.

Творча діяльність особистості в контексті гуманізації навчально-виховного процесу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
256 4224
Скачать документ

Реферат на тему:

Творча діяльність особистості в контексті гуманізації
навчально-виховного процесу

„Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті” орієнтує
на широкий спектр впровадження інноваційних педагогічних технологій,
спрямованих на оновлення змісту, форм і методів навчання в школі, на
формування у школярів системи знань у галузі мистецтва як засобу
розуміння і пізнання ними світу.

Перспективним напрямком гуманізації освіти України сьогодні є орієнтація
навчання на розвиток творчої пізнавальної активності дитини.
Акцентується необхідність розвитку самостійності учнів, їх творчої
ініціативи, потреби самовдосконалення, здатності до виявлення моральної
позиції, естетичних поглядів тощо. Проблема гуманізації навчання не є
новою для науки. Вона посідає значне місце в дослідженнях провідних
вітчизняних та зарубіжних науковців. Однак питання про те, якими шляхами
реалізувати гуманне навчання у педагогічному процесі на сьогодні
залишається дискусійним.

Вирішення даної проблеми пов’язане з обґрунтуванням такої тези:
утвердження гуманізму в педагогічному процесі можливе завдяки створенню
атмосфери творчості як одного із засобів пізнання дитиною світу та свого
„я”.

Система виховання в сучасній школі має будуватися на самодіяльності,
ініціативі, вільному виборі напрямів і видів діяльності. У школі
повинні бути створені сприятливі умови для вияву та розвитку талантів і
здібностей дітей, для їх самовизначення та повноцінного життя. Основне
завдання школи полягає у формуванні особистості, що усвідомлює цінність
творчості. У зв’язку з цим діяльність школи має бути спрямована на
розвиток самостійного мислення дитини, її індивідуальних творчих
здібностей.

Завдання шкільного виховання на сучасному етапі полягає переважно
у створенні в навчальних закладах адекватних умов, які б сприяли
активації вищих потреб особистості школярів. Водночас новий підхід до
виховного процесу характеризується спрямованістю на кожного учня
індивідуально, на врахування його природних нахилів, особливостей. Як
зазначала Софія Русова, “нова школа кладе собі за головну мету –
збудити, дати виявитися самостійним творчим силам дитини… Виховання
мусить мати за мету виробити людину з незалежним, високо розвинутим
розумом, людину, здатну до роботи, таку, яка ніде, ні при яких
обставинах не загине морально і фізично й проведе в життя свою незалежну
думку”. Таким чином, вивчення питання щодо шляхів виховання творчої
особистості на сьогоднішній день є соціальним замовленням, оскільки “час
освіти, яка полягає лише в пізнанні світу, закінчився. Пізнання себе,
свого “я”, власних творчих можливостей для кращої реалізації своїх сил –
нове завдання і навчання, і виховання” [3,6].

Творчість особистості – це продуктивна людська діяльність, здатна
породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного
значення. Феномен творчості, його механізми, можливості керування
пізнавально-творчим процесом на сьогодні ще недостатньо вивчені.
Повсякденне життя доводить, що в складних сучасних умовах, які постійно
змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина
творча, гнучка, здатна до генерування і використання нового (нових ідей
і задумів, нових підходів, нових рішень).

Творчість – це діяльність, яка породжує якісно нове, корисне, що ніколи
раніше не існувало. Творчість не виростає на порожньому місці, вона
базується на розвинених мисленні та уяві, інтелекті, який реалізує себе
у розумовій діяльності та практиці. Здатність до творчості є умовою
орієнтації людини у швидкозмінних і швидкоплинних процесах у світі,
умовою не тільки адаптації до них, а й власної життєтворчості. У
відкритому світі, де майбутнє не може бути чітко прогнозовано, а
теперішнє має декілька потенціальних ліній розвитку, людина знаходиться
в ситуації постійного вибору, пошуку оптимального рішення відповідно до
умов життя і праці.

Готовність до творчості, творчого вирішення проблеми є одним із
механізмів психологічного захисту людини в складних умовах – як у
трудовій діяльності, так і в кризових життєвих ситуаціях, таких як
безробіття, соціальні та екологічні кризи, сімейні проблеми (вміння
мудро, розумно вирішити конфлікт є теж творчим актом). Винахідництво,
раціоналізаторство, взагалі різноманітні процеси в сучасному
виробництві, в яких виявляється творчий професійний потенціал,
забезпечують найбільш суттєві прогресивні зміни у виробництві й соціумі.
Важливим для суспільства є не тільки генерація нових ідей і технічних
рішень, а й уміння сприймати й розуміти нове, поважати свіжі, навіть
спочатку незрозумілі ідеї, впроваджувати їх, не протидіяти новому.

