Вчитель – рушійна сила оновлення соціокультурного простору сучасної
школи

Відомості про автора

Тітенко Тетяна Василівна , заступник директора з навчально-виховної
роботи

Вербівська ЗОШ І-ІІІ ступенів Городищенського району

Анотація

Ефективна організація методичної роботи в спадщині В.О.Сухомлинського

Школа – це передусім учитель.

Особистість учителя – наріжний

камінь виховання.

В.Сухомлинський

Учитель – святе і рідне для кожного ім’я. Він був завжди, відколи існує
людство. Відігравав чи не найважливішу роль у суспільстві. Адже саме на
нього покладали надії, називали старійшиною роду, з ним завжди радилися,
йому довіряли найдорожче – своє майбутнє, своїх дітей.

Нині школі потрібен високоосвічений, компетентний професіонал,
котрий володіє глибокими педагогічними знаннями, надбаннями національної
та світової культури, здатний до роботи в нових умовах. Тому на
нинішньому етапі розвитку освіти виникла нагальна потреба в ефективній
організації методичної роботи школи взагалі та творчими педагогами
зокрема. А отже, зростає і роль керівника навчального закладу.

Василь Олександрович вважав, що добре керувати школою означає
добре знати науку виховання, яка повинна стати основою наукового
керівництва вихованням і освітою, організації роботи колективу школи —
вчителів та учнів: бути майстром навчально-виховного процесу, володіти
мистецтвом впливу на дитину, підлітка, юнака, дівчину. Адже виховання в
широкому розумінні — це постійне духовне збагачення — оновлення як тих,
хто виховується, так і тих, хто виховує. До того ж цей процес
відзначається глибокою індивідуальністю: та чи інша педагогічна істина,
правильна в одному випадку, нейтральна в другому й абсурдна в третьому.

Керівник школи буде хорошим, авторитетним наставником учителів і учнів
лише доти, поки він удосконалює свою майстерність і майстерність вчителя
й вихователя. Хороший директор — це насамперед добрий організатор,
вихователь і дидакт не тільки щодо дітей, яких він навчає на своїх
уроках, а й щодо всіх вихованців школи та вчителів.

Що означає хороший учитель? Це насамперед людина, яка любить дітей,
знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина
може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця
дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам
він був дитиною.

Хороший вчитель — це по-друге, людина, що добре знає науку, на основі
якої побудований предмет, котрий він викладає, закохана в цю науку, знає
її горизонт — найновіші відкриття, дослідження, досягнення. Гордістю
школи стає вчитель, який, на доповнення до сказаного, сам небайдужий до
проблем, над якими б’ється його наука, здатний до самостійного
дослідження. Хороший учитель знає значно більше, ніж передбачає програма
середньої школи. Навчальний предмет для нього — лише азбука науки.

Хороший учитель — це, по-третє, людина, яка знає психологію і
педагогіку, розуміє і відчуває, що без знання науки про виховання
працювати з дітьми неможливо.

Хороший учитель — це, по-четверте, людина, яка досконало володіє
вміннями в тій чи іншій трудовій діяльності, майстер своєї справи. Дуже
важливо, щоб у школі був і чудовий садівник, і людина, закохана в
машини, і майстер електротехніки, і столяр, і рослинник, який любить
поратися на навчально-дослідній ділянці. У добрій школі кожний учитель
має яку-небудь трудову пристрасть.

Де ж знайти людей з таким всебічним розвитком? Хороші люди
навколо нас, їх треба вміло шукати.

Хороший учитель не завжди приходить до школи з уже готовими якостями.
Часто доводиться добирати людину, яка має лише відповідні дані для тієї
всебічної підготовленості, про яку говорилося вище. Потім починається
копітка робота з цією людиною, і вона стає хорошим учителем насамперед
завдяки обстановці творчої праці педагогічного колективу й учнів.

Провідну роль у становленні молодого спеціаліста як учителя і
вихователя відіграють наставники – педагоги з великим багажем знань і
досвідом роботи. Життєва мудрість, поглиблена знанням педагогічної
теорії, допомагає старшим учителям передавати своїм молодшим товаришам
не тільки педагогічну майстерність, а й душевність, людяність.
Взаємовідвідування уроків, обговорення педагогічних статей, підготовка
виступів на педагогічну раду і засідання методичних об’єднань – далеко
не всі види роботи наставника з молодим спеціалістом.

