Реферат на тему:

Трудове навчання. Про програми з практикуму в навчальних
майстернях:аналіз та пропозиції.

Для встановлення подібності та відмінності, а також знаходження
спільного зробимо порівняння двох останніх програм з дисципліни
«Практикум в навчальних майстернях». Перша програма для спеціальності
2120 «Загальнотехнічні дисципліни та праця» затверджена управлінням
навчальних закладів Міністерства освіти СРСР у 1985 році, укладачі
А.І.Гедвіло, В.В.Кузьменко, Д.О.Тхоржевський, І.С.Анісімов, В.П.Лисаков,
В.А.Рузаков (далі — програма 1985) [1]. Друга програма для спеціальності
03.02.00 «Праця» і 03.02. «Викладання праці» затверджена управлінням
вищих навчальних закладів Міністерства освіти України у 1993 році,
укладачі Д.О.Тхоржевський, Р.О.Захарченко (далі — програма 1993) [2].

Обидві програми складаються з трьох частин: пояснювальної записки,
тематичного плану й основного змісту. В кінці програм додається список
рекомендованої літератури.

Пояснювальна записка визначає мету й завдання практикуму в навчальних
майстернях, його місце у навчальному плані підготовки майбутніх учителів
трудового навчання, а також вказує шляхи вирішення поставлених завдань
для досягнення мети.

Згідно з пояснювальними записками обох програм, практикум в навчальних
майстернях проводиться на І, ІІ, ІІІ курсах факультетів підготовки
вчителів загальнотехнічних дисциплін педагогічних інститутів. Цей
предмет містить у собі ручну і механічну обробку конструкційних
матеріалів, що дозволяє здійснювати трудову підготовку майбутніх
учителів на заняттях у навчальних майстернях. Програма 1985 зазначає
політехнічну спрямованість трудової підготовки, а програма 1993 —
політехнічну та виховну.

Важлива відмінність програми 1993 полягає в тому, що формування у
студентів таких якостей, як працелюбність, дисциплінованість,
відповідальність, дбайливість, здатність до самооцінки і самоконтролю
визначається на одному рівні з формуванням трудових умінь та навичок
обробки конструкційних матеріалів, а також ознайомленням з основами
сучасного виробництва. Це положення реалізоване у завданнях практикуму в
навчальних майстернях.

Обидві програми ставлять майже однакові завдання, але у різній
послідовності. Визначена ними послідовність свідчить про певні
пріоритети, тому є принциповою. На першому місці укладачами обох програм
поставлено формування у студентів знань, умінь та навичок з ручної та
механічної обробки матеріалів.

Відмінності полягають у визначенні наступного завдання. У програмі 1985
перевага віддається розвитку творчих здібностей студентів, тим самим
визнається їх важливість у процесі трудової підготовки майбутнього
учителя. Упорядники програми 1993, реалізовуючи виховну спрямованість
трудової підготовки, другим завданням визначають виховання у студентів
добросовісного ставлення до праці, працелюбності та дбайливості.

Треба відзначити, що саме ці три завдання є найголовнішими, але в обох
програмах на третьому місті вказується формування у студентів умінь
планувати свою роботу, розробляти та використовувати технічну
документацію на вироби, що виготовляються. Виховні завдання в програмі
1985 зазначені на останньому місці, а розвиток творчих здібностей
студентів у програмі 1993 займає четверту позицію.

Таким чином, діюча програма 1993 має певні переваги у визначенні
пріоритетних завдань порівняно з програмою 1985, але, на нашу думку,
обидві мають суттєві недоліки.

По-перше, освітні завдання визначені першочерговими, що не враховує
особливостей дисципліни «Практикум в навчальних майстернях».
Реалізовуючи виховний характер навчання і беручи до уваги сприятливі
умови в навчальних майстернях, першорядного значення слід надати
виховним завданням, а саме: вихованню у студентів загальної культури
праці, працелюбності, дбайливості, добросовісного та творчого ставлення
до трудової діяльності, а також психологічній підготовці майбутніх
учителів до професійної діяльності. Вдало організований навчальний
процес сприяє зміцненню почуття колективізму, створює умови для
виховання таких якостей, як комунікативність, взаємодопомога,
відповідальність, підприємливість, ініціативність та ін.

