Типологія освітніх технологій
У теорії та практиці роботи шкіл існує багато варіантів
навчально-виховного процесу. Кожен автор вносить в освітній процес щось
своє, індивідуальне, тому серед технологій виділяють авторські. Проте
багато технологій за своєю метою, змістом, методами та засобами мають
достатньо схожих рис і тому можуть бути об’єднані в кілька узагальнених
груп
За суттєвими ознаками (цільовою орієнтацією, характером взаємодії учня й
учителя, організації навчання тощо) Г. Селевко виділяє такі класи
технологій.
Цей варіант класифікації не дає, на нашу думку, можливості застосовувати
запропоновані підходи у практичній діяльності шкільних освітян, до того
ж «грішить» неправомірним поєднанням понять педагогічних систем,
авторських шкіл, концепцій, технологій, процесів навчання й виховання.
І коли ми пропонуємо власну модель, то при цьому прокладаємось на:
необхідність урахування багатовікового вітчизняного та зарубіжного
досвіду;
сучасні реалії перехідного періоду становлення державності національної
ідеї, а отже, особливості системи освіти та науки;
нові філософські концепції та парадигми.
Отже «освітня технологія» розглядається нами як похідна нового типу
освіти, суттєвими рисами якої є:
технологія розробляється на основі конкретної філософії, методології
освіти, педагогічної ідеї, в основі яких – ціннісні орієнтації, цільові
установки автора чи колективу, орієнтованого на конкретний очікуваний
результат;
технологічний ланцюг педагогічних дій вибудовується відповідно до
поставленої мети і має гарантувати всім школярам досягнення життєвої
перспективи та високий рівень засвоєння державного стандарту освіти;
функціонування технології передбачає взаємопов’язану діяльність учителя
й учнів з урахуванням принципів особистісно зорієнтованого розвивального
навчання й виховання та індивідуалізації;
поетапне й послідовне запровадження елементів педагогічної технології
може бути відтворено будь-яким учителем з урахуванням авторських
підходів;
органічною частиною технології є діагностування та моніторинг
результатів діяльності;
глибока психологізація освітніх технологій.
Оволодіння новими технологіями навчання й виховання вимагає внутрішньої
готовності вчителя до серйозної роботи щодо перетворювання самого себе.
Поняття освітньої технології в ліцеї найближче можна співвіднести з
визначенням В. Гузєєва: «Освітня технологія – комплекс, що складається
з:
деякого уявлення запланованих результатів навчання;
засобів діагностики поточного стану тих, кого вчать;
набору моделей навчання;
критеріїв відбору оптимальної моделі (до даних конкретних умов).
Модель навчання включає два яруси. Верхній ярус – методи та форми –
відноситься до дидактики, нижній ярус – це педагогічна техніка (засоби
та прийоми). Доповнені особистісними особливостями вчителя (інтуїція,
манера поведінки, міміка, жести, стосунки тощо), – вони становлять
педагогічне мистецтво».
В. Гузєєв серед технологій виділяє:
універсальні, які використовують при викладанні будь-якого предмета;
обмежені – при викладанні кількох предметів;
специфічні – для одного-двох предметів.
Як бачимо, провідним принц пом класифікації є головна роль, яку виконує
та чи інша навчальна дисципліна:
1) предмети, провідним компонентом яких є наукові знання, – фізика,
біологія, географія;
2) предмети провідним компонентом яких є способи діяльності, – іноземна
мова, креслення, фізкультура, інформатика;
3) предмети, провідним компонентом яких є ціннісні орієнтації, –
література, історія, образотворче мистецтво, музика тощо.
Автор навчально-методичного посібника «Перспективні освітні технології»
Г. Ксензова виділяє три групи технологій:
технології пояснювально-ілюстративного навчання, в основі яких лежать
інформування, просвіта учнів та організація їхніх репродуктивних дій для
вироблення знань, умінь, і навичок;
особистісно зорієнтовані технології навчання, що створюють умови для
забезпечення власної навчальної діяльності учнів, розвитку їхніх
індивідуальних особливостей;
технології розвивального навчання, у центрі уваги яких перебуває спосіб
навчання, котрий спонукає до включення внутрішніх механізмів
особистісного розвитку учнів, їхніх інтелектуальних здібностей.
Суттєві ознаки та особливості пояснювально-ілюстративного способу
навчання
Зовнішні ознаки:
трансляція готового навчального змісту, інформування;
домінування навчання над учнями;
одноманітність і консерватизм у змісті та формах;
регламентована, виконавська діяльність;
формування особистості із заданими рисами;
оцінка діяльності за зовнішніми показниками;
контроль замість управління.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
