.

Теоретичні основи патріотичного виховання як сучасного педагогічного процесу. 

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
116 2332
Скачать документ

Петренко Т.О., заступник директора з навчально – виховної роботи,

Доля Т.В., викладач,

Гальменко О.П., викладач.

ДПТНЗ «Міжрегіональний центр професійно – технічної освіти інноваційних
технологій м. Суми»

Теоретичні основи патріотичного виховання

як сучасного педагогічного процесу

Наш час вимагає відродження і розвитку української національної системи
освіти і виховання. Сучасна педагогічна наука безперервно повинна
еволюціонувати, набувати все глибшого національного змісту і характеру,
творчо використовуючи кращі досягнення інших народів. Вдосконалюється й
філософія та ідеологія, методологічні, теоретичні положення. Молоді
потрібно оволодіти не лише системою наукових знань, а насамперед
цілісною національною культурою, духовністю, не виключаючи вищі здобутки
культури, духовності цивілізованих народів.

Сучасне розуміння патріотизму характеризується
різноманітністю і неоднозначністю. Багато в чому воно пояснюється
складною природою даного явища, багатим його змістом і розмаїттям форм
прояву. Крім того, проблема патріотизму розглядається різними
дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних
умовах, залежно від особистої позиції, відношення до своєї Вітчизни, від
використання різних сфер знань та інше. Майже повністю розкритий вміст
даного поняття в монографії І.Е. Кравцова: «Патріотизм – це любов до
своєї Вітчизни; до рідних місць (“землі батьків”), до рідної мови, до
культури і традицій, до продуктів праці свого народу, до прогресивного
суспільного і державного устрою. Патріотизм – це відданість своїй
Батьківщині, готовність захищати її»[6].

І.Ф. Харламов розглядає патріотизм як взаємопов’язану сукупність
етичних відчуттів і рис поведінки, що включає любов до Батьківщини,
активну працю на благо Батьківщини, проходження і збільшення трудових
традицій народу, дбайливе ставлення до історичних пам’ятників і звичаїв
рідної країни, любов до рідних місць, прагнення до зміцнення честі і
гідності Батьківщини, готовність і вміння захищати її, військову
хоробрість, мужність і самовідданість, братерство і дружбу народів,
нетерпимість до расової і національної неприязні, пошану звичаїв і
культури інших країн і народів, прагнення до співпраці з ними [19].

Т.З. Мапкорська, відносячи патріотизм до етичних якостей, включає в
нього любов до Вітчизни, готовність до її захисту, нерозривний зв’язок з
інтернаціоналізмом, нетерпимість до будь-яких проявів націоналізму,
любов до народної культури, знання національних традицій, національну
гідність, гордість і честь, що знаходить своє втілення в громадянськості
[8].

Виховання є механізмом взаємодії між поколіннями, що забезпечує
входження підростаючих поколінь в життя суспільства, становлення їх
активними суб’єктами конкретного історичного процесу. У різних
історичних епохах, залежно від соціально-економічних умов життя
суспільства і пануючої в нім ідеології у виховання вкладали різні
аспекти.

Великий вплив на патріотичне виховання мала козацька педагогіка.
Українці єдина у світі козацька нація. Козацтво є дисциплінованою
організацією самого українського народу, споконвічною формою його
самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього
Звичаю – Волі як відкристалізованого етнічного розуму. У козацькі часи
нашому народові були притаманними високий рівень шляхетності,
моральності, духовності, доблесті , знання і бездоганне дотримання
національних традицій і звичаїв. У козацькій державі не було такого
ганебного явища як бездомні діти. Виховувати в людині патріота своєї
Батьківщини, любов до рідного краю, любов до своєї України варто
починати з раннього дитинства.

Я.А. Коменський відзначав, що одним з головних напрямів виховання
повинне бути виховання у дитини прагнення надавати користь своїми діями
можливо більшому числу людей. У “Великій дидактиці” він писав : “Лише б
тоді настав щасливий стан в справах приватних і суспільних, якби всі
прониклися бажанням діяти на користь загального благополуччя” [17].

