Пошукова робота

на тему

Типології загальнолюдських та освітніх цінностей

Основним чинником, що формує найпоширеніші серед людей ціннісні
орієнтири, є, звичайно, суспільство. Кожний історичний час, кожний
конкретний етап у розвитку суспільства характеризується своєю сиcтeмою
цінноcтeй, визначається найбільш поширеною їх ієрархією, яка виступає
щодо індивіда як нормативна, з якою він має співвідносити свої
особистiсні цінності. Pадикальні соціальні зміни зумовлюють докорінну
зміну набору базових життєвих цінностей та їх ієрархії, перегляд масових
уявлень про те, що є цінним, значущим, а що ні. Ці ціннісні ієрархії є
предметом значного інтересу представників різних наукових дисциплін –
філософії, соціології, педагогіки. Деякі (А. Маслоу, В. Брожик,
Л. Сохань) дослідники виділяють моделі ціннісних ієрархій, які проходять
через усю європейську культуру.

Великий арсенал педагогічних цінностей вимагає їх упорядкування на
підставі обраної системостворюючої ознаки. За таку основу обиралися
типові потреби особистості (В. Сластьонін), рівень існування цінностей
(Є. Шиянов), цілі діяльності (Є. Павлютенков), досвід педагогічної
діяльності (В. Бездухов) та інші підходи.

Типологія цінностей є одним із методів наукового пізнання, який дозволяє
на основі структурно-системного підходу розчленовувати та групувати
системи об’єктів за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі. Багато
вчених: філософи, соціологи, психологи, педагоги – робили спробу
впорядкування й опису системи цінностей. Природно, що в процесі
типологізації дослідники спиралися на виявлення рис подібності і
несхожості ціннісних орієнтацій, на пошуки способів їх ідентифікації.

Першою системою загальнолюдських цінностей можна вважати заповіді
Нагірної проповіді І. Христа.

Очевидно, що послідовне прийняття тієї чи іншої ієрархії цінностей
суспільством веде до значних наслідків в соціальному житті і зокрема в
освіті.

Одна з перших типологій цінностей була запропонована на початку ХХ
століття вченим Г. Мюнстербергом. Запропонована таблиця виявляла
закономірність побудови ціннісного осмислення світу людиною.

Таблиця 3

Типологія цінностей (Г. Мюнстерберг)

Цінності Логічні Естетичні Етнічні Метафізичні

Життєві Цінності

буття (предмети сприйняття) Цінності

єдності (предмети радісного переживання) Цінності розвитку

(предмети піднесення) Божественні

цінності (предмети віри)

Зовнішнього світу Речі

Природа Гармонія

Мистецтво Розвиток

Господарство Творіння

Всесвіт

Найближчого оточення Істоти

Історія Любов

Поезія Прогрес

Право Відкриття

Людство

Внутрішнього

світу Оцінювання

Розум Щастя

Музика Саморозвиток

Звичаї Спасіння

Надія

Культурні Цінності взаємозв’язку (предмети пізнання) Цінності краси
(предмети захоплення) Цінності створення (предмети визнання) Основні
цінності

(предмети переконання)

Як видно із запропонованої типології, цінності умовно поділяються на дві
великі групи: цінності буття і цінності культури. Причому в обох групах
розглядаються змістовні площини та їх втілення в житті і культурі. Через
логічне, естетичне, етичне, метафізичне наповнення світу пропонується
виділити основні цінності життя (речі, гармонія, ріст, стан у
зовнішньому світі, оцінювання, щастя, порятунок у внутрішньому світі,
любов, одкровення в найближчому оточенні і т.д.) і цінності культури (у
зовнішньому світі – природа, всесвіт, образотворче мистецтво, у
внутрішньому світі – розум, музика, вдача, поверхня, у найближчому
оточенні – історія, поезія, людство і т.п.).

Широку популярність мала типологія Н. Ресчера. У ній відзначалося, з
якими потребами, інтересами і бажаннями людини пов’язані цінності:

1) матеріальні і фізичні (здоров’я, безпека);

2) економічні (продуктивність, впевненість, ефективність); 3) моральні
(чесність, справедливість);

4) соціальні (благодійність, ввічливість);

5) політичні (свобода, рівноправність, законність);

6) естетичні (краса, гармонія, симетрія);

7) релігійні (покора, просвітницька свідомість);

8) інтелектуальні (знання, логічність);

9) професійні (визнання, успіх);

10) сентиментальність (кохання, дружба, привабливість).

Значна заслуга у філософському обґрунтуванні спроб класифікації
цінностей належить словацькому досліднику В. Брожику. Він відзначав, що
будь-яка ієрархізація цінностей, будь-яка їх типологія є вираженням
досить визначеного, історично досягнутого стану суспільства;
типологізація та ієрархізація цінностей завжди були завершальним пунктом
теорії цінностей, а саме:

1.Якщо певна об’єктивна ціннісна предметність дійсності виступає умовою
певного людського існування, то в цій своїй якості вона не рівною мірою
важлива для всякого об’єкта. Отже, сама ціннісна предметність об’єктивно
ієрархізована.

2.Упорядкування цінностей за мірою їх важливості залежить не лише від
характеру функцій, яку вони виконують сьогодні, але й від ідеалів, які
сприймаються суб’єктом, і від цілей, яких він хоче досягти своїми діями.

3.Всяка ієрархія цінностей вразлива для критики і може тією чи іншою
мірою відповідати існуючим умовам та зумовленим ними бажанням, намірам
та цілям суб’єкта”.

В. Брожик запропонував класифікувати цінності:

а) за характером – предметності цінності;

б) за поняттям ”норми” – нормативності цінностей;

в) за характером виконуваних функцій;

г) за ґенезою застосування;

ґ) за часом;

д) за цільовим призначенням;

е) за сферами суспільного життя.

З цього приводу Питирим Сорокін зауважував, що жодна система не містить
у собі всю істину, також як і жодна інша не є цілком помилковою.

На думку соціологів, особисті цінності деякою мірою обумовлюються
загальноприйнятими цінностями, соціальними нормами. У соціальній
психології норма – існуючий у соціальній спільності чи групі стандарт,
порівняння з яким визначає прийнятність і досконалість об’єктів,
процедур і продуктів діяльності.

Ф.М. Щербак дійшов висновку, що в первинній абстракції
ціннісно-нормативного регулювання можна вибудувати шкалу ознак, які
розподіляються за принципом дихотомічного поділу, де одні ознаки
закріплені за нормою, а інші – за цінністю

Норма Цінність

імперативність

обов’язковість

необхідність

рамки

регулятивність

суспільна думка

суспільне

ідеологічне

орієнтація

зовнішнє особиста прихильність

бажаність

свобода

творчість

волевиявлення

самооцінка

особисте

совість

самоорганізація

внутрішнє

Через усю європейську культуру пройшла класифікація ціннісних ієрархій
Л.В. Сохань:

1.Діонісійська ієрархія: першість посідають такі цінності, як
споживання, зручне життя, комфорт. Для людини, якій властива ця ціннісна
модель, життя лише тоді має сенс, коли вона має змогу споживати якомога
більше товарів, благ, зручностей, використовувати блага індустріальної
цивілізації. Жити – означає мати і користуватися.

2.Геркулесівська ієрархія: прагнення насамперед влади, панування над
іншими. У цьому випадку комфорт та зручності вже на мають вирішального
значення, головне – мати контроль над людьми та соціальними групами,
постійно примножувати свою владу.

3.Прометеївська ієрархія: служіння надіндивідуальним груповим цілям.
Життям цієї людини керують моральні принципи, подавати допомогу іншим
людям для неї не лише обов’язок, а й задоволення. Іноді такі люди стають
борцями проти зла і несправедливості.

4.Аполонічна ієрархія: головним рушійним чинником життя стає творчість,
пізнання. Наявність людей, які дотримуються цієї ціннісної моделі,
забезпечує у суспільстві збереження та примноження культури.

5.Сократична ієрархія: прагнення насамперед пізнати та зрозуміти себе,
свій внутрішній світ, тип особистості. Головною метою стає розвиток та
самовдосконалення, творення самого себе. Ці люди набагато рефлексивніші
порівняно з іншими, намагаються свідомо сформувати своє ”Я” згідно з
власним проектом ”ідеального Я”.

Звичайно, наведені тут моделі є ”чистими”, тобто ідеальними
конструкціями, в реальності у житті людей кожна з цих ціннісних моделей
не лише сумісні, а й передбачають одна одну: скажімо, схильність до
творчості, пізнання часто поєднуються з самопізнанням і
самовдосконаленням. Деякі з моделей взаємовиключають одна одну. Так,
важко уявити, що для людини з провідними цінностями споживання матимуть
значну увагу цінності альтруїзму, або індивід, що прагне будь-що влади,
займеться самоудосконаленням.

