Матеріали до Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції
«Проблеми виховання патріотизму особистості в умовах глобалізації»

Теоретичні основи патріотичного виховання як сучасного педагогічного
процесу

У статті розглядаються особливості тлумачення поняття «патріотизм».
Патріотизм визначається як інтегративна якість особистості. Особлива
увага звертається на специфіку формування громадянина-патріота,
виховання його активної громадянської позиції.

Стаття педагога-організатора Добровільської СЗШ Васильківського р-ну
Дніпропетровської області Скляр Тетяни Вікторівни.

Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм.

Патріотизм (грєц. patris — батьківщина) — любов до Батьківщини,

відданість їй і своєму народу.

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства,

оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу

і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість,

патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших

людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань

суспільства.

Патріотичні почуття дітей шкільного віку засновуються на їх інтересі

до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста,

села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно

пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів

у школярів має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше

переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати

знання.

Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в

педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного

життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей

(праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні,

державні свята.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

— формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід;

— краєзнавство;

— ознайомлення з явищами суспільного життя;

— формування знань про історію держави, державні символи;

— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

— формування знань про людство.

Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на

якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів.

Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є

середній шкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до

соціального світу, суспільних явищ.

Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до

найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів

суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють

школярів, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих,

батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у

громадських справах.

Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ,
а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з
роду в рід передаються мова,пісні, повага до старших, любов до дітей і
рідного дому. Формування у дітей уявлень про історію рідного міста
(села),

походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам’ятки

рідного краю.

Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму

полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця,

заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання

яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці

національного виробника, і в економічній, господарській порядності

власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог

може використати приклади з історії і з сучасного життя країни.

Доцільним у патріотичному вихованні дітей шкільного віку є

використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і

сьогодення України, життя дітей і дорослих.

До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання

належать: екскурсії вулицями рідного села, до історичних пам’яток,

визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми;

узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та

інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у

дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім’ї, свято

бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за

місцем роботи та ін.

Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства

— вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників

ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу,

пояснюють зв’язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують

розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.

Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід,

звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і

передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про

дітей, відзначати пам’ятні дати тощо).

З традиціями тісно пов’язані народні звичаї — усталені правила
поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення
народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).

Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у

думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є

спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну

творчість (пісні, казки, прислів’я, приказки, ігри, загадки тощо),

розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис,

яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне

уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність

українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні

для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При

цьому учитель повинен не стільки піклуватися про збагачення знань,

скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У шкільному

віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх

зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості

національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною

історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського

народу.

Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації,
відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови
не

перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших

націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й

інший народ.

Головним завданням національного виховання дітей шкільного віку є

формування основ національної самосвідомості — відчуття належності до

певної нації, яка виявляється в етнічному самовизначенні (віднесенні

себе до певної етнічної групи). Основою національної самосвідомості є

національні почуття — комплекс емоцій, які фіксують суб’єктивне

ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя, а також до інших

народів. Важливо, щоб сформовані у ранньому дитинстві національні

почуття, елементи національної свідомості мали моральну спрямованість.

Формування патріотичних почуттів дітей шкільного віку має поєднуватися

з вихованням їх у дусі миру. Адже глобалізація, зростання відкритості

суспільств актуалізує ідею планетарності, вселяє багатьом людям відчуття

того, що вони є жителями Землі. За даними Всесвітньої організації з

шкільного виховання, представники різних країн змістом мирних

Ae

AE

c ’

?

AE

??V?відносин між людьми вважають:

а) любов і повагу до ближнього, щирість, співпереживання, привітність,

розуміння, вміння допомагати тим, хто потребує допомоги;

б) дотримання прийнятих у суспільстві моральних норм, протидію злу без

виявлення агресивності;

в) почуття солідарності та відповідальності стосовно інших.

Патріотизм — надзвичайно глибоке поняття. Я переконалася в цьому
переглядаючи словники та енциклопедії. Якщо зібрати все, що я знайшла,
вийде, на мою думку, найточніше визначення патріотизму. Отже, патріотизм
— це любов бо Батьківщини, повага до народу, готовність встати на захист
Вітчизни, повага історії та законів країни. Одним з важливих пунктів
цього визначення є повага до інших народів та націй. Саме патріотизм є
золотою серединою між «правими» та «лівими» силами, та саме він
підтримує рівновагу між ними, завдяки якій існує держава. Але
підтримувати цю рівновагу здатен лише істинний патріотизм, і якщо є
держава, значить він існує. Головний лозунг патріотизму: «Сила в
єдності!» Патріоти вірять, що для розквіту країни треба всім об’єднатися
та йти до мети єдиним шляхом. Справжній патріотизм починається з любові
та поваги до ближнього. Патріотизм — є любов. Він вчить любити, а не
ненавидіти!

Патріотизм — це також активна життєва позиція по відношенню до держави.
Багато хто перестає вірити у державу, але тільки не патріоти. Треба
розуміти, що патріотизм — це не сліпе кохання до Батьківщини. Якщо
просто любити Вітчизну, заплющувати очі на її недоліки, це вже не буде
патріотизмом! Треба робити щось, щоб виправити ці недоліки, зробити
Батьківщину ще кращою!

За даними опиту 72% українців вважають себе патріотами України.

Патріотизм — моральний і політичний принцип, соціальне почуття, змістом
якого є любов до батьківщини й готовність підкорити свої інтереси
інтересам країни (що часто ми з вами і робимо зважаючи на ненормованому
робочому дні держслужбовця). Патріотизм — це гордість досягненнями й
культурою своєї Батьківщини, бажання зберігати її характер і культурні
особливості й ідентифікація себе з іншими членами націй, прагнення
захищати інтереси Батьківщини і свого народу.