По-друге, завдання формувати у студентів знання, вміння і навички з
ручної та механічної обробки матеріалів збігається з відповідним
завданням трудового навчання школярів. Ураховуючи, що підготовка
майбутніх учителів трудового навчання здійснюється на базі середньої
загальної освіти, а також реалізовуючи дидактичний принцип наступності в
навчанні, доцільно на заняттях у навчальних майстернях ставити завдання
закріплення та вдосконалення у студентів знань, умінь і навичок з ручної
та механічної обробки матеріалів у відповідності до навчальної програми.

По-третє, враховуючи, що учні на заняттях у шкільних майстернях
набувають умінь планувати свою роботу, розробляти та використовувати
технічну документацію, студенти при проходженні практикуму в навчальних
майстернях повинні вдосконалювати ці вміння.

Важлива загальна особливість обох програм полягає в тому, що вони, як
зазначено в пояснювальних записках, складені не лише з урахуванням
програми трудового навчання середньої загальноосвітньої школи, а також
передбачають вимоги єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і
професій. Така узгодженість пов’язана з тим, що студенти під час
навчання в інституті мають отримати робочу професію. Це твердження є
досить суттєвим і тому потребує додаткових роз’яснень.

Відповідно до навчального плану на ІІІ та ІV курсах факультетів
підготовки вчителів загальнотехнічних дисциплін педагогічних інститутів,
після проходження практикуму в навчальних майстернях проводиться
навчальна технологічна практика, по закінченню якої студенти складають
екзамен на присвоєння виробничої кваліфікації Державній кваліфікаційній
комісії на підприємстві, де здійснювалася технологічна практика, та
одержують відповідну кваліфікацію (розряд) [3]. Таким чином, програми
практикуму лише передбачають вимоги єдиного тарифно-кваліфікаційного
довідника робіт і професій, а не виконують їх, як інколи помилково
вважається.

Програма 1985 зазначає здобуття студентами під час навчання в інституті
робітничої професії з ручної чи механічної обробки деревини або металу,
а програма 1993 чітко регламентує отримання двох професій: слюсаря та
столяра. Цілком зрозумілим є бажання упорядників програми 1993 підвищити
рівень підготовки майбутніх учителів трудового навчання за рахунок
присвоєння студентам двох виробничих кваліфікацій. Навіть ураховуючи, що
на заняттях у навчальних майстернях здійснюється лише часткова і
неостаточна професійна підготовка, слід визнати обмежені можливості
навчального плану. Вимоги отримання студентами двох професій не
підкріплені відповідними змінами, навіть навпаки, кількість годин на
опанування курсу практикуму в програмі 1993 зменшено на 40 годин.

Також слід зауважити недоцільність визначення професій, це питання має
вирішувати кожен навчальний заклад окремо, виходячи із своїх
можливостей. Таким чином, щодо присвоєння студентам робітничих професій
програма 1985 є більш реалістичною та гнучкою.

Пояснювальні записки обох програм визначають систему трудової
підготовки, яка закладається у структуру навчального матеріалу
практикуму. Будь-яка система включає зміст трудового навчання, поділ
його на частини та послідовність опанування їх, це є спільним для кожної
системи трудової підготовки, а відмінність полягає в різному підході до
вирішення цих питань. Під цим кутом зору розглянемо операційно-предметну
і предметно-операційну системи, що зазначені відповідно у програмі 1985
та програмі 1993.

Традиційно у педагогічній літературі операційно-предметна система
розкривається як така, що передбачає спочатку послідовне вивчення
окремих операцій, а потім перехід до виготовлення типових виробів [4].
Суть предметно-операційної системи полягає в тому, що вона передбачає
вивчення окремих трудових операцій та прийомів безпосередньо у процесі
виготовлення певних виробів.