У вітчизняній школі завжди приділялася велика увага вихованню у
підростаючих поколінь етичних якостей особи, колективізму,
громадськості, любові до своєї Батьківщини, шанобливого ставлення до
історії своєї країни, до свого народу. При цьому велику роль у вихованні
патріотичних відчуттів грали засоби масової інформації: радіо,
високохудожні вітчизняні кінофільми, театр, художня література.
Педагогічні дослідження з проблеми патріотичного виховання радянського
періоду чисельні і різноманітні. У них розкриваються як
теоретико-методологічні аспекти (суть поняття “патріотизм”, його
характеристики, шляхи і засоби формування та ін.), так і прикладні
(різні напрями патріотичного виховання: військово-патріотичне, виховання
на трудових і бойових традиціях радянського народу, взаємозв’язок
патріотичного, естетичного, групового виховання що вивчаються у різному
віці та ін.). А.С. Макаренко відзначав, що патріотизм виявляється не
тільки в героїчних вчинках. Він вважав, що патріотизм проявляється у
виконаній роботі людини, адже патріот завжди буде прагнути працювати для
розвитку рідної країни. [7]. Особливе значення в дослідженні питань
патріотичного виховання цього періоду мають роботи В.О.Сухомлинського,
який вважав, що школа повинна виховувати у молоді прагнення до
беззавітного служіння Батьківщині, до активної трудової і суспільної
діяльності. Визначаючи радянський патріотизм як “благородну любов
радянського народу до своєї Вітчизни” [9]. В.О. Сухомлинський
підкреслював, що одним з головних виховних завдань школи є підготовка
учнів до простої повсякденної праці, праці для суспільства як до
патріотичної діяльності, причому сама діяльність дітей, що
організовувалась педагогом з даною метою, являє рушійну силу формування
особи громадянина, що росте. У своїх роботах В.О. Сухомлинський також
указував і на складність у вихованні патріотизму, пояснюючи їх тим, що в
повсякденному житті ми не зустрічаємося з мірою, за допомогою якої можна
було б виявити цю “тяжко зрозумілу цінність” – патріотизм. Любов до
Вітчизни стає силою духу тільки тоді, коли у людини відображені в
свідомості образи, пов’язані з рідним краєм, мовою, коли з’являється
відчуття гордості від того, що все це – твоя Батьківщина [15].

Ідеологічною основою патріотичного виховання в сучасній школі є
духовно-етичні цінності нації. Суть патріотичного виховання в сучасних
умовах може трактуватися як розвиток відчуття особи, патріотичної
свідомості, заснованої на гуманістичних духовних цінностях свого народу.

Так, ще недавно замість виховання колективізму почала впроваджуватися
ідея виховання індивідуалізму, егоцентризму, замість виховання
патріотизму почало пропагуватися виховання лжепатріотизму, неповажного
відношення до вітчизняної історії, до свого народу. Це приводить до
того, що поняття “патріотизм” і “патріот” набувають негативного
відтінку. Проте для більшості українців воно зберегло своє первинне,
повністю позитивне значення. Це відчуття гордості за своєю Вітчизну, її
історію. Це прагнення зробити свою країну кращою, багатшою, міцнішою,
щасливішою… Втративши патріотизм, ми втратимо себе як народ, здатний
на великі звершення. [12].

Проте процеси часткової втрати патріотизму відбуваються і в
українському суспільстві, особливо серед молоді, за таких причин, як:

• різке прагнення економічного статусу молоді, значна частина якої
знаходяться на межі бідності і убогості через падіння життєвою рівня,
скорочення витрат на їжу, відпочинок, побутові потреби і так далі [11];

• погіршення здоров’я (як фізичного, так і психічного) демографічної
ситуації в суспільстві, що привело до деградації генофонду, зниження
етичного, інтелектуального потенціалу і до падіння ролі молоді як
соціального ресурсу в цілому [6]:

• посилення духовної кризи молоді, девальвація її найважливіших
соціально-економічних цінностей, переважання негативних, асоціальних
мотивів в поведінці, пристосування до життєвих умов, що змінилися, перш
за все в матеріальному плані, і нерідко протиправним шляхом.