Безумовно, патріотичне виховання підростаючого покоління – основа
стабільного розвитку країни в майбутньому. Цей процес тривалий за часом,
складний за змістом і достатньо розбалансований з погляду методичного
здійснення.

Патріотизм — це відчуття гордості своєю вітчизною, його історією,
звершеннями. Це прагнення зробити свою країну красивіше, багатше,
міцніше, щасливіше – в цьому національна гордість і гідність народу,
згуртованого патріотичними відчуттями як суспільним цементом. Патріотизм
як піднесене відчуття, незамінна цінність і джерело, найважливіший мотив
соціальної значущої діяльності, найповніше виявляється в особі,
соціальній групі, що досягла вищого рівня духовно-етичного і культурного
розвитку. Дійсний, духовний в своїй основі патріотизм припускає
безкорисливе, беззавітне аж до самопожертвування служіння Вітчизні.
Здійснення патріотичного виховання ґрунтується на сукупності принципів,
які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу і
специфіку патріотичного виховання школярів в загальноосвітній школі:

Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із залученням
учнів до кращих досягнень світової цивілізації.

Теоретичний аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми дозволяє
визначити патріотизм як інтегративну якість особистості. Патріотизм –
одне з найглибших почуттів особистості. Виховати свідомого громадянина і
патріота означає сформувати в особистості комплекс якостей, що є основою
специфічного способу мислення та спонукальною силою повсякденних дій,
вчинків, поведінки, а саме: любов до Батьківщини, свого народу; інтерес
до минулого, нинішнього і майбутнього країни; високу правосвідомість,
повагу до Конституції, знання законів держави, прийнятих у ній правових
норм, потреба в їх дотриманні; громадянську відповідальність і мужність,
суспільну ініціативність й активність; готовність захищати Батьківщину,
підносити її міжнародний авторитет; досконале знання державної мови,
постійну турбота про піднесення її престижу й функціонування в усіх
сферах суспільного життя й побуту; повагу традицій та звичаїв рідного
народу, усвідомлення своєї належності до нього, як його представника,
спадкоємця й наступника; дисциплінованість, працьовитість, творчість,
почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу,
екологію, матеріальні і духовні цінності народу; гуманістичну
моральність, яка включає доброту, чесність, совісність,
відповідальність, самоповагу; шанобливе ставлення до культури, традицій,
звичаїв інших народностей, що населяють країну, високу культуру
міжетнічного спілкування; нетерпиме ставлення до порушників законів
країни, до аморальних вчинків, вандалізму, расизму, шовінізму; прагнення
до самовдосконалення своїх патріотичних рис.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бетинас Б.П. Структура процесса воспитания (методологический аспект)/
Б.П. Бетинас. – Каунас, 1988. – 189 с.

2. Большая советская энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1975. –
Т.19. – 282-320 с.

3. Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних
соціально-економічних умовах: Матер. звітної наук.-практич. конф./ Ін-т
проблем виховання – К.; 1999. – 128 с.

4. Ващенко Г. Вибрані педагогічні твори / Григорій Ващенко. – Дрогобич:
“Відродження”, 1997. – 214 с.

5. Вульфов Б.З. К вопросу о подготовке кадров для организации и
проведения воспитательной работы по развитию патриотизма.

6. Даль В. И. Толковый словарь русского языка. Современная версия. – М.:
Эксмо, 2007. – 736 с.

7. Запорожець О.В. Психологія. Підручник для дошкільних педагогічних
училищ / К.: «Радянська школа», 1967. – 218 с.

8. Ильин И.А. Путь духовного обновления. – М.: „Издательство АСТ”, 2003.
– 366 с.

9. Кобзар Б.С., Постовойтов Є.П., Дробот Л.С. Вихованння патріотизму і
формування культури міжнаціональних відносин в учнів шкіл-інтернатів:
Методичні рекомендації. – К.:ВІПОЛ. – 1998. – 56 с.

10. Коркішко О.Г. Виховання патріотизму молодших школярів у позаурочній
виховній роботі: дис… канд. пед. наук : 13.00.07 / Коркішко О.Г. –
Словянськ, 2004. – 284 с.

11. Культура и образование на рубеже тысячелетия: Мат. междунар.
научно-практ. конф. (декабрь 2000). Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г.Р.
Державина, 2000.– 315 с.

12. Мишаткина Т.В. Педагогическая этика: Учеб. пособие / Серия «Высшее
образование». – Ростов н/Д: Феникс; Мн.: ТетраСистемс, 2004. – 304 с.

13. Новий тлумачний словник української мови. У 4 томах /Укладачі В.
Яременко, О. Сліпушко. – К.: Аконіт, 1999. – Т. 3. – 223 с.

14. Ожегов С.И. Словарь русского языка: 70 000 слов / Под ред. Н.Ю.
Шведовой. – М.: Рус. яз., 1991. – 896 с.

15. Педагогика: Учебное пособие для студентов пед. ин-тов / Ю.К.
Бабанский, В.А. Сластении, Н.А. Сорокин и др.; Под ред. Ю.К. Бабанского.
– 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Просвещение, 1988. – 479 с.

16. Педагогический энциклопедический словарь / Гл. ред. Б.М. Бим-Бад. –
М.: Большая Российская энциклопедия, 2002. – 185 с.

17. Педагогічний словник / За ред. Ярмаченка М.Д. – К.: Педагогічна
думка. – 2001. – 514 с.

18. Политология: Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост.: Ю.И.
Аверьянов. – М. – 1993. – 431 с.

19. Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. Бех
І.Д., Чорна К.І. – К.: Світ виховання, 2007. – с. 31.

Похожие записи