Зміст та структуру програми 1985 побудовано таким чином: на початку
студенти знайомляться з операціями, а потім виконують практичні роботи,
застосовуючи вміння здійснювати окремі операції. Програма 1993
першорядного значення надає виготовленню виробів, про це свідчать назви
тем її розділів. Зміни, що відбулися у змісті і структурі програми 1993,
частково враховують шкільну підготовку студентів на заняттях у
навчальних майстернях.

На думку відомого українського вченого Д.О.Тхоржевського,
«операційно-предметна система на першому етапі навчання будується за
операційною, а на другому — за предметно-операційною системою» [5,
с.215]. Тобто перехід до предметно-операційної системи передбачає
первинну підготовку. Відповідно до цього, запровадження
предметно-операційної системи у програму практикуму в навчальних
майстернях є доцільним, оскільки таким чином реалізується наступність у
навчанні.

Проте, слід зробити важливе зауваження. Упродовж тривалого часу, як
свідчить досвід, знижується рівень трудової, графічної, а тим більше
технологічної підготовки школярів. І в першу чергу це стосується дівчат,
оскільки зміст трудового навчання диференційовано. Тому викладачі ВНЗ у
практичній діяльності мають організовувати навчальний процес практикуму
в навчальних майстернях, враховуючи не лише індивідуальні здібності, а й
рівень підготовки студентів, досягнутий ними у школі.

Упорядники обох програм, зазначивши різні системи трудового навчання,
підкреслюють важливість правильного підбору виробів, пов’язуючи це, в
першу чергу, з ефективністю формування знань, умінь та навичок
студентів. У пояснювальній записці програми 1993 дається перелік
рекомендованих наборів виробів, які забезпечують виконання головних
дидактичних вимог, серед яких на першому місці знову формування трудових
умінь і навичок. Таким чином, системи, закладені у структури обох
програм, першочергово вирішують освітні завдання практикуму, пов’язані з
виконавчою діяльністю студентів.

Слід сказати, що будь-яка система трудового навчання не виключає
залучення студентів до творчої діяльності. Проте, у змісті розглядуваних
програм відсутній відповідний навчальний матеріал, лише пояснювальні
записки містять вказівки щодо розвитку творчих здібностей студентів. А
саме, передбачається, щоб студенти розв’язували технічні задачі,
розробляли конструкції і технологію виготовлення виробів, знайомилися з
сучасними досягненнями техніки та технології і т. ін.

Укладачі обох програм підкреслюють важливість того, щоб навчити
студентів не лише виготовляти вироби, а й самостійно розробляти
технологічні карти, але зміст цієї, безперечно, важливої діяльності не
визначено. Більш того, доцільність давати студентам додому завдання на
розробку технологічних карт з подальшим колективним обговоренням їх
перед початком практичної роботи має, на нашу думку, суттєві
заперечення.

По-перше, технологічна діяльність студентів полягає у розробці та
оформленні технологічних карт, тобто така діяльність передбачає два
етапи роботи. Спочатку визначається послідовність виконання операцій,
інакше кажучи, складається технологічний процес. Складність цієї роботи
в тому, що треба визначити таку послідовність обробки, яка забезпечить
якість, безпечність, швидкість, зручність, економність і т. ін. Лише
після визначення, з точки зору розробника, найбільш технологічної
послідовності виготовлення виробу виконується технологічна карта
письмово.

Безперечно, перший етап більш складний та відповідальний, тому складати
технологічний процес студенти повинні за участю та під контролем
викладача на заняттях. Виконувати технологічну карту студенти можуть
самостійно вдома.

`„A

По-друге, обговорювати технологічні карти колективно обов’язково, але не
перед початком практичної роботи, бо тоді вже не буде часу для
виправлення можливих помилок. Більш того, щоб уникнути принципових
помилок, обговорення доцільно робити на першому етапі при складанні
технологічного процесу, тобто до оформлення технологічної карти у
вигляді технологічної документації.