Типовим прикладом спроб класифікації цінності виступає ієрархія
цінностей за Максом Шеллером:

1) ряд цінностей приємного і неприємного (відчуття задоволення або
болю);

2) ряд цінностей вітального відчуття. Основними станами тут виступають
”модуси” життєвого відчуття (відчуття здоров’я та хвороби, сили та
втомленості), а інстинктивними реакціями – відвага, страх, гнів, помста;

3) ряд духовних цінностей, особливістю яких є відчуженість від тілесного
оточуючого світу. При відчутті цих цінностей наступає необхідність
приносити їм в жертву життєві блага.

На думку М. Шеллера, цінності за своєю природою поділяються на позитивні
та негативні. Слід зауважити, що більшість дослідників вважають, що
поняттю ”цінність” притаманна позитивна характеристика. Без відношення
до людини цінності не виявляють ані корисності, ані шкоди. Ціннісними
вони стають, коли набувають суспільних якостей. Разом з тим, поняття
”цінність” зі знаком мінус – це абсурд.

При розгляді аксіологічних підходів в освіті необхідно особливо виділяти
такі типології цінностей, основою для створення яких є особистість. У
цьому випадку типологія включає політичні, екзистенціальні, моральні,
екологічні, естетичні ціннісні орієнтації, які орієнтують на зміст
людського в людині.

У психології відомо декілька класифікацій цінностей. В. Франкл
”заснував” три основні категорії цінностей.

Цінності першої категорії – творчі й актуалізуються в діях.

Цінності другої категорії – переживання, реалізуються у пасивному
сприйнятті світу нашою свідомістю.

Третя категорія – цінності відносин, актуалізуються скрізь, де індивід
зустрічається з чим-небудь, чого вже не можна змінити.

В. Франкл вважає цінності відносин вищими цінностями, адже людина,
стикаючись зі своєю долею і змушена її сприймати, все ж таки має
можливість реалізувати цінності відносин. Те, як вона сприймає тяготи
життя, як несе свій хрест, та мужність, яку вона виявляє у стражданнях,
гідність, яку вона демонструє, – все це є мірою того, наскільки вона
відбулася як людина.

До основних змістовних компонентів педагогічної аксіології
Ф.Г. Зіятдінова відносить такі, як демонстрація, розмаїття співіснуючих
систем ціннісних орієнтацій, реальний плюралізм прагнень людей, що
взаємодіють у процесі виховання; розробка та обґрунтування системи
методичних процедур, які дозволяють виявляти та враховувати реально
існуючі системи ціннісних орієнтацій; розробка та обґрунтування
науково-методичного інструментарію розкриття системи диспозицій, які
реально регулюють інтерперсональні відносини.

Є.І. Головаха запропонував класифікацію цінностей, в основі якої –
професійна діяльність:

1) цінності, які можуть бути реалізовані безпосередньо у професійній
діяльності;

2) цінності, які реалізуються за рахунок професійної діяльності;

3) цінності, що реалізуються поза професійною діяльністю.

Цінності класифікують по-різному, залежно від того, які потреби вони
задовольняють, яку роль виконують, у якій сфері застосовуються:

– за об’єктом засвоєння – матеріальні, морально-духовні;

– за метою засвоєння – егоїстичні, альтруїстичні;

– за рівнем узагальнення – конкретні, абстрактні;

– за способом вияву – ситуативні, стійкі;

– за роллю у діяльності людини – термінальні, інструментальні;

– за змістом діяльності – пізнавальні, предметно-перетворювальні
(творчі, естетичні, наукові, релігійні…);

– за належністю – особистісні, групові, колективні, суспільні, етнічні,
загальнолюдські.

О.Я. Савченко вважає, що сучасний стан педагогічної теорії і практики
вимагає наукового обґрунтування двох систем цінностей:

1) ті, на які має орієнтуватися освіта зараз і на перспективу;

2) визначення тих цінностей, які мають створюватися, формуватися в
самому освітньому процесі.

У галузі шкільної освіти, на думку О. Савченко, найважливішими є такі
групи цінностей:

1. Гуманістичні: дитина як головна, педагогічна цінність і педагог,
здатний до її розвитку, соціального захисту, збереження
індивідуальності.

2. Гуманістичні цінності освіти, що зумовлюють зміну
авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно-орієнтовану.

3. Шкільна освіта як умова виживання людини насамперед передбачає
формування екологічного мислення і забезпечення адаптивних функцій.

4. Цінності оновлювальної освіти роблять найбільш уживаними слова:
людина, духовність, освіченість, індивідуальність, національна і
загальнолюдська культура, здоров’я, вибір, відповідальність,
варіативність, толерантність.

Кожна людина має свій набір життєвих цінностей, одні з яких для неї є
вирішальними, а інші – похідними. Для однієї людини основний зміст її
життя становить праця і усе, що з нею пов’язане, для іншої – сім’я, для
третьої – власне вдосконалення.

А. Маслоу був категорично не згоден із твердженням, що ірраціональні
процеси домінують у житті більшості людей. На його думку, немає
досконалих людей. Можна знайти людей гарних, дуже гарних, можна знайти
великих людей. Дійсно, існують творці, подвижники та ініціатори. Це дає
нам можливість з надією дивитися на майбутнє роду нашого, навіть при
тому, що такі люди зустрічаються рідко, вони незвичайні. І разом з тим
ці ж люди можуть відчувати прикрість, дратування, бути сварливими,
егоцентричними, злими або переживати депресію. Аби запобігти
розчаруванню у людській природі, ми повинні спочатку відмовитися від
ілюзій стосовно неї.

Основний акцент у своїй гуманістичній теорії А. Маслоу зробив на
дослідженні людини, яка раціонально приймає рішення й усвідомлено прагне
актуалізувати свій потенціал. ”Здоровою” людиною Маслоу вважав людину
морально повноцінну.

Кого із нацистів, які несли службу в Освенцімі чи Дахау, можна вважати
”здоровими” людьми? Тих, хто страждав комплексом провини, чи тих, хто
засипав із чистою совістю? Хіба не повинна була людина, за самою суттю
своєю, пережити тут конфлікт, страждання, пригнічення, гнів….

Людина на рівні буття завжди має якесь покликання, місію, і праця задля
її здійснення є достатнім мотивом і винагородою сама по собі. Такі люди
ідентифікуються зі своїм покликанням і описують його в термінах вищих
цінностей: досягнення досконалості, розкриття істини, ствердження
справедливості і т.п. Іншими словами, метамотивами таких людей
виступають цінності буття, або Б-цінності. Маслоу виділяє 14 таких
цінностей: 1) істина (до істини ведуть три шляхи: шлях роздумів, шлях
наслідування, шлях особистого досвіду), 2) добро, 3) краса, 4)
цілісність, 4а) єдність протилежностей, 5) життєвість (процес, рух), 6)
унікальність, 7) досконалість, 7а) необхідність, 8) завершеність, 9)
справедливість, 9а) порядок, 10) простота, 11) багатство, 12) легкість,
13) гра, 14) самодостатність.

Ці цінності входять у саме визначення людської сутності. Для
самоактуалізованих людей вони, однак, виступають не тільки як об’єктивні
цінності буття, але і як їх особисте надбання, частина їх особистості.
Маслоу, проте, допускає, що всі люди можуть бути якоюсь мірою
метамотивовані і різницю між самоактуалізованими та іншими людьми в
цьому відношенні провести важко.

Вважаючи Б-цінності частиною людської природи, Маслоу рішуче
відмежовується від усяких спроб їх надприродного тлумачення. У рамках
людства Б-цінності виявляються універсальними. Культурі ж приділяється
лише роль фактора, який впливає на їх актуалізацію, яка може і не
відбутися. Маслоу припускає, що прагнення до духовних Б-цінностей
імпліцитно притаманно кожній новонародженій дитині, але більшість із них
виявляються нездатними реалізувати його з причин, які мають соціальну
природу: убогість, експлуатація, забобони.

Свою типологію цінностей запропонував словацький дослідник В. Брожик.

По-перше: цінності поділяються на матеріальні та духовні.

По-друге: цінності поділяються на дійсні та уявні, або ”концептуальні”.

По-третє: за походженням та характером функцій цінності можна поділити
на первинні, вторинні, третинні…, наприклад, біологічні потреби,
засоби праці, засоби комунікації.

По-четверте: виходячи із генезису потреб розрізняються апріорні та
апостеріорні цінності.

По-п’яте: в темпоральному вимірі цінності можна поділити на сучасні,
майбутні та минулі.

По-шосте: цінності можна поділити на фінальні та інструментальні.

По-сьоме: поділ цінностей на утилітарні, естетичні, правові, релігійні.

Спрямованість на реалізацію тієї чи іншої життєвої цінності утворює
певні типи особистості. Так, німецький психолог Е. Шпрангер виділяє
шість таких типів, відповідно до провідної життєвої цінності:

1) економічна людина господарства;

2) теоретична людина науки;

3) естетична натура;

4) соціальна людина любові та самовіддачі;

5) політична людина влади;

6) релігійна людина.

Досліджуючи розвиток духовної сфери людини, Е. Шпрангер визначає шість
типів культурних областей суспільства, поклавши в основу ставлення: до
цінностей пізнання; до економічних цінностей; до цінностей влади; до
соціальних цінностей; до естетичних цінностей; до релігійно-моральних
цінностей. Значення класифікації Шпрангера полягає у встановленні
тимчасових форм і типів цінностей, що, на його думку, мають виступати
основними установами для людини.