?иховання патріотизму – найвищого відчуття в людині, що ніби зв’язує
людей в чесне, дружнє суспільство, відчуття, яке, за твердженням К.Д.
Ушинського, “останнім гине навіть в лиходієві”. Виділяючи патріотичне
виховання в умовно самостійний напрям виховної роботи, необхідно
відзначити його органічний взаємозв’язок з іншими напрямами (цивільним,
етичним, трудовим, естетичним і іншими видами виховання), що є більш
складнішим поєднанням, ніж співвідношення частини і цілого. Це пов’язано
ще і з тим, що:

·      по-перше, патріотизм, особливо якщо мати на увазі його генезис,
виникає і розвивається як відчуття, все більш соціалізуючись і
підносячись за допомогою духовно-етичного збагачення;

·       по-друге, розуміння вищого розвитку відчуття патріотизму
пов’язане з його дієвістю, що в конкретному плані виявляється в активній
соціальній діяльності, діях і вчинках, здійснюваних суб’єктом на благо
Вітчизни;

·     по-третє, патріотизм, будучи глибоко соціальним за своєю природою
явищем, є не тільки життя суспільства, але джерело його існування і
розвитку, виступає як атрибут життєздатності, а іноді і виживання
соціуму;

·     по-четверте, дійсний патріотизм – в його духовності.

Патріотизм як піднесене відчуття, незамінна цінність і
джерело, найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше
виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня
духовно-етичного і культурного розвитку. Дійсний, духовний в своїй
основі патріотизм припускає безкорисливе, беззавітне служіння Вітчизні
[6].

У зв’язку з цією думкою стиль вчителя при організації
виховно-освітнього процесу слід враховувати зауваження Е.А. Онуфрієва
про те, що систематичне глибоке збагачення всіх сторін виховної роботи
патріотичним змістом є необхідна умова виховання патріота [12].

Здійснення патріотичного виховання ґрунтується на сукупності принципів,
які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу.
До їх числа відносяться:

обумовленість патріотичного виховання розвитком суспільства і подіями,
що відбуваються в ньому;

обумовленість змісту, форм і методів, засобів і прийомів патріотичного
виховання віковими і індивідуальними особливостями учнів;

    діалектична єдність і органічний зв’язок між учбовим матеріалом і
змістом позакласних і позашкільних заходів;

    інтеграція патріотичного виховання з іншими напрямами виховної
роботи; 

    спирання на нові концепції організації і здійснення учбово-виховного
процесу і на нове розуміння основних педагогічних понять;

    спирання на позитивне в особі вихованця і створення сприятливої
психологічної атмосфери в процесі педагогічної взаємодії:    
координація взаємодії школи, сім’ї і громадськості в системі
патріотичного виховання.

Завдання і зміст патріотичного виховання витікають із
структури поняття “патріотизм”, а воно має далеко не однакове тлумачення
в педагогічній літературі. Деякі вчені вважають необхідним розглядати
патріотизм як сукупність відчуттів, принципів і якостей особистості.

Патріотизм – це відчуття гордості своєю вітчизною, його
історією, звершеннями. Це прагнення зробити свою країну красивіше,
багатше, міцніше, щасливіше – в цьому національна гордість і гідність
народу, згуртованого патріотичними відчуттями як суспільним цементом.
Патріотизм як піднесене відчуття, незамінна цінність і джерело,
найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше
виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня
духовно-етичного і культурного розвитку. Дійсний, духовний в своїй
основі патріотизм припускає безкорисливе, беззавітне аж до
самопожертвування служіння Вітчизні.

Батьки, вчителі і вихователі повинні усвідомлювати, що в процесі
виховання кожної дитини мають застосовуватися численні вітчизняні
пізнавально-виховані традиції. Ідеї і засоби міфології прадавніх
українців, трипільської культури, духовності язичницької епохи, вищі
досягнення культури України-Русі, козацько-лицарської доби, багатющий
потенціал фольклору, інших народних мистецтв, класичної професійної
культури рідного народу, його наукових здобутків – такі цінності
підростаючі поколінні мають насамперед засвоювати в процесі навчання і
виховання.

Українська педагогіка за своїм змістом і спрямуванням має гармонійно
поєднувати могутню культуру і духовну “трійцю” – історію, сучасне і
майбутнє нашої нації і держави. Вона покликана утверджувати в серцях і
душах, реальних справах, діяльності і поведінці кожного школяра

культурно-духовні традиції, цінності рідного народу, вищі здобутки
світової цивілізації.