По-третє, обов’язкова наявність технологічної документації на початку
практичної роботи не заперечує включення студентів у раціоналізаторську
і винахідницьку діяльність у процесі виготовлення виробів, що, цілком
можливо, приведе до змін змісту технологічних карт. Тому доцільно
обговорити технологічні карти колективно ще раз, після завершення
практичної роботи, підтверджуючи постійну потребу їх удосконалення.

Усе сказане дає змогу зробити висновок, що запровадження
предметно-операційної системи у структуру навчального матеріалу програми
практикуму, безперечно, сприяло підвищенню рівня трудової підготовки
майбутніх учителів за умови достатньої підготовки в шкільних майстернях.
Однак, програми 1985 та 1993 мають спільний суттєвий недолік. Системи,
зазначені в цих програмах, не забезпечують залучення студентів до
творчої діяльності, тому зміст обох програм є не визначеним щодо
забезпечення таких дидактичних вимог, як розвиток
конструкторсько-технологічної діяльності та формування вмінь планувати
трудову діяльність.

Далі варто спинитися ще на одній відмінності програми 1985. Її укладачі
в пояснювальній записці зазначили важливість формування у майбутніх
викладачів умінь пояснювати та демонструвати здійснювані прийоми роботи.
На нашу думку, важливість таких умінь не викликає сумніву.

Безперечно, майбутній учитель трудового навчання повинен вміти не лише
виготовляти вироби, дотримуючись певних вимог, а також повинен вміти
роз’яснювати свої дії. Це стає можливим за умови вільного володіння
техніко-технологічною термінологією. Не менш значущим є вміння
демонструвати окремі прийоми роботи. Тому студенти під час занять у
навчальних майстернях, у процесі виготовлення виробів мають приділяти
особливу увагу правильності робочої пози і хватки інструмента, а також
відпрацюванню трудових рухів.

Задля успішної організації навчального процесу в майстернях дуже важливо
визначити співвідношення теоретичної та практичної складових практикуму.
Упорядники обох програм вирішили це питання однаково, відвівши на
повідомлення техніко-технологічних відомостей не більше 15-20%
навчального часу, пояснюючи це тим, що в основному технічні відомості
студенти можуть засвоїти самостійно. На нашу думку, таке твердження не є
безперечним. Розглянемо деякі зауваження.

Насамперед, слід урахувати, що навчальний план передбачає лише
лабораторні заняття з практикуму в навчальних майстернях. Той обсяг
навчального матеріалу, який передбачено програмою, необхідно виконати в
рамках відведеного часу, тобто на лабораторних заняттях. Ці заняття
мають теоретичну та практичну частини, різні за змістом. Обсяг змісту
теоретичного матеріалу по розділах різний, а кількість годин, відведених
на вивчення кожного з них (крім одного), однакова.

Виникає суперечність: критерій розподілу навчального часу один, він
загальний і стосується кожного розділу, але обсяг теоретичного матеріалу
по розділах різний. Тому ті розділи практикуму, які передбачають більший
обсяг теоретичного матеріалу, але обмежені в часі на його розгляд,
вивчаються стисло й поверхово, що неминуче призводить до зниження якості
знань студентів, а в кінцевому результаті відбивається на рівні
підготовленості майбутніх учителів.

Ці розбіжності були б менш суттєвими за умови, якщо студенти отримали б
базові знання з ручної та механічної обробки матеріалів на заняттях у
школі. Саме це передбачає програма практикуму. Але, як уже зазначалося
вище, досвід свідчить про дуже низький рівень трудової, графічної, а тим
більше технологічної підготовки школярів.

На практиці кожний викладач самотужки визначає співвідношення
теоретичної та практичної складових практикуму, виходячи із загальної
кількості відведених годин, рівня підготовки студентів і конкретних умов
роботи навчальних майстерень.

Таким чином, питання розподілу навчального часу між теоретичною та
практичною частинами практикуму в навчальних майстернях не слід вважати
остаточно вирішеним.

