Петренко Т.О., заступник директора з навчально – виховної роботи,

Доля Т.В., викладач,

Гальменко О.П., викладач.

ДПТНЗ «Міжрегіональний центр професійно – технічної освіти інноваційних
технологій м. Суми»

Теоретичні основи патріотичного виховання

як сучасного педагогічного процесу

Наш час вимагає відродження і розвитку української національної системи
освіти і виховання. Сучасна педагогічна наука безперервно повинна
еволюціонувати, набувати все глибшого національного змісту і характеру,
творчо використовуючи кращі досягнення інших народів. Вдосконалюється й
філософія та ідеологія, методологічні, теоретичні положення. Молоді
потрібно оволодіти не лише системою наукових знань, а насамперед
цілісною національною культурою, духовністю, не виключаючи вищі здобутки
культури, духовності цивілізованих народів.

Сучасне розуміння патріотизму характеризується
різноманітністю і неоднозначністю. Багато в чому воно пояснюється
складною природою даного явища, багатим його змістом і розмаїттям форм
прояву. Крім того, проблема патріотизму розглядається різними
дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних
умовах, залежно від особистої позиції, відношення до своєї Вітчизни, від
використання різних сфер знань та інше. Майже повністю розкритий вміст
даного поняття в монографії І.Е. Кравцова: «Патріотизм — це любов до
своєї Вітчизни; до рідних місць («землі батьків»), до рідної мови, до
культури і традицій, до продуктів праці свого народу, до прогресивного
суспільного і державного устрою. Патріотизм — це відданість своїй
Батьківщині, готовність захищати її»[6].

І.Ф. Харламов розглядає патріотизм як взаємопов’язану сукупність
етичних відчуттів і рис поведінки, що включає любов до Батьківщини,
активну працю на благо Батьківщини, проходження і збільшення трудових
традицій народу, дбайливе ставлення до історичних пам’ятників і звичаїв
рідної країни, любов до рідних місць, прагнення до зміцнення честі і
гідності Батьківщини, готовність і вміння захищати її, військову
хоробрість, мужність і самовідданість, братерство і дружбу народів,
нетерпимість до расової і національної неприязні, пошану звичаїв і
культури інших країн і народів, прагнення до співпраці з ними [19].

Т.З. Мапкорська, відносячи патріотизм до етичних якостей, включає в
нього любов до Вітчизни, готовність до її захисту, нерозривний зв’язок з
інтернаціоналізмом, нетерпимість до будь-яких проявів націоналізму,
любов до народної культури, знання національних традицій, національну
гідність, гордість і честь, що знаходить своє втілення в громадянськості
[8].

Виховання є механізмом взаємодії між поколіннями, що забезпечує
входження підростаючих поколінь в життя суспільства, становлення їх
активними суб’єктами конкретного історичного процесу. У різних
історичних епохах, залежно від соціально-економічних умов життя
суспільства і пануючої в нім ідеології у виховання вкладали різні
аспекти.

Великий вплив на патріотичне виховання мала козацька педагогіка.
Українці єдина у світі козацька нація. Козацтво є дисциплінованою
організацією самого українського народу, споконвічною формою його
самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього
Звичаю — Волі як відкристалізованого етнічного розуму. У козацькі часи
нашому народові були притаманними високий рівень шляхетності,
моральності, духовності, доблесті , знання і бездоганне дотримання
національних традицій і звичаїв. У козацькій державі не було такого
ганебного явища як бездомні діти. Виховувати в людині патріота своєї
Батьківщини, любов до рідного краю, любов до своєї України варто
починати з раннього дитинства.

Я.А. Коменський відзначав, що одним з головних напрямів виховання
повинне бути виховання у дитини прагнення надавати користь своїми діями
можливо більшому числу людей. У «Великій дидактиці» він писав : «Лише б
тоді настав щасливий стан в справах приватних і суспільних, якби всі
прониклися бажанням діяти на користь загального благополуччя» [17].