Історія життя всього людства – це послідовність творчих актів, створення
нових форм соціальних інститутів, нових відносин. Творчість являє собою
здібність людини, яка виникає в процесі діяльності на основі пізнання
закономірностей об’єктивного світу, що задовольняє багатоукладність
суспільних вимог. Проблема творчості досліджується з позицій різних наук
і наукових напрямків. Філософський розгляд творчості передбачає
відповідь на питання щодо можливості творчості з погляду породження
нового. Як відзначає О.І.Табідзе, «творчістю варто вважати не всяке
відкриття, а лише таке, яке має об’єктивно цінний характер» [4,52].
Творчість — це відкриття об’єктивних цінностей. Цим і пояснюється
загальне (інтерсуб’єктивне) значення результатів творчості і характер
творчої діяльності. Саме об’єктивна цінність з її характерними
властивостями рухає творчою особистістю, визначає специфічні особливості
творчого процесу». З погляду гносеології творчість розглядається як
процес виникнення нового знання, переходу від невідомого до відомого.

Педагогічна наука розглядає творчість з позицій розвитку творчих якостей
в навчально-виховному процесі. Психологія досліджує психологічні
механізми перебігу самого акту творчості як суб’єктивного вияву
індивіда. З погляду педагогічної творчості важливою представляється
проблема зв’язку цього феномена з іншими психічними явищами. Пізнання
таких зв’язків лежить в основі розробки методик розвитку креативності і
стимулювання творчої діяльності, дозволяє виявити багатоаспектність
творчості, проникнути в її сутнісний зміст.

Психологічний словник розглядає творчість як діяльність, результатом
якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Вона припускає
наявність в особистості здібностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким
створюється продукт, що відзначається новизною, оригінальністю,
унікальністю. Вивчення цих властивостей особистості виявило важливу роль
уяви, інтуїції, неусвідомлюваних компонентів розумової активності, а
також потреби особистості в самореалізації, у розкритті й розширенні
своїх творчих можливостей.

Цікава й актуальна точка зору психологів гуманістичного
напрямку (Г.Олпорт і А. Маслоу), які вбачали джерело творчої діяльності
в мотивації особистісного зростання, потреби в самоактуалізації, тобто
повної і вільної реалізації людиною своїх здібностей, життєвих
можливостей та особистісних смислів. Міркуючи про людські смисли,
В.Франкл виділив „три тріади”: свободу волі, цінності творчості й
осмислення ставленення до болю, провини й смерті. Е.Фромм в основу
творчості покладав такі якості, як незалежність, воля, наявність
критичного розуму. Оцінюючи наведені позиції з погляду педагогіки, можна
сказати, що творчість – це „вихід, шлях, напрямок руху особистості в
розвитку від залежності до незалежності, самостійності й активності. Це
шлях розкриття власного потенціалу й самореалізації»[5,138].

Творча діяльність сприяє формуванню перетворюючого відношення до
навколишньої дійсності. Людина, що не займається творчістю і ніколи не
зазнавала задоволення від творчого процесу, більш схильна дотримуватись
загальноприйнятих поглядів і думок. Згодом стереотип такої діяльності
закріплюється і породжує відсталість мислення, від якої важко позбутися.
Виходом з даної ситуації може стати творчість як ефективний спосіб
компенсації комплексу недостатності або неповноцінності особистості.
Р.М.Грановська, аналізуючи вплив особистісних якостей на продуктивність
діяльності, звертається до необхідності вивчення сформованості в людині
стереотипів мислення, наявності підсвідомих бар’єрів, які блокують прояв
творчості.

Одним з аспектів проблеми творчості, творчої діяльності є виокремлення
фаз (стадій, актів, моментів, ступенів) творчого процесу. Як доводить
експериментальна психологія, безсвідоме і свідоме, інтуїтивне і
розсудливе в процесі творчості доповнюють одне одного. Дж.Діксон [5,166]
наголошує на тому, що категоріальний синтез та інтелектуальна інтуїція є
основними засобами творчості. Завдяки категоріальному синтезу
відбувається переведення емпірично наданого матеріалу у стан теоретичних
узагальнень, тобто до стану ідеї як форми розвитку теоретичного знання.
Він виділяє декілька етапів творчого процесу, а саме: 1) підготовка –
накопичення знань і майстерності, формулювання завдання; 2) концентрація
зусиль – наполеглива робота з метою отримання рішення; 3) перепочинок –
період розумового відпочинку, коли відбувається відволікання від
завдання, що вирішується; 4) осяяння – отримання нової ідеї; 5)
завершення роботи, узагальнення, оцінка.