Звичайно, це теж певні ідеальні моделі, теоретично сконструйовані типи,
які дозволяють більш рельєфно, у ”чистому” вигляді з’ясувати і виділити
особливості різних типів життєвих орієнтацій. І.Е. Бекешкіна вважає, що
орієнтація на певну цінність означає не лише переважну спрямованість
життя; вона накладає відбиток на усі інші взаємовідносини людини зі
світом та іншими людьми, слугує певними ”окулярами”, крізь які людина
певного типу розглядає дійсність.

Найбільш успішна спроба створити класифікацію цінностей, яка широко
використовується в соціологічних дослідженнях, належить Мілтону Рокичу.

Цінності особистості поділяються на дві групи (на основі того, яким
цілям та задачам слугує та або інша цінність).

Перша група – цінності-цілі (термінальні цінності, Т-цінності)
відображають основні цілі людини та її довготривалу життєву перспективу.

Друга група – цінності-засобу (інструментальні цінності, І-цінності)
характеризують шляхи, які вибираються для досягнення цілей життя, вони є
інструментом реалізації Т-цінностей.

М. Рокич виділив термінальні цінності, які являють собою певні кінцеві
стани, підсумкові цілі діяльності особистості. Наприклад, наявність
гарних і вірних друзів, матеріально забезпечене життя, суспільне
визнання, пізнання й інші. Термінальні цінності є мотивуючими у
функціональному відношенні, оскільки являють собою кінцеві надцілі і
стимулюють відповідну поведінку особистості.

За своїм змістом цінності-цілі являють собою вже готові елементи,
вивчені та інтерналізовані в процесі попереднього життя суспільства.
Вони включають поняття й емоції, прийнятні з погляду як поділюваної
культури, так і соціальної приналежності.

Інструментальні цінності є принципами дії людини, моделями й способами
її поведінки, необхідними й обов’язковими для функціонування
термінальних цінностей. До них можна віднести ефективність у справах,
чуйність, терпимість, акуратність, вихованість й інші. Серед
інструментальних цінностей М. Рокич виділяє, наприклад, моральні
цінності, що мають міжособистісний характер і порушення яких викликають
не тільки деформацію цінностей-цілей, але й почуття провини, каяття
совісті, усвідомлення помилок. Інструментальні цінності можуть
розглядатися як мотивуючі тому, що відбивані ними ідеальні способи
поведінки сприймаються як доцільні для досягнення бажаних кінцевих цілей
життєдіяльності. Реалізація цінностей-засобів може здійснюватися поволі,
оскільки має обґрунтування і виправдання обраних дій і способу поведінки
в цінностях-цілях.

Таблиця 4

Т-цінності

Зміст цілей життя

1. Самостійність як незалежність в думках та оцінках

2. Впевненість у собі

3. Матеріальна забезпеченість

4. Здоров’я (фізичне та психічне)

5. Задоволення (життя, повне задоволень, розваг, приємного проведення
часу)

6. Цікава робота

7. Любов (духовна та фізична близькість з коханою людиною)

8. Свобода як незалежність у вчинках та діях

9. Краса (переживання прекрасного в природі та мистецтві)

10. Хороші та вірні друзі

11. Пізнання (розширення свого кругозору, освіта…)

12. Щасливе сімейне життя

13. Суспільне визнання

14. Активне, діяльне життя

15. Рівність

16. Життєва мудрість

17. Позитивна ситуація в країні та суспільстві, мир між народами

18. Творчість

Таблиця 5

І-цінності

Якості особистості (як цінності)

1. Високі запити (домагання)

2. Чуйність (дбайливість)

3. Вихованість

4. Життєрадісність

5. Ефективність у справах

6. Сміливість у відстоюванні своєї думки

7. Ретельність (дисциплінованість)

8. Нетерпимість до недоліків

9. Широта поглядів (уміння зрозуміти чужу точку зору, поважати інші
смаки, звички)

10. Чесність

11. Освіченість

12. Самоконтроль

13. Терпимість

14. Тверда воля (уміння наполягти на своєму)

15. Раціоналізм (уміння логічно мислити)

16. Відповідальність (почуття обов’язку)

17. Акуратність

18. Незалежність

Відомий німецький психолог Віктор Франкл виділив три групи цінностей:
цінності творчості, цінності переживання і цінності відносин. Цим
цінностям відповідають три основних шляхи, котрими людина може знайти
сенс життя. Перший – що вона дає світові у своїх витворах; другий – що
вона бере від світу у своїх комунікаціях і переживаннях; третій – це
позиція, яку вона займає стосовно свого положення (якщо вона не може
змінити свою долю).

В основі створення типологій цінностей у вітчизняній науці одним з
головних був визнаний функціональний підхід, що трактувався з
урахуванням того, які соціальні потреби можуть бути задоволені за
допомогою тих або інших цінностей.

Досить розповсюдженою підставою для типологізації цінностей можна
вважати поділ їх на основі видів або сфер людської діяльності. У зв’язку
з цією підставою звичайно виділяють матеріальні, соціальні і духовні
цінності.

Малюнок 3

Типологія цінностей

Оцінюючи потенціал матеріальних цінностей, слід відзначити, що вони
насамперед призначені для задоволення безпосередніх потреб людини в
необхідних для життя засобах, у них об’єднані умови і фактори, важливі
для виробництва і споживання матеріальних благ, фізичного виживання
людини. Природно, що матеріальні цінності мають визначену ціну, що в
одних випадках зовсім чітко виражена у відповідних еквівалентах, хоча в
деяких інших визначити вартісне вираження задоволі складно (наприклад,
скільки можуть коштувати природні ресурси України).

Соціальні (соціально-політичні) цінності відбивають особливості
соціального життя і можуть виступати фундаментом життя суспільства,
забезпечуючи його функціонування як співтовариства людей. Вважається, що
соціально-політичні цінності – найбільш динамічний і мінливий елемент
системи соціальних цінностей. Саме в ньому відбивається система відносин
суспільства й особистості, рівень розвитку суспільства, характер
соціальних відносин.

Об’єктами духовного виробництва є духовні цінності, у цьому випадку мова
йде про ”духовну їжу”. До духовних цінностей можуть належати філософські
концепції, принципи світогляду, релігійні постулати, моральні норми,
естетичні канони, політичні переконання і т.д. Іншими словами, до
духовних цінностей відноситься все те, що сприяє духовному освоєнню
світу.

В.О. Сластьонін, виходячи із характерних потреб особистості педагога,
виокремлює такі групи цінностей педагогічної діяльності:

1. Цінності задоволення потреби у спілкуванні.

2. Цінності самовдосконалення.

3. Цінності самовираження.

3. Цінності утилітарно-прагматичного попиту.

Залежно від того, чиї потреби або цілі відображають цінності – окремої
особистості, певної групи чи суспільства в цілому, – вони
підрозділяються на індивідуально-особистісні, групові, в тому числі і
професійні, національні і т.д. Тому цілком природно говорити про
професійні, особистісні цінності вчителя і його діяльності, про
педагогічні цінності освітньої системи, про цінності людини та етапів її
розвитку. Цінності вчителя – це внутрішній емоційно освоєний регулятор
діяльності педагога, який визначає його ставлення до навколишнього світу
та до себе, моделює зміст і характер його професійної діяльності.

Багаторівневість структури цінності полягає в тому, що цінність може
виявлятися у таких значеннях:

1) цінність – ідеал (досконалий образ, зразок, еталон діяльності
людини);

2) цінність – норма (обов’язок, який приймається усвідомлено);

3) цінність – принцип (керівна ідея, основне правило діяльності);

4) цінність – ціль (передбачення результату, механізм дій людини, що
приводить їх до системи та визначає напрямок і сенс діяльності людини;

5) цінність – відносини (виявлення властивостей явищ у системі);

6) цінність – значення (визначення смислу, завдяки якому відбувається
оцінювання).

Цінність може виступати як ціль, і розглядається як усвідомлений
очікуваний, бажаний результат, що регулює людські прагнення і вчинки.
І. Бех вважає, що гуманістично орієнтована особистість сенс свого життя
вбачає у постійному творенні загальнозначущих моральних вчинків як
практичному втіленні відповідних моральних якостей, і філософія
особистісно зорієнтованого виховання, яке забезпечує дитині право на
свободу вибору ціннісної позиції, на цінність людського духу – це
утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі
інші суспільні пріоритети.

Цінність – ціль містить в собі інформацію про ідеал, перспективи, вказує
на шляхи та засоби діяльності особистості, визначає спосіб та характер
її активності.

Г. Сельє писав: ”Для збереження душевної рівноваги людині потрібна якась
мета у житті, яку вона вважає високою, і гордість, що вона трудиться
задля її здійснення”.

В. Франкл називав ”екзистенційним вакуумом” стан, який породжується
відсутністю смислу життя людини.