У вітчизняній школі завжди приділялася велика увага вихованню у
підростаючих поколінь етичних якостей особи, колективізму,
громадськості, любові до своєї Батьківщини, шанобливого ставлення до
історії своєї країни, до свого народу. При цьому велику роль у вихованні
патріотичних відчуттів грали засоби масової інформації: радіо,
високохудожні вітчизняні кінофільми, театр, художня література.
Педагогічні дослідження з проблеми патріотичного виховання радянського
періоду чисельні і різноманітні. У них розкриваються як
теоретико-методологічні аспекти (суть поняття «патріотизм», його
характеристики, шляхи і засоби формування та ін.), так і прикладні
(різні напрями патріотичного виховання: військово-патріотичне, виховання
на трудових і бойових традиціях радянського народу, взаємозв’язок
патріотичного, естетичного, групового виховання що вивчаються у різному
віці та ін.). А.С. Макаренко відзначав, що патріотизм виявляється не
тільки в героїчних вчинках. Він вважав, що патріотизм проявляється у
виконаній роботі людини, адже патріот завжди буде прагнути працювати для
розвитку рідної країни. [7]. Особливе значення в дослідженні питань
патріотичного виховання цього періоду мають роботи В.О.Сухомлинського,
який вважав, що школа повинна виховувати у молоді прагнення до
беззавітного служіння Батьківщині, до активної трудової і суспільної
діяльності. Визначаючи радянський патріотизм як «благородну любов
радянського народу до своєї Вітчизни» [9]. В.О. Сухомлинський
підкреслював, що одним з головних виховних завдань школи є підготовка
учнів до простої повсякденної праці, праці для суспільства як до
патріотичної діяльності, причому сама діяльність дітей, що
організовувалась педагогом з даною метою, являє рушійну силу формування
особи громадянина, що росте. У своїх роботах В.О. Сухомлинський також
указував і на складність у вихованні патріотизму, пояснюючи їх тим, що в
повсякденному житті ми не зустрічаємося з мірою, за допомогою якої можна
було б виявити цю «тяжко зрозумілу цінність» — патріотизм. Любов до
Вітчизни стає силою духу тільки тоді, коли у людини відображені в
свідомості образи, пов’язані з рідним краєм, мовою, коли з’являється
відчуття гордості від того, що все це — твоя Батьківщина [15].

Ідеологічною основою патріотичного виховання в сучасній школі є
духовно-етичні цінності нації. Суть патріотичного виховання в сучасних
умовах може трактуватися як розвиток відчуття особи, патріотичної
свідомості, заснованої на гуманістичних духовних цінностях свого народу.

Так, ще недавно замість виховання колективізму почала впроваджуватися
ідея виховання індивідуалізму, егоцентризму, замість виховання
патріотизму почало пропагуватися виховання лжепатріотизму, неповажного
відношення до вітчизняної історії, до свого народу. Це приводить до
того, що поняття «патріотизм» і «патріот» набувають негативного
відтінку. Проте для більшості українців воно зберегло своє первинне,
повністю позитивне значення. Це відчуття гордості за своєю Вітчизну, її
історію. Це прагнення зробити свою країну кращою, багатшою, міцнішою,
щасливішою… Втративши патріотизм, ми втратимо себе як народ, здатний
на великі звершення. [12].

Проте процеси часткової втрати патріотизму відбуваються і в
українському суспільстві, особливо серед молоді, за таких причин, як:

• різке прагнення економічного статусу молоді, значна частина якої
знаходяться на межі бідності і убогості через падіння життєвою рівня,
скорочення витрат на їжу, відпочинок, побутові потреби і так далі [11];

• погіршення здоров’я (як фізичного, так і психічного) демографічної
ситуації в суспільстві, що привело до деградації генофонду, зниження
етичного, інтелектуального потенціалу і до падіння ролі молоді як
соціального ресурсу в цілому [6]:

• посилення духовної кризи молоді, девальвація її найважливіших
соціально-економічних цінностей, переважання негативних, асоціальних
мотивів в поведінці, пристосування до життєвих умов, що змінилися, перш
за все в матеріальному плані, і нерідко протиправним шляхом.

