.

Традиції та реформи сучасної японської школи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
133 1406
Скачать документ

Традиції та реформи сучасної японської школи

Уже не одне десятиліття Японія вражає світ своїми успіхами в різних
сферах життя, у тому числі й в освіті. Однак самі японці ставляться до
них досить критично. Пропонуємо точку зору Тетяни Павлової, кандидата
педагогічних наук, президента новосибірської спілки «Росія – Японія»

Особливу незадоволеність результатами освіти вчені та громадськість
стали виявляти наприкінці 80-х – початку 90-х років. Саме в цей період
почалась третя радикальна реформа освіти сучасної Японії. Потреба в ній
обумовлена не стільки кардинальними соціальними змінами, скільки
усвідомленням відповідальності перед прийдешнім XXI століттям. У цьому
зв’язку поточна реформа спрямована на прогнозування й активну адаптацію
до постійно мінливих вимог часу.

Базові принципи освітньої реформи Японії припускають розвиток структури
безперервної освіти, створення гнучкої системи освіти, актуалізацію
особистості учня, виховання поваги до неї.

Незважаючи на реформування, японська школа залишається вірною
педагогічним традиціям. Однак педагогічні традиції не однорідні ні в
педагогічних, ані в соціальних відносинах. Повчального й самобутнього в
японської освіті чимало: за всіх часів їй приділялась найбільш почесна
роль. У знанні, мудрості та моральності бачили могутність нації.

Освітня система цієї країни заснована в 1947 році та представляє п’ять
щаблів від дитячого садка до університету з такою тривалістю навчання:
3-6-3-3-4. Структурно вона нагадує американську, але наповнена своїм
специфічним змістом. Японська школа використовує передовий зарубіжний
досвід виховання, професійно пристосовуючи його до своїх національних
умов та особливостей.

Головною метою японської школи є виховання «упевнених у своїх силах
громадян миролюбного й демократичного суспільства, які поважають права
людини, люблять світ і правду». Основний закон про освіту визначає
необхідність розвитку політичного світогляду й релігійної терпимості в
учнів, але забороняє навчальним закладам будь-які зв’язки з політичними
партіями та релігійними організаціями.

Дитячі садки Японії – перша сходинка системи усвідомленого формування
громадянина батьківщини. Велика увага приділяється тут формуванню
ціннісного ставлення до здоров’я, оточуючої природи та людей, розвитку
почуттів.

Звертається увага й на формування навичок самостійної діяльності,
групової свідомості та соціальної відповідальності. І за цим стоїть не
декларація, а добре відпрацьована технологія, що припускає навчання
дітей аналізу виникаючих в іграх конфліктів і пошуку способів виходу з
них.

Немаловажним у даній технології є й «навчіння» дітей уникати прямого
суперництва, тому що навіть дитяче співтовариство повинно бути єдиним, а
перемога одного неминуче може означати «утрату обличчя» іншого.
Формується воно всім укладом життя: від традиції мати й носити уніформу
до ретельної підготовки та проведення разом з батьками незабутніх
щорічних фестивалів, пікніків, днів народжень.

Відомо, що японська мораль не стимулює особистої ініціативності, що й
визначає інтенсивне навчання традиційним основам спілкування та
діяльності.

Допомагає в цьому й сім’я, що традиційно досить дружна. І сьогодні
кілька поколінь проживають під одним дахом. Таких родин, які складаються
із трьох і більше поколінь, налічується близько 12 %. Рідкими є
розлучення. Так, статистичні дані свідчать, що на 1000 осіб у Японії
доводиться 1,57 розлучення, що значно менше, ніж у багатьох західних
країнах. Середній вік беручих шлюб для чоловіків становить 29,7 року, а
для жінок – 27,1 року. Ця обставина сприяє формуванню усвідомленого
ставлення до створення родини та відповідальності за виховання дітей.

Оселя та родина з дитинства сприймаються місцем психологічного комфорту,
а мати – його уособленням. Тому для дитини найважчим покаранням є
відлучення від дому, навіть на короткий строк. Ось чому за провину
дитина карається не забороною виходити на прогулянку із друзями, а
відлученням від дому.

У взаєминах батьків з дітьми неможливо помітити у громадських місцях, на
вулиці голосної вимогливої чи осудливої поведінки, погроз, ляпасів,
потиличників. Немає і практики «необразливого» материнського лементу з
вікна будинку із приводу повернення дитини, яка загулялась, додому.

Досвід організації взаємодії з дитиною в дитячому садку і вдома
допомагає досить м’якій адаптації дитини до школи, де її чекають
нескінченний екзаменаційний марафон і рівняння на престижну освіту у
престижній школі.

Процес становлення людини як особистості, її входження у традиційну
культуру народу, прилучення до прийнятих норм у ранньому дитинстві дає
свої позитивні результати. В Японії проводиться ціла низка свят для
дітей, які дозволяють формувати в них почуття причетності до традицій
своєї країни. Третього березня по всій Японії проходить «хінамацурі» –
свято ляльок для дівчинок. У цей день у будинках з’являються
багатоярусні підставки червоних відтінків, на які виставляються
витончені ляльки, що символізують імператорську родину. А для хлопчиків
п’ятого травня проводиться свято «кодомо але хі». У цей день на дахах
будинків і в садах вивішується велика кількість прапорів і прапорців, за
формою дуже схожих на коропа. Їхня кількість залежить від кількості
проживаючих у будинку чоловіків.