П.О. Сорокін будь-яку соціальну активність пояснював чотирма цінностями:
”істина” – те, що виявляється як результат когнітивної діяльності;
”краса” – естетичне задоволення; ”добро” – мораль та соціальна
адаптація; ”користь” – цінність, яка включає в себе зміст попередніх.

С.О. Смирнов визначає наступні аксіологічні принципи:

1) рівноправність усіх філософських поглядів у рамках єдиної
гуманістичної системи цінностей;

2) рівнозначність традицій і творчості, визнання необхідності вивчення й
використання надбань минулого і можливості відкриттів у сьогоденні й
майбутньому;

3) рівність людей, прагматизм замість суперечок про основи цінностей;
діалог замість байдужості чи суперечок.

Будемо мати на увазі, що така типологія, як і інші, умовна, оскільки
досить часто матеріальні об’єкти мають духовну цінність (наприклад, храм
або пам’ятники архітектури), і, навпаки, духовні цінності мають
матеріальну оболонку (”Реквієм” А. Моцарта записаний нотами і виданий
книгою). Тому можна сказати про те, що всі цінності одночасно виконують
і матеріальну, і духовну, і соціальну функції.

Можливою підставою для типології цінностей може виступати їхня
спільність і універсальність або характер суб’єкта ціннісного
відношення. Особливості цих основ зв’язані з інтересом, на задоволення
якого вони спрямовані. Причому специфіка інтересів може обумовити
протиріччя і навіть ціннісні конфлікти. Зіткнення, суперечки, революції,
війни в історії – свідчення конфлікту цінностей, у тому числі цінностей,
які невірно розуміються, аксіологічних помилок. Типологія цінностей за
ступенем спільності й універсальності включає групи такі групи:

Малюнок 4

Останнім часом загальнолюдські цінності стали найважливішим сполучним
елементом між народами, державами, класами. Вони мають принципове
значення, оскільки дозволяють вирішувати проблеми виживання людства. Ці
цінності мають значення для всіх людей поза залежністю від їхньої
соціальної, класової, національної, професійної приналежності. Усі люди
цінують волю, справедливість, честь і гідність, усі люди прагнуть до
щастя, благополуччя, визнання.

Стосовно поняття ”справедливість” відомо, що існує три грані
справедливості – наше сприйняття, сприйняття людини, яка знаходиться
поруч з нами, та сама дійсність.

Через історію різних культур можна побачити особливе ставлення до
материнства, дитинства, захоплення сміливістю, гостинність, засудження
боягузтва, прояв любові. Усіх людей поєднує загальний будинок – планета,
що вимагає особливої турботи, пошуку єдності у вирішенні глобальних
проблем людства. Змістовно загальнолюдські цінності відображені в таких
документах, як Загальна декларація прав і свободи людини, Конвенція про
права людини.

Не менш важливі національні цінності, пофарбовані в різні тони і
відтінки й обумовлені менталітетом нації. Ці цінності, до яких у
вітчизняній культурі насамперед належать патріотизм, добро, краса,
народність, духовність, додають самобутність життю людини і формують її
національну самосвідомість, без чого навряд чи можливий повноцінний і
стабільний розвиток матеріальної і духовної культури.

Державні цінності, до яких можуть належати гімн, герб, прапор,
територія, загальна історія, є об’єднуючим початком для багатьох людей
різних національностей, поглядів, віросповідань.

Класово-корпоративні цінності свідчать про реалізацію визначених
інтересів, прагнень та ідеалів, що можуть розглядатися безпосередньо як
аксіологічні орієнтири. Найчастіше мова йде про політичні, партійні
інтереси, що роз’єднують людей, які мають різну уяву про організацію
життя і діяльності як суспільства, так і держави.

Групові цінності, поєднуючи людей у групи відповідно до їх інтересів
(професійних, конфесіональних, дозвіллєвих…), разом з тим зводять
незримі кордони між представниками різних груп. Груповими цінностями
можуть бути представлені: людина, знання, природа, родина, віра, щастя,
любов…

Спектр цінностей, що належать до індивідуальних, дуже широкий і
пов’язаний з потребами, інтересами, ідеалами, почуттями особистості.

Останнім часом учені, що проводять вивчення цінностей у сучасних умовах,
пропонують варіанти класифікації цінностей виходячи з емпіричних даних.

Можна звернутися до класифікації цінностей В.П. Горяйнова.

При побудові названої класифікації автор виходив з уяви про те, що
найбільш актуальні цінності повинні набрати рейтинг понад 50%, а
цінності, що не набрали 50%, можна вважати неактуальними і далі не
аналізувати.

При проведенні дослідження 50-процентний бар’єр перебороли такі
цінності, як родина, безпека, совість, порядок, праця, права людини,
гроші, законність. Вони були віднесені до актуального і піддані
змістовному аналізові і класифікації. Значеннєвий аналіз актуальних
цінностей, на думку В.П. Горяйнова, дає можливість скласти асоціативні
пари, близькі за змістом: родина – безпека, родина – праця, родина –
гроші, безпека – права людини, праця – гроші, совість – законність.
Слабо асоціюються наступні пари: родина – права людини, гроші – права
людини, совість – гроші.

В.П. Горяйнов вважає, що в ході аналізу можна створювати асоціативні
ланцюжки цінностей регулювання й організованості суспільства (совість –
порядок – права людини – законність) або виживання (родина – праця –
гроші – безпека).

Крім пред’явлених аналітичних процедур, на думку В.П. Горяйнова, можна
створювати аксіологічні висновки: родина забезпечує безпеку, права
людини забезпечують безпеку; праця дає гроші, гроші забезпечують родину,
родина виховує совість, совість створює порядок, порядок забезпечує
законність, законність забезпечує права людини, права людини
забезпечують право на працю. Починаючи з молодших класів, юним японцям
імплантують таку думку: ”Японія – маленька країна, яка не має своїх
природних ресурсів. Проте вона мусить прогодувати 100 млн. людей, які
мешкають на крихітному клаптику гірської суші, яка має лише 10% орної
землі, а це менше, ніж штат Каліфорнія. Єдиний вихід – працювати,
працювати завзятіше за будь-яку іншу націю. Ми мусимо завозити сировинні
матеріали, додавати до них вартість і експортувати, аби заробити на
продукти харчування, які закуповуємо за кордоном. Ми мусимо це зробити,
або ми загинемо”.

Таким чином, детермінований ланцюжок замикається в кільцеву структуру,
яку можна розглядати як свого роду палітру найбільш важливих цінностей
суспільної свідомості (ментальності). Можливість побудови таких
ланцюжків, на думку В.П. Горяйнова, свідчить про замкнутість,
цілісність, функціональну достатність і самоорганізованість актуальної
ціннісної складової суспільної свідомості, тобто про її високу системну
організованість.

І.Ф. Ісаєв вважає, що педагогічні цінності існують на різних рівнях:
суспільно-педагогічному, професійно-груповому та
особистісно-індивідуальному.

Суспільно-педагогічні цінності відображають соціальний рівень і
сконцентровані в суспільній свідомості. Вони представлені у вигляді
ідей, норм і правил, що регламентують виховну діяльність у рамках
суспільства.

Професійно-педагогічні цінності включають концепції, норми й ідеї, що
лежать в основі професійно-педагогічної діяльності і регулюють нею. Це
цілісна система з відносною стабільністю і повторюваністю. Як правило,
ці цінності є орієнтирами для визначених професійних груп.

Найбільш складним соціально-психологічним утворенням є сукупність
індивідуально-особистісних цінностей, яка представлена системою
когнітивних утворень у сполученні з емоційно-вольовою складовою. Ця
система виступає як внутрішній орієнтир особистості, асимілюючи
суспільно-педагогічні і професійно-педагогічні цінності.

Ще одна площина системи педагогічних цінностей І.Ф. Ісаєва представлена
декількома групами професійно-педагогічних цінностей.

До першої групи належать цінності, що розкривають значення і зміст цілей
діяльності педагога (цінності-цілі). І.Ф. Ісаєв вважає за можливе
включити в цю групу концепцію особистості студента-професіонала в її
різноманітних проявах у різних видах діяльності і концепцію
”я-професіонал” як джерело і результат професійного самовдосконалення.

Друга група – це цінності, у яких фіксується значення і зміст способів і
засобів здійснення професійно-педагогічної діяльності (цінності-засобу).
До них належать концепції педагогічного спілкування, педагогічної
техніки і технології, педагогічного моніторингу та інноватики.

Третя група включає цінності, що висвітлюють значення і зміст відносин
як основного механізму функціонування цілісної педагогічної діяльності
(цінність-відносини). Це концепція власної професійної позиції як
сукупності ставлення викладача до учнів, до себе, до інших учасників
педагогічного процесу, професійної діяльності в цілому.

До четвертої групи входять цінності, у яких виявляється значення і зміст
психолого-педагогічних знань для професійної діяльності
(цінності-знання): теоретико-методологічні знання формування особистості
і діяльності, знання првідних ідей і закономірностей цілісного
педагогічного процесу.