?иховання патріотизму — найвищого відчуття в людині, що ніби зв’язує
людей в чесне, дружнє суспільство, відчуття, яке, за твердженням К.Д.
Ушинського, «останнім гине навіть в лиходієві». Виділяючи патріотичне
виховання в умовно самостійний напрям виховної роботи, необхідно
відзначити його органічний взаємозв’язок з іншими напрямами (цивільним,
етичним, трудовим, естетичним і іншими видами виховання), що є більш
складнішим поєднанням, ніж співвідношення частини і цілого. Це пов’язано
ще і з тим, що:

·      по-перше, патріотизм, особливо якщо мати на увазі його генезис,
виникає і розвивається як відчуття, все більш соціалізуючись і
підносячись за допомогою духовно-етичного збагачення;

·       по-друге, розуміння вищого розвитку відчуття патріотизму
пов’язане з його дієвістю, що в конкретному плані виявляється в активній
соціальній діяльності, діях і вчинках, здійснюваних суб’єктом на благо
Вітчизни;

·     по-третє, патріотизм, будучи глибоко соціальним за своєю природою
явищем, є не тільки життя суспільства, але джерело його існування і
розвитку, виступає як атрибут життєздатності, а іноді і виживання
соціуму;

·     по-четверте, дійсний патріотизм — в його духовності.

Патріотизм як піднесене відчуття, незамінна цінність і
джерело, найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше
виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня
духовно-етичного і культурного розвитку. Дійсний, духовний в своїй
основі патріотизм припускає безкорисливе, беззавітне служіння Вітчизні
[6].

У зв’язку з цією думкою стиль вчителя при організації
виховно-освітнього процесу слід враховувати зауваження Е.А. Онуфрієва
про те, що систематичне глибоке збагачення всіх сторін виховної роботи
патріотичним змістом є необхідна умова виховання патріота [12].

Здійснення патріотичного виховання ґрунтується на сукупності принципів,
які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу.
До їх числа відносяться:

обумовленість патріотичного виховання розвитком суспільства і подіями,
що відбуваються в ньому;

обумовленість змісту, форм і методів, засобів і прийомів патріотичного
виховання віковими і індивідуальними особливостями учнів;

    діалектична єдність і органічний зв’язок між учбовим матеріалом і
змістом позакласних і позашкільних заходів;

    інтеграція патріотичного виховання з іншими напрямами виховної
роботи; 

    спирання на нові концепції організації і здійснення учбово-виховного
процесу і на нове розуміння основних педагогічних понять;

    спирання на позитивне в особі вихованця і створення сприятливої
психологічної атмосфери в процесі педагогічної взаємодії:    
координація взаємодії школи, сім’ї і громадськості в системі
патріотичного виховання.

Завдання і зміст патріотичного виховання витікають із
структури поняття «патріотизм», а воно має далеко не однакове тлумачення
в педагогічній літературі. Деякі вчені вважають необхідним розглядати
патріотизм як сукупність відчуттів, принципів і якостей особистості.

Патріотизм — це відчуття гордості своєю вітчизною, його
історією, звершеннями. Це прагнення зробити свою країну красивіше,
багатше, міцніше, щасливіше – в цьому національна гордість і гідність
народу, згуртованого патріотичними відчуттями як суспільним цементом.
Патріотизм як піднесене відчуття, незамінна цінність і джерело,
найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше
виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня
духовно-етичного і культурного розвитку. Дійсний, духовний в своїй
основі патріотизм припускає безкорисливе, беззавітне аж до
самопожертвування служіння Вітчизні.