Заняття по розділах практикуму в навчальних майстернях, як зазначено в
обох програмах, завершуються складанням заліку. Очевидна перевага
програми 1993 полягає в тому, що її упорядники регламентують вимоги до
студентів: для отримання заліку студент має представити всі виконані ним
роботи, продемонструвати трудові прийоми й операції, які він засвоїв, та
показати достатні техніко-технологічні знання.

Перейдемо до розгляду тематичних планів програм 1985 та 1993, що містять
перелік розділів і тем, а також розподіл кількості годин. Тематичні
плани обох програм передбачають чотири розділи:

Розділ 1. Ручна обробка металів.

Розділ 2. Механічна обробка металів.

Розділ 3. Ручна обробка деревини.

Розділ 4. Механічна обробка деревини.

Зазначена послідовність не повною мірою враховує наступність та
доступність навчального матеріалу. Програми практикуму складені з
урахуванням програм трудового навчання середньої загальноосвітньої
школи, відповідно до цього доцільно розділи з обробки деревини вивчати
раніше розділів з обробки металів, зберігаючи наступність між ручною та
механічною обробкою матеріалів.

Варто розглянути, у якій послідовності вивчаються розділи практикуму в
дійсності. Вищі педагогічні заклади планують послідовність проходження
практикуму за розділами самостійно, враховуючи можливості й особливості
навчальних майстерень, а також усталені традиції. Такий підхід склався
за часи дії програми 1985, в якій зазначався приблизний тематичний план,
тобто передбачалися можливі зміни. Уведення програми 1993 суттєво не
змінило планів роботи ділянок навчальних майстерень. Слід сказати, що
нормативно у відповідних документах проходження всіх розділів практикуму
в навчальних майстернях по черзі ніяк не регламентується, крім робочої
програми, яка звичайно повторює типову програму, тобто не відповідає
дійсності. Навчальні плани передбачають обов’язковість вивчення
дисципліни ПНМ, але які розділи і в якій послідовності мають опановувати
студенти, ці плани не визначають. Також і звітність, що передбачена
після вивчення кожного розділу, не зазначає, за яким саме розділом
складено залік.

Таким чином, відсутність нормативно визначеної послідовності проходження
розділів практикуму в навчальних майстернях ускладнює контроль за
навчальним процесом і в кінцевому результаті відбивається на рівні
підготовки майбутніх учителів трудового навчання.

Тематичний план програми 1993 має суттєві відмінності в переліку
визначених тем за розділами. По-перше, назва майже всіх тем змінена
відповідно до предметно-операційної системи, що закладена у структуру
навчального матеріалу практикуму цієї програми. По-друге, з’явилися дві
нові теми, а саме: розділ з ручної обробки металів поповнився темою
«Слюсарно-складальні роботи», а розділ з ручної обробки деревини — темою
«Ремонтні роботи», до якої включено й оздоблення поверхонь шляхом
відтворення текстури однієї породи деревини на поверхні іншої. Поява
нових тем пов’язана з тим, що студенти, як вже зазначалося вище, під час
навчання в інституті повинні одержати робочу професію слюсаря та
столяра.

Проте, збільшивши об’єм змісту тематичного плану, упорядники програми
1993 зменшили кількість часу на проходження практикуму в навчальних
майстернях з 400 годин до 360, тобто кількість часу на кожний розділ
фактично зменшилась на 10 годин.

Спинимося на розподілі навчального часу за розділами окремо. Тематичний
план програми 1985 передбачає на перший, другий та третій розділи по 110
годин, а на четвертий — 70, що разом складає 400 годин. Тематичний план
програми 1993 передбачає відповідно 100 годин і 60, що разом становить
360 годин. Але зазначена кількість навчального часу за розділами обох
програм ніяк не визначена по роках вивчення практикуму (нагадуємо: їх
три, або шість семестрів).

Навчальні плани передбачають розподіл кількості годин, відведених на
опанування практикуму в навчальних майстернях, по семестрах, не
враховуючи особливостей кожного розділу. Загальна кількість навчального
часу ділиться арифметично на шість семестрів, що призводить до
перерозподілу годин між розділами, тобто фактичної зміни програм.