Індивідуальна, дружня, відверта, душевна розмова — головний метод
роботи керівника з вчителем. Адже виховання — це найбільш тонка духовна
діяльність.

Завдання керівника — допомогти кожному вчителеві в створенні
індивідуальної творчої лабораторії.

Індивідуальна робота з учителем передбачає, з одного боку, вивчення
тих методів виховання, які він застосовує, а з другого — надання йому
практичної допомоги. Зміст, методи, характер такої роботи визначаються
рівнем педагогічної культури педагогів, їхнім кругозором, інтересами,
духовними запитами.

Найголовніше в цій роботі — розкрити перед учителем залежність
результатів його діяльності від його знань, культури, від того, що він
читає, як вчиться, як збагачує свої знання.

Якщо вчитель вдумливо аналізує свою роботу, в нього не може не
виникнути інтересу до теоретичного осмислення свого досвіду, прагнення
пояснити причинно-наслідкові зв’язки між знаннями учнів і своєю
педагогічною культурою. Логічний наслідок аналізу своєї роботи полягає в
тому, що вчитель зосереджує увагу на якомусь боці педагогічного процесу,
який, на його думку, відіграє в даному разі найважливішу роль,
досліджує, вивчає факти, читає педагогічну і методичну літературу. Так
починається вищий етап педагогічної творчості —поєднання практики з
елементами наукового дослідження. В результаті після року, двох, трьох
років роботи вчитель виступає на теоретичному семінарі або на засіданні
педагогічної ради з доповіддю, готує виступи на районному та обласному
рівнях, пише статті до фахових журналів, ділиться досвідом роботи.

Учитель — це перший, а потім і головний світоч в інтелектуальному
житті школяра; він пробуджує в дитини жадобу знань, повагу до науки,
культури, освіти.

Багаторічний досвід переконує, що найважливішою умовою всебічного
розвитку дітей є багате, різностороннє інтелектуальне життя
педагогічного колективу, різноманітність інтересів, широта кругозору,
допитливість, чутливість до нового в науці. З великим захопленням і
цікавістю учні Вербівської ЗОШ І-ІІІ ступенів відвідують заняття
гуртків, а їх у школі – 16. Створені вони з урахуванням нахилів та
побажань учнів, а також творчих педагогів. Це в першу чергу учителі
початкових класів «старші учителі» Пустовойт Ольга Семенівна та
Степаненко Ольга Анатоліївна, які у своїй діяльності широко
використовують спадщину В.О.Сухомлинського, проводять уроки серед
природи, виховують учнів на казках Василя Олександровича і самі вчать
діток писати. Не менш цікавими є заняття учасників літературної студії
«Дивослово», керівник учитель української мови і літератури, «спеціаліст
першої кваліфікаційної категорії» Пикало Надія Володимирівна. Твори
студійців Борщ Ольги, Піскун Світлани та Піскун Оксани ввійшли до збірки
юних талантів Шевченкового краю, а зустріч з цікавими людьми, зокрема
поетесою Зоєю Дикою, додають учням наснаги до творення прекрасного.
Вихованню естетичних смаків, творчого мислення і мистецької культури
приділяють належну увагу викладачі школи мистецтв по класу «Образотворче
мистецтво» та «Баян» Швець Наталія Петрівна та Заточна Людмила
Іванівна. Невід’ємною складовою виховання у школі стали щорічні виставки
дитячих малюнків по творах В.О.Сухомлинського, жовтневі педагогічні
читання, створено кімнату народознавства, впорядковується шкільне
подвір’я і навчальні кабінети.

Не можна не сказати про роботу класних керівників, які добре знають
своїх вихованців і їх батьків.

Співпраця і виховання здійснюється на гуманістичній основі, його
головний принцип –олюднювання відносин у процесі спілкування. Однією із
особливостей гуманістичного виховання є допомога дітям у самовихованні,
захист дитини від життєвих незгод, конфліктів, самотності, створення
умов вільного розвитку її духовних і фізичних потреб.

¬ I I ? ®

4

? ®

1@?

H@?

hZ

звичайне “ким бути “ і “яким бути”, а передусім – “як жити”, тобто як
обрати свій індивідуальний спосіб життя, оптимальний режим
інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, спосіб реакції на
невдачі та успіхи, відповідний тип трудової діяльності й форми
проведення вільного часу.