Батьки, вчителі і вихователі повинні усвідомлювати, що в процесі
виховання кожної дитини мають застосовуватися численні вітчизняні
пізнавально-виховані традиції. Ідеї і засоби міфології прадавніх
українців, трипільської культури, духовності язичницької епохи, вищі
досягнення культури України-Русі, козацько-лицарської доби, багатющий
потенціал фольклору, інших народних мистецтв, класичної професійної
культури рідного народу, його наукових здобутків – такі цінності
підростаючі поколінні мають насамперед засвоювати в процесі навчання і
виховання.

Українська педагогіка за своїм змістом і спрямуванням має гармонійно
поєднувати могутню культуру і духовну “трійцю” – історію, сучасне і
майбутнє нашої нації і держави. Вона покликана утверджувати в серцях і
душах, реальних справах, діяльності і поведінці кожного школяра

культурно-духовні традиції, цінності рідного народу, вищі здобутки
світової цивілізації.

Одним із найважливіших завдань теорії і практики є патріотичне
виховання, яке повинно здійснюватися, на мою думку, ще з раннього
дитинства. Патріотично-наснажена громадська активність особистості
повинна постійно підвищуватись в процесі виховання, самовиховання і
самовдосконалення, переростати, у відповідності до вікових особливостей,

в громадсько-політичну, державницьку діяльність.

Щоб сформувати в учнів активну життєву позицію, громадянські
переконання та ідеали, необхідно насамперед навчити їх визначити
моральні цінності.

Надання емоційної забарвленості, моральної оцінки знанням – пріоритетне
завдання вчителів та батьків. Без цих двох “вогників” педагогічної
діяльності навчально-виховний процес “засушується”, неодухотворюється.

Педагоги повинні пам’ятати велику істину, що перемогу в житті здобуває
не сила рук і навіть не сила розуму, а сила духу.

Найвищих вершин розум особистості сягає тоді, коли в ній сформована
сила духу. Розум, не зігрітий серцем, інтелект, байдужий до долі народу,
байдужий до долі народу, нації, Батьківщини, перетворюється на
соціально-індиферентну силу, а то й на небезпеку, загрозу.

Творчо відроджуючи вітчизняні виховні традиції, педагоги успішно
використовують ідеї, принципи, засоби козацької педагогіки з метою
поліпшення героїко-патріотичного виховання учнів, формування у них
високої шляхетності, політичної культури, сили волі і сили духу,
відчуття володаря становища, усвідомлення прав і обов’язків перед
Батьківщиною, відповідальності перед рідним народом.

У зв’язку з цим нині значною мірою зросла відповідальність батьків,

учителів за рівень вихованості дітей і юнаків. Враховуючи помилки,
викривлення, які були у вихованні впродовж останніх десятиліть, науковці
і практики докладають великих зусиль, щоб вивезти з кризи складний і
багатогранний процес виховання.

Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із
залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система
повинна сприяти виробленню наступного мислення, прихильності своїй
національній спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому
духовному розвитку, також пошані і відвертості до всіх інших систем і
традицій. Тільки глибока і усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає
людину з повагою відноситися до відчуттів інших, бути чутливим до
трагедій вітчизни і народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.    Апраксина О.А. Позакласна робота в школі, К., Освіта 2007. – 130
с.

2.    Арчажникова Л.Г. Теорія і методика виховання. Програма для вищих
педагогічних учбових закладів — Ужгород, 1991. 309.С.

3.     Смирнов С.Д. Педагогіка і психологія вищої освіти. — К.; Альма
матер; 2004. — 271 с.

4.    Губко О.Т., Руденко Ю.Д., Кузь В.Г. «Українська козацька
педагогіка і духовність», Умань, 2005 .

5.     Грушевський М. “Ілюстрована історія України”, видання Шкільної
ради.

6.     Гнатюк В.М. “Управління системою національного виховання учнів
загальноосвітньої школи”, Методичний посібник, “Оріяни”, Київ, 1998.

