

Досліджуючи питання наукового творення, В.С. Лєдньов, наголошує, що
відомий російський академік В.А. Енгельгард [10] визначив, що творчість
у своєму першоджерелі є результатом природженої, фізіологічної потреби,
«результатом якогось інстинкту, який є таким відчутним, як потреба птаха
співати або прагнення риби йти проти течії бурхливої гірської річки».
Дійсно, людина до будь-якої, далекої від творчості діяльності, не
усвідомлюючи того, вносить елементи творчості.

У наукових джерелах визначено, що творчість вчителя може бути
різноманітною. Це зумовлено насамперед творчим потенціалом особистості
вчителя, який формується на основі набутого ним соціального досвіду,
психолого-педагогічних і прикладних знань, нових ідей, умінь і навичок.
Зазначене, у свою чергу, дозволяє знаходити та реалізовувати оригінальні
рішення, новаторські форми роботи та методи навчання, вдосконалюючи
навчально-виховний процес, методику викладання предмета. Водночас
здатність до творчості властива лише тій особистості, для якої є
характерним ціннісне ставлення до своєї професійної діяльності, яка
прагне підвищення професійної кваліфікації, поповнення знань і вивчення
досвіду як окремих вчителів, так і педагогічних колективів.

Досить часто творчу природу діяльності вчителя визначають, виходячи з
твердження: педагогічна діяльність переважно є розумовою, а розумова –
означає творча. Вважаємо, що розумову працю не можна прямо ототожнювати
з творчою. Без спеціальної підготовки, здобуття знань, які є
відображенням узагальненого соціального досвіду, накопиченого
попередніми поколіннями, педагогічна творчість неможлива. Тільки
ерудований вчитель, який має спеціальну підготовку, на основі глибокого
аналізу ситуацій, що виникають, усвідомлення сутності проблеми за
допомогою творчої уяви та уявного експерименту здатний знайти нові
оригінальні способи професійної діяльності та підходи до навчання.

Творчий потенціал будь-якої людини, зокрема і вчителя, характеризується
низкою особливостей особистості, які називають ознаками творчої людини.
При цьому автори [9; 4; та ін.] пропонують різні групи таких ознак.
Узагальнивши зазначені ознаки, класифікуємо їх таким чином:

– здатність особистості визначати і формулювати суперечності, ставити
під сумнів те, що на перший погляд здається очевидним, уникати
поверхневих формулювань;

– уміння усвідомити проблему і в той же час абстрагуватись від
реальності, побачити перспективу;

– здатність відмовитись від наслідування авторитетів;

– уміння побачити відомий об’єкт у новому контексті;

– готовність відмовитися від алгоритмічності та альтернативності
суджень, відійти від звичної життєвої рівноваги й стійкості задля
невизначеності та пошуку.

Варто, вважаємо, виокремити також групу особливостей психіки та
емоційно-вольової сфери творчої особи, а саме:

– легкість асоціювання, лабільність психіки (здатність до швидкого та
вільного переключення думок, здатність викликати у свідомості образи і
комбінувати їх);

– здатність до оцінних думок, критичність мислення, інтуїтивізм (уміння
вибрати одну з багатьох альтернатив до її перевірки, здатність до
перенесення рішень);

– готовність пам’яті (оволодіння достатньо великим об’ємом
систематизованих знань, упорядкованість і динамічність знань) і
здібність до згортання операції, узагальнення та відкидання
другорядного.

ьною характеристикою якої є креативність як здатність перетворювати
діяльність на творчий процес. Так, В.О. Моляко виокреслює сім ознак
креативності [14]: оригінальність, евристичність, фантазія, активність,
сконцентрованість, чіткість, чутливість.

У контексті нашого дослідження певний інтерес може становити типологія
творчої особистості, запропонована В.І. Андрєєвим [1], яка, на нашу
думку, може бути поширена і на особистість учителя. Ученим виокремлено
такі типи творчої особистості:

– теоретик-логік – тип творчої особистості, для якої є характерною
здатність до широких логічних узагальнень, до класифікації і
систематизації інформації. Вчителі, які належать до цього типу, чітко
планують свою творчу роботу, використовують уже відомі методи наукових
досліджень. Цього типу творчої особистості характерною є велика
обізнаність й ерудиція. Беручи за основу вже відомі теоретичні
концепції, такі люди розвивають їх далі. Все, що вони розпочинають,
доводять до логічного завершення, обґрунтовують власні ідеї посиланнями
на численні першоджерела;

– теоретик-інтуїтивіст характеризується високорозвиненою здатністю до
генерування нових, оригінальних ідей; особистості, які мають творчі
здібності такого типу, – винахідники, творці нових наукових концепцій,
шкіл і напрямів. Вони не бояться протиставити свої ідеї
загальноприйнятим, мають виняткову фантазію, уяву;

– практик (експериментатор) завжди прагне свої нові оригінальні гіпотези
перевірити експериментально. Особистостей такого типу приваблює робота з
технічними засобами, вони мають відповідні вміння, завжди виявляють
інтерес і здібності до практичної діяльності;

– організатор як тип творчої особистості має високий рівень розвитку
здатності до організації розроблення і впровадження нових ідей. За
керування таких вчителів створюються оригінальні наукові школи і творчі
колективи. Таку особистість вирізняє висока енергія, комунікабельність,
здатність підпорядковувати своїй волі інших, спрямовувати їх на
вирішення творчих завдань;

– ініціатор характеризується ініціативністю, енергійністю, особливо на
початкових стадіях виконання нових творчих завдань. Але, зазвичай, він
швидко охолоджуються або переключається на розв’язання інших творчих
завдань.