Важливим етапом створення умов для розвитку самоврядування, колективної
творчої діяльності є організація дозвілля школярів, зокрема робота
клубів, гуртків та школи мистецтв. У школі постійно організовуються
різні колективні заходи, це й свято першого дзвоника, родинні вечори та
зустрічі “Бабусю рідненька, ти все в світі знаєш”, “Доземно вклонюся
своєму дідусю”, “Шануймо батька й неньку”, “Тато, мама і я — сім’я”,
літературно- музичні свята ,присвячені різним порам року, змістовні
подорожі по країні Барвінчат, новорічно-різдвяні свята, Шевченківський
фестиваль, естафети пам’яті, свято зустрічі весни та птахів та багато
інших. Кожному з них передує тривала підготовка: добір матеріалу,
розгляд і оцінювання його на уроках та в позаурочний час, виготовлення
дітьми та батьками необхідної атрибутики, запрошень, оформлення
виставок. Метою цих та інших свят є формування в учнів високих моральних
переконань та чеснот через відродження національних звичаїв і традицій;
ознайомлення з багатою скарбницею народної поетичної творчості. Участь у
їх підготовці та проведенні сприяє розвитку фізичних і духовних сил
дітей, є сходинкою до вивчення основ наук.

Навчання — це насамперед взаємини між людьми, обмін духовними
цінностями, взаємна віддача сердечної доброти, співчутливості. Усе
шкільне життя повинно бути пройняте духом гуманності.

Що ж тут найголовніше?

Щоб бути гуманним, потрібно знати душу дитини. Гуманність не
створюється якимись спеціальними прийомами. Сюсюкання і підробка під
дитячий лепет породжують лінощі, недбайливість, примхи. Стурбований цим,
учитель вирішує покінчити одним махом з лібералізмом батьків, вважаючи,
що сюсюканню можна протиставити лише суворість. У всіх цих «крутих
поворотах» і доторканнях до особистості, мета яких — щось рішуче
змінити, вчитель завжди має справу з волею дитини. А воля — це дуже
складна і примхлива річ, до того ж ідеться про дитячу волю.

Справжня гуманність означає передусім справедливість як поєднання
поваги з вимогливістю. У шкільному житті нема і бути не може якоїсь
абстрактної справедливості. Справедливість у вихованні означає, що в
педагога є досить духовних сил для того, щоб приділити увагу кожній
дитині. Трафарет, шаблон — це найгірший вияв байдужості,
несправедливості. Відчуваючи, що її не бачать, не хочуть знати про її
особисту маленьку біду, забувають про неї, полишають на саму себе,
дитина переживає це як гірку образу і велику несправедливість. Часом
моральна підтримка полягає уже в тому, щоб під час самостійної роботи
вчитель підійшов до дитини і про щось запитав її, щось порадив.

Вимогливість починається з глибокої поваги до сил і можливостей
дитини. По-справжньому вимагати — це означає вміти зрозуміти і відчути
серцем, що учневі під силу, а що ні. До тієї межі, до якої дитина може
піднятися при максимальному напруженні своїх сил, їй потрібно допомогти
піднятися. Переконати людину, що поставлена мета досяжна,— це й означає
по-справжньому вимагати і водночас по-справжньому поважати.

Гуманне ставлення до дитини означає розуміння вчителем тієї простої і
мудрої істини, що без внутрішніх духовних зусиль дитини, без її бажання
бути хорошою немислима школа, немислиме виховання. Справжній майстер
виховання і спонукає, і примушує, але все це робить так, що в дитячому
серці ніколи не згасає цей дорогоцінний вогник — бажання бути хорошою.
Справжня гуманність вихователя означає майстерність, мистецтво, уміння
пробудити в дитини думку про те, що вона ще не стала такою, якою може і
повинна стати. І те хороше, що є для дитини ідеалом, манить, приваблює,
надихає її. Справжній майстер, навіть дорікаючи, висловлюючи
незадоволення дитиною, виливаючи свій гнів,— учитель також може бути
гнівним, як і будь-яка емоційно культурна, вихована людина,— навіть у
гніві ніколи не забуває про те, що можна в дитини погасити цю думку —
думку про недосяжну мету, про бажаність досягнення мети.

Якими б невідкладними не були завдання, що стоять перед учителем, їх
не можна розв’язати одним махом. Чи є вчитель новачком на педагогічній
ниві, чи вже має досвід, для керівника школи важливо визначити його
можливості, рівень його педагогічної і загальної культури, його
кругозір, ерудицію. Важливо якомога ретельніше запобігати всіляким
недолікам і помилкам на уроках. Уже після перших відвіданих уроків треба
робити висновки про те, що є необхідним для поліпшення якості роботи
педагога.