Одним із найважливіших завдань теорії і практики є патріотичне
виховання, яке повинно здійснюватися, на мою думку, ще з раннього
дитинства. Патріотично-наснажена громадська активність особистості
повинна постійно підвищуватись в процесі виховання, самовиховання і
самовдосконалення, переростати, у відповідності до вікових особливостей,

в громадсько-політичну, державницьку діяльність.

Щоб сформувати в учнів активну життєву позицію, громадянські
переконання та ідеали, необхідно насамперед навчити їх визначити
моральні цінності.

Надання емоційної забарвленості, моральної оцінки знанням – пріоритетне
завдання вчителів та батьків. Без цих двох “вогників” педагогічної
діяльності навчально-виховний процес “засушується”, неодухотворюється.

Педагоги повинні пам’ятати велику істину, що перемогу в житті здобуває
не сила рук і навіть не сила розуму, а сила духу.

Найвищих вершин розум особистості сягає тоді, коли в ній сформована
сила духу. Розум, не зігрітий серцем, інтелект, байдужий до долі народу,
байдужий до долі народу, нації, Батьківщини, перетворюється на
соціально-індиферентну силу, а то й на небезпеку, загрозу.

Творчо відроджуючи вітчизняні виховні традиції, педагоги успішно
використовують ідеї, принципи, засоби козацької педагогіки з метою
поліпшення героїко-патріотичного виховання учнів, формування у них
високої шляхетності, політичної культури, сили волі і сили духу,
відчуття володаря становища, усвідомлення прав і обов’язків перед
Батьківщиною, відповідальності перед рідним народом.

У зв’язку з цим нині значною мірою зросла відповідальність батьків,

учителів за рівень вихованості дітей і юнаків. Враховуючи помилки,
викривлення, які були у вихованні впродовж останніх десятиліть, науковці
і практики докладають великих зусиль, щоб вивезти з кризи складний і
багатогранний процес виховання.

Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із
залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система
повинна сприяти виробленню наступного мислення, прихильності своїй
національній спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому
духовному розвитку, також пошані і відвертості до всіх інших систем і
традицій. Тільки глибока і усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає
людину з повагою відноситися до відчуттів інших, бути чутливим до
трагедій вітчизни і народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.    Апраксина О.А. Позакласна робота в школі, К., Освіта 2007. – 130
с.

2.    Арчажникова Л.Г. Теорія і методика виховання. Програма для вищих
педагогічних учбових закладів – Ужгород, 1991. 309.С.

3.     Смирнов С.Д. Педагогіка і психологія вищої освіти. — К.; Альма
матер; 2004. — 271 с.

4.    Губко О.Т., Руденко Ю.Д., Кузь В.Г. “Українська козацька
педагогіка і духовність”, Умань, 2005 .

5.     Грушевський М. “Ілюстрована історія України”, видання Шкільної
ради.

6.     Гнатюк В.М. “Управління системою національного виховання учнів
загальноосвітньої школи”, Методичний посібник, “Оріяни”, Київ, 1998.

7.    Дмітрієва Л.Г., Черноїваненко Н.М., Методика виховання в
школі:Київ, 2000р. – 320 с.

8.  Історичне краєзнавство / Під ред. М.Н. Матюшина. — М.,1980

9.   Куберский И.Ю. Энциклопедия для педагога. Санкт – Петербург, 1997-
576.с.

10 Кленов А.С. Я пізнаю світ: Дитяча енциклопедія. К.: 1999г с.864.

11. Ліхачев Б.Т. Педагогіка: курс лекцій. – К., Юрайт, 2001 – 607 с.

12. Міхайлова М.А. Психологія підлітка. Львів, 2003.-260.с.

13.  “Мистецтво в школі 2006 № 2 С.11

14.  Назаров Л. Пісенний фольклор,// Народна творчість.1999. № 6 С.22.
2000 № 1 С.15.

15.  Педагогічна енциклопедія. Т. 3. М.: Вид-во “Радянська
енциклопедія”. М.; 1996. — 879 с.

16.   Програма шкільного курсу “Допризовна підготовка”.

17.   Рачина Б.С. Методичні рекомендації. Харків, 2001.- 310.с.

18.   Старікова К.Л. У витоків народної мудрості, Львів: Відділення пед.
Суспільства 1994.-89.с.

19.  Старікова К.Л. Народні обряди і обрядова поезія, Львів

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020