7.    Дмітрієва Л.Г., Черноїваненко Н.М., Методика виховання в
школі:Київ, 2000р. – 320 с.

8.  Історичне краєзнавство / Під ред. М.Н. Матюшина. — М.,1980

9.   Куберский И.Ю. Энциклопедия для педагога. Санкт – Петербург, 1997-
576.с.

10 Кленов А.С. Я пізнаю світ: Дитяча енциклопедія. К.: 1999г с.864.

11. Ліхачев Б.Т. Педагогіка: курс лекцій. – К., Юрайт, 2001 – 607 с.

12. Міхайлова М.А. Психологія підлітка. Львів, 2003.-260.с.

13.  “Мистецтво в школі 2006 № 2 С.11

14.  Назаров Л. Пісенний фольклор,// Народна творчість.1999. № 6 С.22.
2000 № 1 С.15.

15.  Педагогічна енциклопедія. Т. 3. М.: Вид-во «Радянська
енциклопедія». М.; 1996. — 879 с.

16.   Програма шкільного курсу “Допризовна підготовка».

17.   Рачина Б.С. Методичні рекомендації. Харків, 2001.- 310.с.

18.   Старікова К.Л. У витоків народної мудрості, Львів: Відділення пед.
Суспільства 1994.-89.с.

19.  Старікова К.Л. Народні обряди і обрядова поезія, Львів

Похожие записи

Автор : Турчина Інна Миколаївна, вчитель історії та правознавства,
керівник пошукового загону «Спалах».

Комунальна установа

Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 12

ім. Б .І. Берестовського

м. Суми, Сумської області.

Теоретичні основи патріотичного виховання як сучасного педагогічного
процесу.

Проблеми патріотичного виховання громадян України і, зокрема
учнів, є надзвичайно актуальним на сучасному етапі розвитку нашої
держави. У контексті подальшої розбудови суспільства виникає потреба у
формуванні активної, творчої особистості учня-патріота, від діяльності
якого у майбутньому значною мірою залежатиме духовний розвиток і
добробут Української держави. Чітке визначення ідеалів патріотичного
виховання і ціннісних орієнтацій учнів сприятиме оптимізації цього
важливого напрямку виховання та подоланню негативних явищ у суспільній
свідомості, зокрема відсутності у декого з молодих людей чітких
світоглядних основ поведінки і діяльності, байдужості до державних
проблем, низького рівня моральності та культури.

Проблема формування громадянина – патріота розглядається як
пріоритетна в Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI
століття»), «Концепції позашкільної освіти та виховання», у «Програмі
патріотичного виховання дітей та учнівської молоді». Вищезгадані
документи ставлять перед українським суспільством завдання виховання в
учня любові до рідної Батьківщини, формування якостей
громадянина-патріота України. Важливим орієнтиром загальноосвітньої
школи у вихованні в молодого покоління почуття патріотизму є
стратегічний рекомендаційний документ «Програма патріотичного виховання
дітей та учнівської молоді». У ньому підкреслюється, що в становленні
правової держави школа є могутнім фактором відродження нації, виховання
у дитини патріотизму, формування активного громадянина.

Виховання патріотизму сучасні вчені розуміють як «формування
гармонійної, розвиненої, високо освіченої, соціально активної й
національно свідомої людини, наділеної глибокою громадянською
відповідальністю, здоровими інтелектуально — творчими й духовними
якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю,
господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативністю» [3,с.6].

Вивчення й осмислення літератури (філософської, педагогічної та
психологічної), дало змогу сформувати поняття патріотизму, яке актуальне
сьогодні, в умовах розбудови громадянського суспільства та правової
держави в Україні. Патріотизм – це любов до Батьківщини, свого народу,
турбота про його благо, сприяння становленню й утвердженню України як
суверенної, правової, демократичної, соціальної держави, готовність
відстояти її незалежність, служити і захищати її, розділити свою долю з
її долею [4,с.7] .