Особливу увагу приділяє Дж.Діксон тим перешкодам, які можуть виникати
на шляху осяяння. Головною з них є психологічна інерція, сутність якої
полягає в дотримуванні старої парадигми знання. Тим самим ігнорується
можливість для виникнення нового розуміння проблеми. Експериментально
було доведено, що люди намагаються знати ті факти, які підтверджують
їхні думки, а не які їх спростовують. Саме така інерція, тобто
дотримання традиційних поглядів і стоїть на заваді творчості. Але
існують методи подолання психологічної інерції, зокрема, відмова від
минулих поглядів та намагання подивитися на проблему з інших позицій.

Класифікація фаз творчості, яка пропонується різними авторами, багато в
чому подібна.

Перша фаза (свідома робота) – підготовка – особливий діяльнісний стан,
що є передумовою для інтуїтивної нової ідеї.

Друга фаза – (безсвідома робота) – визрівання – безсвідома робота над
проблемою, інкубаційний період розвитку ідеї.

Третя фаза – (перехід безсвідомого в свідоме) – натхнення – в результаті
безсвідомої роботи в сферу свідомості переходить ідея рішення
(наприклад, відкриття, створення шедевра літератури, мистецтва спочатку
у вигляді гіпотези).

Четверта фаза (свідома робота) – розвиток ідеї, її оформлення і
перевірка. Закономірності й механізми творчого процесу сьогодні
проаналізовані далеко не повністю, відповідні дослідження тривають.
Однак визначено центральну ланку механізму творчості (дослідження
Я.О.Пономарьова). Згідно з його підходом, ця ланка характеризується
єдністю логічного (що розуміється як дії зі знаковими моделями) та
інтуїтивного (що в даному разі розуміється як дії з оригіналами).

Функціонування механізму творчості проходить, за Я.О.Пономарьовим
[5,87], кілька фаз, а саме: 1) логічний аналіз проблеми. На цьому етапі
до аналізу проблеми застосовуються ті знання, які можуть бути
використані, виходячи з обсягу знань науковця. Також на цьому етапі
виникає потреба в новому знанні; 2) інтуїтивне розв’язування. Цей етап
творчого процесу характеризується тим, що потреба в новому знанні для
розв’язання завдання задоволена, хоча вона ще не усвідомлюється; 3)
вербалізація інтуїтивного рішення. На попередньому етапі творчого
процесу науковець відчуває, що завдання вирішено, але пояснити як
отримано рішення, не може. Етап вербалізації дає змогу розповісти про
цей засіб вирішення іншій людині, тим самим вербалізувати і глибше
усвідомити розв’язання завдання; 4) формалізація нового знання – надання
йому логічно завершеної форми. Необхідність у цьому виникає, коли
знайдене рішення є умовою виділення іншої більш складної, перспективної
задачі.

Процес творчості безпосередньо пов’язаний з процесом мислення, який
характеризується низкою ознак. По-перше, творче мислення є пластичним.
Творчі люди пропонують багато рішень у тому випадку, коли звичайна
людина може знайти одне чи два рішення. По-друге, воно рухливе: для
нього не є складним перейти від одного аспекту проблеми до іншого, не
обмежуючись однією точкою зору. І, нарешті, творче мислення є
оригінальним. Воно породжує несподівані, небанальні, незвичні рішення.

Дані досліджень свідчать, що для здійснення творчого відкриття необхідні
не тільки креативні й когнітивні здібності, але й те, що воно є
продуктом двох типів мислення: дивергентного і конвергентного. Відомий
теоретик творчого процесу Дж.Гілфорд виділяв два засоби творчих
процесів, мисленнєвих операцій: конвергентне і дивергентне.

Конвергентне мислення спрямоване на отримання результатів, які
визначаються тим, що відновлюють у пам’яті ті знання, що були набуті
раніше. Конвергентне мислення залишається в рамках формальної логіки і
не робить тих фантастичних стрибків, які необхідні для отримання нового.
У процесі конвергентного мислення людина реалізує не всі свої мисленнєві
можливості.

