Виховна година на тему:

«Традиційні свята у селі Літки на Київщині. Літківський ярмарок »

МЕТА. Поглибити знання учнів про традиційні свята у рідному селі Літки.
Ознайомити із звичаями та обрядами українського народу, з народними
іграми і забавами в дні свят; виховувати повагу до народних звичаїв і
традицій, української пісні.

ОБЛАДНАННЯ. Зал прикрашений в стилі українського ярмарку, український
народний одяг, вишиті рушники та скатертини, фрукти та овочі.

ХІД СВЯТА 

                                                 (Діти під музику
заходять до залу)

Вчитель З давніх — давен у нашому рідному селі Літки на Храмове свято
Покрови проводиться великий ярмарок. З усіх усюд сходяться і приїжджають
люди, щоб товар продати, себе показати і купити все, що необхідне для
господарства. І чого тільки не везуть у Літки на ярмарок ?! Тут є
поросятка і телятка, каченятка І гусенятка, огірочки, помідори, груші,
яблука, сливи, гарбузи, картопля і звичайно — риба. Шум і гамір на
ярмарку. Не обходиться і без жартів, пісень, ігор, танців. На ярмарок
ішли не тільки, щоб продати чи купити, я щоб душею відпочити. Ой,
послухайте, а що то там за шум ?

(Дід тягне бабу за руку, баба впирається. Виконується українська народна
пісня- гра «Ой на горі Шарварок «).

Ой на горі шарварок

Під горою ярмарок.

Дід бабу продає

Ніхто грошей не дає. — Ой, ти, мій дідусю,

Ти сивая борода,

Чом ти мене не продав, Як я була молода ?

— Ой, ти моя бабцю, Сивая голубка,

Тим я тебе не продав, Що ти була любка.

(Починається ярмарок)

Учениця Часник, кому часник? А кому цибуля? Часник, як бик! Цибуля, як
ґуля! 

Учень Картопля ! Купуйте картоплю!

Учениця Гарбузи ! Кому гарбузи ! Підходьте!

(Виходять два селянина, одягнені святково, але босоніж. Чоботи

несуть на палицях)

Учень — Добрячі в тебе чоботи, Юхиме!

Учень — О, зносу їм не має! Іще мій батько їх носили…

Учень — Е -е-е … Тоді мої кращі, бо їх іще мій дід носив…

Разом -А скажіть-но люди, чи далеко до ярмарку ?

Діти — Та вже прийшли !

Баба — Ось купуйте поросятко,

Розумецьке як дитятко !

І рахує, і читає,

Діти Баба

Дядько

Діти

Дядько

Тітка

Й телевізора вмикає !

— Нащо ж таке гарне та вчене продаєте ?

— Та я б не продавала, та телевізора зламала !Що ж йому, бідолашному
робити ?

— Продаю баклажани, продаю баклажани, сині українські банани ! Їх їдять
тільки люди — мавпа їсти не буде!

— А що, дядьку, ви давали, а мавпа не їла

— Не їла і не їстиме, бо хто ж їй дасть ?

Тітка — Огірочки ! Кому огірочки ! І в банки годяться і в бочки !

Хлопчик — В банках, бабо, хороші не огірки, а гроші !

Тітка — Та тю на тебе ! Моя небога гроші в банку поклала, на городі

закопала, вже шостий раз город копає — а ні банки, а ні грошей

не має!

Хлопчик — Та не в скляних банках, а в банках (показує пальцем вгору)

Тітка — Та всі вони, синку, однакові.

— Огірочки! Огірочки! Огірочки!

Дідусь — Груші, яблучка, сливи! їжте і будьте щасливі!

Діти — А чому щасливі?

Дідусь — Що салом не об’їлися і живі лишилися! Сливи! Сливи! Сливи!

Тітка — Яєчка! Яєчка! Свіженькі, домашні!

Діти — А чого це вони в лотках?

Тітка — Курка дресирована, тільки в лоток вона і несеться!

Дідусь — Кому моркву? Бурячок? Підставляйте кошики!

— Одна штучка — п’ятачок! Та хіба ж це грошики?

Діти — А можна за покупку віршик, чи пісню заспівати?

(Звучить пісня «Чи ж я не хазяйка») 

Перша кума — Ой кумонько, біда — продаємо корову 

Друга кума — Чому? 

Перша кума — Кормів не буде! 

Друга кума — Звідки ти це взяла? 

Перша кума — Та мій Микола сіно курити почав. 

Вчитель — Кипить, вирує Літківський ярмарок. Скрізь лунають сміх, жарти,
поради. І звичайно — музика. Це не дивно. Адже в Літках живе майстер —
творець, сопілкар Віктор Прокопович Терещенко. Людина, яку знають не
тільки в Літках, не тільки на Україні а й за кордоном. Його сопілка
милує слух у Канаді, США, Бразилії, Аргентині, на Тайвані, в Японії,
Австралії, Англії, Німеччині і Франції. Практично на всій земній кулі,
де живуть українці. Сьогодні Віктор Прокопович присутній на нашому
ярмарку. Давайте послухаємо його чарівні мелодії.

(Лунають мелодії сопілкаря)

Перша сусідка — Здорова була, Явдохо!

Друга сусідка — Доброго здоров’ я . Солохо!

Перша сусідка — А чого це ваші кури у моєму городі гребуться?