І, нарешті, п’ята група складається з цінностей, що розкривають значення
і зміст якостей особистості викладача (цінності-якості).
Цінності-якості, на думку вченого, представлені різноманітною системою
взаємозалежних індивідуальних, особистісних, комунікативних,
статусно-позиційних, діяльнісно-професійних і зовнішньоповедінкових
особистісних якостей педагога як суб’єкта професійної діяльності, що
відбиваються у спеціальних здібностях.

Представлена в такий спосіб система, на думку І.Ф. Ісаєва, утворює
стрижень педагогічної культури і показує архітектоніку аксіологічної
тканини освітнього простору.

З.І. Равкін і В.Г. Пряникова запропонували типологію основних
національних цінностей освіти, яка включила весь спектр аксіологічно
важливих орієнтирів:

1. Національні цінності культури, вивчення яких передбачено навчальними
програмами загальноосвітніх і професійних навчальних закладів.

2. Пам’ятки вітчизняної педагогічної культури і народної творчості.

3. Народні традиції в галузі виховання, навчання дітей і юнацтва, що
складають золотий фонд педагогіки.

4. Провідні концепції, ідеї, теорії класиків вітчизняної педагогіки, що
впливають на розвиток педагогічної думки.

5. Дидактичні і методичні розробки, навчальні книги, технології, широко
відомі як у вітчизняній, так і у світовій практиці.

6. Інноваційний педагогічний досвід, авторські моделі, творчі знахідки
освітніх установ, що стимулюють розвиток освіти.

7. Правові акти і програмні документи, що визначили прогресивні реформи
в освіті.

8. Особистість учителя, її творчий потенціал, професійно-ціннісні
якості.

На думку авторів типології, представлені аксіологічні орієнтири є
похідними від загальнолюдських та національних цінностей і ґрунтуються
на глибоких історичних коренях народної педагогіки, кращих традиціях в
утворенні, що дає можливість педагогічній системі в сучасних умовах
розвиватися, збагачуватися й обновлятися.

Представляє інтерес типологія термінальних цінностей Ю.М. Плюсніна,
розроблена на основі інтеграції відомих варіантів типології цінностей
М. Рокича з типологією потреб А. Маслоу. Було виділено п’ять груп
цінностей відповідно до моделі ієрархії потреб А. Маслоу, за якими
розподілилися цінності зі списку М. Рокича з додаванням таких цінностей,
як ”просте життя”, ”життя людини”. Одночасно дослідник об’єднав у
категорію ”робота” цінності ”діяльне життя” і ”цікава робота”, а
цінність ”впевненість у собі” виключив зі списку цінностей.

Таким чином, типологія Ю.М. Плюсніна включає наступне:

Група нижчих цінностей ”органічного” ряду (цінності, пов’язані із
задоволенням фізіологічних потреб): просте життя, життя в задоволення,
благополуччя.

Група цінностей, пов’язаних із задоволенням потреб у безпеці, особистій
і соціальній захищеності: безпека, здоров’я, життя людини.

Група цінностей, пов’язаних із задоволенням потреби в соціальних
контактах, міжперсональних зв’язках: кохання, родина, спілкування.

Група цінностей, пов’язаних із задоволенням потреби в самоповазі,
досягненні (цінності самоповаги): робота, суспільне визнання,
самостійність, рівність.

Група вищих цінностей, пов’язаних із самоактуалізацією особистості
(цінності вищого порядку): свобода, творчість, пізнання, розуміння,
краса.

Класифікуючи цінності, С.Ф. Анісімов виділяє вищі цінності (людина і
людство), цінності матеріального життя, цінності соціального життя і
цінності духовного життя, культури. До останніх належать наукові знання,
філософські, моральні, естетичні, інші уявлення, ідеї, норми та ідеали,
покликані задовольняти духовні потреби людей.

Таким чином, звернення до типології цінностей (ціннісних орієнтацій)
свідчить про те, що у філософській, соціологічній, психологічній і
педагогічній літературі існує чимало підходів до систематизації,
інтерпретації та операціоналізації ціннісних феноменів. Це пов’язано
насамперед з тим, що учені виходять з різних теоретичних і емпіричних
основ, аргументуючи це специфікою досліджуваного явища і багатогранністю
його проявів.

Імовірно, можлива розробка типології ціннісних орієнтацій за єдиною
загальною, універсальною ознакою, коли як системостворюючий компонент
використовується якийсь загальний критерій, що дозволяє упорядкувати
досліджуване явище. Таким загальним критерієм може виступати
соціокультурний підхід, у рамках якого виділяються екзистенціальні,
моральні, політичні, естетичні, художні й інші ціннісні орієнтації. В
освітній системі вони входять у духовне ядро і здатні регулювати
професійно-педагогічну діяльність учителя, додаючи їй ідейну
спрямованість і співрозмірність у вибудовуванні людських відносин і
цілеспрямованому розвитку особистості.

Однак, на наш погляд, найбільш прийнятною може бути типологія ціннісних
орієнтацій, у якій за основу приймається особистість. І не тільки тому,
що особистість є сферою педагогічної професії, але й тому, що людина –
це фундаментальна соціокультурна цінність. Обґрунтування ціннісної
системи сучасного вчителя спирається на особистісний підхід у
педагогіці, що стверджує, що особистість – ціль, суб’єкт, ядро,
результат, головний критерій оптимальності педагогічного процесу. Іншими
словами, особистість знаходиться в центрі педагогічної системи, а
типологія ціннісних орієнтацій повинна відображати особливий стан
духовних цінностей як внутрішнього потенціалу особистості в поєднанні із
соціальними, культурними, професійними й особистісними цінностями.

О. Дробницький зазначав: ”Прагнення виокремити аксіологію як особливий
аспект в розгляді філософських проблем, зокрема, базується на уяві про
необхідність доповнення точки зору ”чистого знання” постановкою питання
про те, який ”смисл” буття, яке призначення людини, що рухає нею в
практичній та духовній діяльності”.

На думку В. Гінецинського доречним є визначення таких змістовних
компонентів (завдань) педагогічної аксіології: ”демонстрація
багатоманітності існуючих систем ціннісних орієнтацій, реальний
плюралізм спрямованості людей, що взаємодіють у процесі виховання;
розробка та обґрунтування системи методичних процедур, які дозволяють
виявляти та ураховувати системи ціннісних орієнтацій реального життя;
розробка та обґрунтування науково-методичного інструментарію, який
дозволяє пояснити системи диспозицій, реально регулюючих
інтерперсональні стосунки”.

Споконвічно про цінності говорили як про елементи морального виховання,
як про найважливіші складові внутрішньої культури людини, що,
виражаючись в установках, властивостях і якостях, визначають ставлення
людини до суспільства, природи, до інших людей, до самого себе. В
освітньому процесі ціннісні орієнтації виступають як об’єкт діяльності
вихователя і самих вихованців. Звідси висновок, що розвиненість
аксіосфери вчителя, повне й органічне освоєння цінностей учнями,
студентами є умовою оптимальності морального виховання як основи
духовного розвитку особистості.

Система ціннісних орієнтацій особистості виступає психолого-педагогічним
гарантом її стабільності і позитивної активності. Будь-яка деформація
ціннісної системи, пов’язана з переглядом ідеалів, потреб, звичок, що
проектують ставлення до самого себе і навколишнього світу, на якийсь час
пригнічує в особистості конструктивний початок. Однак останнє
поширюється не на всю структуру ціннісних орієнтацій, а лише на ті
позиції, що пов’язані зі сферами міжособистісних стосунків і професійних
обов’язків. У сфері ж духовно-онтологічного існування особистості
спостерігається зворотнє – гіперпродуктивність, яка виражається в
актуалізації широкого спектра цінностей: національних, загальнолюдських,
релігійних, цивільних та інших. При цьому в ціннісному просторі
особистості порушуються ієрархічні зв’язки і залежності між окремими
орієнтаціями різних потреб і відносин, внаслідок чого виникає ціннісний
конфлікт, що нерідко виявляється в невротичних реакціях і соціальній
апатії.

Аксіологічний підхід, вважає Є.М. Шиянов, органічно притаманний
гуманістичній педагогіці, оскільки людина розглядається в ній як найвища
цінність суспільства та самоціль суспільного розвитку. У цьому зв’язку
аксіологія, яка виступає більш загальною відносно гуманістичної
проблематики, може розглядатися як основа нової філософії освіти і
відповідно методології сучасної педагогіки.

Оскільки освіта – це фундаментальна основа й одне з джерел створення
реальної уяви про справжні та уявні цінності людини в різних життєвих
сферах, то розробка ціннісного каркасу освіти, системи пріоритетних
цінностей, педагогічних технологій відповідної орієнтації є необхідним і
значимим кроком на шляху удосконалення системи освіти, розробки
стратегії її розвитку. У цьому процесі, на думку З.Равкіна, слід мати на
увазі історичність ціннісних орієнтирів, їх здатність знаходити на
новому витку цивілізованого розвитку новий зміст.

Так, вищою цінністю в епоху античності визнавалася гармонійна, розвинута
у всіх відношеннях людина. Похідною від цієї цінності можна вважати
ціннісну категорію ”краса”, що відбивала насамперед оцінку особливого
щиросердечного і тілесного стану людини.