D

??????$???????ивергентне мислення, навпаки, пов’язане з відмежуванням
від звичного, очікуваного, в ньому є раптові асоціативні переходи,
логічні розриви, перебіги думки, які нібито незрозумілі.

Науковці виділяють шість типів здібностей, притаманних дивергентному
мисленню, а саме: проникливість у пошуках проблем, швидкість мовлення,
легкість генерування ідей, гнучкість, віддаленість та оригінальність
асоціацій. Дивергентне мислення пов’язане з генеруванням великої
кількості несподіваних альтернатив.

Конвергентне та дивергентне мислення називаються ще шаблонним та
нешаблонним. Люди, які мислять шаблонно, вибирають згідно з їх точкою
зору найрозумнішу позицію, а потім, розвиваючи її логічно, намагаються
вирішити проблему. Щодо тих, хто мислить нешаблонно, то вони віддають
перевагу новому поглядові на проблему та дослідження її з різних точок
зору, замість того, щоб дотримуватися раз обраної позиції.

Слід зауважити, що шаблонне мислення завжди вважалося єдиним правильним
мисленням. Логіка як яскрава форма такого мислення вважалася за взірець,
при цьому не враховувалися її недоліки. Нешаблонне мислення яскравіше
демонструє себе в дії. Більш того, нешаблонне мислення не тільки
вирішує проблеми, а має справу з новим поглядом на речі і різноманітними
ідеями. Один із засобів нешаблонного мислення полягає в навмисному
використанні раціоналізованої здібності розуму. Деякі люди настільки
переймаються ідеєю нешаблонного мислення, що розпочинають постійно
використовувати його замість шаблонного. Більшість людей взагалі
заперечують необхідність нешаблонного мислення, вважаючи, що для них
цілком достатньо одного шаблонного, логічного. Фактично ж ці два типи
мислення не виключають, а доповнюють один одного: вони компліментарні. У
тому випадку, коли проблему неможливо вирішити завдяки шаблонному
мисленню, або коли виникає потреба в новій ідеї, слід застосовувати
нешаблонне мислення. Оскільки нешаблонне мислення спрямоване на
відкриття нової ідеї, то його можна віднести до творчого. Різниця між
шаблонним і нешаблонним мисленням полягає в тому, що при шаблонному
мисленні логіка керує розумом, а при нешаблонному – вона його
обслуговує.

У розгляді проблеми творчості необхідно згадати про роль фантазії.
Творча фантазія бере участь у духовному формуванні особистості. Якщо
розглядати прояви фантазій на етапах становлення індивіда, тобто у
дитинстві, то це, безпосередньо, гра. Граючись, дитина отримує
можливість ознайомитись з оточуючим світом, збагнути багато різних
речей. В.А.Роменець підкреслює велику роль фантазій у роботі людської
пам’яті, сприйняття, уваги та почуттів. Сама по собі фантазія або “сила
уяви” – одна із універсальних здібностей природи, яка відрізняє людину
від тварини. Розуміння фантазій не завжди однакове. Чомусь вважають, що
фантазія існує лише художня, вона розвивається за допомогою мистецтва і
завжди заважає розвитку науки і техніки. Таке розуміння фантазії робить
її зовсім неприпустимою у наш час прихилення до творчості наукової. Коли
людина навіть у повсякденному житті намагається досягти якоїсь мети,
вона спочатку силою уяви будує шляхи її досягнення і кінцевий результат
і лише після цього починає реалізацію на практиці. За такою схемою
розвивається будь-який творчий акт, як науковий, так і художній.

Творча уява – це така ж універсальна здібність, як і здібність мислити
у строгих поняттях. Певною мірою така здібність розвивається у кожній
особистості. І саме нею в майбутньому буде визначатися рівень творчого
начала в людині. Фантазія формується вже самими умовами життя людини.
Насправді ж значення мистецтва неможливо принижувати поруч з наукою.
Здібність емоційно сприймати оточуючий світ, мислячи образами – ось
різниця між пізнанням раціональним і пізнанням чуттєвим. Безчуттєве
розуміння світу – це така недосконала і неможлива річ, як і “мислення
про мислення”. Таким чином, ці дві здібності доповнюють одна одну,
синтезуючи світ у цілісну субстанцію.