Патріотичне виховання, як і виховання в цілому, припускає включення
дитини, підлітка, юнака в систему взаємопов’язаних видів діяльності
(навчальна – у молодших школярів, суспільно корисна – у підлітків,
навчально — професійна – у старших школярів) [5, с. 87-105].

Досягнення цілей патріотичного виховання вимагають додержання
наукового підходу, тобто врахування об’єктивних закономірностей
становлення його перебігу. Науковий підхід до процесу формування
громадянина – патріота передбачає, що дія загальних закономірностей
становлення патріотизму опосередковується впливом конкретно – історичних
умов життєдіяльності даного суспільства і кожного з його суб’єктів
зокрема.

Конкретно – історичний підхід допомагає збагнути й сформувати
специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського
суспільства завдання патріотичного виховання, а саме : усвідомлення
громадянами України необхідності демократичних процесів у поєднанні з
розбудовою громадянського суспільства.

Ефективність виховання патріотизму значною мірою залежить від
реалізації діяльнісного підходу. Особистість громадянина – патріота
формується інтенсивніше, якщо він любить Батьківщину не лише на словах,
а й на ділі, якщо бере реальну участь у діяльності, в якій апробуються
на практиці громадянські цінності, якщо ця діяльність торкається його
почуттів , відповідає його потребам та інтересам.

У патріотичному вихованні особливого значення набуває
особистісно-зорієнтований підхід, коли в центрі освітньо –виховного
процесу стоять інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремого
індивіда, його суверенітет. Лише через таку ієрархію ціннісних підходів,
як людина (особистість) – народ (культура , історія, освіта) – держава
(суспільство) можна реалізувати перспективну і демократичну модель
виховання громадянина – патріота.

Необхідною умовою оптимізації патріотичного виховання є дотримання
системного підходу, який передбачає розгляд цілісного багаторівневого
взаємозалежного відкритого процесу в його постійному розвитку і
саморозвитку.

Основними принципами патріотичного виховання є :

принцип національної спрямованості , що передбачає формування
національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого
народу, шанобливе ставлення до його культури, поваги , толерантність до
культур усіх народів, які населяють Україну, здатність зберігати свою
національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу,
брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

принцип гуманізації виховного процесу, який означає, що вихователь
зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та
індивідуальні особливості і можливості, не форсує її розвитку, спонукає
до самостійності, задовольняє базові потреби дитини, виробляє
індивідуальну програму її розвитку, стимулює свідоме ставлення до своєї
поведінки, діяльності, патріотичних цінностей;

принцип самоактивності і саморегуляції, який сприяє розвитку у
вихованця суб’єктивних характеристик, формує здатність до критичності,
до прийняття самостійних рішень, поступово виробляє громадянську позицію
особистості, почуття відповідальності з її реалізацією в діях та
вчинках;

принцип культуровідповідності, що передбачає органічну єдність
патріотичного виховання з історією та культурою народу, його мовою,
народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність,
наступність і спадковість поколінь;

принцип полікультурності, який передбачає інтегрованість української
культури у європейський та світовий простір, створення для цього
необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді
відкритості, толерантного ставлення до відмінних від національних ідей,
цінностей, до культури, мистецтва, вірувань інших народів, сприймати
українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської;

принцип соціальної відповідності, який обумовлює необхідність
відповідності змісту і методів патріотичного виховання реальній
соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес.

Завдання патріотичного виховання зорієнтовані на реальні
соціально-економічні умови і передбачають виховання у дітей готовності
до ефективного розв’язання життєвих проблем.

Передумовою формування та розвитку патріотичної свідомості
особистості є, насамперед правова освіченість, здатність керуватися
відповідними знаннями в умовах сучасного суспільного життя та
демократичні принципи, що формуються засобами громадянської освіти та
виховання.