азвати й церемонії з нагоди досягнення дітьми трьох, п’яти та семи
років. Вони проводяться 15 листопада в сінтоїстських або буддійських
храмах. Саме в цей день дівчинок одягають у кімоно, розфарбовують їм
щоки, пишно прикрашають волосся. Хлопчики надягають «монцукі» – коротке
верхнє кімоно з фамільним гербом і «хакама» – частину японського
офіційного костюма у вигляді широких шаровар. Пишне богослужіння
завершується молитвою про дарування дітям міцного здоров’я.

Особливістю прилучення дітей і підлітків до норм поведінки в суспільстві
можна назвати орієнтацію на розвиток групової свідомості. Це завдання з
успіхом вирішується в сучасній японській школі.

Перше квітня – початок навчального року та своєрідна «ініціація» на
право бути японцем. Індивідуальність, якою би вона не була яскравою, не
залучає учнів, а скоріше відкидається дитячим колективом. У школі всі
повинні бути схожі, а тому навіть «нестандартні» кольори ранця та
шкільного костюма можуть стати додатковим ризиком для його хазяїна.
Часто стандартизації підлягають не тільки одяг і шкільні знаряддя, а й
думки. У початковій школі кількість дітей у класі може досягати 40-а
осіб. Тому шкільні колективи класу відіграють важливу роль як у
навчальному процесі, так і поза ним. Групи дітей по черзі проводять
прибирання свого класу, коридорів, туалетів і шкільного двору, що
допомагає формувати такі якості особистості, як працьовитість,
старанність, уміння переборювати себе, підкоряти свої почуття інтересам
колективу, управляти своїми емоціями.

Перевага в початковій школі віддається моральному вихованню й
організованій позаурочній діяльності. Традиція пріоритетної ролі
виховання підтримується родиною. Японська мова є важливою частиною як
освіти, так і виховання підростаючого покоління. Щоб уміти писати
японською, необхідні постійна практика й акуратність. Відомо, що в
японській мові існують три алфавіти. Крім китайських ієрогліфів
«кандзі», що прийшли в Японію в VI столітті, існує ще дві системи
писемності – «хірагана» й «катакана», кожна з яких має по 46 букв.
«Кандзі» використовується для вираження не тільки слів, а й цілих
понять. По закінченні початкової школи діти повинні знати про читання та
писання близько тисячі кандзі.

Однаковість, уніфікація, єдність змісту освіти й виховна спрямованість
навчання донедавна залишались визначальними характеристиками сучасної
початкової та неповної середньої школи Японії. Сьогодні вченими та
практиками бурхливо обговорюються проблеми індивідуальності та розвитку
здібностей.

Донедавна в японській мові й у педагогіці ставився знак рівності між
освіченістю та здібностями. І це цілком зрозуміло, тому що система
освіти була зорієнтована на формування та виховання виконавців,
слухняних функціонерів. Сьогодні в японській педагогічній пресі
підкреслюється наявність «гострої потреби у творчій особистості» і
необхідності займатись виявленням обдарованих дітей у ранньому віці.

Для японського вчителя всі діти рівні, серед них немає слабких і
сильних, а є ледачі та старанні, що й пояснює відсутність спеціальних
програм як для обдарованих, так і для невстигаючих дітей. Немає у школах
і «другорічників». Допомагають «вирівнюванню» дітей «дзюку» або «ебіко»
– репетиторські школи, досить популярні в Японії. Близько 80 % дітей
старших класів початкової школи та 95 % середньої школи відвідують у
вечірній і недільний час «дзюку», тому що японська школа не гарантує
своїм учням рівня знань, необхідного для вступу в університети чи інші
навчальні заклади.

Це призводить до залучення учнів, учителів і батьків у нездорову та
необґрунтовану змагальність вступних іспитів, що породжує серйозні
стреси серед школярів. Саме ця обставина підштовхнула до реформи вищої
освіти. Так, у ряді університетів Японії вводяться плюралістичні
критерії відбору вступників, розвивається комп’ютерна система надання
вищими навчальними закладами навчально-методичних та інструктивних
матеріалів для старших класів середніх шкіл, удосконалюється методика
надання можливості складати кілька вступних іспитів у державні й
муніципальні ВНЗ.

Третя реформа освіти в Японії як ключові поняття позначила такі, як
«розвиток здібностей», «розмаїтість», «індивідуалізація», «безперервна
освіта». Для реалізації поставлених цілей була створена система
експериментальних навчальних закладів, деякі з них працюють при
державних університетах.

Цікавий досвід нових освітніх установ для молоді: старші середні школи
із заліковою системою, що дозволяють індивідуалізувати програму вивчення
та режим навчання; відкритий університет із сучасними відеоосвітніми
центрами.

Працюючи в режимі експерименту, японські педагоги творчо освоюють
запозичені ідеї як класичної педагогіки минулого, так і сучасних
освітніх площадок Європи й Америки. Міністерство освіти Японії
організаційно та фінансово підтримує й комплексні історико-педагогічні
дослідження, що стосуються феномена школи та педагогіки в пострадянських
країнах. Так, Хоккайдський державний університет працює над проблемами
радянської педології та історико-порівняльного аналізу освіти в
Радянському Союзі в післяреволюційний і перебудовний періоди.

Аналіз сучасного стану реформ японської школи, очевидність її виходу на
нові рівні, технології говорять і про дивну здатність японського народу
у великому та малому зберігати свою історію, культуру, усе те, що
визначає їхню самобутність.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020