Свого часу у філософській літературі зросла увага до проблеми творчого
мислення на підставі діалогу. Це ще один з аспектів проблеми творчості.
В.С.Біблер у праці “Мислення і творчість” звертається до питання про
вирішальну роль логіки діалогу у розвитку творчого мислення, особливо у
розвитку теоретичної творчості. Кожна людина в тій мірі, в якій вона
мислить творчо, здійснює своє мислення у внутрішньому, мисленнєвому
діалозі з самим собою, і цей діалог подумки протікає як зіткнення
радикально різних логік мислення. На діалогічності мислення свого часу
акцентували свою увагу представники німецької філософії, а саме: Кант,
Гегель, Фейєрбах. Зокрема, Л.Фейєрбах вважав, що “діалектика не є
умоглядний монолог, але умоглядний діалог з досвідом. Мислитель лише
постільки діалектик, оскільки він – противник самого себе. Мати сумніви
у самому собі – найвище мистецтво й сила… Істина полягає лише у
поєднанні “Я” з “Ти”. Аналогічну думку висловив І.Кант: “Мислити…
значить розмовляти з самим собою. Значить внутрішньо чути себе самого”
[5,141].

Питання про можливість навчання творчості й досі залишається
дискусійним, адже тут доводиться аналізувати певні протиріччя, так само,
як і в класичному спорі про роль вродженого й набутого, роль
наслідування та оточення. При аналізі цієї проблеми слід користуватися
наступними положеннями:

1) творчість – це суб’єктивно значущий процес. Він буде творчим для
того, хто робить щось уперше, й не буде творчим для того, хто робить це
саме вдруге, втретє;

2) слід мати на увазі масштабність створюваних унаслідок творчого
процесу продуктів: вони можуть бути творчими лише для самого
суб’єкта-творця або для дуже вузького кола фахівців, а можуть бути і
загальнолюдськими відкриттями чи винаходами, творами мистецтва, що є
унікальними для всіх часів;

3) треба враховувати той факт, що мова йде або про систематичну
творчість, або про окремі випадки створення чогось нового.

Отже, можна розглядати два види творчості: творчість як “відкриття для
себе” і творчість як “відкриття для інших”. У першому випадку результат
(продукт) творчості не має суспільної значимості, у другому – він має цю
властивість. Але й у тому і в іншому випадку процес творчості багато в
чому подібний, бо приступаючи до розв’язання задачі, людина не знає її
алгоритму, правил і способів дій.

Відомо, що останнім часом у зв’язку з вимогами науково-технічного
прогресу особливо актуальною стала проблема розвитку творчої діяльності
різних категорій учнів – від молодшого школяра до студента. Теорія
проблемного навчання, застосування нових методів, а також удосконалення
і перебудова змісту цього навчання переслідує мету – якнайкраще виявити
і розвинути творчі потенції людини, мету, яка вже досить тривалий час
стояла перед педагогікою, психологією і дидактикою і яка донедавна
залишалася простою декларацією. Особистість, сформована в умовах
суб’єкт-об’єктних відносин, отримує в ході цілеспрямованого навчання і
виховання певні алгоритми поведінки, стереотипи, прийоми, методи,
розраховані на розв’язання окремих завдань, і навіть способи розв’язання
окремих їх типів і класів. Але життя досить часто ставить перед нами
проблеми, які вимагають оригінального творчого підходу, а не
застосування наявних у арсеналі алгоритмів. Розвиток вільної творчої
особистості відбувається лише у творчості; отже, процес навчання і
виховання також повинен бути творчим, у якому беруть участь два або
більше рівних, але цілковито різних суб’єкти. Всі учасники мають різні
інтелектуальний та культурний рівні, різний життєвий досвід і творчий
потенціал, кожен є унікальною особистістю, безумовно цінною для тих, хто
її оточує, і всі займають рівні партнерські позиції у творчому процесі.
Таким чином, в контексті одного з пріоритетних напрямків сучасної освіти
– її гуманізації виділимо основні тези, що характеризують процес
виховання та навчання в рамках вищезазначеної проблеми:

Головна категорія теорії виховання «свобода особистості», що зумовлена
правом вибору на альтернативній основі.

Виховний процес є процесом спільної творчості.

Всі учасники творчого процесу перебувають у позиції рівності.

Кожна особистість незаперечно унікальна.

Особистість не є об’єктом виховання, а знаходиться у суб’єкт-суб’єктних
стосунках з педагогом.

Педагог створює умови для рефлексійного переосмислення дитиною власного
досвіду.