Актуальність патріотичного виховання зумовлюється водночас процесом
становлення України, як єдиної політичної нації. В умовах поліетнічності
воно покликане сприяти цілісності, соборності України, що є
серцевиною української національної ідеї.

?

N

P

?

i

h

мірою зумовлюється змістовими характеристиками освітніх предметів, які
сприяють оволодінню системою знань про людину і суспільство. Крім того,
оволодіння системою знань формує здатність усвідомлювати місце своєї
спільноти серед інших спільнот світу.

Весь освітній процес має бути насичений різними аспектами
патріотичного виховання. Проте особлива роль тут належить
соціально-гуманітарному циклу, а саме: українській літературі,
географії, природознавству, суспільствознавству, громадянській освіті,
історії.

Щоб виховати справжнього патріота ми повинні відродити рідну мову,
зберегти, розвинути її, як першоелемент національної культури. Вчитель –
словесник має такий арсенал засобів виховання, як література….На
прикладах життя письменників, літературних героїв вчителі нашої школи
показують красу людських вчинків, почуттів, народні традиції, яких так
неухильно дотримувались наші батьки, діди, прадіди. За приклад служить
життєвий подвиг Тараса Григоровича Шевченка , Івана Франка, Павла
Грабовського, Олександра Довженка , Івана Багряного і багато інших. Вони
нічого не просили від України, а просто любили її синівською
всепопеляючою любов’ю, належали своєму народові до останнього подиху.

Любов до рідної природи розглядалась як важливий фактор патріотизму.
На уроках, екскурсіях на природу, на виробництво учні знайомляться з
державними документами : статтями Конституції України, Законом «Про
охорону вод, лісів » та інше.

На уроках історії важливе місце посідає вивчення історично цінних
об’єктів, дослідження життя та діяльності видатних людей в історії , які
віддавали всі зусилля для процвітання своєї Вітчизни (Степан Павлович
Супрун, Іван Микитович Кожедуб, Сидор Артемович Ковпак та ін.), в
позаурочний час розвинена пошукова робота, працює пошуковий загін
«Спалах» .Основними напрямками роботи пошуковців є вивчення історії
рідного краю, дослідження невідомих сторінок Великої Вітчизняної війни,
відвідання місць історичних подій, збирання документів та матеріальних
пам’яток, влаштування виставок до пам’ятних дат. Результатами такої
роботи стали перемоги в таких конкурсах : Міжнародний конкурс «Уроки
Голокосту – уроки толерантності» — І місце, Всеукраїнський конкурс до
Дня перемоги на тему «Доля постраждалих від нацизму» — І місце,
експедиція «Сумський радіус»- І місце, Всеукраїнський конкурс « Краса і
біль України »- І місце.

Патріотичні почуття школярів виховуються в результаті
цілеспрямованого впливу на дитину сім’ї, школи та позашкільних закладів.
Але найбільший вплив на виховання дітей, їхній розвиток, формування
патріотичних почуттів має виховна робота в школі.

Позаурочна виховна діяльність, яка створює умови для спільної та
самостійної діяльності, допомагає оволодіти такими способами
самоствердження, які б не обмежували інтереси інших людей.

Виховну роботу потрібно спланувати так, щоб поєднувати традиційні
методи виховання з інноваційними та практичними заходами. Методи
виховання потрібно застосовувати не окремо, а комбіновано, доповнюючи
один одного. Форми і методи обираються з урахуванням психолого- вікових
особливостей та пізнавальних можливостей старших підлітків, а також
інших індивідуальних уподобань.

Обираючи форми та методи виховання патріотизму, необхідно пам’ятати,
що вони залежать від поставленої мети, змісту матеріалу, виховних та
розвивальних завдань, інтересів і потреб учнів, рівня вихованості,
інтелектуального розвитку. Пріоритетну роль потрібно надавати активним
методам, «… що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані
на самостійний пошук істини і сприяють формуванню критичного мислення,
ініціативи й творчості»[4,с.30].До таких методів та форм належать :
дискусія, «мозкова атака», тематичний диспут, «круглий стіл», ділові
ігри, тренінги, брейн-ринг, метод проектів.