В епоху Відродження уява про людину була доповнена критерієм ідеальної
людини з її активністю та творчістю. Зауважимо, що в цей час ідеал
людини, як ціннісний орієнтир, припускав яскраво виражену етичну
характеристику. Таким доповненням стала категорія добра. В епоху Освіти
цінність людини була осмислена з позицій її унікальності і
неповторності. Людина повинна знати і виходити з того, що вона
унікальна, що ніколи раніше не було нікого подібного їй… ”Кожна окрема
людина – щось нове у світі і покликана здійснити тут свою особливість,”–
писав психолог Мартін Вубер.

Знаменита формула ”людина – самоціль, а не засіб” – була побудована на
вірі в безмежні можливості людини, у її волю і розум. Ідеал людини в цей
час визначався такими соціально-політичними цінностями, як рівність,
справедливість, свобода. У новий і новітній час у рамках комуністичної
ідеології класичну уяву про людину як вищу цінність було доповнено
класовим підходом: суспільним ідеалом стала людина – будівник комунізму.

Очевидна не тільки трансформація цінностей у ході історичного розвитку,
але і їх органічний взаємозв’язок і взаємозумовленість. Дійсно, вважає
З. Равкін, цінності, що розуміються як мета, умова, чинник розвитку
освіти в цілому, взаємозалежні між собою й утворюють фундамент
педагогічної системи. У той же час чітко виділяється їхня якісна
специфіка, що додає певні відтінки педагогічним концепціям, інститутам
освітньої сфери. Особливого значення набуває і розкриття сутнісного
значення тієї або іншої ціннісної орієнтації як передбачуваної підстави
педагогічної теорії. Тому важливо визначити, яким чином взаємопов’язані
різні аспекти теорії педагогіки і основи аксіології.

Одним з перших у педагогічній науці проблему цінностей освіти
проаналізував М. Нікандров, пояснюючи увагу до педагогічної аксіології
наявністю справжньої соціальної кризи, яка являється насамперед у
занепаді моральності в суспільстві, підміні духовних цінностей
сурогатами. Серед безлічі національних цінностей Н. Нікандров виділяє
дві основні групи: загальнолюдській і національні, діалектичний підхід
до яких дозволяє побачити рівновагу і взаємозалежність цих аксіологічних
орієнтирів. Визначаючи загальнолюдські цінності і з’ясовуючи їх роль у
педагогічному процесі, Н. Нікандров бачить у них насамперед такі
цінності, що поділяються більшістю людей і можуть бути моральною основою
людської поведінки, сконцентрованою у системі моральних норм.
Загальнолюдською цінністю може виступати й ідеал людини як осередок
фундаментальних цінностей-чеснот.

Загальнолюдські цінності, розвиваючись і змінюючись в історії людства,
створювали основи для самозбереження цивілізації, передбачали зближення
позицій різних груп людей, забезпечували врахування взаємних інтересів
і, приймаючись на світових форумах, входили в документи як правила,
принципи, важливі для усіх.

Тим часом вагомість національних цінностей вибудовується, по-перше,
могутніми національними духовними коріннями України; по-друге, тим, що
на початку життя кожної людини повинні бути цінності поваги і любові в
родині, самобутності культурних традицій, мови країни проживання. Це
духовне джерело, що живить людину все життя. Як відзначає Н. Нікандров,
з національних цінностей слід починати, не забуваючи про цінності
загальнолюдські. Важливо підкреслити і ті цінності, що виділяються як
довічні, властиві Україні: соборність, колективізм, щедрість душі,
пріоритет духовності, патріотизм і т.п. При цьому Н. Нікандров вважає за
необхідне повернення до справжніх духовних цінностей, у тому числі з
опорою на православ’я.

Головним висновком, цілком закономірним у сучасній освітній ситуації,
може бути теза про те, що шлях у майбутнє лежить через духовну освіту
нашого суспільства, виховання молоді в дусі українських традицій і
цінностей.

Звертаючись до системи освіти, Н. Нікандров представляє її ціннісну
основу, що являється в інтеріоризації цінностей навчання, поваги до себе
й інших, відповідальності. Необхідно взяти до уваги, що, осягаючи усю
систему освіти і працюючи з учнями, виховуючи і навчаючи них, ми при
цьому передаємо цінності.

Піддаючи аналізу набір професійних (корпоративних) цінностей, свого роду
кодекс честі, Н. Нікандров вважає, що вони допомагають зберегти свою
ідентичність, своєрідність, але при цьому простір духовних цінностей
набагато ширший і вагоміший.

При вивченні проблеми ціннісних орієнтацій виділяється перспективна
точка зору К.А. Абульханової-Славської, яка здатна підсилити педагогічну
позицію в розгляді аксіологічної складової освіти. Ціннісні орієнтації в
її трактуванні пов’язуються з основами стратегічного напрямку життя
людини. К.А. Абульханова-Славська переконана в тім, що найважливішою
справою життя кожної людини є визначення, вибір і реалізація цінностей.
Причому мова йде про цінності найвищого рівня – духовні. А якщо взяти до
уваги те, що ці цінності повинні набути статусу життєвих принципів, то
їх реалізація і є базисом життєвої стратегії. При цьому існує умова, без
якої розвиток аксіологічної сфери особистості неможливий, – це наявність
гармонії між свідомістю і почуттями. Саме розвинуті почуття складають
сенс життя людини і виступають основою для активних
духовно-інтелектуальних пошуків.

К.А. Абульханова-Славська розглядає цінність, як сенс життя, в широкому
аспекті. Сенс життя відбиває процес вироблення, присвоєння і здійснення
цінностей. Він виражається і у здатності людини ”переживати цінність
життєвих проявів своєї особистості”.

Сенс життя, система цінностей особистості, на думку
К.А. Абульханової-Славської, активно впливає на вибір життєвих цінностей
і зусилля особистості щодо їх досягнення. Крім того, у цьому процесі
цінності виступають внутрішньою життєвою ”опорою”, що додатково вказує
на могутній потенціал аксіологічних орієнтирів.

Необхідно відзначити і те, що життєві цілі й цінності безпосереднім
чином взаємопов’язані, а досягнення життєвих цілей, здійснення цінностей
підсилює сенс життя і висуває нові перспективи.

Аксіологічна система в трактуванні К.А. Абульханової-Славської
розвивається в динамічно мінливих відносинах, орієнтованих на життєві
цінності. На вищому рівні відносин реалізуються духовні цінності. У цих
умовах затверджується цінність іншої людини, що є найважливішою
передумовою оптимального функціонування освітньої сфери. Крім того,
такий підхід вимагає величезних щиросердечних сил, такту, доброти.

Для підготовки професіонала особливе значення має система відносин, яка
включає ділові і ціннісні параметри умов професійного росту особистості.
Щоб досягти досконалості в професійній діяльності, важливо будувати
життя відповідно до цінностей, учитися їх переживати, психологічно
засвоювати і вести пошук нових цінностей як двигуна життєвої стратегії.

Фундаментально проблема виховних цінностей розроблялася Б.Т. Лихачовим,
який проаналізував сутність і основний зміст категорії ”цінність”,
виявив джерела і запропонував оригінальну класифікацію цінностей
виховної системи. З погляду Б.Т. Лихачова, виховні цінності – це духовні
і матеріальні феномени, що позитивно впливають на людину в силу
позитивних об’єктивних суспільних умов, обставин, стосунків. Одним з
важливих аспектів, що розшифровує сутність виховних цінностей, є
наявність ідеалу особистості, сучасних уяв про сутність і призначення
людини, що обумовлює розвиток особистості. Виховні цінності в системі
Б.Т. Лихачова являють собою такі якості, властивості, прагнення
особистості, які мають багатий внутрішній потенціал і здатні за певних
соціальних умов зробити людину щасливою і корисною для суспільства.

Принципово є ідея Б.Т. Лихачова про те, що виховні цінності ”складають
духовну основу, базисний духовний компонент особистості, визначають
сутність її внутрішнього світу”. Природно, що це духовне ядро
особистості виявляється в спрямованості і світогляді людини, у її
знаннях, уміннях і життєвій силі, яскраво виступаючи особистісною
характеритикою в соціально обумовлених відносинах, діяльності і
спілкуванні.

Б.Т. Лихачов дійшов висновку про наявність чотирьох основних
інтегративних джерел виховних цінностей: генетичного,
індивідуально-особистісного, природного, соціумного,
соціально-космічного. Перше джерело включає такі феномени, як інстинкти,
психічні процеси, енергетичні ресурси організму, і здатне, на думку
Б.Т. Лихачова, продукувати виховні цінності свободи та життя, любові,
дбайливості, колективізму, гідності, урівноваженості, волелюбності,
впевненості в собі й ін.

Найважливіше базисне джерело – природа – породжує такі цінності, як
людяність, відкритість, краса світу, замилування, відповідальність.
Головною цінністю соціуму, як одного з невичерпних аксіологічних джерел,
є людина. Саме вона – природна і всеосяжна цінність, вона ж виступає
творцем виховних цінностей. Правда, при цьому людина повинна бути
духовною, мислячою, радіючою, люблячою, страждаючою і т.д., що дає їй
підстави об’єктивно виступати як природний вихователь.