На основі вище висвітленого можна зробити наступні висновки:

Здатність людини до творчості не характеризується якоюсь однією
конкретною здібністю (виключаємо тут випадки прояву яскравої
обдарованості: музичної, художньої тощо). Це інтегративна якість
особистості, яка відображає її особливу внутрішню структуру:
спрямованість, певні психічні процеси, характерологічні якості, уміння.
Природжене і набуте виступає тут у діалектичній єдності і нерозривному
зв’язку. Дослідники проблеми творчості, як правило, під поняттям «творчі
здібності» розуміють синтез властивостей і особливостей особистості, які
характеризують ступінь її відповідності вимогам певного виду
навчально-творчої діяльності і обумовлюють рівень результативності
(продуктивності) такої діяльності. Тому, більш коректно, на нашу думку,
використовувати термін «творчі можливості».

Головною ознакою творчої особистості вважаються її творчі якості, тобто
індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають вимогам
творчої діяльності і є умовою її успішного виконання. Тому проблема
цілісного педагогічного впливу, який би забезпечував інтеграцію
психолого-педагогічних умов навчання з внутрішньою «творчою» структурою
особистості є надзвичайно складна для реалізації у системі масового
навчання. Вихід тут, на наш погляд, полягає у створенні умов для
варіативного вибору учнями форм і методів навчання, педагогів, з якими
вони відчувають себе комфортно «на одній хвилі», збільшення часу на
самостійну роботу за умови опосередкованого керівництва з боку
викладача, проведення консультацій як «діалогу двох».

Критеріями здатності учнів до творчої діяльності можуть бути:
застосування нових підходів до вирішення навчальних проблем; комплексне
і варіантне використання в навчальній практичній діяльності всієї
сукупності теоретичних знань і практичних навичок; бачення нової
проблеми у зовні знайомій ситуації, знаходження варіативних шляхів її
вирішення; застосування науково-доказового вибору дій у конкретній
навчальній ситуації; проведення систематичного самоаналізу власної
діяльності, дослідницької роботи з творчого узагальнення власного
досвіду, досвіду інших; прояв гнучкості при виборі оптимального рішення
у нестандартних (особливо конфліктних) ситуаціях.

Рівень розвитку творчих психічних процесів побачити досить складно.
Разом з тим вони мають вирішальне значення для розвитку особистості як
творчої. Тому існує проблема розробки і впровадження методик щодо
вірогідного вивчення психічних процесів, які сприяють успішності у
творчій діяльності.

Важливе значення має врахування і використання закономірностей
протікання процесу творчості. Сам процес творчості впливає не тільки на
результат, а й на творчий розвиток суб’єктів творчості, а значить
навчальний процес повинен будуватися як творчий, в результаті якого
виникає нове творче досягнення, що не міститься у вихідних умовах,
повинен бути спрямований на розвиток творчого, зокрема дивергентного,
мислення.

У діяльності, спрямованій на творчий розвиток учня, педагог має
враховувати ряд особливостей: а) в діяльності окремі здібності
виявляються не ізольовано, а у взаємодії і по відношенню до мети як щось
цілісне; б) міра інтеграції здібностей в системі конкретної діяльності
може мати індивідуальне забарвлення, бо з однією і тією ж продуктивністю
окремих функцій у різних осіб результативність їх діяльності буде
відрізнятися; в) кожний індивід характеризується ще й показником
інтеграції окремих здібностей по відношенню до різних видів діяльності;
г) ефективність розвитку творчих можливостей учнів в процесі навчання
значною мірою залежить від урахування при створенні творчої ситуації
основних закономірностей і етапів творчого процесу. Закономірності
творчого процесу, розвитку творчих якостей особистості накладають певні
вимоги на технології викладання і розробки змісту навчальної дисципліни,
організації творчої навчально-пізнавальної діяльності учнів.

ЛІТЕРАТУРА

Богоявленская Д. Б. Психология творческих способностей. – М.:
Академия, 2002. – 320 с.

Богоявленская Д. Б. Теория деятельности и психология творчества //
Теория деятельности: фундамент, наука и социальная практика. – М., 2003.

Кремінь В. Сучасна освіта в контексті реформування // Освіта України. –
1999 р. – №40 – с. 6.

Пономарев Я.А. Психология творчества: перспективы развития // Психол.
журн. – 1994. – Т. 15. – №6. – С. 38-50.

Пономарев Я.А., Семенов И.Н., Степанов С.Ю. и др. Психология
творчества: общая, дифференциальная и прикладная. – М., 1990. – 250 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020