Межі вияву вчительської творчості визначаються структурою педагогічної
діяльності і охоплюють всі її складові: конструктивну, організаторську,
комунікативну і гностичну. Водночас для оптимального розвитку творчості
вчителя у педагогічної діяльності важливим і необхідним є дотримання
системи умов, які сформульовані у працях Н.В.Кузьміної [7], В.А.
Кан-Калика, Н.Д.Никандрова [5] та інших учених. Отже, у процесі
розвитку творчої педагогічної діяльності варто враховувати такі,
визначені науковцями, фактори:

– обмеженість, іноді досить суттєва, часових меж творчого процесу,
оскільки час між виникненням проблеми у навчально-виховному процесі і її
розв’язанням не залежить від бажання вчителя;

– взаємозв’язок творчості вчителя з творчістю інших педагогів,
значимість творчості особистості для творчості колективу і навпаки;

– необхідність прогнозування віддаленого результату діяльності,
урахування можливих наслідків розвитку ідей;

– обумовленість і специфіка сфери діяльності, зокрема – врахування
особливостей атмосфери публічного виступу, необхідність дотримання
балансу між вербальним, емоційним і емфатичним спілкуванням;

– необхідність постійного аналізу можливостей і доцільності застосування
стандартних педагогічних прийомів у нетипових ситуаціях.

Особливо важливим у розглядуваному контексті, на нашу думку, є питання
детермінованості місця діяльності, що зазначеними вище авторами та в
інших дослідженнях не виокремлюється і не розглядається. Водночас на
практиці систематично має вияв жорстка визначеність «зараз і тут», що
суттєво впливає на можливість вияву творчості. Тому аналіз зазначеної
умови може бути проблемою самостійного дослідження, спрямованого на
формування готовності вчителя до творчості як складової педагогічної
майстерності.

У сучасній літературі творчість вчителя розуміється як процес
розв’язання педагогічних завдань у змінних обставинах. Постійно
розв’язуючи типові і нестандартні завдання, вчитель, як і будь-який
інший дослідник, будує свою діяльність відповідно до визначених
загальних етапів розгортання евристичного пошуку, а саме:

– аналіз педагогічної ситуації;

– проектування результату відповідно до початкових даних;

– аналіз наявних засобів, необхідних для перевірки припущення та
досягнення шуканого результату;

– оцінка отриманих даних;

– формулювання нових завдань.

Таким чином, досвід творчої педагогічної діяльності як процесу –
виникнення задуму, його опрацьовування та перетворення в ідею
(гіпотезу), виявлення способу втілення задуму, ідеї – набувається за
умов систематичних вправлянь у вирішенні спеціально дібраних завдань, в
яких відображається педагогічна дійсність, організація як
навчально-виховної, так і реальної професійно орієнтованої діяльності
вчителів, на основі створення навчального середовища для фахового
вдосконалення, зокрема і з використанням засобів
інформаційно-комунікаційних технологій.

Варто зазначити, що творчий характер діяльності вчителя не можна
трактувати лише як процес вирішення педагогічних завдань саме тому, що у
творчій діяльності поєднуються пізнавальний, емоційно-вольовий і
мотиваційний компоненти особистості. Проте виконання спеціально дібраних
завдань, спрямованих на розвиток тих або інших структурних компонентів
творчого мислення (цілеспрямування; аналіз, який вимагає подолання
бар’єрів, установок, стереотипів; вибір варіантів, класифікація та
оцінювання тощо), є важливою умовою розвитку творчого потенціалу
особистості вчителя.

Тому, вважаємо, класифікацію завдань для формування такого потенціалу
особистості доцільно здійснювати, виділяючи провідні особливості творчої
діяльності. Це можуть бути завдання, в яких передбачається перенесення
знань і вмінь у нову ситуацію, виявлення нових проблем у типових
ситуаціях, пошук нових функцій, застосувань відомих методів і прийомів,
комбінування нових способів діяльності з уже відомими тощо.

У сфері особистості творчість вчителя розглядається як його
самореалізація на основі усвідомлення себе творчою індивідуальністю,
визначення ним індивідуальних способів власного професійного зростання
та побудова програми самовдосконалення.

Список використаних джерел

1. Андреев В.И. Эвристика для творческого саморазвития. – Казань: Изд-во
Казанского ун-та, 1994. – 286с.

2. Богоявленская Д.Б. Психология творческих способностей. – М.:
Академия, 2002. – 320c.

3. Боришевський М.Й. Духовні цінності як детермінанта громадянського
виховання особистості //Цінності освіти і виховання. – К., 1997.

4. Гільбух Ю.З. Розумово обдарована дитина: Психологія, діагностика,
педагогіка: Пер. з рос. – К.: Віпол, 1993. – 75 с.

5. Кан-Калик В.А., Никандров Н.Д. Педагогическое творчество учителя. –
М, 1987. – 159с.

6. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток
особистості. – Київ, 1989. – 608с.

7. Кузьмина Н.В. Методы исследования педагогической деятельности. – Л.,
1970. – С. 36-37.

8. Кульчицкая Е.И. Диагностика творческих способностей детей. – К.:
Знание, 1996. – 67с.

9. Кульчицька О.І. Дивергентне мислення як умова розвитку творчості
дітей молодшого шкільного віку // Обдарована дитина. – № 1. – 1999. –
С.2-6.

10. Леднев В.С. Научное образование: развитие способностей к научному
творчеству. Изд. второе, испр. – М.: МГАУ, 2002. – 120 с.

11. Лук А.Н. Психология творчества. – М.: Наука, 1978. – 126 с.

Похожие записи