Підсумовуючи, треба визнати принциповий недолік обох програм щодо
відсутності чіткої системи організації навчального процесу в навчальних
майстернях.

Розглянувши пояснювальні записки та тематичні плани програм 1985 й 1993,
перейдемо до порівняння основного змісту цих програм. Обидві програми
передбачають увідні заняття з кожного розділу практикуму в навчальних
майстернях, на яких студенти знайомляться зі змістом розділу,
матеріально-технічною базою відповідної ділянки майстерень, організацією
робочого місця, технологічною документацією, правилами внутрішнього
розпорядку у майстернях. Особлива увага приділяється вивченню загальних
положень з правил безпеки праці, протипожежних заходів, а також
дотриманню виробничої санітарії та особистої гігієни.

Кожний розділ практикуму, крім увідних занять, передбачає вивчення ще
кількох тем, які викладені за певною структурою. У програмі 1985 всі
теми включають: технічні відомості, опановуванні прийоми, навчальні
вправи та приблизний перелік виробів, що виготовляються. У програмі 1993
кожна тема містить: техніко-технологічні відомості, вправи і практичні
роботи, а також перелік виробів.

Зміст тем відповідає системі трудової підготовки, закладеної у структуру
навчального матеріалу програми. Нагадаємо, що для програми 1985 це є
операційно-предметна система, а для програми 1993 —
предметно-операційна. Тобто зміст усіх тем програми 1985 побудовано
таким чином, щоб якомога краще вивчити окремі операції, а потім
виготовити типові вироби. Зміст тем програми 1993 передбачає вивчення
трудових операцій безпосередньо у процесі виготовлення конкретних
виробів.

Відповідно до цього стає зрозумілим, чому в програмі 1993 відсутні
навчальні вправи, що суттєво відрізняє її від програми 1985. Також слід
зазначити ще одну важливу відмінність цієї програми. У ній не лише
передбачені екскурсії на підприємства, а й розкрито їх зміст.

Але і програма 1985, на нашу думку, має дуже важливу особливість. У
технічних відомостях з усіх тем передбачається пояснення і демонстрація
прийомів роботи, що, безперечно, сприяє формуванню в майбутніх учителів
відповідних умінь.

Порівняння програм 1985 і 1993 дає змогу зробити загальний висновок
стосовно того, що обидві вони, маючи переваги й недоліки, не
відповідають повною мірою вимогам щодо організації навчального процесу з
практикуму в навчальних майстернях.

За великим рахунком, програми майже однакові, тому і головний недолік в
них спільний. Програми з ПНМ побудовані подібно до шкільних програм, без
урахування важливих особливостей підготовки майбутніх учителів трудового
навчання.

ЛІТЕРАТУРА

Программы педагогических институтов. Практикум в учебных мастерских для
специальности № 2120 «Общетехнические дисциплины и труд» / Составители
А.И.Гедвилло, В.В.Кузьменко, Д.А.Тхоржевский, И.С.Анисимов, В.П.Лысаков,
В.А.Рузаков. — М.: Просвещение, 1985. — 32 с.

Програми педагогічних інститутів та педагогічних училищ. Практикум в
навчальних майстернях для спеціальності 03.02.00 «Праця» і 03.02.
«Викладання праці» / Укл. Д.О.Тхоржевський, Р.О.Захарченко. — К., 1993.
— 40 с.

Програми педагогічних інститутів. Технологічна практика з металообробки
для студентів спеціальності 03.02.00 «Праця і професійне навчання» /
Укл. Р.О.Захарченко. — К., 1992. — 8 с.

Тхоржевський Д.О. Методика трудового і професійного навчання та
викладання загальнотехнічних дисциплін: Навч. посібник. — 3-тє вид.,
перероб. і допов. — К.: Вища шк., 1992. — 334 с.

Тхоржевський Д.О. Методика трудового та професійного навчання. — 4-е
вид., перероб. і допов. — К.: РННЦ Дініт, 2000. — Частина 1. Теорія
трудового навчання. — 248 с.

Похожие записи