Соціум і, насамперед, люди продукують різного роду духовну продукцію:
ідеї, знання, образи, що вливаються в духовно-ідейні інформаційні
потоки. У них містяться виховні цінності державної ідеології, наукові,
етичні, релігійні й естетичні цінності. Соціумне джерело дає імпульс
розвиткові матеріальних цінностей у силу самого факту свого реального
існування і безпосереднього впливу на людину, що має велике значення в
її житті. До матеріальних цінностей учений відносить умови буття,
предмети (книжки, зошити, ручки й ін.), у тому числі призначені для
творчої, ігрової, спортивної діяльності. Матеріальні предмети мають
цінність, оскільки сприяють залученню в діяльність, спілкування,
розвивають особистість в інтелектуальному, моральному, емоційному
відношенні.

Космос, як джерело цінностей, також унікальний і створює основи для
розвитку таких цінностей, як романтизм, мрія, цілеспрямованість, духовна
велич людини, таємниця змісту і цілі людського життя. Наукове
проникнення в сферу космосу ще більш звеличує людину.

Таким чином, Б.Т. Лихачов дійшов висновку про можливу розмаїтість основ,
що живлять потенціал аксіологічних орієнтирів.

Створюючи методологічну базу педагогічної аксіології, необхідно
врахувати закони освіти і дії виховних цінностей, сформульовані
Б.Т. Лихачовим:

– закон обов’язкової соціально-психологічної диференціації виховних
цінностей як умови суспільного прогресу і соціальної адаптації людини;

– закон розквіту або занепаду цінностей відповідно до темпів і якості
прогресивного еволюційного становлення або стагнації самого суспільства;

– закон стійкої залежності престижності, актуальності і популярності
цінностей від об’єктивних потреб у різних галузях громадського життя,
від ставлення до тих або інших явищ, подій, професій у суспільній
свідомості, а також від пропаганди, маніпулювання свідомістю людей через
засоби масової комунікації;

– закон корінної зміни цінностей відповідно до нового характеру
суспільних відносин;

– закон психологічної й історичної наступності в суспільній свідомості і
педагогічній діяльності;

– закон руху, переміщення в суспільстві представників різних шарів груп,
носіїв конкретних цінностей з однієї соціальної групи в іншу.

В.А. Сластьонін неодноразово звертається у своїх працях до проблеми
ціннісних орієнтацій педагога. Розглядаючи структуру особистості
вчителя, його професійну самосвідомість, він виділяє пріоритетне
положення професійно-ціннісних орієнтацій, визначаючи їх як стрижень
освіти, особистості вчителя, системний компонент професійної культури,
який демонструє готовність до освітньої діяльності відповідно до високих
духовних цінностей, вірність гуманістичним ідеалам. Визначення
професійно-педагогічних орієнтацій підкреслює їх головну характеристику
– вибірковість ставлення вчителя до професії, особистості вихованця і
самого себе, що розвивається на такому значимому базисі, як широкий
спектр усіх духовних відносин особистості, особливо професійно
виражених.

Принципово важливо, що В.А. Сластьонін пов’язує цінності педагогічної
діяльності з можливістю задоволення матеріальних, духовних потреб
учителя і, виходячи з цієї єдності, класифікує цінності педагогічної
діяльності в такий спосіб:

– цінності, що сприяють утвердженню вчителя в суспільстві;

– цінності, що впливають на розвиток комунікативної культури;

– цінності, що ведуть до самовдосконалення;

– цінності самовираження;

– цінності, пов’язані з утилітарно-прагматичними запитами.

Поглиблюючи розгляд професійних цінностей, учений виділяє також цінності
самодостатнього й інструментального типів. Цілком зрозуміло, що цінності
самодостатньої властивості є цінностями-цілями, які визначають
стратегію, перспективи і змістовне наповнення професійної діяльності:
суспільна значимість праці, розмаїтість і креативність педагогічної
діяльності; самоствердження в педагогічному процесі; відповідальність
перед суспільством; любов до дітей і ін.

Інструментальні цінності – це свого роду способи досягнення
цінностей-цілей, теоретичний і технологічний підходи до організації
професійної освіти вчителя і його діяльності. До них належать: суспільне
визнання праці педагога, відповідність здібностей особистості
характерові педагогічної діяльності, професійний ріст та ін.

На думку В.А. Сластьоніна, гуманістичні цінності складають фундамент
професійно-педагогічної культури і включають цінності:

– загальнолюдські: людина, дитина, педагог, творча індивідуальність;

– духовні: педагогічний досвід людини, педагогічні теорії, способи
педагогічного мислення й ін.;

– практичні: педагогічні технології, освітні системи, способи діяльності
й ін.;

– особистісні: педагогічні здібності, індивідуальні якості педагога,
ідеали вчителя й ін.

Вчені, що працюють у площині освітніх цінностей, прагнуть визначити коло
найбільш значимих і впливових на учасників педагогічного процесу
аксіологічних орієнтирів. Звертаючись до ”живого знання”, аналізуючи
секрети унікальної освітньої тканини, В.П. Зінченко переконаний, що
аксіологічні орієнтири освіти повинні відповідати загальнолюдським
цінностям. Для уточнення спектра ціннісних ліній учений звертається до
спадщини В.С. Соловйова і його ціннісно-ієрархічної шкали, яка включає
цінності духовного, інтелектуального, соціального як відображення трьох
основних галузей людської діяльності. З’ясовано, що для освітньої
системи це провідні цінності – як для всієї сукупності компонентів, так
і для індивідуумів. І саме система освіти повинна створити умови для їх
досягнення, надати кожному можливість зустрічі з унікальними ціннісними
опорами. Однак названа тріада (духовне, інтелектуальне, соціальне) – це
тільки початкова система координат. Джерел же фундаментальних цінностей
досить багато.

В.П. Зінченко переконаний у тім, що головним суб’єктом цінностей, цілей
і шляхів їх досягнення в сучасних умовах стає система освіти. У той же
час учений підкреслює особливу значимість власної ідентичності педагога,
того, з ким або з чим ідентифікує себе педагог: з наукою, культурою,
етносом, з учнями, навчальним предметом. Від цього багато в чому
залежить ідентичність учня.

Система освіти, зустрічаючись з різноманітним світом цінностей, змушена
трансформувати їх, поглиблювати, ставити цілі і пропонувати засоби
освітньої діяльності. І найголовніше – перевести цінності в статус
органічного, іманентного утворення. Головною цінністю системи освіти, на
думку В.П. Зінченка, є її здатність відкрити, сформувати, усталити
індивідуальні цінності освіти у своїх вихованців. Так народжується
безперервна лінія наближення до загальнолюдських цінностей, відбувається
духовна діяльність освіти. Розглядаючи цей процес і підкреслюючи його
великий зміст, В.П. Зінченко затверджує найважливіший постулат
аксіологічної педагогіки: зміст цінностей в освіті принципово відкритий.
Це дозволяє освіті бути вільною, різноманітною, що, у свою чергу, є
умовою її стійкості і стабільності.

Про союз школи з душею В.П. Зінченка говорить як про необхідну умову
школи розуміння, у якій взаємозалежні пізнання, взаємопізнання і
терпимість.

Цінності в педагогічній системі В.П. Зінченко живого, відкритого,
сприятливого особистого росту. Над ними, вважає вчений, треба постійно
міркувати. І чим глибше процес прилучення до цінностей, тим доцільніше
світ освіти вводить людину в інший світи: світ знання, світ діяльності,
світ почуття, світ людини.

Розгляд проблематики ціннісних орієнтацій у педагогічній системі
безпосереднім чином пов’язаний з розвитком культури особистості. Серед
учених, що досліджують зв’язки аксіологічних і культурологічних підходів
у педагогіці, виділяється позиція І.Д. Беха,Т.В. Іванової і
Н.Є. Щуркової.

Розвиток у вихованця почуття цінності іншої людини, зазначає І.Д. Бех,
може успішно відбуватися лише за умови не перетворення його у ”центр
Всесвіту”, а за умови своєчасного блокування у нього Его-потягів, які
деструктивно впливають на моральну досконалість особистості. Слід
відзначити методологічну тезу вченого, яка задає тон
професійно-педагогічній діяльності: виховання – це входження людини в
культуру. Відзначимо, що в даному випадку входження в культуру
розглядається як процес філігранної роботи педагога з особистістю
вихованця і самого вихованця. Це складний процес засвоєння цінностей
через складні духовні зусилля кожної людини. І чим складніше ціннісне
коло, тим більше зусиль воно вимагає від вихованця. У цьому Н.Є. Щуркова
бачить шлях, що веде до життя, гідного людини. Цілком очевидно, що таке
життя повинне бути наповнене високодуховним змістом. Виділяючи підстави
життя, гідного людини, учений підкреслює фундаментальність ціннісної
тріади: Добра, як блага для ”іншої людини”, Істини, як об’єктивної
реальності, Краси, як гармонії змісту і форми. У цьому випадку життя
стає найвищою цінністю, до якої людина ставиться дбайливо.