Друга сусідка — О! Так ви ж самі казали, що дуже любите, коли до вас
гості приходять!

 

> — Ти диви! А куди це Явтух їде? Мабуть у Літки на ярмарок? 

Друга сусідка — А я зараз запитаю.

(Інсценування пісні ‘Та куди їдеш, Явтуше?»)

Явдоха — Піди, Явтуше, на ярмарок, та купи добру, молоду курку, і щоб
яйця несла.

(Явтух ходить по ярмарку, підходить до продавця з півнем)

Явтух — Це курка?

Продавець — Курка! Курка!

Явтух — Щось вона на півня схожа. Чому у неї такі довгі ноги?

Продавець — Та то ж вона дуже багато бігає.

Явтух — А яйця вона несе?

Продавець — Аякже, несе, несе.

Явтух — Тоді беру. Скільки вона коштує?

Продавець — Тридцять гривень.

(Явтух повертається до Явдохи)

Явтух — Явдохо, я вже купив курку.

Явдоха — Матір Божа! Нащо ж ти півня купив? Боже мій! Ще й який

общипаний та старий! Тепер я піду базарювати, а ти піди волів

напій.

(Іде до прилавків)

Явдоха — Він купив півня, а я куплю бубон, та й розвеселюся.

(Українська народна гра «Веселий бубон») 

Явдоха — Як не добре грати, а треба додому вертати. 

Солоха — Продаю чоловіка! Продаю чоловіка!

Явдоха — А чого це ти, кумасю, чоловіка продаєш? Явдоха — Та таке
ледащо, що тільки їсти просить!

(Інсценівка пісні «Грицю, Грицю, до роботи «.

Вчитель — Старші продають, купують, жартують, а діти граються.

(Гра «Коте, Марку»)

Дівчинка — Ой. ти коте, Марку,

Ходиш по ярмарку

Не торгуєш, не купуєш,

Тільки робиш сварку.

Геть побив горнятко,

Сполохав курчатко,

Вкрав у баби сало,

Та кричиш, що мало.

То ж, лови нас без упину, —

Не знімаючи хустину.

Вчитель -І який ярмарок без змагань? Міряються силою чоловіки, а

дівчата і хлопці перетягують канат. Хто переможе — той отримає приз –
в’язку бубликів.

Іванко — Ох і заморився ж я. принеси, галю, мені води з криниці.

(Інсценівка пісні «Несе Галя воду»).

Вчитель — Як і годиться на ярмарок завітали артисти.

Циган — Гей, давайте нам дорогу, йде Михайло клишоногий. Він розважить
вас усіх, буде радість, буде сміх.

Діти — Михайлику, покажи як танцюють гопака.

(Ведмідь танцює, потім падає і засинає).

Діти — Ми по ярмарку ходили, клишоногого будили.

Гей, ведмедю уставай, нас, як можеш, доганяй!

(Ведмедик ловить дітей).

Вчитель — На доброму ярмарку ми побували.

Одні купували, другі продавали,

Співали, сміялись ще й жартували,

А ще усі разом ми танцювали.

(Український гопак)

Вчитель — Надходить вечір. Затихає літківський ярмарок. Тільки чути спів
дівчат та чарівний голос сопілки над Десною.

Моє село найкраще на Україні. Перша письмова згадка про село Літки
датується 1426 роком.

Розмістилося воно в заплавах річок Десни та Любича, на бідних болотистих
землях, за ЗО кілометрів від столиці України — міста Києва. Бідність
земель, низькі врожаї примушували селян займатися відхідними заробітками
та здобувати відповідну професію. Більшість людей були шевцями,
кравцями, ткачами, ковалями, теслями, бондарями, чинбарями, рибалками,
лозоплетами, а жінки займалися українською вишивкою. Працювали численні
ремісничі цехи. Вони були об’єднані в цехове братство при церкві Святого
Миколи Чудотворця. У цій церкві, яка стояла на Базарній площі (нині —
Перемоги), зберігалося знамените Літківське Евангеліє, написане
українською мовою в 1590 році і нібито завезене з Волині.

Багатющі природні луки та пасовища у заплавах річок Десна та Любич дали
змогу Остерському князю, духовенству Київських монастирів розвивати
скотарство з випасом худоби в літній період.

За переказами, назва села походить від «літкування» худоби на випасах.
Згодом розвинене скотарство дозволило селянам займатися чумацьким
промислом. Майже до 20-х років XX століття літківці їздили в Крим по
сіль.

У середні віки село стало називатись містечком майстрів, або Великі
Літки.

З 1924 року артіль, а з 1960 року і до наших днів працює фабрика
художніх виробів ім. Т.Г. Шевченка. Свою продукцію вона поставляла вусі
республіки колишнього СРСР, до Великої Британії, Франції, США, Індії.
Єгипту, Сирії, Італії. Поруч діє Літківська швейна фабрика «Любич».

До війни в селі вчителював письменник Герой Соціалістичної праці,
лауреат Ленінської премії Стельмах М.П. Його ім ‘я присвоєно Літківській
середній загальноосвітній школі.

А ще в селі живе багато цікавих і талановитих людей.

Мені подобається чудова природа лісів, полів, луків, що оточують моє
рідне село. Я його дуже люблю!

Моє село, оспіване піснями,

Для мене ти найкраще на землі. Тут все моє: і колискова мами,

І хліб святий у батька на столі.

Похожие записи