Крім названих, можна застосовувати також традиційні методи : бесіди,
диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, періодичною
пресою , самостійне рецензування тощо, а саме: бесіди: «Моя рідна
Україна», «Державна символіка Батьківщини», «Твої права і обов’язки»,
«Патріотизм – нагальна потреба України»; огляди періодичної преси:
«Що?Де?Коли?», «Цікаві хвилинки», заходи, які виховують любов до
української мови : «Свято рідної мови», «Шевченківське слово»; форми
роботи пов’язані з вивченням історії рідного краю і народу : історичне
краєзнавство, збирання документів та матеріальних пам’яток,
замальовування чи фотографування історично цінних об’єктів, виготовлення
схем, макетів, складання історії свого роду, участь у роботі шкільних
гуртків, святкування Дня Конституції, Дня Незалежності; форми і
методи військово-патріотичного виховання : участь у патріотичних клубах,
фестивалі патріотичної пісні, святкуванні Дня Перемоги, Дня захисника
Вітчизни, Дня пам’яті героїв Крут, змагання з військово-прикладних видів
спорту; уроки-пам’яті, уроки мужності : «Їх славні імена і літописи
Великої Вітчизняної війни», «Наша вулиця носить ім’я героя війни»,
«Бойові нагороди воїнів, полководців, які визволяли Україну від
фашистів», «Імена фронтовиків на обеліску братської могили у моєму
населеному пункті»; виховання правосвідомості : вивчення Конституції
України, зустрічі з депутатами, працівниками правоохоронних органів,
захист рефератів «Що означає бути патріотом»; виховання засобами праці :
соціально-проектна діяльність, табори праці і відпочинку, аукціони,
ярмарки, індивідуальна трудова діяльність, проведення операції
«Турбота», «Милосердя».

Результативність патріотичного виховання великою мірою залежить від
того, наскільки ті чи інші форми й методи виховної діяльності стимулюють
розвиток самоорганізації, самоуправління дітей, підлітків, юнацтва,
молоді.

Чим доросліші вихованці, тим більш їхні можливості до критичного
мислення, самоактивності, творчості, самостійності, до усвідомлення
власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору,
громадянського самовизначення.

Отже, нині провідною проблемою української педагогіки стає розробка
методологічних засад формування особистості учнів загальноосвітньої
школи. Патріотичне виховання сучасного школяра серед різноманітних
теоретичних підходів до вирішення цього питання посідає одне з головних
місць. В умовах становлення української держави патріотичному вихованню
належить пріоритетна роль.

Сьогодні важливо відтворити в українському суспільстві почуття
справжнього патріотизму як духовно-моральної та соціальної цінності,
сформувати у молоді громадянсько активні, соціально значущі якості, які
вона зможе проявити в усіх видах діяльності, і передусім пов’язаних із
захистом інтересів своєї родини, рідного краю, народу та Батьківщини,
реалізації особистого потенціалу на благо зміцнення української держави.

Література

1.Виховання громадянина, патріота, гуманіста : Навч.- метод. посібник
К.І.Чорна – К.: ТОВ «ХІК», 2004.- 96 с.

2. Дистерверг А. Избранные педагогические произведения. – М.: Учпергиз,
1956.- 342 с.

3.Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку
української держави //Педагогічна газета . – 2000. — № 6 (72), червень
.- 6 с.

4. Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді /Бех
І.Д.,

Чорна К.І. – К.: Світ виховання , 2007.-31 с.

5.Фельдштейн Д.І. Психологія розвитку особистості в онтогенезі . – М.,
1989.- 176 с.

6. Харахаш Б. Націоналізм як філософська концепція і політичний принцип
//Розбудова держави, 1998. — № 1-2.- С.54-61.

Похожие записи