Успіх індивідуальної роботи залежить головним чином від того, як
завдяки порадам і рекомендаціям директора педагог оволодіває методом
самостійного аналізу своїх успіхів і недоліків. Цій меті в нас
відповідають характер і навіть тон порад та рекомендацій: вони
випливають із спільного з учителем аналізу навчального процесу. На
кожному уроці відкривається щось нове, думка заглиблюється в деталі, які
до цього часу були непомічені. Важливо, щоб думка директора захопила
вчителя, щоб директор і вчитель були запалені спільними
пошуками, стали дослідниками педагогічного процесу. Найдосвідченіший
педагог ніколи не повинен спинятися на досягнутому, бо якщо нема руху
вперед, то неминуче починається відставання.

Істотним чинником, що впливає на творчу активність педагогів, виступає
інноваційний клімат як система внутрішніх умов, що визначають
інноваційні можливості педагогічного колективу. А це наявність у
колективі авторитетного творчого ядра, яке захоплене новими ідеями і
веде активний науково-методичний пошук; згуртованість колективу на
основі гуманістичних цінностей; розвинена взаємодопомога і методична
співпраця в педагогічному колективі; сприятлива емоційна атмосфера в
колективі, задоволеність педагогів своєю працею; різноманітність форм
інноваційної діяльності членів колективу: самоосвіта, участь в
обговоренні інноваційних проектів, виступи на педрадах, шкільних та
районних м/о, конференціях, участь у роботі творчих груп. А головне для
учителів побачити підвищення якості навчання і виховання дітей у міру
поглиблення інноваційного процесу.

По-скільки в практику роботи вчителів уже давно ввійшли уроки з
активними формами навчання, зокрема і інтерактивними, відпала потреба
переконувати їх в тому, що основою розвитку творчої особистості є
створення ситуації активного пошуку, здогадів, роздумів, дискусій,
розв’язання протиріч. Урок без таких методів – це урок учорашнього дня.

Відомо, що тільки творчий учитель може виховати творчу
особистість. А виховати творчого вчителя і допомагають інноваційні форми
і методи методичної роботи, які передбачають моделювання реальних
педагогічних ситуацій, спільне розв’язання проблем на основі аналізу
обставин; сприяють створенню атмосфери і співробітництва, взаємодії;
допомагають учителю справжнім лідером дитячого колективу. Педагоги
вчаться бути демократичними, активно спілкуватися з іншими, критично
мислити, приймати продумані рішення.

Керуючись гаслом «Почни з себе», з метою ознайомлення вчителів з
інтерактивними методиками, вироблення в них позитивного ставлення до
інтерактивних технологій навчання, зацікавлення в їх використанні, ми
почали проводити методичні оперативки, педради, засідання шкільних
методичних об’єднань, постійно-діючий семінар у формі ділових ігор, з
використанням інтерактивних методик. Так, наприклад, засідання м/о
вчителів початкових класів проходить як «Проблемний стіл» чи «Аукціон
методичних ідей», або інтелект-шоу «Еврика». Методичні оперативки у
формі інтерактивних тренінгів, методичні наради як ділові ігри
«Цікавинки із методичної скриньки». Вчителі, що атестуються готують
«Презентації творчої майстерності», щорічно у лютому-березні проходить
декада відкритих уроків як «Ярмарок педагогічної творчості». Під час
проведення звичних методичних заходів з використанням інтерактивних
технологій відбувається звільнення від стереотипів у педагогічному
мисленні, виявляється творчий , пошуковий підхід до педагогічної
діяльності вчителів.

Не випадкові удачі повинні визначати наш успіх, не щасливі знахідки, а
копіткий пошук, аналіз залежності того, що виходить, від того, що робиш.

Сьогодні на зламі двох тисячоліть закономірним постає питання
про створення школи майбутнього , яка б плекала творчу особистість,
забезпечила умови для повноцінного фізичного, психічного, соціального і
духовного розвитку дитини, формувала людину, яка здатна будувати
демократичну державу – Україну. І це завдання лягає на плечі вчителя.
Хто він – хороший учитель? Саме цьому питанню присвячується даний
матеріал.

Використана література

1. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором. – К.: Рад. шк.,
1988. – 284с.

PAGE

PAGE 7

Похожие записи