Т.В. Іванова запропонувала модель взаємозв’язку структури особистості і
компонентів культурологічної підготовки педагога.

Таблиця 6

І-підструктура спрямованість особистості, її моральні якості, мотиви
Аксіологічний компонент

ІІ-підструктура – знання, уміння, навички, практичний досвід Когнітивний
або соціально-пізнавальний компонент

ІІІ-підструктура – пам’ять, мислення, сприйняття, відчуття, емоції
Процесуально-технологічний компонент

ІY-підструктура – темперамент, характер, біопсихічні особливості
особистості Управлінсько-регулятивний компонент

Н.Є. Щуркова у своїх педагогічних пошуках звертається до
культурологічних цінностей, вироблени людством, і таких, що дають
духовні сили за сучасних умов. Її переконаність у тім, що педагог як
представник культури повинен пропонувати своїм вихованцям вищі цінності
і формувати до них особливе ставлення, співвідноситься з організацією
виховного процесу на основі щоденного ціннісного вибору.

Ціннісні джерела педагогічної діяльності присутні в багатьох освітніх
системах педагогів української школи та шкіл
братніх народів (М.П. Гузик, Т.І. Гончарова, В.А. Караковський,
А.Є. Кондратенков, М.П. Щетинін та ін.).

Система цих орієнтирів приваблива тим, що вона містить можливості для
звернення до національних цінностей, оскільки одним з провідних у ній
виступає поняття ”Батьківщина”, а ряд таких цінностей, як праця,
культура, світ, дозволяє осмислювати їх з урахуванням національних
реалій. Але яку б систему цінностей не обрала освітня система або не
прийняв учитель, процес духовного виховання слід будувати з урахуванням
психологічних закономірностей перекладу цих цінностей у план
особистісних змістів людини, що визначають її поведінку.

Бажання виявити спектр ціннісних орієнтацій педагога привело відомих
дослідників освітньої сфери до переконання про пріоритетні позиції у
вчительській справі. М.П. Щетинін довів, що головний предмет у
викладанні будь-якого вчителя – сенс життя, справжнє людське щастя. У
зв’язку з цим в основу ціннісної піраміди він пропонує помістити турботу
про дитину, чесність учителя.

А.Є. Кондратенков вважає, що головними особистісними характеристиками
вчителя, які є ціннісними орієнтирами його професійної діяльності,
виступають ”щедрість душі, любов і постійний інтерес до дітей,
готовність віддавати усі свої сили їх розвитку”. Треба взяти до уваги
професійно важливе зауваження про джерела педагогічного впливу.
Зрозуміло, що повноцінним вплив на особистість вихованців може бути за
ситуації, коли педагог не тільки майстерно викладає наукові, моральні й
інші цінності, але й сам дотримується цих аксіологічних орієнтирів у
житті. Такого учителя вважають життєво значимим, за ним натхненно йдуть,
його слухаються.

Сам світ цінностей досить часто пов’язується із стилем поведінки
педагога. Причому деякі дослідники, вивчаючи специфіку ціннісних
орієнтацій, намагаються розглядати їх у порівнянні з тими нормативними
ціннісними орієнтаціями, які задавалися десятиліттями ”зверху”, як свого
роду поведінкові стереотипи, пряме вираження авторитарної педагогіки.
Наприклад, дослідник Г.Ю. Ксьонзова, проводячи порівняльний аналіз
індивідуальних і нормативних ціннісних орієнтацій, показує їх специфіку
через особливості поведінки вчителя.

Таблиця 7

Специфіка індивідуальних і нормативних ціннісних орієнтацій

Індивідуальна

орієнтація вчителя Нормативна

орієнтація вчителя

1.Аналізує особливості ситуації і свою поведінку в ній. 1.Орієнтується
на стійкі характеристики здібностей.

2.Робить обережні прогнози. 2.Робить довгострокові прогнози.

3.Сильних сварить за погіршення,

слабких хвалить за поліпшення. 3.Сильних хвалить завжди, слабких – дуже
рідко.

4.Заохочує за старання в процесі роботи. 4.Оцінює результат, процесу не
бачить.

5.Частіше дає індивідуальні, різні за складністю задачі. 5.Частіше дає
однакові завдання.

Як видно із таблиці, ставлення автора до індивідуальної педагогічної
орієнтації виявляється на рівні гуманістичних підходів у вирішенні
питань освітнього процесу; явно виділяються якісні характеристики
особистості педагога, які включають моральні аксіологічні позиції.
Нормативна орієнтація, можливо, не цілком об’єктивно, відбиває
авторитарний підхід у педагогіці, що не припускає пріоритетний
особистісний початок у діяльності педагога. У цілому ж, у підході автора
ми виявляємо глибоке розуміння того, що ціннісні орієнтації завжди
визначають розуміння сутності професійно-педагогічної діяльності,
системи відносин в освітній сфері, спрямовують вибір способів дії.

Таким чином, дослідницькі підходи провідних вчених-педагогів і практиків
системи освіти обґрунтовують побудову основ нової педагогічної
парадигми, у якій аксіологічний базис буде унікальним інтерфейсом
теоретичної і практичною складової науки. Ціннісні підстави дозволять
перебороти описово-статичний підхід у педагогіці і змістовно наповнити
освітню сферу. Розробка основ педагогічної аксіології має на увазі
виявлення природи і джерел цінностей, закономірностей їх функціонування,
діалектики загальнолюдських і національних цінностей.

У цілому ж розробка аксіологічної парадигми освіти дозволить визначити
стратегію і перспективи розвитку педагогічної системи, розкрити
потенціал і змістовне наповнення вітчизняної освіти.

Література

Авер’янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення//
Віче.-2002.-№3.

Азарова Ольга /Газ.Управління освітою.-№24.- 2003.-С.9.

Айер А.Д. Язык, истина и логика/Аналитическая философия.Избранные
тексты.- М.,1993.–С.50-56.

Акофф Р. Планирование будущего корпорации.- М.:Прогресс,1985.-327с.

Алексеева В.Г.Молодой рабочий.-М.:1983.-С.17.

Альтшулер Д.С., Зусман А.В., Филатов В.И. Поиск новых идей:от озарения к
технологии.(Теория и практика решения изобретательских задач).– Кишенев:
Карта Молдовеняске,1989.–381с.

Ананьев Б.Г.Человек как предмет познания.–Л.:Изд-во ЛГУ,1968.–338с.

Андрущенко В.П. Модернізація освіти: політика і практика//Педагогіка і
психологія.-№ 3.-2002.-С.12.

Андрущенко В.П.Етнонаціональний фактор освіти//Етнокультурні аспекти
українського державотворення:історія і
сучасність.–Мелітополь,2001.–С.2-8.

АндрущенкоВ.П.,Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.–К.:
Генеза,1996.–368с.

Анисимов С.Ф. Духовные ценности: призводство и потребление. М.: 1988.

Анисимов С.Ф. Ценности реальные и мнимые. – М.: Мысль, 1970. – 181с.

Анисимов С.Ф.Теория ценностей в отечественной философии ХХ века. Весник
Моск. ун.-та, 1994.- серия 7.- №4. -С. 40.

Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект. – К.: Твім
інтер, 2003.- 391с.

Архангельский Л.М. Моральные ценности: сущность и реализация//
Современная цивилизация и моральные ценности. – М., 1982 – С.4.

Аспект самообразования личности школьника, методические рекомендации в
помощь классным руководителям, учителям и студентам педагогических
вузов. — Запорожье – 1991. — 46с.

Асташова Н.А. Учитель: проблема выбора и формирование ценностей.–М.:
Московский псих.-соц. ин-т; Воронеж: Изд-во НПО ”МОДЕК”, 2000.–272с.

Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций.- М.:
Юрид. лит., 1997.- 400с.

Афанасьев В.Г., Урсул А.Д. Эффективность социального управления:
системно-деятельностный подход// Информация и управление.
Философско-методологические аспекты / Отв. ред. Антипенко А.Г.,
Кремянский В.И. – М.: Наука, 1985.-284с.

Бадюл Світлана. Професійно-педагогічні цінності як психолого–педагогічна
основа процесу становлення майбутнього вчителя початкових класів //
Рідна школа. — 2002.- №6.- С.14-15.

Бакуменко В. Методологічна база державно–управлінських рішень// Вісник
УАДУ. -2000. — №1.- С. 5-19.

Балл Г.О. Особистісна свобода і гуманізація освіти// Практична
психологія та соціальна робота – 2001. — №1. – С.3.

Духовні

знання

совість

моральні норми

твори мистецтва

щастя

Матеріальні

природні багатства

засоби

виробництва

предмети вжитку

пам’ятки культури

книжки

Соціальні

родина

держава

етнос

права людини

політичні свободи

Індивідуальні

щастя, здоров’я

Професійні

інтереси, потреби

Класово-корпоративні

ідеї, принципи, віра

Загальнолюдські

людина, світ, природа

Національні

свобода, народ, мова

Державні

територія, історія

Похожие записи